Екзистенціалізм – це гуманізм

Для екзистенціаліста людей тому не піддається визначенню, що спочатку нічого собою не являє. Людиною він стає лише згодом, причому такою людиною, якою він зробить себе сам. Таким чином, немає ніякої природи людини, як немає і бога, який би її задумав. Людина просто існує, і він не тільки такий, яким себе представляє, але такий, яким він прагне стати. І оскільки він представляє себе вже після того, як починає існувати, і проявляє волю вже після того, як починає існувати, і після цього пориву до існування, то він є лише те, що сам із себе робить. Такий перший принципи екзистенціалізму. Це й називається суб'єктивністю, за яку нас дорікають. Але що ми прагнемо цим сказати, крім того, що в людини гідності більше, ніж у каменю або стола? Тому що ми прагнемо сказати, що людей насамперед існує, що людей – істота, яка спрямована до майбутнього й усвідомлює, що воно проектує себе в майбутнє. Людина – це насамперед проект, який переживається суб'єктивно, а не мохи, не цвіль і не кольорова капуста. Ніщо не існує до цього проекту, немає нічого на умоосягаємому небі, і людина стане таким, який його проект буття. Не таким, яким він побажає. Під бажанням ми звичайно розуміємо свідомий розв'язок, який у більшості людей з'являється вже після того, як вони із себе ччтось зробили. Я можу мати бажання вступити в партію, написати книгу, одружитися, однак усе це лише прояв більш первісного, більш спонтанного вибору, чому той, який звичайно називають волею. Але якщо існування дійсне передує сутності, то людей відповідає за те, що він є. Таким чином, першою справою екзистенціалізм віддає кожній людині у володіння його буття й покладає на нього повну відповідальність за існування.

Але коли ми говоримо, що людина відповідальна, те це не означає, що вона відповідає тільки за свою індивідуальність. Вона відповідає за всіх людей. Слово суб'єктивізм має два змісти, і наші опоненти користуються цією двозначністю. Суб'єктивізм означає, з одного боку, що індивідуальний суб'єкт сам себе вибирає, а з іншого сторони – що людей не може вийти за межі людської суб'єктивності. Саме другий зміст і є глибокий зміст екзистенціалізму. Коли ми говоримо, що людина сама себе вибирає, ми маємо на увазі, що кожний з нас вибирає себе, але тим самим ми також прагнемо сказати, що, вибираючи себе, ми вибираємо всіх людей. Дійсно, немає жодного нашої дії, яка, створюючи з нас людину, якою ми прагли б бути, не створювало б у той же час образ людину, якою він, по наших виставах, повинен бути. Вибрати себе так чи інакше означає одночасно затверджувати цінність того, що ми вибираємо, тому що ми в жодному разі не можемо вибирати зло. Те, що ми вибираємо,- завжди благо. Але ніщо не може бути благом для нас, не будучи благом для всіх. Якщо, з іншого боку, існування передує сутності і якщо ми прагнемо існувати, творячи одночасно наш образ, то цей образ значимо для всієї нашої епохи в цілому. Таким чином, наша відповідальність набагато більше, ніж ми могли б припускати, тому що поширюється на все людство. Якщо я, наприклад, робітник і вирішую вступити в християнську профспілку, а не в комуністичну партію, якщо я цим вступом прагну показати, що покірність долі – найбільш підходящий для людини розв'язок, що царство людину не на землі, – те це не тільки моя особиста справа: я прагну бути покірним заради всіх, і, отже, мій учинок торкається всього людства. Оберемо більш індивідуальний випадок Я прагну, наприклад, одружитися й мати дітей. Навіть якщо це одруження залежить єдино від мого положення, або моєї пристрасті, або мого бажання, то тим самим я утягую на шлях моногамії не тільки себе самого, але й усе людство. Я відповідаю, таким чином, за себе самого й за всі й створюю певний образ людини, яку вибираю, вибираючи себе, я вибираю людину взагалі …

Достоєвський якось писав, що якщо бога ні, те все дозволене. Це – вихідний пункт екзистенціалізму. Насправді, усе дозволене, якщо бога не існує, а тому людина занедбана, йому немає на що обпертися ні в собі, ні зовні. Насамперед, у нього немає виправдань. Дійсно, якщо існування передує сутності, то посиланням на раз назавжди дану людську природу нічого не можна пояснити. Інакше кажучи, немає детермінізму, людина вільна, людей – це воля.

З іншого боку, якщо бога ні, ми не маємо перед собою ніяких моральних цінностей або приписань, які виправдовували б наші вчинки. Таким чином, ні за собою, ні перед собою – у світлому царстві цінностей – у нас не є ні виправдань, ні вибачень. Ми самотні, і нам немає вибачень. Це і є те, що я виражаю словами: людина засуджено бути вільним. Засуджений, тому що не сам себе створив, і всетаки вільний, тому що, одного разу кинутий у світ, відповідає за все, що робить. Екзистенціаліст не вірить у всесилля страсті. Він ніколи не стане затверджувати, що шляхетна пристрасть – це нищівний потік, який невблаганно штовхає людину на здійснення певних учинків і тому може служити вибаченням. Він уважається, що людей ответствен за свої страсті. Екзистенціаліст не вважає також, що людей може одержати на Землі допомога у вигляді какогото знака, даного йому як орієнтир. На його думку, людина сам розшифровує знамення, причому так, як йому заманеться. Він уважає, отже, що людей, не маючи ніякої підтримки й допомоги, засуджений щораз винаходити людину. В одній своїй чудовій статті Понж писала Людей – це майбутнє людину. І це зовсім правильно. Але зовсім неправильно розуміти це таким чином, що майбутнє визначене понад і відомо богу, тому що в такому разі це вже не майбутнє. Розуміти це вираження випливає в тому розумінні, що, яким би не була людей, спереду його завжди очікує незвідане майбутнє.

Квієтизм – позиція людей, які говорять: інші можуть зробити те, чого не можу зробити я. Навчання, яке я викладаю, прямо протилежно квієтизму, тому що воно затверджує, що реальність – у дії. Воно навіть іде далі й заявляє, що людей є не що інше, як його проект самого себе. Людина існує лише настільки, наскільки себе здійснює. Він являє собою, отже, не що інше, як сукупність своїх учинків, не що інше, як власне життя. Звідси зрозуміло, чому наше навчання вселяє жах деяким людям. Адже в них найчастіше немає іншого способу переносити власну неспроможність, як за допомогою міркування: Обставини були проти мене, я коштую набагато більшого. Правда, у мене не було великої любові або великої дружби, але це тільки тому, що я не зустрів чоловіка або жінку, які були б їх гідні. Я не написав гарних книг, але це тому, що в мене не було дозвілля. У мене не було дітей, яким я міг би себе присвятити, але це тому, що я не знайшов людину, з якою міг би пройти по життю. У мені, стало бути, залишаються в цілості й схоронності безліч невикористаних здатностей, схильностей і можливостей, які надають мені значно більшу значимість, чому можна було б судити тільки по моїх учинках. Однак у дійсності, як уважають екзистенціалісти, немає ніякої любові, крім тієї, що створює саму себе; немає ніякої можливої любові, крім тієї, яка в любові проявляється. Немає ніякого генія, крім того, який виражає себе у творах мистецтва. Геній Пруста – це добутку Пруста. Геній Расіна – це ряд його трагедій, і крім них нічого немає. Навіщо говорити, що Расін міг би написати ще одну трагедію, якщо він її не написав? Людина живе своїм життям, він створює свій вигляд, а поза цим виглядом нічого немає. Звичайно, це може здатися жорстоким для тих, хто не бути успішним у житті. Але, з іншого боку, треба, щоб люди зрозуміли, що в рахунок іде тільки реальність, що мрії, очікування й надії дозволяють визначити людину лише як оманний сон надії, що як звалилися, як даремні очікування, тобто визначити його негативно, а не позитивно. Проте, коли говорять: Ти є не що інше, як твоє життя, це не виходить, що, наприклад, про художника будуть судити винятково по його добутках; є тисячі інших речей, які його визначають. Ми прагнемо лише сказати, що людей є не що інше, як ряд його вчинків, що він є сума, організація, сукупність відносин, з яких складаються ці вчинки.

1. Яка є природа людини визначально, і яким чином вона сформована Богом?

2. Що є підґрунтя існування людини, і яке місце у цьому займає його прагнення бути?

3. Що розуміють під суб’єктивністю екзистенціалісти, і яким чином воно може бути проектовано?

4. Яким чином людина може володити буттям, і яке значення у цьому бажання?

5. Яким чином пояснити, що «існування передує сутності»?

6. Відповідальна ль людина за всіх людей, якщо так, то чому?

7. Що означає вибірати, і яке у цьому мають ствердженні цінності?

8. Якщо людина вільна та ій все дозволене, якщо це дійсно так, то що означае «бути вільною»?

9. Що хоче казати екзистенціаліст, коли говорить, що «немає ничого крім ряду вчинків людей»?

Сартр Ж.П. Екзистенціалізм – це гуманізм // Сутінки богів. - М.: Политиздат, 1989. - С. 319-344

* Причину «движения».