– Наскільки пам'ятаю, ти говорив, що є чотири види порочного державного устрою й що треба б у них розібратися, щоб побачити їхню порочність навіч; те ж саме, сказав ти, стосується й відповідних людей: їх усі теж варто розглянути. [...]
Ще про відповідність п'яти складів характеру п'яти видам державного устрою [...]
– Раз ми почали з розгляду державних вдач, а не окремих осіб, тому що там вони більш чіткі, те й тепер поберемо спершу державний лад, що ґрунтується на честолюбстві (не можу підібрати іншого вираження, однаково чи назвемо ми його «тимократией» або «тимархией»), і відповідно розглянемо подібного ж роду людини; потім – олігархію й олігархічної людини; далі кинемо оком на демократію й понаблюдаем людину демократичного; нарешті, відправимося в державу, кероване тиранически, і подивимося, що там робиться, знов-таки обертаючи увагу на тиранічний склад душі. [...]
Тимократия
- Ну так давай спробуємо вказати, яким способом з аристократичного правління може вийти тимократическое. Може бути, це зовсім просто, і зміни в державі зобов'язані своїм походженням розбратам, що виникають усередині тієї його частини, яка має владу? Якщо ж у ній панує згода, те, хоча б вона була й дуже мала, лад залишається непорушним.
- Так, це так. [...]
Олігархія
- Наступним після цього державним ладом була б, я так думаю, олігархія.
- Що за обладнання ти називаєш олігархією?
- Це лад, що ґрунтується на майновому цензі: у влади коштують там багаті, а бідняки не беруть участь у правлінні.
- Розумію. (...)
- Установлення майнового цензу стає законом і нормою, олігархічного ладу: чому більш цей лад олигархичен, тем вище ценз; чому менш олигархичен, тем ценз нижче. Заздалегідь оголошується, що до влади не допускаються ті, у кого немає встановленого майнового цензу. Такого роду державний лад тримається застосуванням збройної сили або ж був ще колись установлений шляхом залякування. Хіба це не вірно?
- Так, вірно. [...]
Демократія
- Демократія, на мій погляд, здійснюється тоді, коли бідняки, одержавши перемогу, деяких зі своїх супротивників знищать, інших виженуть, а інших зрівняють у цивільних правах і в заміщенні державних посад, що при демократичному ладі відбувається здебільшого по жеребу.
- Так, саме так установлюється демократія, чи відбувається це. силою зброї або ж тому, що її супротивники, злякавшись, поступово відступлять.
Тиранія
- Ну, так давай розглянемо, милий друг, яким образом виникає тиранія. Що вона виходить із демократії, це, мабуть, ясно [ ]
-Так.
- А ненаситне прагнення до багатства й зневага всім, крім наживи, погубили олігархію.
- Правда.
- Отож, і те, що визначає як благо демократія й до чого вона ненаситно прагне, саме це її й руйнує.
- Що ж вона, по-твоєму, визначає як благо?
- Волю. У демократичній державі тільки й чуєш, як воля прекрасна й що лише в такій державі варто жити тому, хто вільний по своїй природі.
- Так, подібне виречення часте повторюється.
- Отож, як я тільки що й почав говорити, таке ненаситне прагнення до одному й зневага до іншого спотворює цей лад і підготовляє нестаток у тиранії.
- Як це?
- Коли на чолі держави, де демократичний лад і спрага волі, доведется встати дурним виночерпиям, держава це понад винний сп'яняється волею в нерозбавленому виді, а своїх посадових осіб карає, якщо ті недостатньо поблажливі й не надають усім повною волі, і обвинувачує їх у мерзенному олігархічному ухилі.
- Так, так воно й буває.
- Громадян, слухняним владі, там змішують із брудом як нічого не вартих добровільних рабів, зате правителів, схожих на підвладних, і підвладних, схожих на правителів, там вихваляють і почитають як у частці, так і в суспільному побуті. Хіба в такій державі воля не пошириться неминуче на всі?
- Як же інакше? [...]
- Якщо зібрати все це разом, найголовнішим буде, як ти розумієш, то, що душу громадян робиться вкрай чутливої, навіть по дріб'язках: усе примусове викликає в них збурювання як щось неприпустиме. А скінчать вони, як ти знаєш, тим, що перестануть уважатися навіть із законами – писаними або неписаними, – щоб уже взагалі ні в кого й ні в чому не було над ними влади.
- Я це добре знаю.
- Отож, мій друг, саме із цього правління, такого прекрасного й по-юнацьки зухвалого, і виростає, як мені здається, тиранія.
- Дійсно, воно зухвале. Що ж, однак, далі?
- Та ж хвороба, що розвилася в олігархії і її погубила, ще більше й сильніше розбудовується тут – через свавілля – і поневолює демократію. Насправді, усе надмірне звичайно викликає різка зміна в протилежну сторону, будь той стан погоди, рослин або тіла. Не менше спостерігається це й у державних устроях.
- Природно.
- Адже надмірна воля, очевидно, і для окремої людини, і для держави обертається не чому іншим, як надзвичайним рабством.
- Воно й природно.
- Отож, тиранія виникає, звичайно, не з якого іншого ладу, як з демократії; інакше кажучи, із крайньої свободи виникає найбільше й найжорстокіше рабство. [...]
1. Як позначається державний лад, що ґрунтується на честолюбстві, у чому є причини його непорушності?
2. На чому ґрунтується лад олігархії, і завдяки чому він може існувати?
3. Коли виникає демократія, і чому єє своєрідність?
4. У чому є передумови виникнення тиранії, і чому вона виникає після демократії?
5. Як пов’язані між собою крайня воля і найжорстокіше рабство?
