Від самого початку діяльності Ради Європи принцип поваги прав людини став одним з наріжних каменів цієї організації. Рада Європи забезпечує високі стандарти захисту прав людини в державах-членах насамперед завдяки дії Конвенції. Вона була підписана 4 листопада 1950 року десятьма європейськими державами в Римі. Ця Хартія прав людини стала фундаментом усього комплексу міжнародно–правового регулювання в галузі прав людини, її законних інтересів та потреб, відправною точкою на шляху цивілізованих європейських держав до втілення в життя загальнолюдських цінностей.
З часу набрання чинності Конвенцією було прийнято 11 Протоколів, які стали її невід’ємною частиною. Протоколи розширили діапазон гарантованих прав і свобод людини та вдосконалили механізм їх захисту.
Конвенція та Протоколи до неї за юридичною природою є обов’язковим міжнародним правовим договором, який запровадив систему наднаціонального контролю за дотриманням прав людини на внутрішньодержавному рівні.
Права й свободи, передбачені Конвенцією, обіймають найважливіші сторони життя особи і мають громадянську, політичну, економічну та соціальну спрямованість. Головні з них – право на життя, свободу, особисту недоторканність особи, вільне пересування, свободу думки, совісті, релігії, виявлення поглядів, мирних зборів й асоціацій, право на створення сім’ї, повагу до особистого і сімейного життя, право на справедливий судовий розгляд, мирне володіння майном, заборона дискримінації, катувань, рабства та примусової праці, неприпустимість покарання без закону.
Разом з тим Конвенція встановлює, що з метою захисту інтересів держави, національної безпеки, економічного добробуту, здоров’я та моралі суспільства, прав і свобод інших людей чи запобігання злочинам або заворушенням країни-учасниці можуть обмежувати права людини, проголошені Конвенцією. Однак таке право держав також не є абсолютним, і за жодних обставин не можуть бути порушені зобов’язання держави поважати право особи на життя, обов’язки щодо заборони катувань, рабства, неприпустимості зворотної дії закону.
Ключова роль у забезпеченні чіткого і дієвого контролю за реалізацією державами - учасницями Конвенції взятих на себе зобов’язань щодо забезпечення прав та основних свобод людини належить Європейському Суду з прав людини (далі – Європейський суд). Саме ця судова інституція забезпечує гарантії прав людини, є контрольним механізмом, закладеним Конвенцією, дотримання державами-учасницями її положень, упровадження норм і принципів у рамки національних правових систем.
ХАРТІЯ ОСНОВНИХ ПРАВ ЄВРОПЕЙСЬКОГО СОЮЗУ - — міждерж. акт, ухвалений у м. Ніцці (Франція) Європ. парламентом, Радою ЄС та Європейською комісією 7.XII 2000. Цілі X. о. п. ЄС: 1) забезпечення захисту прав та свобод людини від можливих порушень з боку наддерж. органів самого ЄС; 2) наповнення більш конкретним змістом інституту громадянства ЄС; 3) вирівнювання юрид. статусів (режимів) соціальних і екон. прав, з одного боку, та прав громадянських і політичних — з іншого; 4) фіксація принципів розподілу юрисдикції між Судом справедливості європ. спільнот та Європ. судом з прав людини; 5) визнання необхідності тлумачення прав і свобод людини, гарантованих на тер. ЄС, відповідно до принципів інтерпретації Європ. судом з прав людини прав, закріплених у Європ. конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950; 6) забезпечення однакового застосування на тер. усіх держав-членів ряду прав людини, закріплених у нормах директив відповід. органів ЄС; 7) формування своєрід. типу «правозахисного» світогляду гр-н, що перебувають під юрисдикцією ЄС.
Хартія ЄС про основні права, що є найбільш повним, кодифікованим документом, який містить основні права, визнані і діючі в рамках ЄС. Лісабонський договір 2007 р. визнав Хартію джерелом первинного права ЄС (ст. 6 (1) Договору про ЄС). З урахуванням цих положень Лісабонського договору, 12 листопада 2007 р. Радою ЄС, Парламентом і Комісією була затверджена нова редакція Хартії. Зміни, внесені до її тексту, присвячені переважно уточненню сфери її дії та порядку застосування.
X. о. п. ЄС складається з преамбули та 54 статей, згрупованих у розділи: «Гідність», «Свободи», «Рівність», «Солідарність», «Громадянство», «Правосуддя», «Загальні положення». Особливістю Хартії є те, що, виступаючи специфіч. формою синтезу міжнародних та нац. «біллів про права», цей акт не підміняє й не скасовує дії ін. нормат. та прецедентних джерел права ЄС (зазначених у її преамбулі), котрі були покладені в основу при його розробці. X. о. п. ЄС набула чинності 18.ХІІ 2000. Сфера її тер. дії визначається сукупністю територій держав — членів ЄС.
