Розглядаючи техніко-технологічний комплекс, зокрема його технологічну складову, важливо визначити ступінь її гнучкості у переході до виробництва різних виробів. Мова йде, передусім про співвідношення життєвих циклів товару, попиту та технології. Кожна із зазначених категорій характеризується обмеженим терміном існування, наявністю чотирьох відомих стадій розвитку (зародження, зростання, зрілість, занепад) та подібними залежностями між часом та обсягами продаж (використання). З співвідношенням тривалості усіх чотирьох видів життєвих циклів, що стосуються конкретного виду продукту, розрізняють два основні типи технологій: креативні та динамічні (рис. 7.15)
Успішне використання гнучких технологій, тобто диверсифікація у відповідні галузі можлива за умов наявності на підприємстві динамічної та ефективної системи управління, потужного інноваційного потенціалу та широкого доступу до інвестиційних ресурсів.
З огляду на наведене складається перелік основних заходів з подолання кризової ситуації у виробництві, а саме визначаються конкретні технології, типи та кількість обладнання, що мають підвищити виробничо-технологічний потенціал підприємства.
До найбільш важливих результатів на цій стадії відносять:
1) складання плану виробництва та реалізації продукту;
2) планування поточних витрат підприємства;
3) обґрунтування обсягів інвестицій;
4) обчислення балансового та чистого прибутку, показників прибутковості діяльності підприємства та інвестицій;
5) розрахунок грошових потоків від реалізації програми реструктуризації з урахуванням їх вартості в майбутньому.
Визначення характеру виробничо-технологічної кризи: стратегічна чи локальна?
Виробничо-технологічна криза є результатом невдалої виробничо-технічної політики підприємства, що виявляється в нездатності випускати конкурентоспроможну продукцію та може призвести до повної зупинки виробництва. Цей вид локальної кризи можна також визначити як ситуацію, коли підприємство з режиму стабільного функціонування виробничої системи переходить у зону кризи, що сформувалась у результаті помилкової чи несвоєчасної реакції операційної системи на зміни в зовнішньому та внутрішньому середовищі.
Отже, можна стверджувати, що виробничо-технологічна криза — це вид локальної кризи, виникнення якої зумовлюється як об'єктивними (моральне і фізичне старіння основних фондів чи ушкодження, загибель оборотних фондів), так і суб'єктивними (неефективне використання та впровадження нової техніки і технології, несвоєчасна чи помилкова реакція управлінського персоналу на зміни в зовнішньому і внутрішньому середовищі, які стосуються НПП) причинами, що призводять до простою потужностей, невиконання зобов'язань перед клієнтами, нездатності випускати конкурентоспроможну продукцію, зупинку виробництва і т. ін.
