Аналіз видів та рівня технологій, що використовуються на підприємстві (в т.ч. методи визначення тривалості та конфігурації їх ЖЦ)

Розглядаючи техніко-технологічний комплекс, зокрема його технологічну складову, важливо визначити ступінь її гнучкості у переході до виробництва різних виробів. Мова йде, передусім про співвідношення життєвих циклів товару, попиту та техно­логії. Кожна із зазначених категорій характеризується обмеженим терміном існування, наявністю чотирьох відомих стадій розвитку (зародження, зростання, зрілість, занепад) та подібними залежно­стями між часом та обсягами продаж (використання). З співвід­ношенням тривалості усіх чотирьох видів життєвих циклів, що стосуються конкретного виду продукту, розрізняють два основні типи технологій: креативні та динамічні (рис. 7.15)

Успішне використання гнучких технологій, тобто диверсифіка­ція у відповідні галузі можлива за умов наявності на підприємстві динамічної та ефективної системи управління, потужного іннова­ційного потенціалу та широкого доступу до інвестиційних ресурсів.

З огляду на наведене складається перелік основних заходів з подолання кризової ситуації у виробництві, а саме визначаються конкретні технології, типи та кількість обладнання, що мають підвищити виробничо-технологічний потенціал підприємства.

До найбільш важливих результатів на цій стадії відносять:

1) складання плану виробництва та реалізації продукту;

2) планування поточних витрат підприємства;

3) обґрунтування обсягів інвестицій;

4) обчислення балансового та чистого прибутку, показників прибутковості діяльності підприємства та інвестицій;

5) розрахунок грошових потоків від реалізації програми реструктуризації з урахуванням їх вартості в майбутньому.

Визначення характеру виробничо-технологічної кризи: стратегічна чи локальна?

Виробничо-технологічна криза є результатом невдалої виробничо-технічної політики підприєм­ства, що виявляється в нездатності випускати конкурентосп­роможну продукцію та може призвести до повної зупинки ви­робництва. Цей вид локальної кризи можна також визначити як ситуацію, коли підприємство з режиму стабільного функці­онування виробничої системи переходить у зону кризи, що сформувалась у результаті помилкової чи несвоєчасної реакції операційної системи на зміни в зовнішньому та внутрішньому середовищі.

Отже, можна стверджувати, що виробничо-технологічна криза — це вид локальної кризи, виникнення якої зумовлюється як об'єктивними (моральне і фізичне старіння основних фондів чи ушкодження, загибель оборотних фондів), так і суб'єктивними (неефективне використання та впровадження нової техніки і тех­нології, несвоєчасна чи помилкова реакція управлінського персо­налу на зміни в зовнішньому і внутрішньому середовищі, які сто­суються НПП) причинами, що призводять до простою потужно­стей, невиконання зобов'язань перед клієнтами, нездатності ви­пускати конкурентоспроможну продукцію, зупинку виробництва і т. ін.