У XVI— першій половині XVII ст. одним з головних торговельних центрів Східної Європи був Київ, через який проходили купецькі каравани з Польщі, Кримського ханства, Туреччини, Молдови, Греції, Угорщини, країн Західної Європи, що направлялися до Московської держави. Українські купці мали право безмитної торгівлі у прикордонних містах Московії. Для них створювалися спеціальні гостинні двори. На чумацьких і торговельних шляхах України здавались в оренду корчми, що не тільки вели торгівлю хмільними напоями, але й були пристановищем для подорожніх
Крім того, Київ стає одним з центрів паломництва, що викликало потребу в будівництві готелів для прочан біля стін печерського монастиря.
Після приєднання України до Московської держави почалось будівництво поштового тракту від Москви до Києва через Калугу, Глухів, Путивль, Конотоп з поштовими дворами та станціями, що одночасно виконували функції готелів. Готелям Києва в путівниках 19 ст. давалась така оцінка: «... вони відрізняються комфортабельною й навіть розкішною обстановкою, уважною прислугою та іншими зручностями, як-то: власні екіпажі, телефони, ванни тощо. Номери від 75 коп. до 12 крб.; за самовар, постільну білизну та свічки плата окремо». У дореволюційній Одесі було 34 готелі та 6 заїжджих дворів. Назви готелів давали уяву про географію туризму (»Лондонський», «Марсель», «Європейський», «Франція» та ін.) або стан проживаючих (»Купецький», «Біржа», «Пасаж»).
Друга світова війна завдала величезних збитків готельному господарству України. У Києві майже всі готелі були зруйновані.
Аналіз розвитку готельного господарства України за останні 15 років дозволяє виділити принаймні два періоди, в межах яких тенденції виявилися протилежними. До 1992 р. показники потужності готельного господарства переважно збільшувалися.
Таке зростання відповідало загальним тенденціям розвитку народного господарства, підвищенню інтенсивності зв'язків між підприємствами, окремими громадянами, поліпшенню фінансового стану підприємств і громадян і їхніх можливостей щодо здійснення відряджень, поїздок, пов'язаних з відпочинком, особистими справами тощо.
З 1992 р. спостерігається економічний спад, інтенсивно розвиваються інфляційні процеси, погіршується добробут населення, фінансова стабільність підприємств знижується, і все це, безумовно, позначається на попиті на готельне обслуговування і пропозиції готельних послуг.
Середньорічний коефіцієнт завантаження готелів у 2000 р. в середньому по Україні становив 0,24.
В Києві, АР Крим, Хмельн., Донецькій,Львівській, Сумській областях зменшилась кількість багатомісних та низькокомфортабельних готельних номерів, за рахунок чого відбулось підвищення комфортабельності номерів та готелів загалом.
Розвиток готельного господарства в Україні сьогодні стримується низкою чинників:
економічна криза;
недоліки в роботі фінансово-банківської системи;
обмежена платоспроможність населення;
недосконала податкова система.
Готельне господарство є однією з основних складових туристської індустрії України.
За формами власності їх кількість розподіляється так: 40% перебувають у загальнодержавній та комунальній, 57 - у колективній і 3% - у приватній власності.
В період 1995-2006 рр. найбільшій кількості іноземних туристів надано готельних послуг у таких регіонах України: Київ (36,1%), АР Крим (10,4%), областях Львівській (9,1%), Одеській (5,3%), Дніпропетровській (5,3%), Київській (4,2%), Донецькій (4,0%).
Кількість готелів в Україні порівняно з туристськими країнами світу незначна.
За даними аналізу структури готельного господарства України, такі форми готельного господарства, як мотелі, кемпінги, молодіжні бази, надзвичайно поширені в інших країнах, в Україні практично не розвинуті.
Як свідчить міжнародний досвід, саме такі підприємства могли б дати істотний поштовх розвитку галузі та створенню додаткової кількості робочих місць.
Готельне господарство є однією з головних складових туристичної індустрії України. Проте, сьогодні можна констатувати про відсутність висококонкурентних позицій у цьому секторі національної економіки. Інфраструктура закладів розміщення в Україні не відповідає міжнародним нормам проживання та відпочинку: недостатня кількість готельних підприємств, у структурі готельних підприємств низька частка закладів високої категорії, матеріально-технічна база за-старіла та потребує модернізації, відсутні сучасні засоби зв’язку та інформаційних комунікацій, ефективні та надійні системи захисту, які є передумовою високого рівня якості послуг.
