| № | Прізвище. ініціали | Місце роботи та посада | Місце відрядження | Дата й номер наказу (розпорядження) | Дата й номер посвідчення про відрядження | Дата вибуття у відрядження | Дата прибуття з відрядження |
ПОЛОЖЕННЯ
Положення — це правовий акт, що визначає основні правила організації та діяльності, функції, права та обов'язки державних органів, установ та їх структурних підрозділів.
Вони поділяються на типові, що розробляються для системи установ, організацій, та індивідуальні, що створюються на основі типових. Індивідуальне положення про організацію затверджується розпорядчим документом вищого органу.
Формуляр положення містить такі реквізити:
5 — код форми документа (якщо це положення зафіксовано у Державному класифікаторі управлінської документації);
6 — назва організації вищого рівня (тільки для підвідомчих установ);
7 — назва організації;
8 — назва структурного підрозділу організації;
10 — назва виду документа (ПОЛОЖЕННЯ);
11 — дату;
12 — реєстраційний індекс документа;
14 — місце видання або складання документа;
17 — гриф затвердження;
19 — заголовок до тексту;
21 — текст;
23 — підпис;
24 — гриф погодження;
25 — візи;
26 — печатка (у разі потреби);
27 — відмітка про засвідчення копії;
30 — відмітка про наявність документа в електронній формі.
Текст Положення про структурний підрозділ складається з таких розділів:
1 Загальні положення.
2 Основні завдання.
3 Функції.
4 Права та обов'язки.
5 Керівництво.
6 Організація роботи.
7 контроль, перевірка і ревізія діяльності.
Проект Положення про структурний підрозділ готує керівник цього підрозділу або інший працівник за дорученням керівника. Підготовлений проект обов'язково погоджується з юридичною або кадровою службою установи. Остаточно оформлене й узгоджене з усіма відповідними службами Положення підписує керівник структурного підрозділу й затверджує керівник установи.
У кожній установі мають бути розроблені положення про всі її структурні підрозділи (департаменти, управління, відділення, відділи, сектори, служби, групи тощо).
Положення оформлюють на загальному чи спеціальному бланку організації або на чистих аркушах паперу формату А4 відповідно до ДСТУ 4163-2003.
Оригінали положень про структурні підрозділи, згруповані у справу, постійно зберігаються в організаційному відділі установи, організації, підприємства, у підрозділах — лише копії.
Запам'ятайте!
Положення набирає чинності з дати його затвердження, а не з дати складання.
Зразок положення:
ЗАТВЕРДЖУЮ
Міністр юстиції України
Підпис ініціал(и), прізвище
Міністр фінансів України
Підпис Ініціал(и), прізвище
28.06.1993
ПОЛОЖЕННЯ
про умови роботи за сумісництвом
працівників державних підприємств,
установ і організацій
Загальні положення
1.1 Сумісництвом вважається виконання працівником окрім основної іншої роботи, що оплачується, на умовах трудового договору у вільний від основної роботи час на тому чи іншому підприємстві, в установі, організації або у громадянина (підприємця, приватної особи) за наймом.
Для роботи за сумісництвом згоди власника чи уповноваженого ним органу за місцем основної роботи не потрібно.
Не є сумісництвом робота, яка визначена ПЕРЕЛІКОМ робіт, що додається до цього положення.
1.2 Обмеження на сумісництво можуть запроваджуватися керівниками державних підприємств, установ і організацій разом із профспілковими комітетами лише щодо працівників окремих професій і посад, зайнятих на важких роботах і на роботах зі шкідливими або небезпечними умовами праці, додаткова робота яких може призвести до наслідків, що негативно позначаться на стані їхнього здоров'я та безпеці виробництва. Обмеження також поширюються на осіб, які не досягли 18 років, та вагітних жінок.
1.3 Працівник, який приймається на роботу за сумісництвом на інше підприємство, в установу, організацію, повинен пред'явити власнику або уповноваженому ним органу паспорт. Під час прийняття на роботу, що потребує спеціальних знань, власник або уповноважений ним орган має право вимагати від працівника пред'явлення диплома або іншого документа про освіту або професійну підготовку.
1.4 Керівники державних підприємств, установ, організацій, їхні заступники, керівники структурних підрозділів державних підприємств, установ, організацій (цехів, відділів, лабораторій) та їхні заступники не мають права працювати за сумісництвом, за винятком наукової, викладацької, медичної і творчої діяльності.
Трудові договори, укладені з вищевказаними працівниками про роботу за сумісництвом до прийняття постанови Кабінету Міністрів України від 3 квітня 1993 р. № 245 «Про роботу за сумісництвом працівників державних підприємств, установ і організацій», припиняються відповідно до пункту 1.4 названої постанови.
Оплата праці
2.1 Оплата праці за сумісництвом здійснюється за фактично виконану роботу.
Під час встановлення сумісникам з погодинною оплатою праці нормованих завдань на основі технічно обґрунтованих норм оплата провадиться за фактично виконаний обсяг робіт. Одержана за роботу за сумісництвом заробітна плата при підрахунку середнього заробітку на основній роботі не враховується, крім випадків, передбачених пунктом 2.6 цього Положення.
2.2 Відпустка на роботі за сумісництвом надається одночасно з відпусткою за основним місцем роботи. Оплата відпустки чи виплата компенсації за невикористану відпустку провадиться відповідно до чинного законодавства.
2.3 Особам, які працюють за сумісництвом у районах, що постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, надбавки до заробітної плати виплачуються в порядку та розмірах, передбачених Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
2.4 Звільнення з роботи за сумісництвом провадиться на основі підстав, передбачених законодавством, а також у разі обмеження сумісництва у зв'язку з особливими умовами та режимом праці без виплати вихідної допомоги.
2.5 Запис у трудову книжку відомостей про роботу за сумісництвом провадиться за бажанням працівника власником або уповноваженим ним органом за місцем основної роботи.
2.6 Під час обчислення середнього заробітку враховується заробітна плата на всіх місцях роботи: вчителям і викладачам, які працюють у кількох середніх загальноосвітніх, професійних та інших навчально-освітніх, а також вищих навчальних закладах, прирівняних до них за оплатою праці; педагогічним працівникам дошкільних виховних, позашкільних та інших навчально-виховних закладів (як в одному, так і в кількох); медичним і фармацевтичним працівникам лікувально-профілактичних і санітарно-епідеміологічних установ охорони здоров'я, аптек, установ соціального забезпечення, дитячих будинків, шкіл-інтернатів для дітей-сиріт, а також дітей з вадами фізичного чи розумового розвитку, дитячих дошкільних виховних закладів, медико-соціальної експертизи; сестрам милосердя товариств Червоного Хреста і Червоного Півмісяця України.
Крім того, в середню заробітну плату зазначеним працівникам зараховується додаткова оплата за роботу, що не є сумісництвом (пункт 8 Переліку робіт, які не є сумісництвом).
2.7 Висококваліфікованим спеціалістам народного господарства дозволяється, за погодженням із власником або уповноваженим ним органом, здійснювати педагогічну діяльність у вищих навчальних закладах і навчальних закладах (підрозділах) підвищення кваліфікації та перепідготовки кадрів за сумісництвом у робочий час до 4 годин на тиждень із збереженням за ними заробітної плати за місцем основної роботи.
2.8 Відповідальність за порушення порядку прийняття на роботу за сумісництвом відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 03.04.1993 р. № 245 і цього Положення покладається на власника або уповноважений ним орган державного підприємства, установи, організації, що приймає працівника на роботу за сумісництвом.
ПРАВИЛА
Правила — це зібрання положень, що визначають певний порядок дій, поведінку юридичних та фізичних осіб. Дотримання правил обов'язкове для всіх, кого вони стосуються, а тому вони належать до правових документів.
Правила мають такі реквізити:
5 — код форми документа (якщо оформлюють Правила внутрішнього трудового розпорядку);
6 — назва організації вищого рівня (тільки для підвідомчих установ);
7 — назва організації;
8 — назва структурного підрозділу організації;
10 — назва виду документа (ПРАВИЛА);
11 — дату;
12 — реєстраційний індекс документа;
14 — місце складання;
17 — гриф затвердження;
19 — заголовок до тексту (входить до назви виду документа й містить короткий виклад змісту);
21 — текст;
23 — підпис;
24 — гриф погодження;
25 — візи;
30 —відмітка про наявність документа в електронному вигляді.
Кожна установа, організація має також правила внутрішнього трудового розпорядку, що являють собою нормативні угоди, які не суперечать законодавству про працю.
Правила внутрішнього розпорядку —це «внутрішній нормативний документ підприємства, що передбачає організацію роботи підприємства (режим робочого дня), взаємні обов'язки підприємства і працівника».
Вони поділяються на три види:
• типові;
• галузеві;
• конкретних установ, організацій.
Типові правила затверджуються центральними органами виконавчої влади за погодженням із центральними профспілковими органами.
Вони мають такі розділи:
• загальні положення;
• порядок прийняття на роботу і звільнення з роботи робітників і службовців;
• обов'язки працівників;
• обов'язки власника установи;
• робочий час;
• заохочення за успіхи в роботі;
• дисциплінарна відповідальність працівників.
На основі типових правил міністерств і відомств розробляють і затверджують галузеві правила внутрішнього трудового розпорядку.
Правила конкретних установ, організацій регламентують не лише обов'язки працівників, а й тих, хто повинен створити належні умови праці (керівників).
Основою для створення правил внутрішнього трудового розпорядку є Типові правила внутрішнього розпорядку для робітників і службовців підприємств, установ, організацій, затверджених постановою Держкомпраці СРСР від 20 липня 1984 р. № 213.
Зразок правил:
ТИПОВІ ПРАВИЛА
внутрішнього розпорядку для працівників державних,
