Формування Української держави в роки національно-визвольної війни 1648 — 1654 рр

Прийняті у Речі Посполитій 1632 р. «Статті для заспокоєння руського народу» не злагодили напруженої ситуації. Польські феодали продовжували отримувати від короля, купувати у попередніх власників або й силою захоплювати землі, встановлювати там кріпосне право, численні повинності селян і міщан, переслідувати православну релігію, зачиняти церкви. Отож повстання продовжувалися, набуваючи все більшої гостроти і розмаху. Серед найбільших були повстання під проводом С. Наливайка (1594-1596 рр.), якого, спіймавши живцем, спалили у мідному бику у Варшаві, Я. Острянина (Остряниці 1648 р.) та ін. Ці повстання були жорстоко придушені, багато учасників страчено, причому мученицькою смертю. Польською владою 1638 р. було видано «Ординацію Війська Запорізького реєстрового». Замість піти повсталим на поступки, спробувати пом'якшити ситуацію, влада пішла протилежним шляхом. Отож кількість реєстрового козацтва було зменшено з 8 до 6 тисяч; скасовано порядок обрання козацької старшини козаками й замінено призначенням, ліквідовано козацький суд та ін. З повстанцями слід не вести переговорів, а нещадно їх знищувати. Напередодні вибуху народно-визвольної війни соціально-економічні, політичні та національно-релігійні суперечності значно загострилися. У січні 1648 р. на Запорожжі знову повстали козаки, а коли до них прибув Б. Хмельницький, повстання стало розгортатися і незабаром переросло в національно-визвольну війну. Навесні 1648 р. Б. Хмельницький розбив польське військо, послане для придушення повстання, під Жовтими Водами, а потім — під Корсунем. Козаки і повстанці проголосили Б. Хмельницького гетьманом України, вручивши йому клейноди здобуті у польського гетьмана М. Потоцького. Незабаром повстання охопило усю Україну: Лівобережжя, Подніпров'я, Правобережжя, Східну Галичину, Волинь. Селяни, як польські, так і українські, громили маєтки панів і шляхти, виганяли місцеву адміністрацію, палили документи і привілеї, що засвічували їх кріпосну залежність та повинності, панський інвентар, орендні листи тощо. Повстанці називали себе козаками. Чимало їх тікало до Б. Хмельницького. Селянство відмовлялося виконувати панські повинності, платити податки. Все це вилилося в унікальне, лише Україні притаманне історичне явище — покозачення селян. Отож визвольна війна 1648-1654 рр. безсумнівно може бути оцінена як революція. Хоч насправді, починаючи повстання, навряд чи Б. Хмельницький думав про створення незалежної української держави. Судячи з його перших листів до короля, спочатку він хотів створити автономне князівство з центром у Києві, у якому на всіх державних посадах мала б бути не польська, а православна шляхта і козацька старшина. Щоправда, Україна не мала тоді підготовленого державно-адміністративного апарату, оскільки на державні посади допускалися тільки католики, тобто поляки і спольщена українська шляхта. Тому організатором нової місцевої влади стала козацька старшина, а зразком державного будівництва — Запорізька Січ. Після блискучої перемоги військ Б. Хмельницького у вересні 1648 р. у великій битві під Пилявцями, вони рушили на захід. У жовтні 1648 р. війська Б. Хмельницького підійшли під Львів, й оточили його. М. Кривоніс здобув Високий замок — оборонну фортецю, після чого Львів вже не міг довго боронитися. Але, не схотівши його нищити, оскільки тут проживало багато українців, гетьман взяв з міста викуп (365 тис. золотих) і зняв облогу. Польський король Ян Казимир 1649 р. видав універсал, яким позбавив Б. Хмельницького гетьманства, оголосив його поза законом і визначив за його голову нагороду в 10 тис. золотих. Він оголосив проти повстанців посполите рушення шляхти, яка разом з регулярним військом вирушила в похід на Україну. Українське і польське військо влітку 1649 р. зустрілися під Зборовом. Козакам та їхнім союзникам татарам вдалося оточити польські війська. Зрозумівши, що битва програна, король Ян Казимир надіслав листа до Б. Хмельницького і кримського хана з пропозицією укласти перемир'я і провести переговори. Козацька старшина та гетьман висунули низку вимог, серед яких: збереження всіх давніх козацьких вольностей; встановлення реєстру козаків у 40 тис. чоловік; скасування Берестейської унії; встановлення автономної козацької території; усунення з неї польських військ і католицького духовенства та ін. Після переговорів, коли виявилося, що кримський хан підписав за спиною Б. Хмельницького вигідний для себе мир, 8 серпня 1649 р. був укладений Зборівський договір. «Декларацією його королівської милості Війську Запорізькому» визначалася границя козацько-української території по лінії Дністер-Ямпіль-Брацлав-Вінниця-Погребище-Паволоч-Коростишів-Димер-Дніпро-Остер-Чернігів-Ніжин-Ромни, в межах трьох воєводств — Київського, Брацлавського і Чернігівського (близько 200 тис. км²). Реєстр Війська Запорізького встановлено у 40 тис. чоловік, йому підтверджувалися всі давні вольності. На козацькій території не могли перебувати коронні війська, всі посади мали обіймати особи православної віри. Київському митрополиту надано місце в Сенаті. Єзуїти не мали права проживати в українських містах. Повстанцям гарантувалася повна амністія. Мир з Польщею не був тривалим, поляки постійно його порушували, вторгаючись в Україну. Так, у березні 1651 р. вони напали на місто Красне на Поділлі, де в бою загинув один з найкращих полковників Б. Хмельницького — Нечай. Б. Хмельницький, розуміючи усю складність боротьби один на один з Польщею, став посилено шукати союзників. Він вів переговори з Росією, Молдавією, Угорщиною, Кримом, Швецією. Але кожна з цих країн вела свою політику, мала свої інтереси і допомагати Україні ніхто не поспішав. Допомогу запропонували турецький султан і молдавський господар Василь Лупул, але султан пропонував Б. Хмельницькому стати його васалом, а Лупул був надто ненадійним союзником. Під Берестечком 28-30 червня сталася ще одна велика битва з поляками. Спочатку вона проходила для українського війська успішно. Але у вирішальний момент знову підвели татари. Повернувшись з татарського полону, Б. Хмельницький розпочав з поляками нові переговори. На той час Брацлавщину і Чернігівщину окупували вже польські війська, українська адміністрація була ліквідована. 18 вересня 1651 р. під Білою Церквою був підписаний Білоцерківський мирний договір між Військом Запорізьким та Річчю Посполитою. Він значно обмежив територію і автономію української держави, а саме: територія — Київське воєводство; козацький реєстр — 20 тис. чоловік, столиця — місто Чигирин; Військо Запорізьке зберігає свою православну віру; правовий статус — автономія у складі Польської держави; розірвання Б. Хмельницьким угоди з кримським ханом; польські пани і шляхта отримують право повертатися до своїх маєтків і мати попередніх підданих. Білоцерківський мир теж діяв недовго. На початку травня 1652 р. за участю ханських послів у Чигирині відбулася козацька рада, яка постановила відмовитись від умов Білоцерківського договору. Зважаючи на численні акти віроломства і насильства з боку польської шляхти, було визнане за необхідне взагалі розірвати мирні стосунки з Польщею. У травні 1652 р. біля с. Батіг відбулась нова битва між козацьким і польським військами, яка закінчилася повною поразкою поляків. Ця перемога підняла моральний дух українського війська, повернула йому втрачену після Берестечка упевненість у своїх силах. У грудні 1653 р. козацьке військо оточило поляків на чолі з королем під Жванцем. Поляки були готові капітулювати, але їх знову врятували татари, уклавши з ними сепаратний мир. Б. Хмельницький погодився на припинення війни на умовах Зборівського миру. У 1652-1653 рр. козацько-старшинська влада в Україні почала зміцнюватися, зростали авторитет і сила її адміністрації, міцніла її правова система. Але в цілому політичне й економічне становище України було складне. Війна, татарські набіги, які мали місце увесь час, неврожаї, ізоляція від інших країн, зовнішніх ринків, загальна мобілізація всіх людських і господарських резервів — все це негативно відображалося на державі.