Формування державності у східних слов’ян. Утворення Київської держави

Вперше у писемних джерелах про слов'ян згадується на рубежі нашої ери. Вони були автохтонами Східної Європи і жили тут ще в епоху раннього заліза. Однак у джерелах того часу їх називали скіфами. Так, деякі дослідники вважають, що скіфи-орачі були слов'янами. З початку І тис. н.е. слов'яни виступають у писемних джерелах вже під назвою венедів. Вся північна і західна частини території сучасної України в той час були заселені слов'янськими (венедськими) племенами.

Трохи пізніше поряд з венедами у писемних джерелах з'являються дві нові назви для визначення слов'ян: анти і склавіни. Хоча значення і походження цих термінів і досі нез'ясовані, але в них уперше відображено поділ слов'ян на західних (склавіни) і східних (анти). Анти жили на землях між Дніпром і Дністром, їхня територія охоплювала також Лівобережжя Дніпра. Власне антів-слов'ян дослідники вважають першими достовірними предками українців.

Основною галуззю господарства в антів було орне хліборобство, а також осіле тваринництво і промисли (мисливство, рибальство, збиральництво). Високого рівня досягло ремесло (залізоробне, гончарське, склоробне тощо). В антів були економічні зв'язки з віддаленими країнами, у тому числі з Римською імперією. Існувало й рабовласництво та работоргівля.

Політичний союз антів був одним із зародків майбутньої східнослов'янської державності. Очолювали це об'єднання царі (рекси), оточені вельможами (приматами). Стародавні слов'яни у середині І тис. н.е. тільки почали переходити до державної організації, тому влада царя у них була обмежена старими, звичаєвими настановами общинного ладу. Велику роль виконували народні збори, які здебільшого вирішували найважливіші справи.

У VI ст. розпочався наступ антів разом зі спорідненими склавінами на балканські володіння Візантії. До середини VI ст. це були походи з метою захоплення полонених і здобичі, але вже після війни 550-551 рр. на візантійських землях оселилася частина антів і склавінів. Упродовж наступних десятиліть розселення антів відбувалося дуже швидко і у 80-х рр. VI ст. призвело до повної слов'янізації північних Балкан. У зв'язку з вторгненням сюди 568 р. аварів і заснуванням у Трансільванії (сучасна Румунія) Аварського каганату розпочалися аварослов'янські війни, які на початку VII ст. спричинили розпад антського політичного об'єднання. Основна маса його населення відступила на північ від Чорного моря — на Полісся, Київщину, Чернігівщину. В основі їх життя був поділ на племена. Сформувалися нові племінні групи, що визначили остаточний поділ слов'ян на східних, південних і західних,який зберігається й досі.

Східні слов'яни, в яких спочатку існували ранньофеодальні державні утворення Артанія, Куявія, Славія, згодом утворили велику давньоруську державу — Київську Русь.

Найдавніші літописи згадують про такі слов'янські племена в Україні в VІ-VІІ ст.: полян біля Києва, сіверян над Десною, деревлян на південь від Прип'яті, дулібів над Західним Бугом, уличів, які жили у пониззі Дніпра, Побужжі та на берегах Чорного моря, тиверців над Дністром, хорватів без означення певного місця, вірогідно на Підкарпатті, та ін.

Отож до часу утворення Київської Русі налічувалось понад 100 слов'янських племен, які були об'єднані у 14 великих союзів.

Найінтенсивніше розвивалося створене у VІІ-VІП ст. об'єднання племінних союзів полян у Середньому Подніпров'ї, з центром у Києві. На цих землях VШ-ІХ ст. виникла перша держава

східних слов'ян з назвою «Руська земля». Багато суперечок в історичній літературі існує щодо назви «Русь». Одні дослідники робили спробу довести її походження з фінської мови, інші — зі шведської,

треті — зі слов'янської (річка Рось на Київщині). Це засвідчує велике поширення назви «Русь» в інших народів. Вірогідно, що назва «Русь» стала синонімом Києва, оскільки була тісно пов'язана з Київщиною.