Ідеї, що стали доктринальною основою концепції «правової держави» формувались на протязі тривалого часу починаючи ще з античних часів (Платон, Аристотель, Цицерон). Але сам термін з’явився у німецькій літературі у працях філософа І.Г. Фіхте, та державознавців Р. фон Моля та К. Т. Велькера у першій половині XIX століття.
Суть правової держави розкривається у співвідношенні права і держави, розумінні їх власного змісту, а також природи їх діалектичної взаємодії (коли скрізь природу права ми оцінюємо природу держави, і навпаки).
Головним призначенням правової держави є:
- забезпечення моральними та юридичними засобами принципу верховенства права у всіх сферах суспільних відносин;
- реальне здійснення, гарантії та захист прав і свобод людини і громадянина, а також їх поновлення у випадку порушення;
- рівноправність громадянина і держави, їх взаємна відповідальність;
- участь і контроль громадянського суспільства у процесі створення і застосування законів.
Правова держава заснована на наступних принципах:
1. Верховенство права:
- право визначається як загальнолюдська цінність саме тому, що в його природі розкриваються та знаходять свою реалізацію такі цінності як свобода, справедливість, рівність, безпека, прагнення до щастя. Ціннісне розуміння природи права випливає також з доктрини природного права, яка вплинула на розуміння держави як гаранта забезпечення невідчужуваних прав і свобод людини;
- право є універсальним регулятором суспільних відносин, і завдяки його нормативній природі та формальним властивостям можна врегулювати різноманітні суспільні відносини;
- зв’язаність правом суб’єктів суспільних відносин:
а). відносна зв’язаність - громадянину дозволено робити все, що не заборонено законом;
б). абсолютна зв’язаність - державі дозволено робити тільки те, що дозволено законом.
- верховенство правових законів (в перш за все - конституції) над підзаконними нормативними актами (що є наслідком пріоритету законодавчої влади (розвинутий парламентаризм) над іншими гілками влади у правотворчій діяльності).
2. Юридичне закріплення основних прав і свобод людини і громадянина в Конституції та інших законах та їх фактичне забезпечення. Точне і повне визначення правового статусу (прав і обов’язків, повноважень) всіх учасників суспільних відносин, зокрема державних органів і посадових осіб.
3. Розподіл влади, яка належить народу, на законодавчу, виконавчу, судову та контрольно-наглядову гілки.
4. Паритет (рівноправність) громадянського суспільства і держави, а в певних відносинах й верховенство громадянського суспільства над державою. Громадянське суспільство з одного боку розглядається як загальнолюдська цінність, певний ідеал суспільного розвитку, а з іншого - як реальна частина соціуму, відносно незалежна від держави, що будується та існує на засадах самоорганізації у різноманітних сферах соціальних відносин - сімейних, економічних, політичних, культурно-духовних, національних та ін.
5. Взаємоповага і взаємна відповідальність особи і держави на ґрунті пріоритету прав людини над правами держави..
6. Демократичний державний режим (див. відповідне питання програми)
7. Розвинена система чинного законодавства.
8. Провідна роль незалежної судової влади у вирішенні спірних питань і конфліктних ситуацій.
9. Високий рівень правосвідомості та правової культури громадян.
Правосвідомість - це певна форма суспільної свідомості, яка відображає ставлення суб’єктів правовідносин до права як явища, в тому числі до чинного права з точки зору ціннісних, ідеологічних, психологічних та поведінкових критеріїв..
Правова культура – складова загальної культури суспільства, має ціннісний характер, і визначає рівень розвитку таких явищ правової реальності як праворозуміння, правосвідомість, правовідносини, правопорядок, нормотворча та правозастосовна діяльність суб’єктів права, а тому є невід’ємним компонентом правової держави і громадянського суспільства. Засобами забезпечення правової культури є розвиток знань про державу та право, правова освіта, правове виховання та правова поінформованість суспільства, що як наслідок створює умови для подолання такого явища як правовий нігілізм.
10. Законність – точне і неухильне дотримання законів всіма посадовими особами і громадянами (неухильно додержуватися Конституції України та законів України є обов’язком громадян - ст.68 Конституції)
