Типологія держав: підходи до характеристики

Характеристика держави як засобу упорядкування суспільства визначає необхідність дослідження не лише її загально-теоретичних ознак, а і особливостей окремої держави, що функціонує на основі і в межах суспільства. Оскільки держава є динамічною категорією, то важливим є її вивчення з точки зору етапів становлення та розвитку, а також відповідно до спільних та відмінних ознак, що характеризують декілька держав, об’єднуючи їх у певні групи. Цей процес характеризується як типологія.

Типологія держави – це класифікація держав у відповідності до певного критерію на основі вивчення сукупності спільних ознак та відмінностей.

Категорія „тип держави” має самостійне значення в теорії держави, оскільки вона надає можливість:

ü дослідити зміни у розумінні сутності держави;

ü визначити особливості виникнення та еволюції держави і права;

ü охарактеризувати можливості та перспективи розвитку держави і права в майбутньому.

Першу спробу типології держави здійснив Арістотель, поклавши в основу типології кількість владарюючих в державі і їх майновий стан, а також мету держави. Він розрізняв правильні держави, що надають можливість забезпечити загальне благо (монархія, аристократія) та неправильні, що переслідують приватні блага (олігархія, тиранія, демократія).

Більш ефективну спробу щодо типології держави зробив Еллінек, виділяючи два рівні держав: 1) ідеальний та 2) імперичний. Ідеальною, він вважав державу на теоретичному рівні як засіб виміру справедливості реальної держави, яка на практиці не існує. Імперичною є держава, що реально існує на певному етапі розвитку суспільства та відповідає певним критеріям ідеальної держави.

Кельзен обґрунтував ідею про можливість класифікації держав відповідно до рівня політичної свободи, що державою забезпечується. На цій підставі він розрізняє демократію та автократію, а оскільки будь-яка з цих держав застосовує в процесі управління суспільства право, то і демократична, і автократична держава визначається як правова.

Лев Гумплович класифікував держави в залежності від розміру території та чисельності населення. Він розрізняв: 1) світові (територія – більше 1 млн. км², населення – більше 50 млн. осіб), 2) великі (територія – від 200 тис. до 1 млн. км², населення – від 30 до 50 млн. осіб), 3) малі (територія – менше 200 тис. км², населення – менше 30 млн. осіб).

Останнім з науковців, хто досліджував проблеми типології держави у ХVІІ ст. став німецький політолог Дарен Дорф, який класифікував держави в залежності від можливостей реалізації демократичних інститутів та суб’єктивних прав на: демократичні, що визнають відповідальність держави у цій сфері та антидемократичні, що надають власній політиці верховенства.

Тривалий час найбільш поширеним в юридичній літературі був формаційний підхід до типології держави. Він був обґрунтований К.Марксом і засновувався на розподілі цивілізації на 3 великих періоди:

1. Архаїчний (первісний), що характеризувався як період самоврядування та переходу до державної організації.

2. Економічний (вторинний), що засновувався на певному способі виробництва та наявності певних класів у суспільстві.

3. Комуністичний (третинний), що передбачає самоліквідацію держави.

При цьому, перший і третій періоди характеризуються як суспільні, тобто недержавні, а основним критерієм класифікації держави другого періоду є наявність чи відсутність приватної власності, товарного виробництва та антагоністичних класів. Саме ці критерії були покладені в основу формації, яка і характеризувала поступовий перехід від рабовласницького, через феодальний та буржуазний, до соціалістичного типу держав. Вказаний підхід має як позитивні, так і негативні риси.

Позитивні риси:

1) функціонування держави пов’язується із суспільством;

2) основу життєдіяльності суспільства складають економічні відносини;

3) розвиток держави характеризується як еволюційний;

4) наявність влади пов’язується з економічними відносинами та обґрунтовується її політичним характером, оскільки вона захищає певні інтереси.

Негативні риси:

1) дещо перебільшується роль економічних відносин над політичними і соціальними;

2) в основному характеризує європейський шлях формування держави, не враховуючи особливості інших форм;

3) не визначає соціальної ролі та призначення держави;

4) характеризує державу лише як засіб здійснення насилля в суспільстві.

Одним з сучасних підходів є цивілістичний підхід, який був започаткований англійським істориком Тойнбі /”Постижение истории” – М.,1996./. В основі класифікації покладається ідея співвідношення держави і права з соціально-економічним устроєм суспільства та врахування духовних і культурних факторів суспільного розвитку. Критерієм цивілізаційного підходу до типології є розподіл держав:

І. За рівнем економічного розвитку:

─ доіндустріальні держави (рівень розвитку яких є нижчим світових стандартів);

─ індустріальні (які відповідають світовим стандартам);

─ постіндустріальні держави (які перевищують світові показники).

ІІ. За способом здійснення влади:

· демократичні, в яких гарантується реальність інститутів безпосередньої та представницької демократії;

· антидемократичні, в яких влада здійснюється насильницьким шляхом.

ІІІ. За характером функцій держави:

o соціальні – забезпечують реалізацію інтересів всіх верств населення;

o асоціальні – перевага надається економічній та політичній функціям держави.

IV. По відношенню до права:

ü правові держави, діяльність яких заснована на правових приписах;

ü неправові, що лише декларують власну відповідальність перед народом.

V. По відношенню до релігії:

Ø світські, де релігійні організації є відокремленими від влади та позбавлені юридичних та політичних функцій;

Ø клерикальні, де певна релігія набирає статусу державної та займає основне місце серед інших конфесій;

Ø теократичні, де державна влада належить церкві, яка і визначає статус державної релігії, релігійні норми є джерелом законодавства, а глава держави є одночасно вищим релігійним діячем;

Ø атеїстичні, де релігійні погляди переслідуються законом, а релігійні організації знаходяться під державою (Албанія).

VІ. За зовнішньою політикою:

¨ миролюбні, що вирішують проблеми на основі норм міжнародного права;

¨ агресивні, що вирішують проблеми силовими засобами.

Також існує підхід до типології держави як перехідної. Він характеризується наступними факторами:

ü перехідна держава, як правило, характеризує нетривалий етап розвитку держави;

ü перехідний етап держави передбачає можливість не лише зміни влади, а й цінностей суспільства, а також якісного його стану;

ü перехідна держава, як правило, зберігає традиції та духовні цінності, що були накопичені суспільством та пристосовує їх до нових історичних умов.

В юридичній літературі обґрунтовується можливість особистісного підходу до типології держави. За основу типології береться ступінь економічної, соціальної, політичної та духовної свободи особи.

NB: Нерсесянц В.С. визначив таку класифікацію держав як лібертарно-юридичну. Критерій – розвиток уявлень про свободу людини. До неї належать 4 типи держав: етнічний, становий, індивідуально-політичний, правовий

 

 

Поняття та ознаки влади

Організованість суспільства та суспільний порядок досягається за допомогою влади. Влада – це можливість певних соціальних суб’єктів (колектив, народ, сім’я чи окрема особа) приймати рішення, які є обов’язковими для виконання підвладними, застосовуючи для цього різноманітні методи та засоби.

Ознаки влади:

1) це елемент надбудови, основою функціонування влади є економічні відносини;

2) це категорія, що має об’єктивний характер, оскільки виникає і функціонує разом із суспільством і не залежить від свідомості окремих суб’єктів;

3) наявність двох суб’єктів – владарюючого та підвладного;

4) наявність сутності влади, що полягає у можливості підкоряти певній волі поведінку інших суб’єктів;

5) заснованість влади на демократичних принципах, авторитеті певних суб’єктів та силі, що і визначає особливість та значення влади;

6) наявність певних засобів, що гарантують і охороняють владні рішення;

7) можливість певних форм силового тиску на підвладних, що перешкоджають реалізації владних рішень.

Оскільки влада функціонує в суспільстві, то ми можемо визначити її суспільне призначення. Завдяки владі суспільні відносини набирають цілеспрямованого характеру, забезпечується управління суспільством, здійснюється контроль за поведінкою суб’єктів, забезпечуються можливості реалізації певних інтересів.

Як правило, в державно організованому суспільстві розрізняють два різновиди влади:

1. недержавна влада, що здійснюється без участі держави у тих сферах відносин, які не є державно регульованими. Ця форма влади має різноманітні підвиди, що характеризують особливості суспільних інтересів, які охороняються чи реалізуються владою. Це сімейна, релігійна, корпоративна, економічна влада.

2. державна влада – здійснюється єдиним суб’єктом і характеризується як політична, публічна та суверенна. Вона має лише одну форму, однак функціонує за принципом розподілу повноважень між владними органами (законодавчі, виконавчі, судові).