Норми права. Їх види та структура

 

Норма права (правова́ норма) — формально визначене, загальнообов'язкове правило поведінки, що регулює суспільні відносини, закріплене в праві і забезпечене державою. інститутами і субінститутами (підінститутами).

 

Правові норми мають наступні ознаки:

Регулювання поведінки. Норми права регулюють поведінку людей (як правило, у відносинах з іншими людьми), діяльність організацій, являють собою правила поведінки.

Загальний характер. Неконкретність адресата, неперсоніфікований характер (на відміну від правозастосовчих актів). Вони регулюють типові відносини і розраховані на багатократне застосування.

Загальнообов'язковість. Норми права обов'язкові для всіх, кому вони адресовані.

Зв'язок з державою. Правові норми встановлюються або санкціонуються державою, при необхідності забезпечуються державним примусом.

Формальна визначеність. Норми права, як правило, фіксуються в правових актах держави і чітко закріплюють права, обов'язки і заборони

Системність. Норми права взаємозв'язані і не протирічать одна одній

 

Класична, ідеальна структура норми права складається з трьох елементів — гіпотези (Якщо…), диспозиції (, то…) та санкції (, інакше….).

Гіпотеза — елемент, який вказує на адресата норми (суб'єктів регульованих відносин) і умови, при яких норма підлягає застосуванню.

Диспозиція — містить само правило поведінки і вказує на те, якою може бути і якою повинна бути ця поведінка, якої повинні дотримуватися учасники правовідносин, встановлює суб'єктивні права і обов'язки адресатів.

Санкція — вказує на правові наслідки недотримання встановлених вимог які, як правило, несприятливі для правопорушника.

У статтях нормативно-правових актів звичайно зустрічаються норми, що мають два структурних елементи: гіпотезу й диспозицію або гіпотезу й санкцію. "Гіпотеза - диспозиція", "гіпотеза - санкція" - це парні структурні елементи норми, при наявності яких вона взагалі може відбутися як регулятор суспільних відносин. Норма права, що має структуру "гіпотеза- диспозиція", називається регулятивною нормою. Норма права, що має структуру "гіпотеза- санкція", називається охоронною нормою.

Дія регулятивних норм доповнюється дією охоронних норм. Іншими словами, при порушенні диспозиції регулятивної норми гіпотеза відповідної їй охоронної норми може розглядатися як ланка, що поєднує їх у єдине ціле, тобто в так звану логічну норму, у структурі якої можна розрізняти три елементи, логікові взаємозв'язку яких виражає схема: "якщо - те - інакше" (гіпотеза - диспозиція- санкція). Наприклад, згідно п. 3 ст. 2 Закону України "Про власність", "кожний громадянин в Україні має право володіти, користуватися й розпоряджатися майном особисто або разом з іншими". Право володіти, користуватися, розпоряджатися майном охороняється, зокрема, дією норм Кримінального кодексу України, що передбачають відповідальність за злочини проти індивідуальної власності громадян.

Таким чином, гіпотеза, диспозиція, санкція - це взаємозалежні структурні елементи норми права, при наявності яких вона (норма) є повноцінним регулятором суспільних відносин у плані її забезпеченості охороною державою від порушень. Наприклад, що зобов'язує диспозицію регулятивної норми юридично безвідповідально можна не виконувати, якщо немає норми, що передбачає санкцію, застосовувану у випадку невиконання цього обов'язку.

Однак відносна самостійність, самодостатність дії охоронних норм припускає, що питання про залучення правопорушника до юридичної відповідальності може вирішуватися правоприменителем винятково в рамках порушеної охоронної норми, без пошуку її зв'язку з відповідною регулятивною нормою.

 

У будь-якій державі існує і виникає величезна кількість норм права. Ці норми можна класифікувати (поділити) на види за певним критерієм (ознакою).

Норми права за предметом правового регулювання (або за галузями права): норми конституційного, адміністративного, кримінального, цивільного, трудового, екологічного права та ін.

Норми права за методом правового регулювання (або за формою закріплення бажаної поведінки суб'єктів права)

імперативні

диспозитивні

Імперативні — норми, що виражають у категоричних розпорядженнях держави чітко позначені дії і не допускають ніяких відхилень від вичерпного переліку прав і обоє 'язків суб'єктів. Інакше: імперативні норми прямо наказують правила поведінки.

Диспозитивні — норми, у яких держава наказує варіант поведінки, але які дозволяють сторонам регульованих відносин самим визначати права й обов'язки в окремих випадках, їх називають «заповнювальними», оскільки вони заповнюють відсутність угоди і діють лише тоді, коли сторони регульованих відносин не встановили для себе іншого правила, не домовилися з даному питання (розпізнаються через формулювання: «за відсутності іншої угоди», «якщо інше не встановлено в договорі» та ін.). Інакше: диспозитивні норми надають свободу вибору поведінки.

Норми права за характером впливу на особу

заохочувальні

рекомендаційні

Заохочувальні — норми, що встановлюють заходи заохочення за варіант поведінки суб'єктів, який схвалюється державою і суспільством і полягає в сумлінній і продуктивній праці (наприклад, правила щодо виплати премій).

Рекомендаційні — норми, що встановлюють варіанти бажаної з погляду держави поведінки суб'єктів.

Норми права по субординації в правовому регулюванні

матеріальні

процесуальні

Норма матеріального права — норма, що є первинним регулятором суспільних відносин: містить правило (права, обов'язки, заборони), на підставі якого можливо вирішення справи по суті. Наприклад, не можна вчиняти вбивство.

Норма процесуального права — норма, що встановлює оптимальний порядок застосування норм матеріального права: містить правило, на підставі якого можливо вирішення справи по суті. Наприклад, порядок розслідування злочину, порядок виклику свідків до суду тощо.

Призначення процесуальної норми — встановити процедуру, «регламент» здійснення прав або виконання обов'язків, закріплених у матеріальних нормах; сприяти досягненню результату, передбаченого нормою матеріального права.

Норми права за суб'єктами правотворчості:

норми органів представницької влади

норми глави держави

норми органів виконавчої влади

норми громадських об'єднань, комерційних організацій, трудових колективів підприємств

Норми права за дією у просторі:

загальні

місцеві

Норми права за дією у часі:

постійні

тимчасові

Норми права за дією за колом осіб:

Загальні - поширюються на все населення

Спеціальні - поширюються на певне коло осіб

Виняткові - роблять винятки із загальних і спеціальних норм

Норми права за функціональною спрямованістю

регулятивні (правила поведінки) - встановлюють права і обов'язки суб'єктів (наприклад, норма, що закріплює правомочності власника: володіння, користування, розпорядження, чи норма, що визначає порядок шлюбу).

охоронні (сторожі порядку) - встановлюють способи юридичної відповідальності за порушення прав і невиконання обов'язків, закріплених у регулятивних нормах (наприклад, норма Кримінального кодексу про відповідальність за вбивство).

Регулятивні норми права за характером розпоряджень, що містяться в них:

дозвільні (що надають правомочності)

що зобов'язують

заборонні

У будь-якій державі існує і виникає величезна кількість норм права. Ці норми можна класифікувати (поділити) на види за певним критерієм (ознакою).