Матеріальна відповідальність розглядається як різновид ретроспективної юридичної відповідальності працівника за матеріальну шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації внаслідок порушення покладених на нього трудових обов'язків (ст. 130 КЗпП України). Умовами накладення матеріальної відповідальності є передбачені законодавством такі ознаки: а) пряма дійсна шкода; б) протиправна поведінка працівника; в) причинний зв'язок між протиправними діями чи бездіяльністю та виниклою шкодою; г) провина працівника в заподіяній шкоді.
Матеріальна відповідальність може бути повною та обмеженою. Випадки обмеженої матеріальної відповідальності працівників передбачені ст. 133, а повна матеріальна відповідальність — ст. 134 КЗпП України.
Правосвідомість законність і порядок
Правосвідомість — форма суспільної свідомості, що містить в собі сукупність поглядів, почуттів, емоцій, ідей, теорій та компетенцій, а також уявлень і настанов, які характеризують відношення особи, суспільної групи і суспільства в цілому до чинного чи бажаного права, а також до всього, що охоплюється правовим регулюванням.
Характерні риси правосвідомості
Є однією з форм суспільної свідомості і разом з політичною, моральною, філософською та іншими формами свідомості відображує суспільне буття.
Містить в собі поняття, уявлення, судження, почуття, емоції, концепції, теорії, програми.
Обумовлена соціально-економічним устроєм конкретного суспільства, рівнем розвитку його загальної культури.
Ідеологічні елементи правосвідомості виступають в якості головних елементів правової культури та правового виховання.
Законність — це багатоаспектне (принцип, метод, режим) соціально-правове явище, що характеризує організацію і функціонування суспільства і держави на правових засадах.
Ознаки законності
зовнішня ( формальна) — обов'язок виконувати розпорядження законів і підзаконних правових актів державними органами, посадовими особами, громадянами і різними об'єднаннями.
внутрішня (сутнісна) — наявність науково обґрунтованих і відповідних праву законів; якість законів.
Принципи законності
Тобто ті головні засади, на яких базується законність у сучасній державі:
єдність, тобто однаковість розуміння і застосування законів та підзаконних нормативно-правових актів на всій території їхньої дії та щодо однойменних суб'єктів;
· верховенство закону, тобто регулювання всіх найважливіших аспектів суспільного та державного життя законами та відповідність всіх підзаконних нормативно-правових актів Конституції та законам;
· контроль за законністю, тобто наявність дійового механізму недопущення та усунення будь-яких порушень законності з боку будь-яких суб'єктів права;
· неминучість відповідальності за порушення вимог закону, тобто кожен випадок порушення закону з боку будь-якого суб'єкта права повинен тягнути за собою відповідне реагування з боку держави, відповідних органів.
Правопорядок — це стан упорядкованості суспільних відносин, заснований на праві і законності. Це кінцевий результат реалізації правових вимог і розпоряджень, результат дотримання, виконання правових норм, тобто законності. Саме правопорядок являє собою ланцюг правового регулювання, саме для його досягнення видаються закони й інші нормативно-правові акти, здійснюється удосконалювання законодавства, приймаються заходи для зміцнення законності.
Важливо мати на увазі наступні обставини:
— по-перше, не можна домогтися правопорядку іншими способами, крім удосконалювання правового регулювання і забезпечення законності;
— по-друге, зміцнення законності закономірно і неминуче приводить до зміцнення правопорядку;
— конкретний зміст правопорядку залежить від змісту законності, що, у свою чергу, визначається поруч обставин, розглянутих нижче.
Роль правопорядку може бути розглянута з різних позицій, і насамперед з погляду інтересів держави й особистості. Для держави ця роль у першу чергу визначається в залежності від того місця, що займає правопорядок у правовому регулюванні суспільних відносин. Керуючи суспільством, держава використовує різні методи і засоби: економічні, політичні. ідеологічні, організаційні й ін. Серед них особливе місце займає правове регулювання суспільних відносин. Цей метод полягає в тім, що держава видає (чи санкціонує) правові норми і забезпечує їхнє загальне дотримання і виконання, тобто законність, і тим самим домагається правопорядку.
Особливе місце цього методу зв'язано, по-перше, з тим, що правові норми регулюють усі самі головні сторони життя суспільства: економіку, політичну діяльність, майнові відносини, питання родини і шлюбу і т.д. Отже, від дотримання і виконання відповідних норм залежить порядок і стабільність найважливіших сфер людської діяльності, саме існування суспільства. По-друге, інші методи державного посібника суспільством часто реалізуються через правове регулювання. Так, планування (метод організаційний) нерідко здійснюється за допомогою твердження плану нормативним актом (наприклад, закон про бюджет); заробітна плата (метод економічний) установлюється через нормативне закріплення її розмірів, порядку нарахування і виплат і т.п.
З позицій особистості правопорядок виступає в першу чергу як засіб захисту її прав, воль і законних інтересів. Він забезпечують охорону людини як від сваволі самої держави і його органів, так і від протиправних дій інших осіб. Від стану правопорядку залежать ступінь свободи особи, реальність її прав і воль, рівень і реальність демократії. А оскільки в сучасних умовах інтереси особистості стають пріоритетними для держави, ця сторона правопорядку також є найважливішою метою державної діяльності.
Усе це визначає особливу роль правопорядку для суспільства в цілому: він виступає як основа, ядро порядку в суспільстві, як умови і необхідні елементи демократії, як основні загальнолюдські цінності і, отже, істотні частини правової і загальної культури.
