Поняття робочого часу та його ознаки. Види робочого часу

Трудове законодавство не містить визначення поняття робочого часу, його визначено у науковій літературі.

Робочий час — це встановлений законом, колективним договором чи угодою сторін період, протягом якого працівники зобов'язані виконувати роботу, обумовлену трудовим договором. Необхідна тривалість робочого часу працівника відображає норму його робочого часу та обчислюється кількістю годин, які працівник повинен відпрацювати протягом певного календарного періоду.

Норма робочого часу визначається робочими днями або робочими тижнями. Робочий тиждень — це встановлена законом чи на його підставі тривалість робочого часу в межах календарного тижня. На практиці застосовується 2 види робочого тижня: 5-денний або 6-денний. Робочий день — це тривалість роботи працівника протягом доби за графіком чи розпорядком роботи.

Тривалість робочого часу може бути предметом централізованого, локального, колективно-договірного та індивідуально-договірного регулювання. КЗпП визначає максимально допустимі норми робочого часу для всіх працівників. Разом з тим законодавець надає право роботодавцям при укладенні колективного договору, встановлювати меншу норму тривалості робочого часу (ч. 2 ст. 50 КЗпП). Норма робочого часу також може визначатись і на індивідуально-договірному рівні (при укладенні трудового договору).

Для того, щоб визначити поняття робочого часу необхідно перш за все зазначити, що родовою ознакою робочого часу є те, що це частина певного календарного періоду (доби, тижня, місяця чи року), виражена в одиницях виміру часу. Видовими ознаками робочого часу є, по-перше, обмеження цього часу конкретними рамками, які визначаються державою (через закон) чи сторонами колективного або трудового договору, а по-друге, обов'язками роботодавця надавати в межах цього часу працівникові роботу, обумовлену трудовим договором, а працівників продуктивно використовувати цей час. 3 урахуванням цього можна визначити поняття робочого часу та нормативу робочого часу.

Розрізняють основний та неосновний робочий час. Основний — це встановлена законом або трудовим договором тривалість робочого часу, яку безумовно повинен відпрацювати працівник. До цього виду робочого часу належить: нормальний, скорочений та неповний робочий час. Неосновним робочим часом вважається законодавчо закріплене відхилення від основного робочого часу. Це передусім — надурочні роботи, тривалість робочого часу у вихідні, святкові та неробочі дні.

Найбільш поширеним видом робочого часу є нормальний робочий час. Це час, визначений законом як норма робочого тижня для працівників, зайнятих у звичайних умовах праці незалежно від виду, характеру, форми виконуваної роботи та обліку робочого часу. Відповідно до ст. 50 КЗпП нормальний робочий час не може перевищувати 40 годин на тиждень. Разом з тим ч. 2 ст. 50 КЗпП передбачає, що при укладенні колективного договору на підприємствах (в установах, організаціях) норма робочого тижня може бути зменшена. Закріплений на рівні колективно-договірного регулювання робочий час і буде нормальним для даного підприємства.

 

Робочий час поділяється на види, розрізняють нормальний, скорочений і неповний робочий час.

 

2. Правове регулювання робочого часу нормальної тривалості (нормальний робочий час).

Так, відповідно до ст. 50 КЗпП України нормальна тривалість робочого часу працівників не може перевищувати 40 годин на тиждень. Причому потрібно наголосити, що передбачені законодавцем гарантії відносно граничної тривалості робочого часу поширюються на найманих працівників підприємств усіх форм власності (ст. З КЗпП України). У колективних договорах або інших локальних актах можуть бути закріплені положення про 40-годинний робочий тиждень, а також менші за тривалістю норми робочого часу на даному підприємстві, в установі, організації.

Норма робочого часу — це встановлена законом, колективним або трудовим договором для даного працівника тривалість його робочого часу за певний календарний період — день, тиждень, місяць.

Робочий день — це тривалість робочого часу в годинах і хвилинах протягом доби. Робочий тиждень — це тривалість робочого часу протягом календарного тижня. Звичайно застосовуються два види робочого тижня: 5-д енний з двома вихідними днями і 6-денний з одним вихідним днем. Рішення про введення 5- або 6-денного робочого тижня приймається власником спільно з профспілковим органом з урахуванням специфіки роботи, думки трудового колективу і за узго­дженням з місцевою радою. 40-годинна гранична норма робочого часу повинна дотримуватися при 5 і 6-денному робочому тижні. При 6-денному робочому тижні тривалість робочого дня напередодні вихідного дня не може перевищувати 5 годин (ст. 53 КЗпП), а напередодні святкових і неробочих днів — скорочується на одну годину.

У більшості західних країн нормальна тривалість робочого часу також закріплюється в законах і колективних договорах, хоча у деяких країнах (Великобританії, Данії) для більшості працюючих — тільки у колективних договорах. При цьому для першої групи країн колективними договорами встановлена менша тривалість робочого часу порівняно із законом. Найбільш поширеним стандартом на Заході є 40-годинний робочий тиждень за законодавством та 35—40-годинний робочий тиждень за колективними договорами (Киселев И.Я. Цит. раб. - С. 112).

 

Скорочений робочий час.

Скорочений робочий час встановлений у законодавстві:

КЗпП, а також в інших нормативно-правових актах. Так, згідно із ст. 51 КЗпП для працівників, праця яких відбувається на роботах зі шкідливими умовами праці, встановлюється скорочена тривалість робочого часу — від 24 до 36 годин на тиждень. Перелік таких робіт і тривалість робочого часу при їх виконанні передбачені Списком виробництв, цехів, професій і посад зі шкідливими умовами праці, робота в яких дає право на додаткову відпустку і скорочений робочий день (Затверджений постановою Держкомпраці СРСР і ВЦРПС від 25 жовтня 1974 p.), порядок застосування Списку регулює інструкція, затверджена постановою Держкомпраці СРСР і ВЦРПС 21.11.75 p. Потрібно звернути увагу на те, що відносно додаткових відпусток діє Список, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 17 листопада 1997 p., але відносно скороченого робочого часу акти Держкомпраці СРСР і ВЦРПС від 25 жовтня 1974 p. і 21 листопада 1975 p. продовжують діяти. Право на скорочений робочий день виникає, якщо працівник виконує роботи у шкідливих умовах праці не менше за половину робочого дня. Вказаний список обов'язковий для всіх підприємств, установ, де є види робіт, професії і посади, вказані в ньому.

Законодавством встановлений скорочений (36-годинний) робочий тиждень для деяких категорій працівників, трудова діяльність яких пов'язана з особливим характером праці (наприклад, педагогічні працівники, медичні працівники та ін.) або станом здоров'я (деякі категорії інвалідів). Для осіб, які працюють у зоні відчуження, встановлений 36-годинний робочий тиждень (див. постанову Кабінету Міністрів України від 7 лютого 2000 p. №223 "Про доплати і компенсації особам, які працюють у зоні відчуження і зоні безумовного обов'язкового відселення після повного відселення жителів").

Скорочена тривалість робочого часу передбачена для неповнолітніх працівників з метою охорони їх здоров'я. Так, для працівників віком від 16 до 18 років встановлений 36-годинний робочий тиждень, віком від 15 до 16 років — 24-годинний робочий тиждень (ст. 51 КЗпП). Для учнів віком від 14 до 15 років, які працюють в період канікул, — не більш 24 годин на тиждень, а якщо учні працюють протягом навчального року у вільний від занять час, то тривалість їх робочого часу на повинна перевищувати половини тієї норми, яка встановлена для осіб відповідного віку, тобто для учнів віком від 14 до 16 років — не більше 12 годин на тиждень, а віком від 16 до 18 років — 18 годин на тиждень (ст. 51 КЗпП).

Скорочується тривалість робочого часу напередодні святкових днів на 1 годину як при 6-денному, так і при 5-денно-му робочому тижні (ст. 53 КЗпП). Це положення не поширюється на працівників, яким встановлений скорочений ро­бочий час на інших підставах (ст. 51 КЗпП).

Ст. 54 КЗпП передбачає скорочення робочого часу на 1 годину при роботі в нічний час. Нічним вважається час з 10 години вечора до 6 години ранку. Не допускається залучення до роботи в нічний час працівників у віці до 18 років, вагітних жінок, жінок, що мають дітей у віці до 3 років. Залучати до роботи в нічний час інвалідів можливо тільки з їх згоди і при умові, що така робота не суперечить медичним показанням (ст. 55 КЗпП).

Встановлення скороченого робочого часу не впливає на розмір заробітної плати. Робота, яка виконується в нічний час, оплачується в підвищеному розмірі, який встановлюється Генеральною, галузевою, регіональною угодами і колективним договором, але не повинен бути менше за 20% тарифної ставки (окладу) за кожну годину роботи в нічний час (ст. 108 КЗпП).

 

Неповний робочий час — відповідно до ст. 56 КЗпП встановлюється угодою сторін як при вступі на роботу, так і в період роботи. Неповний робочий час може бути у вигляді:

а) неповного робочого дня (тобто зменшення тривалості щоденної роботи на зумовлену кількість годин); б) неповного робочого тижня (при якому зберігається нормальна тривалість робочого дня, але зменшується кількість робочих днів у тиждень) і в) поєднання неповного робочого дня і неповного робочого тижня (наприклад, тривалість робочого дня 5 годин при 4 робочих днях на тиждень).

При неповному робочому часі (на відміну від скороченого) оплата праці проводиться пропорційно відпрацьованому часу, а при відрядній оплаті праці — в залежності від виробітку.

Неповний робочий час може бути встановлений угодою роботодавця і працівника на певний термін і без зазначення терміну. В обов'язковому порядку на прохання працівника неповний робочий час встановлюється для вагітних жінок, жінок, що мають дітей у віці до 14 років, дитину-інваліда, для догляду за хворим членом сім'ї відповідно до медичного висновку (ст. 56 КЗпП).

Особи, які працюють неповний робочий час, користуються тими ж правами, що і працюючі на умовах нормального робочого часу. Їм надається відпустка тієї ж тривалості, надаються вихідні й святкові дні, час роботи зараховується в трудовий стаж.

Неповний робочий час (неповний робочий день чи неповний робочий тиждень) може встановлюватися за угодою між власником або уповноваженим ним органом та жінкою, яка має дітей, при прийнятті її на роботу, а також між адмі­ністрацією та жінкою, яка працює, якщо у зв'язку з необхідністю догляду за дітьми вона не може працювати повний робочий час (п. 2 Положения о порядке и условиях применения труда женщин, имеющих детей и работающих неполное рабочее время: Утв. пост. Госкомтруда СССР и Секретариата ВЦСПС от 29 апреля 1980 г. №111/8-51 // Бюллетень Государственного Комитета СССР по труду и социальным вопросам. — 1980. — №8). Неповний робочий час може бути встановлений за угодою сторін як без обмеження строком, так і на будь-який строк: до досягнення дитиною певного віку, на період навчального року тощо. Режими праці та відпочинку жінок, які мають дітей та працюють неповний робочий час, встановлюються власником за погодженням з профспілковим органом та з урахуванням побажань жінки.

Режими праці, що встановлюються при неповному робочому часі, можуть передбачати: скорочення тривалості щоденної роботи (зміни) на певну кількість робочих годин в усі дні робочого тижня; скорочення кількості робочих днів на тиждень при зберіганні нормальної тривалості щоденної роботи (зміни); скорочення тривалості щоденної роботи (зміни) на певну кількість робочих годин при одночасному скороченні робочих днів на тиждень.

При встановленні режимів праці з неповним робочим часом тривалість робочого дня (зміни), як правило, не повинна бути менше 4 годин і робочого тижня — менше 20—24 годин відповідно при 5- та 6-денному тижні.

Неповний робочий час.

За угодою між працівником і власником або уповноваже­ним ним органом може встановлюватись як при прийнятті на роботу, так і згодом неповний робочий день або неповний робочий тиждень. На просьбу вагітної жінки, жінки, яка має дитину віком до чотирнадцяти років або дитину-інваліда, в тому числі таку, що знаходиться під її опікуванням, або здійсню; догляд за хворим членом сім'ї відповідно до медичного виснов­ку, власник або уповноважений ним орган зобов'язаний вста­новлювати їй неповний робочий день або неповний робочий тиждень. Оплата праці в цих випадках провадиться пропорційно відпрацьованому часу або залежно від виробітку. Робота на умовах неповного робочого часу не тягне за собою будь-яких обмежень обсягу трудових прав працівників.

1. Як випливає з цієї статті, неповний робочий час мас меншу, ніж встановлена нормативними актами, тривалість. Нормальна і скорочена тривалість робочого часу встановлюється норматив­ними актами, у тому числі локальними нормативними актами. Неповний робочий час встановлюється за погодженням сторін трудового договору. Навіть тоді, коли законодавство встановлює обов'язкове застосування неповного робочого часу, воно не визначає жорстко його тривалість, а лише передбачає верхню межу його тривалості. Так, стосовно учнів, які працюють про­тягом навчального року у вільний від навчання час, КЗпП (ст. 51) встановив обов'язкове застосування неповного робочого часу, тривалістю не більше половини скороченого робочого часу, вста­новленого для неповнолітніх відповідного віку.

2. Обов'язкове застосування неповного робочого часу трива­лістю не більше чотирьох годин на день і половини норми робо­чого часу на місяць встановлено для сумісників — працівників державних підприємств, установ і організацій (п. 2 постанови Кабінету Міністрів України "Про роботу за сумісництвом пра­цівників державних підприємств, установ і організацій" в редакції від 31 серпня 1996 року).

3. Неповний робочий час відрізняється від скороченого робо­чого часу розміром оплати праці. За відпрацьований нормальний чи скорочений робочий час працівнику при почасовій заробітній платі виплачується повна, встановлена у відповідному порядку, тарифна ставка (посадовий оклад). При неповному робочому часі якщо встановлена почасова форма оплати праці, працівнику ви­плачується відповідна частина тарифної ставки (посадового ок­ладу). Тому на практиці частіше говорять не про прийняття на роботу на умовах неповного робочого часу, а про прийняття на “півставки", "чверть ставки", хоч правильніше було б говорити про прийняття на роботу на умовах роботи упродовж половини чи чверті встановленої тривалості робочого часу. Ми зазначили тут неповний робочий час тривалістю половина чи чверть вста­новленої тривалості робочого часу лише тому, що така тривалість неповного робочого часу зустрічається найбільш часто. Немає законодавчих перешкод для прийняття на роботу з умовою про роботу неповний робочий час будь-якої іншої тривалості (якщо тільки не порушуються зазначені вище верхні межі). Неповний робочий час може дорівнювати одній, п'яти, шести, десяти чи іншій кількості годин на тиждень. Він може встановлюватися шляхом зменшення тривалості щоденної роботи, кількості днів роботи протягом тижня чи одночасно шляхом зменшення і кількості годин роботи упродовж дня, і кількості робочих днів впродовж тижня.

У зв'язку з викладеним, на наш погляд, слід визнати таким, що втратило силу там, де це суперечить законодавству України, Положення про порядок і умови застосування праці жінок, які мають дітей і працюють неповний робочий час, затверджене постановою Держкомпраці СРСР і Секретаріату ВІДРПС. Назва­ною постановою передбачено, що тривалість робочого часу, як правило, не повинна бути менше 4 годин на день і 20—24 годин на тиждень. Ст. 56 Кодексу законів про працю України не обмежує права сторін трудового договору на визначення тривалості не­повного робочого часу як взагалі, так і стосовно жінок, що мають дітей.

4. Як виняток із загального правила частини першої ст. 56 КЗпП, що передбачає встановлення неповного робочого часу за погодженням сторін трудового договору, деяким категоріям пра­цівників надане суб'єктивне право на встановлення неповного робочого часу. Це — вагітні жінки, жінки, що мають дитину у віці до 14 років чи дитину-інваліда (у тому числі таку, що зна­ходиться під опікою жінки), а також жінки, що здійснюють догляд за хворим членом сім'ї відповідно до медичного висновку. Власник зобов'язаний на прохання таких працівників встанови­ти неповний робочий час (ст. 56 КЗпП). Ст. 186-1 КЗпП поширює цю пільгу на батьків, виховуючих дітей без матері (в тому числі й у разі тривалого перебування матері у лікувальній установі), а також на опікунів (піклувальників).

Власник зобов'язаний на прохання працівника, що має право нанеповний робочий час, встановити робочий час тієї трива­лості, про яку просить працівник. За бажанням працівника йому мас бути встановлений або неповний робочий день, або непов­ний робочий тиждень, або неповний робочий день при неповно­му робочому тижні.

5. У свою чергу і власник має право на встановлення неповного робочого часу без погодження працівника. Правда, при цьому має додержуватись процедура зміни суттєвих умов праці, як вона передбачена частиною третьою ст. 32 КЗпП України. Слід, оте нагадати, що змінювати суттєві умови праці власник вправі німе при наявності змін в організації виробництва і праці.

6. Неповний робочий час може (а за наявності у працівника суб'єктивного права на неповний робочий час повинен) встанов­люватися при прийнятті працівника на роботу чи потім (при цьому в трудовий договір мають вноситися зміни шляхом подачі працівником відповідної заяви і видання наказу про встановлен­ня неповного робочого часу). Але працівникові, що має суб'єктив­не право на неповний робочий час, при прийнятті на роботу буде підчас важко реалізувати це право, оскільки йому просто може бути відмовлено у прийнятті на роботу. Заперечувати ж відмову у прийнятті на роботу і взагалі непросто, а у даному разі — не виключено, що і взагалі неможливо (суд може визнати, що при потребі власника у прийнятті на роботу на повний робочий час відмова у прийнятті на названу вакантну посаду (робоче місце) на неповний робочий час являється обгрунтованою).

7. Неповний робочий час може встановлюватися на певний період (на визначений строк) або без обмеження строком. У ос­танньому випадку власник не позбавляється права змінити три­валість неповного робочого часу чи замінити його на повний за умови, що на підприємстві, в установі, організації провадяться зміни в організації виробництва і праці, і з додержанням проце­дури, передбаченої частиною третьою ст. 32 Кодексу законів про працю. Це стосується і працівників, що мають право на непов­ний робочий час у момент його встановлення, але втратили його на момент заміни неповного робочого часу повним.

8. Частиною третьою цієї статті закріплюється правило про те, що робота на умовах неповного робочого часу не тягне за собою будь-яких обмежень обсягу трудових прав цих праців­ників: наприклад, скорочення тривалості їх щорічної основної відпустки (зокрема, у п. 2 Порядку надання щорічної основної відпустки тривалістю до 56 календарних днів керівним, педаго­гічним, науково-педагогічним працівникам освіти та науковим працівникам прямо передбачено, що особам, які працюють на умовах неповного робочого дня, надається щорічна основна відпу­стка повної тривалості) або встановлення додаткових підстав для розірвання трудового договору з цими працівниками, як це пе­редбачено у відповідних нормативних актах щодо сумісників. Ре­комендації щодо порядку надання працівникам з ненормованим робочим днем щорічної додаткової відпустки за особливий ха­рактер праці передбачають, що такий робочий день не застосовується для працівників, зайнятих на роботі з неповним робочим днем, однак може застосовуватись для працівників, які працюють на умовах неповного робочого тижня.

5. Режим робочого часу: поняття і види.

Режим робочого часу — це порядок розподілу норми робочого часу протягом відповідного календарного періоду. Елементами режиму робочого часу є: час початку та закінчення роботи; тривалість перерв для відпочинку і харчування; тривалість і порядок чергування змін. Законодавство визначає порядок запровадження на підприємстві режиму робочого часу, його елементи, а також закріплює гарантії при застосуванні того чи іншого з його видів. Режим робочого часу на підприємстві закріплюється у колективних договорах, правилах внутрішнього трудового розпорядку, графіках змінності чи визначається сторонами при укладенні трудового договору. Залежно від сфери застосування режими робочого часу поділяються на загальні та спеціальні. При загальних режимах робочого часу розподіл норми тривалості робочого часу відбувається за тижневий або інший обліковий період. До загальних режимів робочого часу належать: 5-денний робочий тиждень, 6-денний робочий тиждень та сумований облік робочого часу. При режимі з денним обліком робочого часу встановлена законом тривалість робочого часу реалізується протягом кожного робочого дня. Норма робочого дня при 5-денному чи 6-денному робочому тижні становить однакову кількість годин. Встановлена законом тижнева норма робочого часу реалізується в рамках кожного календарного тижня з повною кількістю робочих днів. При режимі, який базується на тижневому обліку робочого часу, тривалість щоденної роботи визначається розпорядком (графіком) і може бути неоднаковою в різні дні тижня Найбільш поширеним є п'ятиденний робочий тиждень з двома вихідними днями. Виходячи із загальної норми тривалості робочого тижня 40 годин, робочий день може тривати 8 годин щоденно або ж 8 годин 15 хвилин щоденно зі скороченням робочого часу на одну годину напередодні вихідного дня. На тих підприємствах, в установах і організаціях, де за характером виробництва та умовами роботи запровадження 5-денного робочого тижня є недоцільним, встановлюється 6-денний робочий тиждень з 1 вихідним днем (ст. 52 КЗпП). При 6-денному робочому тижні тривалість щоденної роботи не може перевищувати 7 годин при нормі 40 годин і відповідно 6 годин при нормі 36 годин та 4 години при тижневій нормі 24 години. 5-денний або 6-денний робочий тиждень встановлюється роботодавцем спільно з профспілковим комітетом з урахуванням специфіки роботи, думки трудового колективу та за погодженням з місцевою радою. На безперервно діючих підприємствах, а також в окремих виробництвах, цехах, дільницях, відділеннях і деяких видах робіт, де за умовами виробництва не може бути дотримана встановлена для даної категорії працівників щоденна або щотижнева тривалість робочого часу, допускається за погодженням з профспілковим комітетом запровадження підсумованого обліку робочого часу (ст. 61 КЗпП). За підсумованого обліку робочого часу норма робочого часу дотримується не щоденно чи щотижнево, а за більш тривалий час — обліковий період (місяць, квартал, сезон, рік). Щоденна чи щотижнева тривалість робочого часу може відхилятись (збільшуватись або зменшуватись) від встановлених законом норм робочого дня чи робочого тижня. Узгодження тривалості робочого часу працівника балансується, як правило, в рамках облікового періоду. Робота за змінами є різновидом підсумованого обліку робочого часу та запроваджується, коли тривалість виробничого процесу перевищує допустиму для працівника норму тривалості щоденної роботи. В багатозмінному режимі функціонує безперервне виробництво, де технологічні процеси не можуть перериватись При змінних роботах працівники чергуються в змінах рівномірно в порядку, встановленому правилами внутрішнього трудового розпорядку. Стаття 58 КЗпП встановлює, що перехід з однієї зміни в іншу має відбуватись через кожний робочий тиждень в години, визначені графіком змінності. Тривалість перерви в роботі між змінами має бути не меншою подвійної тривалості часу роботи в попередній зміні, включаючи також час перерви для відпочинку та харчування. Мінімальна тривалість щоденного відпочинку між змінами не повинна бути меншою 12 годин. Призначення працівника на роботу протягом двох змін поспіль забороняється.

6.Надурочні роботи: поняття, умови та порядок проведення.

Роботи понад встановлену тривалість робочого часу є надурочними. Як правило, надурочні роботи не допускаються. Власник або уповноважений ним орган може застосовувати такі роботи лише у виняткових випадках, що визначені законодавством. Дозволяється проведення надурочних робіт, що необхідні для оборони країни, а також для відвернення громадського або стихійного лиха, виробничої аварії і негайного усунення їх наслідків, при проведенні громадсько необхідних робіт по водопостачанню, газопостачанню, опаленню, освітленню, каналізації, транспорту, зв'язку — для усунення випадкових або несподіваних обставин, які порушують правильне їх функціонування, при необхідності закінчити почату роботу, яка внаслідок непередбачених обставин чи випадкової затримки з технічних умов виробництва не могла бути закінчена в нормальний робочий час, коли припинення її може призвести до псування або загибелі державного чи громадського майна, а також у разі необхідності невідкладного ремонту машин, верстатів або іншого устаткування, коли несправність їх викликає зупинення робіт для значної кількості трудящих. До виняткових випадків, що вимагають проведення надурочних робіт, належить також виконання вантажно-розвантажувальних робіт з метою недопущення або усунення простою рухомого состава чи скупчення вантажів у пунктах відправлення і призначення; продовження роботи в разі неявки працівника, який заступає, якщо робота не допускає перерви. В останньому випадку власник або уповноважений ним орган зобов'язаний негайно вжити заходів до заміни працівника іншим працівником. Наведений в ст. 62 КЗпП перелік випадків, коли власник або уповноважений ним орган може застосовувати надурочні роботи, є вичерпним. Це означає, що власник або уповноважений ним орган не має права проводити надурочні роботи в інших, навіть поважних, з точки зору власника, випадках. Застосування надурочних робіт як засобу приховання прорахунків, допущених в організації роботи, щоб надолужити час, втрачений через простої, недоліки у матеріально-технічному постачанні, є незаконним. Надурочні роботи можуть проводитись власником або уповноваженим ним органом лише з дозволу профспілкового комітету підприємства. Власник або уповноважений ним орган повинен звернутися до профспілкового комітету з письмовим поданням, в якому зазначаються: кількість надурочних робіт, що необхідні для проведення певної роботи; для якої мети це потрібно; причини, що викликали їх потребу, а також які категорії працівників необхідно залучити до надурочних робіт, перелік цих робіт і час їх проведення. При розгляді таких клопотань на засіданні профспілкового комітету перевіряється дійсна необхідність у надурочних роботах, визначаються причини, що призвели до необхідності проведення надурочних робіт. Дозвіл профспілкового комітету на проведення надурочних робіт повинен бути одержаний власником або уповноваженим ним органом до початку їх проведення. Тільки у надзвичайних випадках, коли неможливо одержати попередню згоду профспілкового комітету, надурочні роботи проводяться з наступним повідомленням про них профспілкового комітету. До таких випадків слід віднести стихійне лихо, аварії, термінові вантажно-розвантажувальні роботи, неявку на роботу працівника, який замінює іншого, на безперервних виробництвах. На власників підприємств, або уповноважені ними органи покладається обов'язок вести облік надурочних робіт кожного працівника. Профспілкові комітети повинні здійснювати повсякденний контроль за додержанням власником або уповноваженим ним органом законодавства про тривалість робочого часу і часу відпочинку, виявляти причини, що породжують надурочні роботи, і добиватися від власника або уповноваженого ним органу вжиття заходів щодо їх усунення. Забороняється залучати до надурочних робіт вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років. Жінки, які мають дітей віком від трьох до чотирнадцяти років або дитину-інваліда, можуть залучатися до надурочних робіт лише за їх згодою. За згодою інвалідів може здійснюватись залучення їх до надурочних робіт за умови, що така робота не суперечить медичним рекомендаціям. Надурочні роботи не повинні перевищувати для кожного працівника чотирьох годин протягом двох днів підряд і 120 годин на рік. Компенсуються надурочні роботи додатковою оплатою у розмірах, що визначені ст. 106 КЗпП. Компенсація надурочних робіт відгулом не допускається. Крім надурочних робіт на підприємствах може проводитись чергування. Чергування - це перебування працівника на підприємстві чи в установі після закінчення робочого дня, у вихідні та святкові дні для вирішення невідкладних організаційних питань, що не входять до кола його службових обов'язків. Тому на працівників, що залучені до чергування, не можуть покладатися обов'язки сторожів, перевірки перепусток при вході і виході з підприємства чи установи, прибирання приміщень, оформлення документації тощо.