Тема 5. Страхова організація

Опорний конспект лекції

Організаційні форми страхової діяльності керуються Законом України "Про страхування", а також нормативними актами, які відносяться до кожної з них.

Основними організаційними формами страхової діяльності є такі:

• державне страхування;

• акціонерне страхування;

• взаємне страхування;

Державне страхування - це форма, при якій страховиком виступає державна організація. Таке страхування здійснюється в умовах абсолютної монополії держави на проведення всіх видів страхування або на окремі його види, або ж при відсутності будь-якої державної страхової монополії (32, с. 28). До моменту розпаду СРСР усі страхові операції в нашій країні здійснювалися через державну організацію під назвою Укрдержстрах, яка мала розгалужену систему місцевих управлінь та відділень.

На сучасному етапі спостерігається тенденція розвитку державного страхування при відсутності будь-якої державної страхової монополії. Єдиним державним страховим підприємством в Україні є компанія під назвою Укрінмедстрах, яка була заснована у 1997 році. Ця страхова компанія здійснює, всі види медичного страхування, страхування виїжджаючих громадян за кордон, страхування майна, автотранспорту, вантажів, а також різних видів відповідальності. Державна страхова компанія Укрінмедстрах має розгалужену сітку філіалів та регіональних представництв по всій країні.

Акціонерне страхування - це організаційна форма страхової діяльності, при якій страховиками виступають акціонерні товариства, що формують свій статутний капітал шляхом випуску акцій. Ця форма страхування є найбільш розвинутою в Україні.

Акціонерні товариства можуть бути закритого та відкритого типу. Відкрите акціонерне товариство - це таке, акції якого можуть розповсюджуватися шляхом відкритої підписки та купівлі-продажу на біржах. Закрите акціонерне товариство - це таке, акції якого розподіляються між засновниками і не можуть розповсюджуватися шляхом підписки, купуватися та продаватися на біржі. В Україні переважають акціонерні товариства закритого типу (80 % всіх страховиків).

Засновниками акціонерного товариства можуть бути юридичні особи та громадяни. Вони укладають між собою договір, що визначає порядок здійснення ними спільної діяльності по створенню акціонерного товариства, відповідальність перед особами, що підписалися на акції, і третіми особами.

Акціонерне товариство закритого типу має право випускати цінні папери відповідно до вимог, встановлених Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку. Не пізніше, ніж через 6 місяців після реєстрації випуску акцій акціонерне товариство зобов'язане видати акціонерам акції. Закрите акціонерне товариство має право випускати лише іменні акції.

Засновники відкритого акціонерного товариства зобов'язані опублікувати відповідно до чинного законодавства інформацію про випуск акцій. Строк відкритої підписки на акції не може перевищувати 6 місяців. Особи, які бажають придбати акції, повинні внести на рахунок засновників не менше 10 відсотків вартості акцій, на які вони підписалися. Після цього засновники видають їм письмове зобов'язання про продаж відповідної кількості акцій.

До дня скликання установчих зборів особи, які підписалися на акції, повинні внести з урахуванням попереднього внеску не менше ЗО відсотків номінальної вартості акцій. На підтвердження внеску засновники видають тимчасові свідоцтва.

У випадках, коли всі акції акціонерного товариства розподіляються між засновниками, вони повинні внести до дня скликання установчих зборів не менше 50 відсотків номінальної вартості акцій.

Акціонер у строки, встановлені установчими зборами, але не пізніше року після реєстрації акціонерного товариства, зобов'язаний оплатити повну вартість акцій. У разі несплати у встановлений строк акціонер сплачує за час прострочки 10 відсотків річних від суми простроченого платежу.

Повнота участі акціонера в управлінні товариством залежить від величини належного йому пакета акцій. Фактичне управління акціонерним товариством та контроль за його діяльністю здійснюється крупними акціонерами, які володіють контрольним пакетом корпоративних прав і мають можливість реально впливати на призначення членів наглядової ради та виконавчих органів.

Контрольний пакет корпоративних прав — це кількість корпоративних прав (акцій, часток), яка забезпечує їх власнику право здійснювати фактичний контроль над діяльністю акціонерного товариства. За високої концентрації статутного капіталу контрольний пакет становить не менше 50 % загальної його суми плюс одна акція. За значної диверсифікації контрольний пакет може дорівнювати 20 -30 % мінімальної вартості всіх корпоративних прав.

Контроль за фінансово-господарською діяльністю правління акціонерного товариства здійснює ревізійна комісія, яка призначається з числа акціонерів.

Фінансування акціонерного товариства може здійснюватися за рахунок надходження коштів від емісії акцій, випуску облігацій, цінних паперів, що конвертуються в акції. Окрім цього, джерелом поповнення капіталу може бути тезаврований прибуток, банківські та комерційні позички.

Найбільшим акціонерним товариством є Національна акціонерна страхова компанія "Оранта", яка була створена згідно постанови Кабінету Міністрів України від 7 вересня 1993 року. НАСК "Оранта" налічує 562 структурних підрозділи, в тому числі: дирекцій-26, відділень-506, філій-30. Ця компанія виконує 90 % обсягу страхових послуг, наданих страховими компаніями України. Сьогодні НАСК "Оранта" обслуговує понад 7 мільйонів юридичних та фізичних осіб.

Взаємне страхування - це така організаційна форма страхового захисту, при якій кожен страхувальник одночасно є членом страхового товариства, тобто це об'єднання страхувальників з метою забезпечення взаємодопомоги.

Страхувальниками товариства взаємного страхування можуть бути члени цього товариства - юридичні особи та дієздатні громадяни, якщо це передбачено його установчими документами. Члени товариства укладають з товариством взаємного страхування договір страхування, в якому об'єкти страхування, страхові суми, порядок внесення страхових платежів та здійснення виплат визначаються з урахуванням особливостей кожного члена товариства.

Товариство взаємного страхування формує загальні страхові резерви для виплати ним майбутніх страхових сум та страхових відшкодувань за зобов'язаннями його членів.

Відповідальністю товариства взаємного товариства є зобов'язання щодо виплати страхових сум та страхових відшкодувань членам цього товариства у разі настання страхових випадків. При цьому загальні зобов'язання товариства визначаються як сума зобов'язань щодо страхових ризиків усіх його членів, страхування яких передбачено договором між ними.

Порядок створення та діяльності страхових компаній регулюється як загальними законами (про підприємницьку діяльність, реєстрацію юридичних осіб, виконання грошово-валютних операцій, рух цінних паперів), так і законодавством, що стосується особливостей страхового профілю діяльності (33, с. 92).

Процес утворення страхової компанії поділяється на два етапи: формування юридичної особи та надання їй статусу страховика.

Страхова компанія є юридичною особою, має фірмову назву, зареєстрований фірмовий знак, печатку зі своєю назвою та фірмовим знаком.

Страхова компанія набуває прав юридичної особи з моменту державної реєстрації. Для проведення страхування необхідно отримати ліцензію.

Установчими документами страхової компанії є:

• протокол установчих зборів;

• статут страхової компанії;

• установча угода.

Для одержання ліцензії страховик подає до Уповноваженого органу заяву, до якої додаються: копії вказаних установчих документів та копія свідоцтва про реєстрацію; довідки банків або висновки аудиторських фірм, що підтверджують розмір сплаченого статутного фонду; довідка про фінансовий стан засновників страховика, підтверджена аудитором, якщо страховик створений у формі повного чи командитного товариства або товариства з додатковою відповідальністю; правила (умови) страхування; економічне обгрунтування запланованої страхової діяльності; інформація про учасників страховика, голову виконавчого органу та його заступників(1, с Л 1).

Уповноважений орган має право призначити проведення примусової ліквідації страховика у разі:

1) невиконання ним зобов'язань перед страхувальниками протягом трьох місяців.

2) недосягнення ним визначеного законодавством України розміру статутного фонду.

Примусова санація страховика передбачає:

• проведення комплексної перевірки фінансово-господарської діяльності страховика, в тому числі обов'язкової аудиторської перевірки;

• встановлення заборони на вільне користування майном страховика та прийняття страхових зобов'язань без дозволу Уповноваженого органу;

• встановлення обов'язкового для виконання графіка здійснення розрахунків із страхувальниками;

• прийняття рішення про ліквідацію або реорганізацію страховика;

• визначення Уповноваженим органом управляючої особи, без згоди якої не може здійснюватися фінансове, господарське і кадрове управління страховиком.

Реорганізація страховика за рішенням Уповноваженого органу передбачає:

в реорганізацію у страхового посередника відповідно до нормативних актів, що регулюють його діяльність;

• об'єднання кількох страховиків із визначенням порядку передачі страхових зобов'язань за умови погодження на це власників страховиків;

• залучення до числа учасників страховика інших страховиків (у тому числі іноземних страховиків) за умови проведення ними всіх розрахунків за зобов'язаннями та боргами страховика, строк сплати яких уже настав (1, с.12).

При ліквідації страховика у разі, коли учасники страховика прийняли таке рішення і страховик не має зобов'язань перед страхувальниками. Уповноважений орган приймає рішення про виключення страховика з єдиного Державного реєстру страховиків.

Для забезпечення надійності виконання зобов'язань страхової компанії вона повинна мати фінансові ресурси, які складаються із:

• грошової частини сплаченого статутного фонду;

• гарантійного фонду страховика;

• страхових резервів;

• вільних резервів.

Мінімальний розмір статутного фонду страховика, який займається видами страхування іншими, ніж страхування життя, встановлюється в сумі, еквівалентній 1 млн. євро, а страховика, який займається страхуванням життя - 1,5 млн.євро за валютним обмінним курсом валюти України (1, с.9)

До гарантійного фонду страховика належать:

• додатковий капітал;

• резервний капітал;

• сума нерозподіленого прибутку (1, с.9).

До страхових резервів відносять:

• технічні резерви;

• резерви зі страхування життя, медичного страхування та обов'язкових видів страхування (1, с.9).

Страхові резерви утворюються страховиками з метою забезпечення майбутніх виплат страхових сум і страхового відшкодування залежно від видів страхування (перестрахування).

Кошти страхових резервів повинні розміщуватися з урахуванням безпечності, прибутковості, ліквідності, диверсифікованості та мають бути представлені активами таких категорій:

• грошові кошти на розрахунковому рахунку;

• банківські вклади (депозити);

• валютні вкладення згідно з валютою страхування;

• нерухоме майно;

• цінні папери, що емітуються державою;

• акції, облігації;

• права вимоги до перестраховика;

• готівка в касі в обсягах лімітів залишків каси, встановлених Національним банком України;

• інвестиції в економіку України за напрямами, визначеними Кабінетом Міністрів України;

• банківські метали;

• кредити страхувальникам-громадянам, що уклали договори страхування життя, в межах викупної суми на момент видачі кредиту та під заставу викупної суми (1, с.10).

Страховики зобов'язані формувати і вести облік таких технічних резервів за видами страхування (крім страхування життя):

• незароблених премій (резерви премій), що включають частки від сум надходжень страхових платежів, що відповідають страховим ризикам, які не минули на звітну дату;

• збитків, що включають зарезервовані несплачені страхові суми та страхові відшкодування за відомими вимогами страхувальників, з яких не прийнято рішення щодо виплати або відмови у виплаті страхової суми чи страхового відшкодування.

Страховики можуть прийняти рішення про запровадження з початку 2002 року згідно з встановленою Уповноваженим органом методикою формування і ведення обліку таких технічних резервів за видами страхування, іншими ніж страхування життя:

• резерв незароблених премій;

• резерв заявлених, але не виплачених збитків;

• резерв збитків, які виникли, але не заявлені;

• резерв катастроф;

• резерв коливань збитковості.

Страховики зобов'язані письмово повідомити Уповноважений орган про запровадження формування і ведення обліку зазначених технічних резервів за видами страхування іншими ніж страхування життя, не пізніше ніж за 45 днів до початку календарного року.

Страховики зобов'язані створювати і вести облік таких резервів й страхування життя:

• довгострокових зобов'язань (математичні резерви);

• належних виплат страхових сум.

Величина резервів довгострокових зобов'язань обчислюється актуарно окремо по кожному договору згідно з методикою формування резервів із страхування життя з врахуванням темпів зростання інфляції (1,с.Ю).

Кошти резервів із страхування життя можуть використовуватися для довгострокового кредитування житлового будівництва, у тому числі індивідуальних забудовників, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України (1, с. 10).

Вільні резерви - це частка власних коштів страховика, яка резервується з метою забезпечення платоспроможності страховика відповідно до прийнятої методики здійснення страхової діяльності (1,с.9).

Акумульовані у страхові резерви премії деякий час є у розпорядженні страховика і можуть бути інвестовані з метою одержання додаткового доходу. Проте тимчасово вільні кошти (резерви), інвестовані страховиком, підлягають регулюванню, оскільки кошти страхових резервів є коштами страхувальників і мають бути повернені їм при настанні страхової події. Активи страховика, сформовані за рахунок страхових резервів, є гарантією виконання його зобов'язань і повинні розміщуватися з метою забезпечення ліквідності, диверсифікованості, надійності та прибутковості (33, с. 458).

План практичного заняття

1. Організаційні форми страховиків

2. Порядок створення та функціонування страховиків.

3. Порядок ліквідації та реорганізації страхових компаній

4. Ресурси страхових компаній.

5. Відповіді на тестові завдання.

Література

1, с.9-11; 5; 12; 13; 28; 29; 32, с. 27-34; 33, с. 156-169; 34; 35; 36;

37; 38; 39; 40; 42; 46, с. 22-25; 49, с. 134-144; 52, с. 51-75; 56; 57; 64; 65;

73, с. 11-13; 74; 98; 107; 129, с. 12-18.