Тема З. Страхові ризики та їх оцінка

НАВЧАЛЬНО-МЕТОДИЧНІ МАТЕРІАЛИ ДЛЯ ВИВЧЕННЯ ДИСЦИПЛІНИ

Тема 1. Сутність, принципи і роль страхування

Опорний конспект лекції

Ризикований характер суспільного виробництва - головна причина неспокою власників майна та товаровиробників за свій матеріальний добробут. На цьому грунті виникла ідея відшкодування матеріального збитку шляхом його солідарного розподілу між зацікавленими власниками майна.

Відносини людей, необхідні для підтримки досягнутого ними рівня життя, становлять сутність економічної категорії страхового захисту суспільного виробництва. Ця економічна категорія має такі ознаки:

• випадковий характер настання події, яка наносить збиток;

• надзвичайність події та нанесеного збитку, що характеризується натуральними та грошовими вимірниками;

• об'єктивна необхідність попередження та подолання вказаної події та покриття матеріального збитку.

Економічна категорія страхового захисту суспільного виробництва знаходить матеріальне втілення в страховому фонді.

Основними формами організації фондів страхового захисту є такі:

• загальнодержавні страхові резервні фонди; які утворюються в централізованому порядку за рахунок загальнодержавних ресурсів;

• децентралізовані страхові фонди, які утворюються за рахунок нагромадження коштів в окремих господарствах та підприємствах;

• децентралізовані страхові фонди, які утворюються за рахунок коштів, що сплачуються у вигляді страхових внесків страхувальниками.

Існування різних форм організації страхових фондів призводить до наявності певних методів їх формування:

• метод формування страхового фонду за рахунок державних коштів;

• метод самострахування, тобто створення децентралізованих страхових фондів безпосередньо на підприємствах та в організаціях;

• метод страхування за рахунок внесків окремих господарств і населення.

В своєму розвитку страхування пройшло такі етапи:

І етап - античне страхування, яке виникло за 2 тисячоліття до н.е. в Древній Греції, Єгипті, Древньому Римі, Індії,

П етап - середньовічне (гільдійсько-цехове) страхування (X - XIV ст.).

III етап - страхування в епоху капіталізму (XIV ст. - до нашого часу).

Основними формами античного страхування були взаємне страхування та страхування на основі регулярних платежів.

При взаємному страхуванні ставилася мета забезпечити відшкодування збитків від стихійних лих кожного учасника торгового колективу за рахунок всіх його членів. Ця форма страхування була характерною для чумаків в Україні, а також в Древній Греції в галузі мореплавання.

Страхування на основі регулярних платежів набуло широкого розповсюдження в Древньому Римі в професійних союзах та колегіях. Основною к метою було забезпечення своїм членам пристойного поховання, а також надання матеріальної допомоги у випадках хвороби, каліцтва.

Середньовічне страхування набуло широкого розповсюдження в Англії (X - XI ст.), Німеччині (XI - XII ст.). Данії (XII ст.) в купецьких гільдіях та ремісничих цехах.

Середньовічне страхування порівняно з античним відрізнялось більш широким страховим забезпеченням. Перелік страхових випадків, які сформувалися в результаті конкретизації страхової взаємодопомоги, охоплював майже всі їх види, властиві сучасному майновому та особовому страхуванню.

Для гільдійсько-цехового страхування пізнього періоду було характерним виділення із загального фонду спеціальних фондів (сирітських, вдовиних), а також страхових кас, до участі в яких залучалися і сторонні особи. Таким чином, в процесі розвитку суспільних відносин гільдійсько-цехове страхування втрачало обмежений, корпоративний характер, переростаючи межі організації, яка призначалась для надання взаємодопомоги виключно своїм членам (124,с.13).

Страхування в епоху капіталізму набуває комерційного характеру. Специфічною ознакою буржуазного страхування є його цілеспрямування на отримання прибутку. Страхування перетворюється в звичайне комерційне підприємство.

Періодизація буржуазного страхування грунтується на періодизації етапів розвитку капіталістичного способу виробництва.

Перший етап (XIV - XVII ст.) відповідає періоду первісного нагромадження капіталу; другий (XVII - XIX ст.) - періоду вільного підприємництва і третій (XX - XXI ст.) - періоду монополістичного капіталізму (124, с. 16).

Стосовно страхування вказані періоди відрізняються за двома ознаками: згідно організаційних форм страхування та за розвитком операцій і видів страхування.

На початковому етапі буржуазне страхування проводилось одноосібними страховиками. На другому етапі з'являються і розвиваються страхові товариства; акціонерні та взаємні. Особливе місце в цьому процесі займала Англія. Перші страхові товариства тут виникли в 80-і роки XVII ст. в галузі вогневого страхування. В той же час виникають страхові товариства в галузі морського страхування у Франції.

В XIX ст. провідне місце займають страхові об'єднання типу картелів та концернів.

В зв'язку із зростанням ролі страхових товариств у капіталістичному господарстві був встановлений урядовий контроль над їх діяльністю.

Згідно закону України "Про страхування" страхування — це вид цивільне - правових відносин щодо захисту майнових інтересів громадян та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати громадянами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій) та доходів від розміщення коштів цих фондів (1 с. 1).

Зміст страхування розкривається в його функціях:

1) ризиковій, яка полягає в передачі за певну плату страховикові матеріальної відповідальності за наслідки ризику, зумовленого подіями, перелік яких передбачено договором страхування;

2) створення і використання страхових резервів, яка полягає в тому, що страхування стає можливим при наявності у страховика певного капіталу, який достатній для здійснення виплат страхового відшкодування та страхових сум;

3) заощадження коштів, яка полягає в тому, що при її допомозі відбувається нагромадження грошових (страхових) сум за договорами майнового та особового страхування;

4) попереджувальна, яка полягає в тому, що для зменшення страхового ризику використовується певна частина коштів страхового фонду (33,с.24-26).

Переважна більшість економістів визнає такі принципи страхування:

1) вільного вибору страхувальником страховика, а страховиком - виду страхування;

2) страхового ризику, тобто якщо сторони страхової угоди не несуть жодного ризику матеріальних чи фінансових втрат, то не може бути укладена страхова угода;

3) страхового інтересу, тобто право володіння певним об'єктом призводить до зацікавленості власника у тому, щоб кошти, вкладені в цей об'єкт не були втрачені внаслідок стихійного лиха, пограбування;

4) максимальної сумлінності, тобто надійне страхування можливе лише за умови високого довір'я між сторонами страхової угоди;

5) відшкодування в межах реально завданих збитків;

6) франшизи, тобто визначеної договором страхування частини збитків, які в разі страхового випадку не підлягають відшкодуванню страховиком;

7) суброгації, тобто передання страхувальником страховику права на стягнення заподіяної шкоди з третіх (винних) осіб у межах виплаченої суми;

8) контрибуції, тобто права страховика звернутися до інших страховиків з пропозицією розділити витрати з відшкодування збитків;

9) співстрахування та перестрахування;

10) диверсифікації, тобто обмеження поширення активності страхових товариств за рамки основного бізнесу (33 с. 28-34).

План практичного заняття

1. Необхідність та сутність страхового захисту суспільного виробництва.

2. Страховий фонд: основні форми організації та джерела формування.

3. Виникнення та розвиток страхування.

4. Сутність та основні функції страхування.

5. Принципи страхування.

6. Відповіді на тестові завдання.

З. Література

1, с.1; 31, с. 11-37; 32, с. 4-11; 33, с. 9-39; 49, с. 23-26, 35-36, 41-42;

52, с.4-26; 79, с. 32-34; 111, с. 16-22; 124, с. 13-17.

4.2. Тема 2. Класифікація страхування.

Опорний конспект лекції

Під класифікацією розуміють систему підпорядкованих деякій ознаці понять (класів) у певній галузі знань або діяльності людини, використовувану як засіб для встановлення взаємозв'язків між цими поняттями (класами) (33, с. 40).

Найчастіше страхування класифікують за історичними, юридичними та економічними ознаками.

Згідно економічних ознак страхування класифікується за:

1) об'єктами (галузями, підгалузями і видами);

2) родом небезпеки (видами ризиків);

3) статусом страхувальника;

4) статусом страховика.

Класифікація страхування за родом небезпеки передбачає їх здійснення за такими видами ризиків: транспортні, підприємницькі, фінансово-кредитні, технічні; ризики пов'язані з життям і здоров'ям;

ризики нанесення збитків третім особам.

Класифікація за статусом страхувальника передбачає поділ страхових послуг на ті, які обслуговують інтереси суб'єктів підприємницької діяльності, а також ті, які обслуговують інтереси громадян. Ця класифікація стосується майнового страхування і страхування відповідальності.

Класифікація за статусом страховика використовується для забезпечення державного регулювання страхової діяльності, аналізу розвитку страхового ринку, контролю за страховиками. Ця класифікація передбачає поділ страхування на: комерційне (здійснюють страхові компанії, створені у формі акціонерних, повних, командитних товариств, а також товариств з додатковою відповідальністю); взаємне (здійснюють товариства взаємного страхування); державне (здійснюють спеціалізовані державні страхові організації) (33, с.47).

Класифікація страхування за формою здійснення передбачає їх поділ на добровільне та обов'язкове.

До добровільного страхування належать такі види:

• страхування життя;

• страхування від нещасних випадків;

• медичне страхування (безперервне страхування здоров'я);

• страхування здоров'я на випадок хвороби;

• страхування залізничного транспорту;

• страхування наземного транспорту (крім залізничного);

• страхування повітряного транспорту;

• страхування водного транспорту (морського, внутрішнього та інших видів водного транспорту);

• страхування вантажів та багажу (вантажобагажу);

• страхування від вогневих ризиків та ризиків стихійних явищ;

• страхування іншого майна;

• страхування цивільної відповідальності власників наземного транспорту (включаючи відповідальність перевізника);

• страхування відповідальності власників повітряного транспорту (включаючи відповідальність перевізника);

• страхування відповідальності власників водного транспорту (включаючи відповідальність перевізника);

• страхування іншої відповідальності перед третіми особами;

• страхування кредитів (у тому числі відповідальності позичальника за непогашення кредиту);

• страхування інвестицій;

• страхування фінансових ризиків;

• страхування судових витрат;

• страхування виданих гарантій (порук) та прийнятих гарантій;

• страхування медичних витрат;

• інші види добровільного страхування (1, с.2).

Види добровільного страхування, на які видається ліцензія, визначаються згідно з розробленими страховиком правилами (умовами) страхування, зареєстрованими Уповноваженим органом.

Добровільне страхування здійснюється на основі договору між страховиком і страхувальником. Загальні умови та порядок здійснення добровільного страхування визначаються правилами страхування, що встановлюються страховиком самостійно відповідно до вимог Закону України "Про страхування".

Страховики мають право займатися тільки тими видами добровільного страхування, які визначені в ліцензії (1, с.2).

До обов'язкового страхування належать такі види:

• медичне страхування;

• особове страхування медичних і фармацевтичних працівників (крім тих, які працюють в установах і організаціях, що фінансуються з Державного бюджету України) на випадок інфікування вірусом імунодефіциту людини при виконанні ними службових обов'язків;

• особове страхування працівників відомчої та сільської пожежної охорони і членів добровільних пожежних дружин (команд);

• страхування спортсменів вищих категорій;

• страхування життя і здоров'я спеціалістів ветеринарної медицини;

• особове страхування від нещасних випадків на транспорті;

• авіаційне страхування цивільної авіації;

• страхування відповідальності морського перевізника та виконавця робіт, пов'язаних із обслуговуванням морського транспорту, щодо відшкодування збитків, завданих пасажирам, багажу, пошті, вантажу, іншим користувачам морського транспорту та третім особам;

• страхування цивільної відповідальності власників транспортних засобів;

• страхування засобів водного транспорту;

• страхування врожаю сільськогосподарських культур і багаторічних насаджень державними сільськогосподарськими підприємствами, врожаю зернових культур і цукрових буряків сільськогосподарськими підприємствами всіх форм власності;

• страхування цивільної відповідальності оператора ядерної установки за шкоду, яка може бути заподіяна внаслідок ядерного інциденту;

• страхування працівників, які беруть участь у наданні психіатричної допомоги;

• страхування цивільної відповідальності суб'єктів господарювання за шкоду, яку може бути заподіяно пожежами та аваріями на об'єктах підвищеної небезпеки;

• страхування цивільної відповідальності інвестора;

• страхування майнових ризиків за угодою про розподіл продукції;

• страхування фінансової відповідальності, життя і здоров'я тимчасового адміністратора та ліквідатора фінансової установи;

• страхування майнових ризиків при промисловій розробці родовищ нафти і газу;

• страхування медичних та інших працівників державних та комунальних закладів охорони здоров'я та державних наукових установ на випадок захворювання на інфекційні хвороби, пов'язаного з виконанням ними професійних обов'язків в умовах підвищеного ризику зараження збудниками інфекційних хвороб;

• страхування відповідальності експортера та особи, яка відповідає за утилізацію небезпечних відходів, щодо відшкодування шкоди, яка може заподіяна здоров'ю людини, власності та навколишньому природному середовищу під час транскордонного перевезення та утилізації небезпечних відходів;

• страхування персоналу ядерних установок, а також державних інспекторів з нагляду за ядерною та радіаційною безпекою безпосередньо на ядерних установках від ризику негативного впливу іонізуючого випромінювання на їхнє здоров'я;

• страхування об'єктів космічної діяльності, перелік яких затверджується Кабінетом Міністрів України за поданням, Національного космічного агенства України;

• страхування цивільної відповідальності суб'єктів космічної діяльності;

• страхування об'єктів космічної діяльності, які є власністю України, щодо ризиків, пов'язаних з підготовкою до запуску космічної техніки на космодромі, запуском та експлуатацією її в космічному просторі;

• страхування відповідальності щодо ризиків, пов'язаних з підготовкою до запуску космічної техніки на космодромі, запуском та експлуатацією її у космічному просторі;

• страхування відповідальності суб'єктів перевезення небезпечних вантажів на випадок настання негативних наслідків при перевезенні небезпечних вантажів;

• страхування професійної відповідальності осіб, діяльність яких може заподіяти шкоду третім особам, за переліком, встановленим Кабінетом Міністрів України;

• страхування відповідальності власників собак (за переліком порід, визначених Кабінетом Міністрів України) щодо шкоди, яка може бути заподіяна третім особам;

• страхування цивільної відповідальності громадян України, що мають у власності зброю, за шкоду, яка може бути заподіяна третій особі або її майну, внаслідок володіння, зберігання чи використання цієї зброї;

• страхування тварин на випадок загибелі, знищення, вимушеного забою, від хвороб, стихійних лих та нещасних випадків у випадках та згідно з переліком тварин, встановленими Кабінетом Міністрів України;

• страхування відповідальності суб'єктів туристичної діяльності за шкоду, заподіяну життю чи здоров'ю туриста або його майну;

• страхування відповідальності морського судновласника;

• страхування ліній електропередач та перетворюючого обладнання передавачів електроенергії від пошкодження внаслідок впливу стихійних лих або техногенних катастроф та протиправних дій третіх осіб (1, с.З).

Для здійснення обов'язкового страхування Кабінет Міністрів України встановлює порядок та правила його здійснення, форми типового договору, особливі умови ліцензування обов'язкового страхування, розміри страхових сум та максимальні розміри страхових тарифів або методику актуарних розрахунків (1, с. 3).

План практичного заняття

1. Сутність, види та ознаки класифікації страхування.

2. Класифікація страхування за об'єктами.

3. Класифікація страхування за формами здійснення.

4. Класифікація страхування за видами ризиків.

5. Класифікація страхування за статусом страхувальника і страховика.

6. Відповіді на тестові завдання.

Література

1, с.2-3; 31, с. 69-130; 32, с. 35-42; 33, с. 40-61; 52, с. 21-50; 79, с. 32-34; 111, с. 124-142; 124; 128, с. 17.

 

Тема З. Страхові ризики та їх оцінка.

Опорний конспект лекції

Ризик - це ймовірність зазнати втрат очікуваної економічної (фінансової) користі або прямих збитків через появу непевної (випадкової) події, яка зачіпає інтереси осіб, причетних до тієї чи іншої справи, або всіх членів суспільства (33, с.566).

Слово "ризик" у страхуванні вживається в абстрактному та конкретному змісті.

В абстрактному змісті під ризиком слід розуміти міру небезпеки або вираз середнього розміру можливого збитку у визначену одиницю часу.

В конкретному змісті під страховим ризиком слід розуміти конкретну подію, на випадок якої проводиться страхування і яка має ознаки ймовірності та випадковості настання.

Страховий ризик зумовлює ймовірність загибелі або пошкодження майна, що прийняте на страхування від вогню; землетрусу, повені та інших стихійних лих. Страхові ризики можуть призвести до нанесення шкоди життю та здоров'ю людини, результатом якої є смерть, інвалідність. Сукупність страхових ризиків становить обсяг страхової відповідальності згідно договору страхування, що виражається за допомогою страхової суми договору.

Для страхових ризиків властивими є такі характеристики:

• високий рівень імовірності настання ризику;

• випадковий характер настання ризику;

• об'єктивність існування ризику;

• неможливість визначення в часі та просторі моменту настання страхового випадку;

• непередбачуваність розмірів збитку, Ризики класифікують на певні види в залежності від таких критеріїв:

1)причини;

2) об'єкта;

3)величини;

4) наслідку.

Згідно з критерієм причини ризики поділяють на природні (злива, ураган, буря, снігопад, землетрус, град, циклон, виверження вулканів, посухи) та антропогенні (пожежі, вибухи, аварії, нещасні випадки, катастрофи).

Згідно з критерієм об'єкта ризики поділяються на майнові та особові. Майнові ризики виявляються на майнових об'єктах та майнових інтересах їхніх власників (нерухоме майно, рухоме майно, багаж і вантаж, домашнє майно), а особисті - на особах людей. Особові ризики можуть виявлятися як ризики фізичного, фізіологічного та соціального походження (33, 65).

Згідно з критерієм величини ризики поділяють на звичайні, малі, середні, великі, катастрофічні. Такий поділ ризиків залежить від імовірності настання більших чи менших матеріальних втрат, які можуть виникнути в кожному конкретному випадку. До великих ризиків віднесені ті ризики, які генеруються в найбільш ризикогенних галузях господарської діяльності. Це транспортні та повітряні ризики, ризики кредиту і застави, ризики загальної відповідальності та майнові, які виявляють на великих підприємствах. Катастрофічний ризик — це явище природи або людської діяльності, котре може зумовити численні окремі ризики та призвести до майнових та особових збитків в особливо великих розмірах (33, с.66).

Згідно з критерієм наслідків ризики поділяють на чисті та спекулятивні. При чистих ризиках наслідок випадкової події завжди альтернативний: збитки або їх відсутність. До чистих ризиків відносять такі: природні, екологічні, транспортні, виробничі, торгові, комерційні. Спекулятивні ризики, як правило, виникають при азартних іграх, лотереях, які не потребують страхового захисту, бо передбачають можливість не лише втрат, а й прибутків. До спекулятивних відносять фінансові та інвестиційні ризики.

В галузі ризиків сформувались спеціальні методи управління ними. Основним завданням цієї системи є створення та досягнення найбільш ефективної системи антикризових заходів.

Основними етапами управління ризиком є:

1) діагностика або аналіз ризику;

2) контроль ризику;

3) фінансування ризику;

Діагностика ризиків будується на послідовно здійсненій ідентифікації та оцінці ризиків. Основними методами кваліфікаційного аналізу ризиків є такі: аналіз спостережень за виробничою діяльністю; аналіз свідчень працівників; аналіз організації об'єкта дослідження; аналіз окремих контрольних перевірок (33, с.70).

Контроль над ризиками здійснюється різними способами: зменшенням ризику; обмеженням ризику; розсіюванням ризику; уникненням ризику.

Фінансування ризику полягає у використанні різних джерел коштів для покриття його наслідків. Фінансування ризиків здійснюється двома методами: самофінансуванням та переданням ризику іншому господарському об'єкту (33, с.70).

Страхування та розмір ризику тісно взаємопов'язані. Правильна оцінка розміру ризику дає можливість визначити величину необхідного страхового фонду, а значить, і можливості відшкодування збитків.

Для оцінки ризику застосовують такі методи:

1) метод індивідуальних оцінок;

2) метод середніх величин;

3) метод процентів.

Метод індивідуальних оцінок застосовують лише тоді, коли ризик не можна порівняти з його середнім типом. Страхувальник може дати лише довільну оцінку ризику, що виникає з його професійної підготовки, досвіду та суб'єктивного погляду.

Метод середніх величин полягає в тому, що окремі ризикові групи розмежовуються на декілька підгруп. Це створює аналітичну базу для визначення ризику згідно ризикових ознак.

При використанні методу процентів береться до уваги те, що він виражає сукупність скидок та надбавок до тієї аналітичної бази, що зумовлена можливими позитивними та негативними відхиленнями від середнього ризикового типу.

Ціна ризику в грошовому виразі оцінюється тарифною ставкою.

Страховим тарифом вважають процентну ставку від сукупної страхової суми на певну дату або грошову плату із 100 грошових одиниць страхової суми на рік.

Основою розрахунку страхового тарифу з видів страхування, інших, ніж страхування життя, є рівень збитковості страхової суми:

q = f: b, де f- сума страхового відшкодування;

b - загальна страхова сума всіх застрахованих об'єктів.

До складу страхового тарифу (брутто - ставки) входять два елементи:

- нетто-ставка;

- навантаження до нетто-ставки.

За рахунок коштів нетто-ставки утворюється страховий фонд. За рахунок навантаження фінансуються витрати на здійснення страхових операцій. У складі навантаження також передбачаються накопичення страховика, тобто його прибуток. Питома вага навантаження у брутто-ставці становить від 10 до 40 відсотків.

Визначення нетто-ставки за договорами страхування життя здійснюється на основі закономірностей страхових ризиків протягом дії договору страхування та величини інвестиційного доходу від розміщення тимчасово вільних коштів резервів зі страхування життя.

Математичною моделлю страхових ризиків, тобто випадкових процесів смертності, дожиття, непрацездатності та хвороби при переході застрахованих осіб з однієї вікової категорії в іншу, є регіональні таблиці дожиття та смертності.

При страхуванні життя страхові виплати здійснюються в разі дожиття застрахованого до закінчення терміну дії договору або його смерті. Тому повна нетто-ставка складається з нетто-ставки для виплати в разі дожиття та нетто-ставки для виплати в разі смерті.

Обсяг брутто-ставки розраховується за формулою:

В = N: (100 -D) х 100,

Де В - брутго-ставка;

N - нетто-ставка;

D —питома вага навантаження у брутто-ставці.

В основі розрахунку обсягу навантаження лежить визначення фактичних витрат на проведення страхування на основі бухгалтерської та статистичної звітності. Розподіл зазначених витрат за видами страхування здійснюється пропорційно сумі надходжень страхових платежів із цих видів страхування.

Обов'язкове страхування здійснюється за страховими тарифами, затвердженими відповідними постановами Кабінету Міністрів України. Розмір та структура тарифної ставки з добровільних видів страхування визначається страховиком самостійно.

План практичного заняття

1. Суть та основні характеристики ризику.

2. Класифікація ризиків.

3. Управління ризиком.

4. Оцінка ризиків та визначення доцільності їх страхування.

5. Структура та порядок визначення страхових тарифів.

6. Відповіді на тестові завдання.

3. Література

І, с. 3; 31, с. 30-35; 32, с. 12-19; 33, с. 62-75; 49, с. 26-61; 52, с. 62-72; 80, с. 39-46; 81; 99; 111, с. 5-6; 112, с. 140-144.

Тема 4. Страховий ринок.

Опорний конспект лекції

Під страховим ринком розуміють сферу економічних відносин, в процесі яких формуються попит і пропозиція на страхові послуги і здійснюється акт їх купівлі - продажу (33, с. 76).

Страховий ринок - це економічний простір, в якому взаємодіють страхувальники, різноманітні за формами організації страхові компанії, страхові посередники, а також організації страхової інфраструктури (об'єднання, асоціації страховиків, консалтингові фірми, навчальні центри).

Страховий ринок - це форма взаємозв'язку між учасниками страхових правовідносин (страхувальниками, страховиками та їх посередниками).

Розрізняють такі види страхових ринків:

1) національні;

2) регіональні;

3) міжнародні;

Національний страховий ринок - це сфера діяльності національних»іноземних страхових компаній в середині окремої країни.

Регіональний страховий ринок - це сфера діяльності страхових компаній окремих регіонів.

Розміщення страховиків за регіонами України станом на 1.01 2002 р. було таким: Західний - 6,7%, Східний - 25,4%, Південний - 12.5%, Центральний - 55,4% до загальної кількості (33, с. 91).

Міжнародний страховий ринок - це сукупність національних та регіональних страхових ринків. Обговорення та вирішення глобальних питань міжнародного страхування здійснюється міжнародними страховими союзами (Міжнародним союзом морського страхування, Міжнародним союзом авіаційних страховиків та ін.).

Суб'єктами страхового ринку є сторони, які беруть участь у страхуванні, тобто страховики та страхувальники.

В Україні права та обов'язки суб'єктів страхового ринку регулюються Законом "Про страхування".

Згідно статті 2 цього Закону страховиками визнаються фінансові установи, створені у формі акціонерних, повних, командитних товариств або товариств з додатковою відповідальністю згідно з Законом України "Про господарські товариства" з урахуванням особливостей, передбачених цим Законом, а також одержали у встановленому порядку ліцензію на здійснення страхової діяльності (1, с. 1).

В окремих випадках, встановлених законодавством України, страховиками визнаються державні організації, які створені і діють відповідно до цього Закону.

При створенні страховика статутний фонд повинен бути сплачений виключно в грошовій формі. Дозволяється формування статутного фонду страховика цінними паперами, що випускаються державою, за їх номінальною вартістю, але не більше 25 відсотків загального розміру статутного фонду (1, с.1).

Забороняється використовувати для формування статутного фонду векселі, кошти страхових резервів, а також кошти, одержані в кредит, позику та під заставу, і вносити нематеріальні активи.

Предметом безпосередньої діяльності страховика може бути лише страхування; перестрахування і фінансова діяльність, пов'язана з формуванням, розміщенням та управлінням страхових резервів.

Страховики, які здійснюють страхування життя, можуть надавати кредити страхувальникам, які уклали договори страхування життя.

Порядок, умови видачі та розміри кредитів і порядок формування резерву для покриття можливих втрат встановлюються Уповноваженим органом за погодженням з Національним банком (1, с.1).

Страхувальниками визначаються юридичні особи та дієздатні громадяни, які уклали із страховиками договори страхування або є страхувальниками відповідно до законодавства України (1,с.2).

Страхувальники можуть укладати із страховиками договори про страхування третіх осіб (застрахованих осіб) лише за їх згодою, крім випадків, передбачених чинним законодавством. Застраховані особи можуть набувати прав та обов'язків страхувальника згідно з договором страхування.

Страхувальники мають право при укладанні договорів особового страхування призначати за згодою застрахованої особи громадян або юридичних осіб для отримання страхових виплат, а також замінювати їх до настання страхового випадку, якщо інше не передбачено договором страхування (1, с.2).

Страхувальники мають право при укладанні договорів страхування інших, ніж договори особового страхування, призначати громадян або юридичних осіб, які можуть зазнати збитків у результаті настання страхового випадку, для отримання страхового відшкодування (1, с.2).

Страхова діяльність в Україні може проводитися за участю страхових посередників. Страховими посередниками можуть бути страхові або перестрахові брокери, страхові агенти (1, с.5).

Страхові агенти - це громадяни або юридичні особи, які діють від імені та за дорученням страховика і виконують частину його страхової діяльності, а саме: укладають договори страхування, одержують страхові платежі, виконують роботи, пов'язані із здійсненням страхових виплат та страхових відшкодувань (1, с.6).

Страхові агенти є представниками страховика і діють в його інтересах за винагороду на підставі договору із страховиком.

Страхові брокери - це громадяни або юридичні особи, які здійснюють посередницьку діяльність у страхуванні від свого імені на підставі брокерської угоди з особою, яка має потребу у страхуванні як страхувальник.

Страхові брокери-громадяни, які зареєстровані у встановленому порядку як суб'єкти підприємницької діяльності, не мають права отримувати та перераховувати страхові платежі, страхові виплати та виплати страхового відшкодування.

Перестрахові брокери - це юридичні особи, які здійснюють за винагороду посередницьку діяльність у перестрахуванні від свого імені на підставі брокерської угоди із страховиком, який має потребу у перестрахуванні як перестрахувальник (1, с.5).

Посередницька діяльність на території України з укладання договорів страхування з іноземними страховиками не допускається, крім договорів перестрахування.

Найбільш поширеним типом страхових агентів у нашій країні є тип страхових агентів — фізичних осіб, які працюють в певній страховій компанії. Крім цього, роль страхових агентів виконують транспортні підприємства при здійсненні обов'язкового особового страхування від нещасних випадків на транспорті. Вони збирають страхові внески під час продажу пасажирських квитків і перераховують їх до страхових компаній.

Альтернативну мережу продажу страхових продуктів становить сукупність юридичних осіб, які відіграють роль страхових агентів. Ними є банки, нотаріальні контори, туристичні агентства, відділення зв'язку, які пропонують клієнтам укласти договори страхування,

Розвиток страхового ринку України пройшов такі етапи:

І етап - з 1991 по 1993 р.р. Цей етап характеризувався відсутністю методології страхування. Регулювання страхового ринку базувалося на Законі України "Про господарські товариства". Товариства, які носили назву страхових, часто не виконували жодної страхової функції. Їх нараховувалось біля 300, що було фактом зруйнування монополії державного страхування.

II етап - з 1993 по 1996 р.р. Цей етап характеризувався тим, що страхування в Україні стало набувати ознак цивілізованості та почало формуватись в окрему галузь. Був виданий Декрет КМУ "Про страхування". Він характеризувався низькими вимогами до реєстрації страховиків, відсутністю стандартів обліку та контролю. Для створення страхової компанії розмір статутного фонду повинен був становити 5 тис.екю.

На цьому етапі страховики провели свій перший з'їзд і обрали представничий орган - Лігу страхових організацій України. В 1993 р. був створений Комітет у справах нагляду за страховою діяльностю.

III етап - з березня 1996 р. до листопада 2001 року. Цей етап характеризувався прийняттям Закону України "Про страхування". Цим законом було заборонено формування статутного фонду за рахунок власних страхових резервів, а для створення компанії розмір статутного фонду повинен був становити 100 тис.екю. Крім цього, закон передбачав необхідність актуарних розрахунків та наявності актуаріїв у страхових компаніях.

В січні - березні 1997 р. Укрстрахнаглядом були перереєстровані страховики України. В результаті цього значно зменшився кількісний потенціал страхового ринку. Якщо в 1996 р. до державного реєстру страховиків було занесено 798 страхових організацій, то в результаті перереєстрації їх залишилося 210. Це, в основному, були спеціалізовані компанії, що мали п'ятирічний досвід роботи, а їх статутний фонд досягав в середньому 140-150 тис. екю.

IV етап - з листопада 2001 р. до теперішнього часу. Цей етап характеризується прийняттям Закону України "Про внесення змін до Закону України "Про страхування" від 7 листопада 2001р.Цим Законом передбачено, що мінімальний розмір статутного фонду страховика, який займається ризиковими видами страхування, встановлюється в сумі, еквівалентній 1 млн. євро, а страховика, що займається страхуванням життя - 1,5 млн. євро. Крім цього, вказаним Законом внесені значні зміни до переліку видів обов'язкового страхування. Зокрема, значно збільшено кількість видів обов'язкового страхування цивільної відповідальності, а також майнового страхування. Значно вдосконалений порядок формування страхових резервів. Зокрема, страховики можуть формувати і вести облік таких технічних резервів за видами страхування, іншими ніж страхування життя, як: резерв незароблених премій; резерв заявлених, але не виплачених збитків; резерв збитків, які виникли, але не заявлені; резерв катастроф; резерв коливань збитковості.

Загалом в Україні страхуванням охоплено лише до 10 відсотків ризиків, тоді як у більшості розвинутих країн 90 - 95 потенційних ризиків (108,с.2).

Галузь забезпечує перерозподіл лише 1,2 % валового внутрішнього продукту (аналогічний показник для розвинутих країн 8-12 % (108, с.2).

Частка вітчизняного страхового ринку в загальноєвропейському обсязі страхових послуг становить лише 0,06 %, при тому, що в Україні проживає 7% населення Європи (108, с.2).

Найбільшим попитом користуються послуги з добровільного страхування майна (71% від загального обсягу страхових послуг). Страхування життя в Україні становить найменшу частку на ринку страхових послуг (0,4%), хоча в країнах із розвинутою економікою воно сягає 50 - 60 % (108, с 2).

З більш ніж 300 страхових компаній України страхуванням життя реально займається тільки 6 компаній (або 2% від загальної кількості), в той час як в розвинених країнах ця цифра сягає 50 % і більше, тобто відставання не менш, ніж у 25 разів (123, с.43).

Страховий ринок в Україні характеризується недостатньою розвиненістю, недосконалістю структури. На ньому має місце тенденція до укладання короткотермінових договорів з ризикових видів страхування. Характерними його ознаками є слабкий розвиток перестрахування, а також нестабільність фінансового стану багатьох страхових компаній. Зростання страхового ринку можливе лише за умови розширення платоспроможного попиту, а також зі зміною макроекономічних ситуацій. Стабілізація економіки та сповільнення темпів падіння валового внутрішнього продукту дають можливість зростати страховому ринку.

Реалізація страхових послуг здійснюється при допомозі вивчення страхового ринку та впливу на нього. Це досягається шляхом застосування страхового маркетингу.

Маркетинг у страхуванні означає сукупність заходів щодо формування і постійного вдосконалення діяльності страховика, спрямованих на розробку конкурентоспроможних страхових продуктів для конкретних категорій споживачів, а також запровадження раціональних форм їх реалізації та збору інформації щодо ефективної діяльності страховика (33, с. 119).

Найважливішим елементом системи маркетингу є його інструменти, які поділяються на такі групи:

продукт;

ціна;

сервіс;

методи розподілу;

комплекс стимулювання.

Продуктом, що пропонується на ринку в галузі страхування, є страхова послуга, тобто трудова, цілеспрямована діяльність апарату страхової компанії та страхових посередників, результатом якої є задоволення страхових інтересів клієнтів. Страхова послуга є платною і виражається в страховому тарифі. Ціна страхової послуги конкретного страховика залежить від величини та структури його страхового портфеля, якості інвестиційної діяльності, розміру управлінських витрат, величини прибутку, який отримує страхова компанія.

Сервіс означає процес обслуговування клієнтів. Страховий сервіс поділяється на передпродажний та післяпродажний. До передпродажного сервісу відносяться консультації та ознайомлення з відповідними умовами страхування. Післяпродажний сервіс - це вчасне обслуговування клієнтів, правильні виплати страхового відшкодування, об'єктивна оцінка збитків.

Більшість виробників пропонують свої товари ринку через посередників. Кожен з них намагається сформувати власний канал розподілу, тобто шлях, по якому товари рухаються від виробників до споживачів (83, с. 399).

Рівень каналу розподілу - це будь-який посередник, що виконує ту чи іншу роботу по наближенню товару та права власності на нього до кінцевого покупця (83, с. 400). На страховому ринку цими посередниками є агенти та брокери.

Кожна страхова компанія розробляє певну стратегію стимулювання,

Комплекс стимулювання включає такі елементи: особистий продаж; стимулювання збуту; пропаганда; реклама.

Під особистим продажем розуміють представлення послуги страхової компанії з метою здійснення угоди, яка укладається засобами особистого контакту представника страхової компанії з клієнтами.

Реклама представляє собою неособисті форми комунікації, які здійснюються шляхом посередництва платних засобів поширення інформації, з чітко вказаним джерелом фінансування (83, с. 511).

Реклама страхових послуг поділяється на зовнішню та внутрішню Зовнішня реклама розміщується на окремих спеціальних конструкціях, щитах, екранах під відкритим небом. Внутрішня реклама розміщується всередині будинків, споруд, транспортних засобів.

Продаж страхових послуг здійснюється шляхом укладення договорів страхування. Договір страхування - це письмова угода між страховиком і страхувальником, згідно з якою страховик бере на себе зобов'язання у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату страхувальнику або іншій особі, визначеній у договорі страхування страхувальником, на користь якої укладено договір страхування, а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі у визначені строки та виконувати інші умови договору (1, с.6)

Страховики, які здійснюють страхування життя, зобов'язані вести персоніфікований (індивідуальний) облік договорів страхування життя в порядку та на умовах, визначених Уповноваженим органом.

Згідно укладеного договору страхування визначаються права та обов'язки сторін, тобто страховиків та страхувальників.

Основними правами страховика є такі:

• самостійно вибирати вид діяльності та види страхування;

• самостійно розробляти правила страхування;

• припинити дію договору страхування у випадку несплати страхових платежів страхувальником;

• самостійно встановлювати причини та обставини страхового випадку;

• відмовити страхувальникам у виплаті страхового відшкодування та страхових сум у випадках навмисних дій страхувальника, направлених на настання страхового випадку;

представлення страхувальником свідомо неправдивих відомостей про об'єкт страхування; несвоєчасного повідомлення страхувальником про настання страхового випадку без поважних причин;

Статтею 20 Закону України "Про страхування" визначені такі обов'язки страховика:

• ознайомити страхувальника з умовами та правилами страхування;

• на протязі двох робочих днів як стане відомо про страховий випадок вжити заходів щодо оформлення всіх необхідних документів для своєчасної виплати страхової суми або страхового відшкодування страхувальнику;

• при настанні страхового випадку здійснити страхову виплату в передбачений договором строк;

• відшкодовувати витрати, понесені страхувальником при настанні страхового випадку щодо запобігання або зменшення збитків, якщо це передбачено умовами договору;

• за заявою страхувальника у разі здійснення ним заходів, що зменшили страховий ризик, переукласти з ним договір страхування;

• тримати у таємниці відомості про страхувальника та його майновий стан.

Основними правами страхувальника є такі:

• самостійно обирати страховика;

• самостійно обирати вид майнового чи особового страхування та укладати договори страхування;

• безумовного виконання обов'язку страховика по укладанню договору страхування;

• здійснювати дострокове припинення дії договору страхування;

• укладати договори про страхування третіх осіб;

• при укладенні договорів страхування призначати громадян або юридичних осіб для отримання страхових сум.

Статтею 21 Закону України "Про страхування" визначені такі обов'язки страхувальника:

• своєчасно вносити страхові платежі;

• при укладанні договору страхування надати інформацію страховику про всі відомі йому обставини, що мають істотне значення для оцінки страхового випадку;

• вживати заходів щодо запобігання та зменшення збитків, завданих внаслідок настання страхового випадку;

• повідомити страховика про настання страхового випадку в строк, передбачений умовами страхування;

• повідомити страховика про інші діючі договори страхування щодо цього об'єкта страхування.

Договори страхування укладаються відповідно, до правил страхування.

Правила страхування розробляються страховиком для кожного виду страхування окремо і підлягають реєстрації в Уповноваженому органі при видачі ліцензії на право здійснення відповідного виду страхування (1,с.6).

Для укладення договору страхування страхувальник подає страховику письмову заяву за формою, встановленою страховиком. При укладенні договору страхування страховик має право запросити у страхувальника баланс або довідку про фінансовій стан, підтверджені аудитором (аудиторською фірмою), та інші документи, необхідні для оцінки страховиком страхового ризику. Договір страхування набирає чинності з моменту внесення першого страхового платежу, якщо інше не передбачено договором страхування (1, с.6).

Факт укладення договору страхування може посвідчуватися страховим свідоцтвом (полісом, сертифікатом), що є формою договору страхування.

Дія договору страхування припиняється та втрачає чинність за згодою сторін, а також у разі:

1) закінчення строку дії;

2) виконання страховиком зобов'язань перед страхувальником у повному обсязі;

3) несплати страхувальником страхових платежів у встановлені договорам строки;

4) ліквідації страхувальника-юридичної особи або смерті страхувальника-громадянина чи втрати ним працездатності;

5) ліквідації страховика у порядку, встановленому законодавством України;

6) прийняття судового рішення про визнання договору страхування недійсним;

7) в інших випадках, передбачених законодавством України.

Про намір достроково припинити дію договору страхування будь-яка сторона зобов'язана повідомити іншу не пізніше як за ЗО календарних днів до дати припинення дії договору страхування, якщо інше ним не передбачено.

Припинення дії договору страхування може здійснюватися за вимогою страховика або страхувальника.

У разі дострокового припинення дії договору страхування (крім договору страхування життя) за вимогою страховика страхувальнику повертаються повністю сплачені ним страхові платежі. Якщо вимога страховика обумовлена невиконанням страхувальником умов договору страхування, то страховик йому повертає страхові платежі за період, що залишився до закінчення дії договору з вирахуванням нормативних витрат на ведення справи, а також фактичних виплат страхових сум та страхового відшкодування, що були здійснені за цим договором страхування.

У разі дострокового припинення дії договору страхування, крім договору страхування життя, за вимогою страхувальника страховик повертає йому страхові платежі за період, що залишився до закінчення дії договору, з відрахуванням нормативних витрат на ведення справи, а також фактичних виплат страхових сум та страхового відшкодування, що були здійснені за цим договором страхування. Якщо вимога страхувальника обумовлена порушенням страховиком умов договору страхування, то останній повертає страхувальнику сплачені ним страхові платежі повністю.

У разі дострокового припинення дії договору страхування життя страховик виплачує страхувальнику викупну суму, яка е майновим правом страхувальника за цим договором.

План практичного заняття

1. Страховий ринок: суть та основні види.

2. Суб'єкти страхового ринку.

3. Роль посередників у здійсненні страхової діяльності.

4. Основні етапи розвитку страхового ринку в Україні.

5. Суть, завдання та інструменти маркетингу у страхуванні.

6. Порядок підготовки, укладення та виконання страхових договорів.

7. Припинення дії договору страхування.

8. Відповіді на тестові питання.

Література

1, с. 1-6; 12; 13; 14; 15; 16; 21; 22; ЗО; ЗІ, с. 38-76; 33, с. 76-155; 34;

35; 36; 37; 38; 39; 40; 43; 45; 50, с. 22-23; 54; 56; б5;68; 70; 76, 82, с. 399-400,511;85;105;113;120;121;122.