Онуфріївська церква другої половини ХVІ століття

(смт Гусятин Тернопільської обл.)

Ця церква (Додаток 7) належить до типу триконхових оборонних подільських храмів без бані над навою і мурованою оборонною вежею-дзвіницею над бабинцем, що було їхньою відмітною рисою. Збудована в другій половині ХVІ сторіччя, коли сформувалася оборонна система середньовічного міста, до якої входили замок і синагога. Разом з церквою вони утворювали укріплений трикутник з ратушною площею всередині.

Головний обсяг церкви (Додаток 8) св. Онуфрія – прямокутна нава, перекрита коробовим склепінням з розпалубками. До неї зі сходу, півдня і півночі прилягають видовжені, заокруглені в плані обсяги, перекриті конхами. Вікна вузькі, розміщені високо. Товщина стін - 1,9 - 2,2 м. Бабинець великий, майже квадратовий у плані. Його перший ярус перекритий коробовим склепінням з розпалубками, без вікон. Другий ярус, до якого ведуть середстінні сходи, має вікна. Горішній бойовий ярус не зберігся. Очевидно, він являв собою дерев'яну галерею по периметру вежі.

Для Онуфріївської церкви характерні компактність обсягу, лаконізм і виразність архітектурних форм, відсутність декоративного оздоблення. Деякі історики вважають, що за першовзір таких храмів правили румунські оборонні церкви з вежами-дзвіницями, що постали в ХІV-ХV сторіччях.

1.2. Захисні споруди Хмельниччини

На Хмельниччині під охороною держави перебуває 3147 пам’ятників історії і культури: пам’ятників археології-227, історії-2442, мистецтва 478. Найбільше пам’ятників історії і культури нараховується в м. Хмельницькому — 964, Кам’янці-Подільському — 183, що ж до районів, то в Дунаєвецькому їх є— 148, Староконстянтинівському— 143, Волочиському— 144, Хмельницькому— 140, Чемеровецькому— 139 (132).

Щоб зберегти історичну пам'ять, у Віньковецькому районі, наприклад, взято під охорону держави 44 пам’ятники, серед яких 31 пам’ятник загиблим воїнам, 8 — мо­нументального мистецтва, 5—археології

В 1987— 1993 роках на Хмельниччині споруджено 45 пам’ятників, замінено 151, реставровано 551, рекон­струйовано та відремонтовано 1559 пам’ятників. Пам’яткоохоронні та організаційно-методичні функції здійсню­ють п’ять співробітників відділу охорони пам’яток істо­рії і культури при обласному краєзнавчому музеї.

В області є 225 пам'ятників архітектури, серед яких унікальні старовинні об’єкти м. Кам’янця-Подільського. До наших днів у місті-заповіднику збереглися архітек­турні пам’ятники XIV—XVI ст. — Гончарна, Кушнірсь­ка, Кравецька башти, Руська і Польська брами (XVI — XVIII ст.), ворота (1781); церква Петра і Павла (XVI ст.), готичний кафедральний костел (VI ст.) з турець­ким мінаретом (1672—92); монастирі —- францісканців (XVI—XVII ст.), домініканців і тринітарійців (XVII— XVIII ст.); ратуша (XVI ст.), резиденція турецького на­місника (XVII ст.), Тріумфальна арка (XVIII ст.), де­рев’яна Хрестовоздвиженська церква на Карвасарах (XVIII ст.), фортечний міст.

В західній частині міста над урвищем р. Смотрич ви­сочіє Стара фортеця (нині історико-краєзнавчий музей-заповідник), датована XIII ст., перебудована в XIV—XVI ст., добудована в XVII—XVIII ст.. Має підземілля та 12 башт, в одній із яких — Папській (пізніше назв. Кармелюковою) знаходився заарештований У. Кармелюк.

 

Меджибозький замок

Меджибіж – це селище міського типу, Летичівський район, біля впадіння р Бужок у Південний Буг, в 25 км від Хмельницького. Тут відкривається панорама могутньої твердині, що достатньо непогано збереглася до наших часів.

Містечко стоїть в тому місці, де зливаються дві річки – Південний Буг і Бужок. Вперше згадується містечко в Іпатієвському літописі під 1146 – 1148 рр., коли київський князь Ізяслав Мстиславич передав у власність Святославу Всеволодичу п’ять міст, серед яких і «Межибоже». Меджибіж входив до складу Володимиро – Галицького Князівства що включало Західне Поділля.

Меджибіж став центром не лише політичного і громадського життя, а і центром культури і мистецтва. В 1593 році Меджибожу було надано Магдебурське право.

Замок (Додаток 9) побудований на місці давньоруського укріплення XII ст.. і є видатним пам’ятником військового-інженерного мистецтва. З високих стін замку на десятки кілометрів навкруги були видні дороги, що вели до нього. Історія замку за часів Давньої Русі вивчена слабо. Проте наявні архітектурні і археологічні пам’ятники підтверджують свідчення літопису: фортеця існувала ще в до монгольський період. В 1556 р. Меджибіж витримав облогу татарської орди. П’ятдесят років потому до міста підійшло стотисячне кримське військо, проти на штурм фортеці не наважилося. Неодноразово під Меджибожем громили ворожі армії кілька поколінь Синявських. Вони перебудували замок, звели кам’яні мури у двадцять метрів заввишки, а товщина у деяких місцях сягала чотирьох метрів. Замок точно повторював форму попередньої дерев’яної фортеці, тобто був витягнутим трикутником. На гострому куті цього трикутника здіймалася велика вежа. Ще три вежі були на в’їзді до фортеці, з протилежного, західного боку. Під замком були вириті численні підземні ходи. Є навіть свідчення про існування підземного ходу до Летичівського замку, до якого від Меджибіжа майже сорок кілометрів.

За часів Хмельниччини Меджибізький замок неодноразово захоплювали козаки. Але внаслідок мирних угод із поляками замок повертався до Речі Посполитої. В 1672 році Меджибід захопили турецькі війська Мехмеда IV. Турки доклали багато зусиль що укріпити замок. Вони його трохи перебудували, перенесли кілька веж на інші місця, побудували бастіони і оздобили будівлі замка у східному стилі.

На прикінці XVIII ст. замок відійшов до Російської Імперії. Поступово він втратив своє військове значення.

Летичівський замок

В польських джерелах повідомляється, що в 1362 році литовці будують в Летичеві замок (Додаток 10). Як виглядала та первісна твердиня, невідомо, але можна здогадатися: навряд чи місцевий форпост сильно відрізнявся від іншихподільських замків тих часів: -дерев’яні стіни, земляний вал і глибокий рів, що наповнювався водою з річки. Типовий проект Середньовіччя.

1466 - король Польщі Казімеж IV Ягеллончик надає Летичеву магдебурзьке право.1579 р. - староста кам’янецький Ян Потоцький, за урядовим наказом, починає перебудову дерев‘яно-земляного замку на кам’яний. Чи точна ця дата — зараз важко сказати (в коментарях до відомої серії гравюр білорусько-польського художника XIX століття Наполеона Орди названа інша дата побудови фортеці: 1598 рік). Можливо, замок почали будувати в 1579-му, а закінчили лише за 19 років. Адже посол короля Рудольфа ІІ Еріх Лясота, який добирався 1594 року до Києва, записав в своєму щоденнику, що в Летичеві на річці Вовк бачив замок Потоцького.

До наших днів збереглися замкові стіни по всьому периметру та одна башта, залишки якої можна спостерігати прямуючи трасою Вінниця - Хмельницький. Велике прямокутне подвір’я оточували високі кам’яні стіни з амбразурами, чотирма круглими по кутах та чотирикутною в’їздною вежами. З боку міста замок захищав земляний вал з частоколом. Між стінами замку та валом проходив глибокий рів з водою. Саме такою фортеця зображена на першому своєму „портреті” — мапі французького військового інженера Гійома де Боплана. Форпост оточений двома ставками з греблею та ще одною греблею на Бузі.

1606 - кам’янецький єпископ Павел Волуцький будує на території замку домініканський монастир на місці попередника — дерев’яного костелу, який згадувався з середини XVI столітя (закінчили 1638р). В костелі розміщують орган, що згадується в 1637 році. 1720 р. - збудовано дзвіницю костелу.

Місто в 1601 році отримало статус повітового центру, а отже, було немалим. За Хмельниччини летичівські околиці відносилися до території, яку спочатку контролював козацький гетьман, після підписання перемир’я. 1672 р. - край займають турки. Переходячи з рук в руки, поступово місто занепадає.

„Кур’єр Польський” за 1737 рік згадує про загони гайдамак. 1750 р. - повстанці захопили місто, яке на той час встало з колін руїни, виросло та збагатилось. За свідченнями Баал Шем Това, десь в той же рік в місті починають оселятися перші євреї. 1765 р. - Летичів згадується як процвітаюче місто. 1780 рр. - жило близько 800 євреїв.

В внаслідок другого поділу Речі Посполитої 1793 року Летичів було приєднано до Російської імперії. Російський цар Микола I наказав закрити монастир як неправославний.

Хотинський замок

На березі Дністра на скелястому мисі височить замок(Додаток 11) – грандіозна споруда, неперевершена пам’ятка фортифікаційного мистецтва.

Назва міста(Додаток 12), ймовірно походить від дієслова «хотіти»: це місце було завжди бажане для стародавніх поселенців, вони завжди хотіли жити у цьому красивому, багатому краї. Інші версії пояснюють походження назви міста від слов’янського імені Хотин або від імені вождя даків Котизона.

Перші укріплення на березі Дністра на місці сучасного Хотина виникли на початку XI ст. Саме в той час князь Володимир приєднав ці землі до Київської Русі. Перша фортеця мала традиційні для Київської Русі дерев’яні стіни та земляні вали. Вона була досить потужною, бо мала за мету контролювати переправу через Дністер. За короткий час Хотин став одним з найбільших міст Київської Русі. В 1199 р. місто опинилося у складі Галицько-Волинського князівства і виконувало важливу прикордонну функцію. Князь Данило Галицький наказав у 1250 році на місці дерев’яних укріплень звести кам’яну фортецю. Семиметрові мури оточили рови в шість метрів завширшки. У XIV ст. місто було під контролем генуезців, які поширювали свій впливу східній Європі. Генуезці зміцнили і без того міцні укріплення фортеці. Це сприяло торговельному розвитку міста. У 40-х роках XIV ст. Хотинська фортеця опинилася під владою Угорського королівства, а майже ніж через сорок років у 1375 році володарем стало Молдовське князівство. Молдовський правитель Стефан ІІІ значно збільшив фортецю. Був зведений новий мур – 6 м завширшки, 40 м в висоту. Також були зведені три високі вежі. Рівень подвір’я підвищили на десять метрів, а в самій фортеці було зроблено великі підвали в яких містилися казарми для гарнізону. Будівництвом фортеці керував особисто Стефан ІІІ. Тут розмістилася резиденція молдовських князів. Фортеця для тих часів взагалі стала неприступною. Вона вистояла в 1476 році під час турецької облоги військами султана Мухамеда ІІ але турки все ж змогли стати господарями в Хотині. У 1456 році молдовське князівство стало васалом Османської Імперії. У Хотині був розміщений Яничарський гарнізон.

Протягом наступних століть навколо Хотина точилась постійна боротьба за контроль над Фортецею. У 1538 році Хотинську фортецю захопили польські війська Яна Тарановського. Протягом 1540-1544 рр. вони відновили фортецю в її колишньому стані. Невдовзі вона знову перейшла під молдовський контроль. Але фортеця надовго не залишалася ні в чиїх руках. Вона постійно переходила під контроль турків, або поляків. Тому турки що в котрий раз захопили Хотинську фортецю, у 1711 р. почали її реконструкцію. Вони запросили французьких інженерів які протягом 1712-1718 рр. звели могутні оборонні споруди навколо старої фортеці. Саме вони побудували великий прямокутний земляний вал із сьома бастіонами які були озброєні важкою артилерією. Для виїзду та в’їзду до фортеці було зведено ворота. Такихворіт було чотири. На території нової фортеці містилися палац паші, мечеть, гарнізон та службові приміщення. Стара фортеця використовувалася як арсенал. У ті часи Хотинська фортеця стала найпотужнішою турецькою твердинею на півночі Османської імперії.