Розділ 2. Кам’янець-Подільський Історичний музей-заповідник

Кам’янець-Подільський Історичний музей-заповідник один із найстаріших музеїв України, створений 30 січня 1899 року зусиллями Ю. Сіцінського, В. Яворовського, В. Дороновича, Й. Ролле як церковне давньосховище – музей старожитностей в Казанському православному кафедральному соборі.

Музей мав три відділи:

1. Бібліотека з літературою про історію Поділля, творами російських польських та інших авторів.

2. Архів з документами минулого, візитами церков та ін..

3. Музейний відділ з пам’ятниками мови і письма, стародруками XVI – XVIII ст., фото, гравюри, малюнки архітектурних пам’яток, живопис, скульптура, посуд та інші предмети.

В 1909 році у музеї налічувалося 7684 експонати. До значної втрати музейних експозицій призвели імперіалістична і громадянська війна, реквізиції, бездушні реформи. Так, в 20 – х роках музей було розділено на три окремі музеї:

1. Археологічний музей.

2. Природний музей.

3. Мистецько – промисловий

 

Замок Стара Фортеця

Кам’янець – Подільська фортеця (Додаток 13) – фортеця у місті Кам’янець – Подільський (Хмельницької області). Відома з XIV століття як частина системи міста Кам’янець, колишньої столиці Пдільського князівства XIV — XV ст., Подільського воєводства XV–XVIII ст., а далі Подільської губернії (1793 – 1924 рр.). Є складовою частиною Національного історико-архітектурного заповідника «Кам'янець», що відноситься до «Семи чудес України».

Острів, на якому знаходиться фортеця, оточений каньйоном. По каньйону протікає річка Смотрич, яка своєю течією утворює петлю — обтікає навкруги високої гори і, не доходячи до свого річища на кілька метрів, повертає і тече далі. У тім місці, де Смотрич, обійшовши острів, утворює зі своїм річищем петлю, стоїть на розі, що утворюється двома ярами, Кам'янецький замок. З'єднується він з містом вузенькою смугою скелі, на якій збудований Замковий міст.

Довгий час вважалося, що Стару фортецю було збудовано в другій половині 14 століття — першу в історії згадку про Кам'янецький замок маємо в грамоті від 7 (15) січня 1375 року литовсько – руського князя Юрія Коріатовича, якою він за зглдою свого брата Олексанлра Коріатовича надав кам’нчанам магдебурзьке право та прямо зазначив, що грамота дається «на замку» в Кам’янці. Цю позицію щодо литовських першопочатків замку, зафіксовану в популярних монографіях Євтима Сіцінського (1895), Олександра Прусевича (1915), повторили й радянські дослідники Петро Юрченко (1950), Тамара Будянська (1961).

Комплексні архітектурні дослідження Євгенії Пламеницької та Анатолія Тюпича у 1964–1982 роках, дослідження археологів на чолі з Іоном Винокуром у 1964–1969 роках дозволили значно поглибити історію кам'янецької фортеці та датувати її першопочатки 11—12 століттями (в обережніших версіях — кінцем 12 століття).

Якщо наявність давньоруського періоду в історії Кам'янецької фортеці не викликає сьогодні жодних заперечень у дослідників, то концепція Євгенії Пламеницької, яку нині розвиває та пропагує її донька Ольга Пламеницька, про дако-римські першопочатки замку, Замкового мосту та міста взагалі в 2—3 століттях наштовхнулася на досить сильну протидію істориків і археологів, зокрема Іона Винокура, Миколи Петрова.

Найважливішими документами, які дозволяють досить рельєфно уявити, яким був замок у 15-16 століттях, є два його описи —1494 року, коли замок передавали новому старості, та 1544 року, коли белзький каштелян Войцех Стажеховскі перевіряв роботи, які виконав у замку військовий інженер і архітектор Йокуб Претфус (Іов Претвич). Ці надзвичайно важливі документи виявив Александер Яблоновський, оприлюднив 1880 року перший опис, 1882 року другий.

Замок має солідну будівельну історію. Навіть без дискусійного дако-римського періоду набігає, згідно з викладками Євгенії Пламеницької, аж 14 будівельних періодів (від 11 століття до початку 19 століття). Але, якщо говорити про час, коли замок набув вигляду, близького до звичного нам нині, то це середина 16 століття. Саме величезна робота, виконана під керівництвом Іова Претвича, надала замку того вигляду, якого він, попри всі перипетії, не загубив упродовж майже півтисячоліття. Саме опис 1544 року фіксує це вдало віднайдене обличчя замку — зрілої фортифікаційної одиниці. Опис давнішої Кам’янецької фортеці: всі укріплення Кам'янця поділяються на дві категорії — замок і міські фортифікації. Самий замок складається з двох частин: старого замку з мурами та баштами,— і нового замку з земляними валами та ровами.

Фортеця була збудована до часів появи вогнепальної зброї, тому башти замку та міста були повністю кам'яними та мали кам'яні кронштейни і верхи. Сучасні дахи башт були прилаштовані, ймовірно, за часів російської окупації.

На плані старий замок не має форми якоїсь правильної геометричної фігури; в загальному вигляді — це довгастий чотирикутник, що простягся на краю високого рогу гори від південного сходу до північного заходу. Ширина цього старого замку приблизно 50 м, довжина від півночі 135 м, від півдня — 160, а посередині 180 м. Площа замкового подвір'я приблизно ¾ гектари., а всієї площі з прибудуваннями 1,5 га.

Новий замок значно більший; на плані, в загальному вигляді, трапецієподібний з широким боком на північний захід. Ширина замку разом з валами сягає 250 м, довжина в напрямку старого замку приблизно 220 м. Площа земляного замку з усіма валами — приблизно 3 гектари. Весь замок — і старий, і новий — займає площу приблизно 4,5 гектари.

Старий мурований замок (1544 р.) оточений високими мурами, має 11 мурованих башт. В'їзд до замку зі сходу — з боку міста. Башти розставлено таким чином: по довжині замку з одного боку 4, з другого — 4, на західному боці на кінці 2 з'єднані башти і 1-а окремо з півночі коло річки.

Коло башт: 1-ї — Папської, 2-ї, 3-ї, 4-ї — збоку скелі проходила стіна, фундамент якої було зведено на скелі; висота стіни сягала внутрішніх замкових стін, що були між цими баштами. Ця зовнішня стіна повинна була забезпечувати підступ до цих башт і взагалі до замку. Тепер зовнішня стіна є тільки біля перших двох башт. Зі сторони Карвасар замок був додатково оточений камяною стіною, в якій навпроти Ляської (Білої) башти була кам'яна дошка з вирізьбленим написом: sumptus, по сторонах, а внизу:

Башти Нову, Малу і Рожанку оточував подвійний рів.

Старий замок в його сучасному вигляді був збудований для захисту від татарів, передні мури були зведені коштом папи Юлія II (Папська вежа), кам'янецького єпископа Якуба Бучацького (Ковпак), латинського архиєпископа Яна Ляського (Ляська), кам'янецького латинського єпископа Марціна Бялобжескі гербу Абданк^[1] (Мартина Білобрезького) (Денна), куявського латинського єпископа Креслава з Курозвенок (Рожанка).

Папська (або Юлія) (Додаток 14)башта 5-типоверхова, стоїть на південно-східньому розі замку, над скелею, де внизу туляться хатки передмістя Карвасар. Ця башта внизу чотирибока; по середині восьмибока, на самім вершку кругла, покрита конусовим ґонтовим дахом, (зробленим літ 35 тому). Наверху башти з боку міста вставлено кам'яну таблицю з гербом і інсиґніями папськими. Кажуть, що то герб римського папи Юлія II (1503— 1513 pp.), що призначив на ремонт Кам'янецького замку «данину св. Петра». В XVI ст. цю башту називали Папською, або Юлія.

На цій башті були в 19 ст. сліди великого гербу, на якому була папська тіара. Під час археологічних розкопок, які проводились у фортеці в 1959–1960 pp., під будинком, який поєднував Чорну та Папську вежі, була виявлена кімната пушкаря, поруч 57 кам'яних ядер. Через декілька метрів було виявлено гробницю князів Коріатовичів XIV ст., глибиною 8 метрів, яка була видовбана в скелі.

Коло цих башт — з боку скелі — йшла стіна, якої фундамент виведено було на скелі; висотою вона сягала до внутрішніх замкових стін, що були між цими баштами. Ця зовнішня стіна тоді (1544 р.) будувалася; вона повинна була забезпечувати підступ до тих башт, взагалі до замку.

Тенчиньська (Додаток 15) - башта кругла, має кілька амбразур. Нагорі збереглися кам'яні кронштейни; це показує, що на цій башті був такий зубчастий верх та, може? і покриття, як на Рожанці та Лянцкоронській баштах. Башта називалася в XVI ст. (опис 1544 р.) Тенчиньською.

«Тенчиньська» башта міцна, від свого фундаменту, закладеного на скелі, до половини висоти здавна обшита муром. (опис 1544 р.)

Ковпак — башта, схожа на Тенчиньську: вона кругла з невеликими амбра­зурами в деяких місцях, кронштейнів нагорі нема. Покриття, як і на всіх південних баштах, конусове, ґонтове. З південного боку цієї башти на верху вставлена кам'яна таблиця з гербом (яким — важко розібрати, бо камінь вивітрився). На цій башті був герб, що мав в полі герб «Абданк», зверху біскупська шапка, по боках стрічка, желз і куля. ВXVI ст. цю башту називали «Ковпак».

Друга башта з південного боку замку звалася «Ковпак»; вона також, як каже опис 1544 p., добре збудована на міцному фундаменті. Коло тої башти була над самою скелею давня й дуже зіпсована мала башта, призначувана для сторожі, щоб, коли нападатимуть вороги, охороняти дорогу, яка йшла тут з Хотеня.

Ковчег (Ляська) - перша по цій лінії башта кругла з білим старовинним тинком. У XVI ст. називали її Ляцькою, або «Кораб (Ковчег) арцибіскупський». З південного боку башти на горі вставлено кам'яну плиту з гербом. В полі був ковчег (чаша), зверху біскупська шапка і хрест, поєднані стрічкою, з лівої сторони була кольчуга, з правої — меч.

До цієї «Нової» великої башти припирає (ніби підтримує) друга башта — вища, кругла (не зовсім правильної форми); в XVI в. вона звалася «Денною». У цій башті була колись римо-католицька каплиця св. архангела Михаїла, що її будував кам'янецький староста Миколай Бжеські (Микола Бреський) р. 1575, про що свідчить напис на внутрішній стіні башти. Накриття на цій Денній башті, як і на Новій, немає. В західному боці замку (коло башти Денної) були 4 порохові льохи, забезпечені міцними залізними дверима.

Нова – башта стоїть на західному кінці замкових мурів, що значно виступає з ліній стін півкругом. У ній є кілька амбразур на значній висоті, на самій горі, де мур попсувався, бо на башті немає покриття, видно стрільниці. В опису замку 1544 р. цю башту названо Новою, побудовано її в 1542 р. Коли 1672 року замок обложили турки, вони зруйнували його вибухом пороху, як це зазначено на плані 1672 р. Турки зразу після здобуття замку заходилися відновлювати цю башту.

«Рожанка» (Додаток 16) - башта на зовнішній вигляд зовсім така, як і Ляцкоронська: кругла, з таким верхом. З боку міста, з сходу, над вікном, обробленим тесаним камінням, вставлено кам'яну таблицю з таким написом: TVRIS CRESLAI ЕРІ VLADISLAVI ENSIS HVIVS СА STRI FVNDATO RISIMPENSSIS EST FINITA 1505. Цей напис дослідники кам'янецької старовини пояснювали так, що фун­датором цієї башти був Креслав з Курозвенок — латинський біскуп Вроцлавський або Куявський (1503 p.). Опис 1544 р. говорить, що цю башту збудовано давно й називано її тоді «Рожанка». Може бути, що збудовано її коштом латинського єпископа Креслава в кінці XVабо на початку XVI ст. і реставровано в 1707 р.

 

Вітряна Брама

Вітряна́ бра́ма — брама в Старому місті Кам'янця-Подільського, що примикає до башти Стефана Баторія. У комплексі з баштою брама є пам'яткою містобудування та архітектури України національного значення. Брама довгий час була північними воротами міста.

1585 року із заходу впритул до башти Стефана Баторія було прибудовано прямокутний у плані прибрамний корпус із проїздом, який мав стрілчасте склепіння. Цю роботу виконав начальник кам'янецької фортифікації Микола Бжеський за участю Камеріно Рудольфіно — придворного будівничого польського короля Стефана Баторія.

На початку 18 століття браму в башті стали називати Вітряною: тут, за легендою, 1711 року під час відвідин Кам'янця-Подільського російським царем Петром I з його голови вітром зірвало капелюх.

Вітряна брама суцільним кам'яним муром з'єднувалася з Турецьким бастіоном. У середині 1930-х років, щоб поліпшити умови проїзду, ділянку оборонного муру, що примикав до Вітряної брами із заходу, розібрали на ширину проїзду ^[2]. Газета «Червоний кордон» (Кам'янець-Подільський) 8 серпня 1940 року писала: „Кілька років тому у цьому місці ще був тільки вузький темний проїзд. Зараз, крім старовинного історичного проїзду, у віковому мурі пробито другий в'їзд у місто, поширено брук. «Вітряна» брама залишилася зі своїм темним кам'яним склепінням як пам'ятник далекого минулого“.

Через Вітряну браму до міста в'їжджали всі, хто прибував до Кам'янця-Подільського з півночі. Так, у жовтні 1846 року, в'їхавши через цю браму, розпочав тижневе знайомство з містом 32-річний поет і художник Тарас Шевченко. А через кілька років через цю браму в'їжджали до міста 15-річний Степан Руданський (1849 рік), 17-річний Анатолій Свидницький (1851 рік), щоб розпочати навчання в Подільській духовній семінарії. Уже в наші дні тут обдумував сюжетні ходи роману «Поділля — колиско і доле», письменник Броніслав Грищук. Саме тут, біля Вітряної брами та Кушнірської вежі, з особливим натхненням пишеться сучасному кам'янецькому поетові Аркадію Браеску, про що він зізнається читачам у збірці «Не правлене сумління» (2003).

Крім найпоширенішої легенди про Петра Першого, є ще низка пояснень назви брами. Так, за однією з версій, тут, при в'їзді в місто, сидів жебрак на ім'я Вітер.

Досить частими є пояснення, що в брамі завжди буває протяг, у довгому коридорі проїзду часто завихрюється повітря.

В одному з листів до Дмитра Нитченка (від 16 березня 1979 року) письменник Борис Антоненко-Давидович писав: «Дякую Вам, що Ви моїй знайомій надіслали свої книжки та свої твори для дітей. Ця знайома влаштувала мені, замість подарунку на день народження, подорож до Кам'янця-Подільського, де й сфотографували мене родичі її чоловіка. Вкладаю в листа це своє останнє фото на тлі «Вітряної брами» або інакше «Брами Стефана Баторія» в Кам'янці-Подільському. Бачите, який я став тепер миршавий і нікудишній…» Мова у листі йде про поїздку Бориса Антоненка-Давидовича в Кам'янець-Подільський на початку серпня 1977 року разом із Надією Світличною та її чоловіком Павлом Стокотельним — уродженцем Кам'янця-Подільського.

У повісті «Знак кіммерійця» (1972) письменник Роман Федорів писав у «Відступі про Шершуна»: «Кручена бруківка привела його до чорної від старості Вітряної брами. Впізнав її відразу. Брама стриміла на тому ж місці, де розсідалася за його молодості і за молодості Тимкового батька, діда. І так само, як колись, коли дивитися з дороги над Смотричем, різьбилися на тлі ясного неба колись грізні зубці Турецьких бастіонів».

 

2.3. Руська брама - оберігала вїзд до міста. В 1717 р. реставровано Руську браму. Брама поділяється на нижню і верхню.

Нижня брама мала чотири вежі поєднані між собою будинком зі стрільницями. Дві башти були біля скали, одна біля річки Смотрич і навпроти через ріку ще одна башта. На Руській брамі було дві кам'яні таблиці з гербами: Св. Георгій і інший, не зовсім чіткий (можливо вовк). З південного боку міста був третій в'їзд — так звана Руська брама. Ця брама коло річки внизу була збудована в XVI ст. і складалася з чотирьох башт, що з'єднувалися стінами та фортифікаційними будинками. Проїзд ішов через башту і закривався дерев'яною лядою, що спускалася зверху башти. Руські ворота за потребою закривалися дубовою дерев'яною решіткою, яка опускалась за допомогою блоків з простінків другого поверху башти. Механізм цей існував до кін. XX ст. Ця ляда була ще недавно (до 1922 р.) але тепер її немає.

Верхня брама. На горі, куди йшла дорога від Руської брами до міста, були ворота в стіні, як видно з плану 1684 p., але ворота й стіна не збереглися до наших часів. Ці ворота певне знищено, коли в XVIII ст. будували великі будинки для військових казарм («кошари»), де потім містився військовий шпиталь.

Від Руської Брами йшла вулиця оточена по боках мурами зі стрільницями до міста. Брама була між стінами. На даний час непогано збережена. Над Руською брамою на скелі стоять руїни чотирикутного бастіону, що охороняв ту браму. Від того бастіону по-над скелею йдуть міські стіни — з одного боку до в'їзних воріт та Турецького мосту, з другого боку — до «кошар».

В половині 18 століття деякі фортифікаційні роботи провадилися під керівництвом інженера Дальке. В 1761—1762 pp. значні поправки замкових і міських оборонних будинків робилися під доглядом Стефана Маковецького (будування стіни коло Баторієвої башти та стін у замку). В 1765 р. король Станіслав Август пожертвував із своїх коштів чималу суму на ремонт Кам'янецьких фортифікацій, про що на пам'ять було вибито навіть медаль.

За часів російської влади зруйновано: Верхню, Нижню i Середню Польську браму, Скальські та Польні ворота, Браму Станіслава Августа, Червоні ворота, Міські ворота. Кам'янецьку фортецю скасовано в 1812 р.

2.4. Польська брама — комплекс північно-західних укріплень Старого міста Кам'янця-Подільського. Складається з башти Стефана Баторія, до якої примикає Вітряна брама, оборонних мурів з вежею і Турецького бастіону.

До турецької облоги 1672 р. з двох сторін до башти Стефана Баторія підходили міські мури з оборонними галереями. В ході турецької реконструкції за вежею на лінії оборонного муру спорудили Турецький бастіон із земляними шанцями, призначений для обстрілу протилежного берегу каньйону. Бастіон чи то батарея отримала вигляд засклепленого каземату, поверх якого встановлювали гармати і який на початку XVIII ст. отримав назву батареї св. Марії. Він був реконструйований 1753 комендантом, шведом Христіяном Дальке. У 1720-х роках було реконструйовано оборонний мур вздовж дороги з облаштуванням Середньої брами поміж обома частинами Польської брами за проектом А. Ґловера. Мур від автора перебудови отримав назву Ґловерівського. При реконструкції 1770-х років за проектом Яна де Вітте було перебудовано башту Стефана Баторія, прилеглі ділянки оборонного муру, де з двох сторін вежі добудували дві прибудови, зокрема нову міську браму на місці давньої готичної у товщі міського муру.

Назва брами пояснюється тим, що внизу, на березі річки Смотрич, розташована Польська брама (або, як іноді кажуть, Нижня Польська брама), яка розміщена під Польським фільварками на протилежному березі ріки і польським ринком міста. Схожим чином під Руськими фільварками і Руським ринком розміщена Руська брама міста. На межі 19—20 століть весь оборонний вузол, розташований угорі над Польською брамою, отримав назву Верхньої Польської брами. У 1956—1958 роках на ньому було проведено реставраційні роботи.

 

 

 

Висновки