Механічні «Сухі» пиловловлювачі

 

Однією з особливостей атмосфери є її здатність до самоочищення. Самоочищення атмосферного повітря відбувається внаслідок сухого та мокрого випадання домішок, абсорбції їх земною поверхнею, поглинання рослинами, переробки бактеріями, мікроорганізмами та іншими шляхами. Садіння дерев та кущів сприяє очищенню повітря від пилу, оксидів вуглецю, діоксидів сірки та інших речовин. Найкращі поглинальні властивості стосовно діоксиду сірки має тополя, липа, ясен. Одне доросле дерево липи може акумулювати протягом доби десятки кілограмів діоксиду сірки, перетворюючи його в нешкідливу речовину. Велика роль в очищенні атмосферного повітря належить ґрунтовим бактеріям та мікроорганізмам. При температурі 15—35 °С мікроорганізми переробляють на 1 м2 до 81 т на добу оксидів та діоксидів вуглецю. Однак можливості природи щодо самоочищення мають обмеження, що слід враховувати при розробці нормативів ГДВ.

Ступінь очищення повинен визначатися за кожною забруднюючою речовиною. Ступінь очищення поділяється на проектний та фактичний, а за рівнем — на максимальний та експлуатаційний.

За несприятливих метеорологічних умов, коли викиди із забрудненнями можуть бути шкідливими для здоров´я населення, підприємства повинні знизити викиди шкідливих речовин за рахунок технічних засобів або повної (часткової) зупинки джерел забруднення.

Сучасні вимоги до якості та ступеня очищення викидів досить високі. Для їхнього дотримання необхідно використовувати технологічні процеси та обладнання, котрі знижують або повністю виключають викид шкідливих речовин в атмосферу, а також забезпечують нейтралізацію утворених шкідливих речовин; експлуатувати виробниче та енергетичне обладнання, котре виділяє мінімальну кількість шкідливих речовин; закрити невеликі котельні та підключити споживачів до ТЕЦ; застосовувати антитоксичні присадки, перевести теплоенергетичні установки з твердого палива на газ.

Способи очищення викидів в атмосферу від шкідливих речовин можна об´єднати в такі групи:

— очищення викидів від пилу та аерозолів шкідливих речовин;

— очищення викидів від газоподібних шкідливих речовин;

— зниження забруднення атмосфери вихлопними газами від двигунів внутрішнього згоряння транспортних засобів та стаціонарних установок;

— зниження забруднення атмосфери при транспортуванні, навантаженні і вивантаженні сипких вантажів.

Для очищення викидів від шкідливих речовин використовуються механічні, фізичні, хімічні, фізико-хімічні та комбіновані методи.

Механічні методи базуються на використанні сил ваги (гравітації), сил інерції, відцентрових сил, принципів сепарації, дифузії, захоплювання тощо.

Фізичні методи базуються на використанні електричних та електростатичних полів, охолодження, конденсації, кристалізації, поглинання.

у хімічних методах використовуються реакції окислення, нейтралізації, відновлення, каталізації, термоокислення.

Фізико-хімічні методи базуються на принципах сорбції (абсорбції, адсорбції, хемосорбції), коагуляції та флотації.

Гравітаційні пилоочисні камери працюють за принципом зниження швидкості руху газів до рівня, коли пил та частинки рідини осідають під впливом сил ваги.

Гравітаційні пилоосаджувальні камери — це порожнинна або з полицями коробка з листової сталі з бункером для збирання пилу.

При зниженні висоти камери процес очищення поліпшується, тому порожнину камери розділяють полицями, котрі проектуються під кутом або з можливістю регулювання. Гравітаційні пилоосаджувальні камери придатні для осадження частинок пилу діаметром понад 50 мкм. Гідравлічний опір гравітаційних камер лежить в межах 50—150 Па. Швидкість газу — 0,2—1,5 м/с. Камери забезпечують ступінь очищення не більше 50 %, тому їх використовують як попередній ступінь пиловловлювання.

Інерційні сепаратори працюють на принципі різкої зміни напрямку потоку газів. У місцях зміни напрямку відбувається осідання твердих частинок забруднюючих речовин. Сепаратори дозволяють осаджувати частинки діаметром 25— 30 мкм. Інерційні газоочисники мають продуктивність від 45 до 582 м3/год. До цього типу можна віднести і жалюзійні пиловловлювачі, котрі мають гідравлічний опір 100—400 Па, допускають температуру газу, що очищається, до 450 °С, швидкість на підході до решітки — 15—25 м/с.

Практично використовуються такі типи циклонних сепараторів:

— горизонтальні пиловловлювачі, котрі працюють за принципом надання газам вихороподібного кругового руху за допомогою вертушки з системою невідхилюваних лопатей;

— вертикальні сепаратори, що працюють за принципом подавання газу зверху через горизонтально встановлену кільцеву крильчатку, котра надає газові обертового руху; тверді частинки осідають на дні, а очищений газ відводиться через центральну трубу;

— вертикальні сепаратори з тангенціально розташованою вхідною частиною. У цьому сепараторі затриманий газ надходить збоку або знизу і набуває тангенціального руху, котрий виносить тверді частинки до стінок, а потім в пилозбирачі;

— ротаційні струменеві пиловловлювачі є різновидом відцентрового циклонного сепаратора, в котрому вихоро-подібність руху газу посилена тангенціальним повітряним потоком. У них пил накопичується в середині повітряного середовища і під дією гравітаційних сил падає на дно пило-збирача.

Апарати мокрого очищення газів від пилу працюють за принципом промивання газів. Ці види очисних пристроїв застосовуються на дільницях фарбування виробів, нанесення полімерних покриттів, в замкнених системах повітрокори-стування. Такі пристрої дозволяють очищати гази від дрібних механічних забруднень. Існує велика кількість апаратів мокрого очищення газів. Застосовуються і прості водяні завіси, через котрі пропускаються забруднені потоки повітря.

За принципом роботи апарати мокрого очищення газів поділяються на порожнинні і насадкові; барботажні та пінні; ударно-інерційні; відцентрові; динамічні та турбулентні про-мивачі.

Порожнинні та насадкові апарати-скрубери працюють за принципом пропускання газів через потік розпиленої розбризканої або стікаючої по насадках води. Швидкість потоку газів не перевищує 1—1,2 м/с, гідравлічний опір апаратів не перевищує 250 Па. Витрата води складає до 10 м3 на 1 м апарата. Найбільш повно скрубери видаляють частки розміром більше 10 мкм. Недоліком скруберів є часте забивання отворів розпилювачів.

При роботі барботажних та пінних апаратів забруднені гази проходять через шар рідини або піни. Апарати мають великий гідравлічний опір (до 2000 Па). Вони дозволяють вловлювати частки розміром до 2 мкм. Продуктивність апаратів конструкції ЛТІ — від 2 до 45 тис. м3/год, швидкість проходження газів — до 2 м/с, ступінь очищення — до 99 %.

Апарати ударно-інерційного типу працюють за принципом інерційного осаджування механічних забруднень під час зміни напрямку газового потоку над поверхнею рідини. Найбільшого застосування набули статичні пиловловлювачі типу ПВМ, ротоклони та скрубери ударної дії. Продуктивність ударно-інерційних апаратів — 2500—90 000 м3/год. Швидкість потоку газу — до 56 м/с, ступінь очищення — до 98 %. Витрата води — 0,8—4 м3/год на 1000 м3газу.

Відцентрові апарати мокрого очищення газів працюють за принципом завихрення газів спеціальними лопатками або за рахунок тангентального підведення газу з одночасним зрошенням з форсунок. їх використовують для очищення димових газів з великим вмістом сірчаних газів, забезпечуючи ступінь очищення до 90 %. Використовуються також динамічні та турбулентні промивачі.

При роботі електростатичних установок очищувані гази пропускають через електростатичне поле високої напруги (до 50 кВ), створюване спеціальними електродами. При проходженні через електричне поле частинки набувають негативного заряду і притягуються до електродів, котрі з´єднані із землею, тому мають позитивний заряд відносно частинок. Для очищення електродів передбачена спеціальна механічна система. Електростатичний метод очищення газів дозволяє вловлювати частинки розміром до 0,1 мкм. Початкові видатки на створення електростатичних фільтрів вищі, ніж для апаратів інших типів, однак експлуатаційні видатки нижчі. Споживання енергії цими пристроями складає 0,8—0,6 кВт на 10 000 м3 газу.

У пористих фільтрах забруднені гази пропускають через тканину, сукно, повсть, синтетичні матеріали (нітрон, лавсан, хлорин), металеві сітки, гравій тощо. Ці фільтри забезпечують високу якість очищення. Основний їхній недолік — зниження тиску газу після фільтрації, висока вартість експлуатації, часта заміна фільтрувальних елементів.

Найбільш поширеними апаратами для очищення газів від механічних частинок е рукавні фільтри, основним елементом котрих є рукавоподібний мішок, натягнений на трубчасту раму. При проходженні газів через мішок пилові частинки залишаються на тканині. Видалення пилу з мішків здійснюється механічним витрушуванням, продуванням його в зворотному напрямку, очищенням струменями повітря, використанням низькочастотних акустичних генераторів для відокремлення твердих частинок від мішка.

Використовуються також зернисті фільтри, в тому числі з металокераміки, а також тканинні рулонні фільтри, котрі забезпечують високу якість очищення. Однак їхнім недоліком є невисока пилоємність та швидке засмічування.

У технологічних вентиляційних та енергетичних викидах на підприємствах найбільш часто зустрічаються діоксид сірки, оксиди азоту, оксиди та діоксиди вуглецю, мінеральні речовини від виробництва будівельних матеріалів, сполуки металів, феноли, синтетичні матеріали, лакофарбові матеріали тощо.

Методи очищення викидів від газоподібних речовин за характером фізико-хімічних процесів з очищуваними середовищами поділяються таким чином:

— промивання викидів розчинниками, що не сполучаються із забруднювачами (метод абсорбції);

— промивання викидів розчинами, що вступають в хімічне з´єднання з забруднювачами (метод хемосорбції);

— поглинання газоподібних забруднювачів твердими активними речовинами (метод адсорбції);

— поглинання та використання каталізаторів;

— термічна обробка викидів;

— осаджування в електричних та магнітних полях;

— виморожування.

Метод абсорбції базується на розділенні газоповітряної суміші на складові частини шляхом поглинання шкідливих компонентів абсорбентом. В якості абсорбентів вибирають рідини, здатні поглинати шкідливі домішки. Для видалення з викидів аміаку, хлористого та фтористого водню використовується вода. Один кілограм води здатен розчинити сотні грамів хлористого водню та аміаку. Сірчисті гази у воді розчиняються погано, тому витрата води у цьому випадку дуже велика. Для видалення з викидів ароматичних вуглеводнів, водяної пари та інших речовин застосовується сірчана кислота. Для здійснення процесу очищення газових викидів методом абсорбції застосовуються плівкові, форсункові, трубчасті апарати — абсорбери.

 

Метод хемосорбції базується на поглинанні газів та пари рідкими і твердими поглиначами з утворенням хімічних сполук. Цей метод використовується при очищенні викидів через вентиляції гальванічних дільниць. При цьому розчинником для очищення викидів від хлористого водню є 3 %-й розчин їдкого натру. Цей метод використовується також для очищення викидів від окисів азоту.

Метод адсорбції базується на селективному вилученні з газових сумішей шкідливих домішок за допомогою твердих адсорбентів. Найбільш широко як адсорбент застосовується активоване вугілля, іонообмінні смоли тощо.

Геометричні параметри адсорбента вибираються та розраховуються за номограмами або за аналітичними залежностями.

В якості каталізаторів використовують платину, метали платинового ряду, окиси міді, двоокис марганцю, п´ятиокис ванадію тощо.

Каталітичний метод використовується для очищення викидів від окису вуглецю за рахунок його окислення до двоокису вуглецю.

Термічний метод базується на допалюванні та термічній нейтралізації шкідливих речовин у викидах.

Цей метод використовується тоді, коли шкідливі домішки у викидах піддаються спаленню. Термічний метод ефективний у випадку очищення викидів від лакофарбових та просочувальних дільниць. Системи термічного та вогневого знешкодження забезпечують ефективність очищення до 99 %.

Загалом послідовність вибору типу очисних пристроїв та фільтрів така:

— виявлення характеристик викидів (температура, вологість, вид та концентрація домішок, токсичність, дисперсність тощо);

— визначення типу очисного пристрою або фільтра за витратою газу, необхідним ступенем очищення, можливостями виробництва та іншими факторами;

— знаходження робочої швидкості газів;

— техніко-економічний аналіз можливих варіантів очищення;

— розрахунок параметрів очисного пристрою;

— проектування та вибір очисного пристрою або фільтра. При виборі засобів очищення викидів в атмосферу слід керуватися такими рекомендаціями:

сухі механічні способи та пристрої не ефективні при видаленні дрібнодисперсного та липкого пилу;

— мокрі методи не ефективні при очищенні викидів, в котрих містяться речовини, що погано злипаються і утворюють грудки;

— електроосаджувачі не ефективні у випадку видалення забруднень з малим питомим опором і котрі погано заряджаються електрикою;

— рукавні фільтри не ефективні для очищення викидів з липкими та зволоженими забрудненнями;

— мокрі скрубери не можна застосовувати для роботи поза приміщеннями в зимових умовах.

У викидах двигунів внутрішнього згоряння (ДВЗ) міститься понад 100 шкідливих сполук, котрі умовно можна поділити на шість груп:

— діоксид вуглецю, водяна пара, водень, кисень;

— оксид вуглецю;

— окиси азоту;

— вуглеводні;

— альдегіди;

— сажа.

При використанні в ДВЗ етилованих бензинів з вихлопними газами в атмосферу викидаються сполуки свинцю.

При згорянні 1 тонни бензину в атмосферу викидається, кг: оксидів вуглецю — 39,5; вуглеводнів — 34; окисів азоту — 20; діоксид у сірки — 1,55; альдегідів — 0,93. При згорянні 1 тонни дизельного пального в атмосферу викидається, кг: оксиду вуглецю — 21; вуглеводнів — 20, окисів азоту — 34; альдегідів — 6,8; сажі — 2.

Масовий склад викидів значною мірою залежить від режимів експлуатації та справності систем ДВЗ і своєчасності проведення регулювань.

На збільшення витрати пального та шкідливих речовин у вихлопних газах карбюраторних двигунів найістотніше впливають зношеність жиклерів карбюратора, порушення регулювання системи холостого ходу та регулювання рівня пального в карбюраторі, зношеність деталей прискорювального насоса, підвищення гідравлічного опору повітряного фільтра, неправильна установка запалювання, неправильна величина зазору в контактах переривача та їхнього забруднення, нагар на свічках запалювання, знижена температура охолоджувальної рідини, зношеність деталей кривошипно-шутунного механізму, порушення регулювання між клапанами та штовханами тощо.

Згадані несправності збільшують витрату пального на 10 %, а кількість шкідливих речовин у викидах — на 15—50 %.

У дизельних ДВЗ на збільшення витрати пального та складу вихлопних газів впливають наступні несправності: зменшення тиску вприскування, покриття голки форсунки смолистими відкладеннями, закоксовування сопел розпилювачів, зношеність плунжерних пар паливного насоса, засмічування повітроочищувача, зміна кута вприскування, зниження температури охолоджувальної рідини, зношеність деталей паливного насоса, газорозподілу та шатунно-кривошипного механізму.

Залежно від виду несправності витрата пального в дизельних двигунах може збільшуватися до 20 %, а кількість викидів шкідливих речовин — на 20—100 %.

Зниження викидів шкідливих речовин ДВЗ можна досягти застосуванням таких методів: рідинної та полум´яної нейтралізації; ежекційного допалювання; використанням каталізаторів; подачею повітря у випускний колектор; застосуванням антидимових фільтрів тощо.

Зниження вмісту шкідливих речовин у викидах ДВЗ можна забезпечити і за рахунок застосування присадок до пального — метанолу, водню, скрапленого газу та емульсій.

 

2.Шкідливі викиди підприємств і деградація грунту від навколо великих промислових зон та вздовж транспортних магістралей.

Теплові електростанції. Очікуване в найближчі десятиліття виснаження запасів нафти і газу ставить перед енергетиками задачу розширення частки використання твердого палива, особливо вугілля і сланців низької якості, запасів яких вистачить на тривалий час.

При спалюванні вугілля середня запиленість димових газів складає 10 – 50 г/м³.

Хімічний склад пилу (золи) залежить від родовища вугілля, товщини шару, вмісту в куті порожньої породи. Пил складається, як правило, з Si₂, А1₂ПРО₃, Fе₂ПРО₃, СаО, Мg0, ДО₂ПРО, Nа₂О и містить мікродомішки сполук ванадію, ртуті, свинцю, миш’яку, радіоактивні і канцерогенні речовини. Дисперсна сполука пилу залежить від способу помелу і марки вугілля. Розмір часток коливається від 5 до 60 мкм.

До складу димових газів входить SО₂, що утворюється в результаті окислювання сірки, що є у вугіллі в межах від 0,3 до 8%. Концентрація SО₂ у димових газах залежить від вмісту сірки у вугіллі, коефіцієнта надлишку повітря в топці казана, технології спалювання і визначається за матеріальним балансом.

Оксиди азоту NО_Х утворюється при високих температурах у топці казана в результаті взаємодії азоту і кисню, що утримуються в повітрі. Концентрація NО_Х у димових газах залежить від максимальної температури в топці.

Димові гази містять З, що утворюється в результаті неповного згоряння палива.

При спалюванні мазуту запиленість димових газів складає 20 – 50 мг/м³.

Димові гази містять SО₂, концентрація якого залежить від вмісту сірки в мазуті, що коливається в межах від 0,3 до 2,8%. Так само, як і при спалюванні вугілля, відбувається утворення і викид NО_Х і З.

При спалюванні природного газу викидів золи не відбувається, викиди сполук сірки незначні. Мають місце утворення і викиди З і NО_X.

Видобуток мінеральної сировини здійснюється в шахтах або відкритих розробках. Джерелами забруднення атмосфери є терикони, відвали, відкриті розрізи, ділянки навантаження, розвантаження і транспортування сипучих матеріалів. Викиди в атмосферу відбуваються в результаті поверхневого запилення. Тліючі вугільні відвали і терикони виділяють в атмосферу гази, що містять З, З2, SО₂, Н₂S, NО_X При проведенні підривних робіт утвориться пилогазова хмара, що містить пил здрібненої породи, З, NO_X.

Чорна металургія. Підприємства чорної металургії роблять украй негативний вплив на стан атмосферного повітря таких великих міст і промислових центрів України, як Алчевськ, Дніпропетровськ, Донецьк, Запоріжжя, Кривій Ріг, Маріуполь і інші.

Основними джерелами утворення і викидів в атмосферу забруднюючих речовин є наступні технологічні процеси: підготовка сировини (збагачення, агломерація), виробництво коксу, доменне виробництво, виробництво сталі, виробництво прокату.

Частка неорганізованих викидів у загальному обсязі викидів підприємства досягає 10 – 26%.

Для аглофабрики продуктивністю (10 – 11)?103 т/доба кількість агломераційних газів, що викидаються в атмосферу, складає – 1,83 – 106 м³/год, їхній запиленість 8 – 10 г/м³, зміст ІЗ2 – 4,2%, З – 0,6 – 0,9%, SО₂ – 0,05%.

У процесі виробництва коксу мають місце викиди в атмосферу коксового газу. Зразкова сполука коксового газу: З2 – 1,6 – 3%; ПРО₂ – 0,4 – 0,8%; С_mН_n – 2 – 2,5%; З – 5 – 6,5%; СН₄ – 24,5 – 26,5%; Н₂ – 58 – 62%; N₂ – 2 – 3,5%.

У доменному виробництві мають місце викиди в атмосферу продуктів згоряння з доменної печі (колошникових газів) у процесах завантаження шихти, випуску чавуна, охолодження шлаку.

Колошниковий газ містить: пил — до 30 г/м³; З — 23—40%; З2 — 15-22%; Н2 - 1,5-6%; сліди SО₂, Н₂S.

У загальному балансі пилогазових викидів сталеплавильних агрегатів на частку мартенівського виробництва стали припадає 75% пилу, 85% оксидів азоту, 90% диоксида сірки. Запиленість димових газів складає 0,5—2 г/м³.

Кольорова металургія. Істотний внесок у забруднення повітряного басейну підприємствами кольорової металургії вносять заводи з виробництва алюмінію. Вміст пилу в газах може досягати: у дробарках, млинах — 5 – 20 г/м³; у сушарках — до 80 г/м³; у випалювальних печах — 20 – 30 г/м³. Крім пилу, що відходить гази містять: НСl, НF, З, SО₂.

Питомий викид забруднюючу атмосферу речовин: сполуки фтору – до 20 кг/т; сірчисті сполуки – до 10 – 12 кг/т; смолисті речовини – до 11 кг/т; пил – 30 – 85 кг/т.

Машинобудування. На машинобудівних підприємствах основними джерелами забруднення атмосфери є наступні види виробництва: зварювання і теплове різання металу; ливарне виробництво; механічна обробка металів; нанесення лакофарбових покриттів.

Будівельна промисловість. Виробництво цегли включає: видобуток, дроблення, просівання сировинних компонентів і складання шихти, формування цегли, різання, сушіння і випал.

Викиди забруднюючих речовин в атмосферу складають:

частки дрібнодисперсної сухої глини і її домішок при вантажно-розвантажувальних роботах, транспортуванні, дозуванні, збереженні;

викиди з печей від згоряння палива і випару домішок, що знаходяться в глині, що залежать від виду палива, домішок, робочих температур у печі.

Вони містять аерозолі, SО₂, NO_X, З, фториди. Середній питомий обсяг викидів — 30—40 кг/т цегли.

Процес виробництва цементу включає видобуток, дроблення і змішання вихідних матеріалів, випал і дроблення клінкера, охолодження готової продукції. Сировиною для виробництва цементу є суміш вапняку, глини або глинистих сланців з добавками доменних або казанових шлаків.

В атмосферу викидаються пил і продукти згоряння, що містять NО_Х і SО₂ у кількостях, що залежать від виду використовуваного палива й особливостей процесу випалу.

Питомий викид пилу при виробництві скла на 1 т продукції складає 190,9 кг.

Виробництво скла включає підготовку сировинних компонентів, одержання шихти, її варіння в печі і формування. Поширення одержали скловарні печі з прямим спалюванням газу або вугілля. В атмосферу викидаються:

аерозолі, що виникають при підготовці вихідної сировини в кількості. 0,018 – 0,027 кг/т;

SО₂ — утвориться при згорянні сірки, що знаходиться в паливі, і при розкладанні сульфатів у скляній шихті, в основному сульфату натрію;

NО₂ — утвориться шляхом термічного зв’язування атмосферного азоту в печі;

фтористі сполуки і миш’як — з мінеральних домішок у вихідній сировині.

У процесі теплової обробки керамічних виробів забруднюючі атмосферу речовини виділяються в результаті реакцій, що відбуваються між основними компонентами сировини і при спалюванні палива в теплових агрегатах. З компонентів сировини виділяються сполуки сірки, хлору і фтору, водорозчинні солі соляної і сірної кислот, оксид вуглецю, сірчистий і сірчаний ангідрид, фтористий водень.

Переробка нафти і збереження нафтопродуктів. Основні процеси, що є джерелами забруднення атмосфери:

• SО₂, NO_X аерозолі, вуглеводні, З, Н₂S;
• SО₂, альдегіди, NО_Х.

Хімічна промисловість, виробництво мінеральних добрив. На хімічних підприємствах виробляється більш 70 000 видів готової продукції. Разом з побічними продуктами у виробництві використовується 500—600 тис. хімічних сполук. Основні викиди хімічних підприємств: аерозолі, оксиди сірки, оксиди азоту, вуглеводні, оксид вуглецю.

Виробництво сірчаної кислоти — основне джерело викидів оксидів сірки; виробництво аміаку — оксидів азоту; пластмас — вуглеводнів; газової сажі — оксиду вуглецю.

Головною забруднюючою атмосферу речовиною при виробництві добрив є аерозолі, що містять сполуки азоту, фосфору і фтору.

Викиди при виробництві сечовини містять тверді частки — до 150 кг/т, аміак — до 14 кг/т, формальдегід — до 10 г/т.

Автомобільний транспорт. В автомобілі існує три види викидів забруднюючих речовин: відпрацьовані гази двигунів, картерні гази, паливні випари. Найбільш об’ємними з них є відпрацьовані гази. Основними токсичними компонентами відпрацьованих газів є оксид вуглецю, оксиди азоту, незгорілі вуглеводні, диоксид сірки, сажа, сполуки свинцю (при етилірованому бензині), поліциклічні ароматичні вуглеводні, бенз(а)пірен.

Істотні викиди SО₂ у дизельних двигунах обумовлені високим змістом сірки в дизельному паливі.

Сажовий аерозоль складається з часток вуглецю і важких (рідких) вуглеводнів.

Токсичність викидів двигунів внутрішнього згоряння обумовлена адсорбованими на поверхні часток вуглецю поліциклічними ароматичними вуглеводнями, з яких багато є канцерогенами. При використанні етилованих сортів бензину в атмосферу потрапляють тетра-етилсвинець і інші його сполуки, що є сильно діючими токсичними речовинами.