Боротьба у ВКП (б ) і Комінтерні з приводу подій в Китаї (1926 - 1927 роки ): позиція прихильників І.В. Сталіна

У березні 1925 р. Н.І. Бухарін у своїй промові висловив ідею І.В. Сталіна, не згадавши його імені, про можливість побудови соціалізму в одній країні. У квітні на конференції ВКП (б) ця концепція була докладно розглянута і включена в головну її резолюцію. Однак І.В. Сталін і його прихильники вважали, що вважати революцію можливою в одній країні не означає вважати її неможливою в інших країнах. Революція в інших країнах для них була можливою перспективою, але до перемоги в революції бойові класи повинні йти еволюційним шляхом, здійснюючи «якісні стрибки». Перші розбіжності з питань радянської китайської політики в ВКП (б) і Комінтерні виникли у квітні 1926 року, тобто після першого антикомуністичного виступу Чан Кайши. Москва в Китаї зіткнулася з особливим розвитком ситуації в селі і місті, китайська національна революція демонструвала тимчасовий спад. У цей час у ВКП (б) і Комінтерні почала формуватися «об'єднана опозиція» (Л.Д. Троцький, А.І. Риков, Г.Є. Зінов'єв, їх прихильники). І.В. Сталін і його прихильники наполягали на тому, що потрібно використовувати до останнього моменту можливість знаходження китайських комуністів в Гоміньдану (буржуазна партія), так як «Гоміньдан є в Китаї саме та специфічна китайська форма організації, де пролетаріат співпрацює безпосередньо з дрібною буржуазією і селянством». Вони вважали, що пролетаріату не можна претендувати на роль гегемона в країні без того, щоб КПК (комуністична партія Китаю) не претендувала на роль гегемона всередині Гоміньдану. І.В. Сталін вказував на те, що Китай є полуколониальной країною, розвиток продуктивних сил якого потребує поваленні імперіалістського гніту, тобто в національній революції. На його думку, війна Китаю за національну незалежність полегшує розвиток китайського пролетаріату. Сталінське більшість стверджувало, що після спроби Чан Кайши в березні 1926 звільнитися від комуністичного впливу китайські комуністи повинні зосередитися на завоюванні мас усередині Гоміньдану, а також у профспілках, селянських спілках та в інших масових організаціях. Створення Рад, на його думку, може привести до уповільнення революційного процесу в Китаї, а час вимагає все можливе, щоб якомога швидше заручитися підтримкою частини населення, яке виступає за Гоміньдан. Прихильники І.В. Сталіна витісняли опозицію з ВКП (б) і Комінтерну, використовуючи проти неї звинувачення в підривній діяльності. На липневому пленумі ЦК ВКП (б) в 1926 році зі складу Політбюро ЦК ВКП (б) були виведені деякі прихильники опозиції. На жовтневому пленумі в цьому ж році Л.Д. Троцький і Л.Б. Каменєв були відсторонені від діяльності в Політбюро ЦК ВКП (б) (їх місце зайняли В.В. Куйбишев і Я.Е. Рудзутак), а Виконком Комінтерну вирішив змістити Г.Є. Зінов'єва з посади його голови. На жовтневому пленумі 1927 з його складу були виведені Л.Д. Троцький і Г.Є. Зінов'єв, а в листопаді вони вже не були членами партії. На XV з'їзді ВКП (б) в грудні 1927 з складу ЦК ВКП (б) були виведені 12 членів опозиції. З'їзд також прийняв рішення виключити найближчим часом з партії 90 «активних членів троцькістської опозиції» і «незгодних з лінією партії». На початку 1928 року більшості опозиціонерів на чолі з Л.Д. Троцьким були заслані в Алма- Ату. Відхід з політичної арени Л.Д. Троцького і його прихильників з їх вкрай лівими поглядами на світовий революційний процес не зупинив в ВКП (б) наростання догматизму в революційної теорії. Хоча, якби Л.Д. Троцький у партійній боротьбі здобув перемогу над І.В. Сталіним, то це могло призвести до ще більш важких наслідків для Росії, ніж підсумок правління І.В. Сталіна. Комінтерн тоді поглинув би всі фінансові та матеріальні ресурси Росії, а всі її людські ресурси Л.Д. Троцький негайно кинув би на похід на Захід і Схід, тобто на світову революцію, що викликало б світову війну. Ніякої індустріалізації в СРСР не було б. Важко сказати, як би це відбилося на діяльності КПК. В цілому І.В. Сталін після своєї перемоги над опозицією не переглянув курс Комінтерну в Китаї, а також в інших країнах. У середині 30 -х років це призвело до тяжких ударів по КПК Гоминьданом.

Боротьба у ВКП (б) і Комінтерні з приводу подій в Китаї (1926 -1927 роки): позиція прихильників Л.Д. Троцького («правих»)

У Комінтерні почали пошук причин "не того розвитку» комуністичного руху в сусідній країні. Занепокоєння Москви викликало те, що в діяльності китайських профспілок (в них в основному були непромислові робітники) і міських низів виявився анархізм. Радянське керівництво покладало свої надії і на селянство. Але селяни, якщо брати ситуацію в цілому, не поспішали ставити питання про землю і влади на селі. Вони обмежувалися висуванням традиційних вимог: «справедливих» орендної плати, позичкового відсотка і податків, покарання корумпованих чиновників. Хоча в ряді місць селянські спілки, в яких було сильно вплив бідноти, самовільно розправлялися з місцевими землевласниками і встановлювали на час свою владу. Крім цього, основні верстви селянства не бажали йти в Червону армію КПК (комуністична партія Китаю). Замість селян у неї вступали паупери, люмпени і вихідці з найманих військ мілітаристів. У підсумку Червона армія за своєю природою стала антиреволюційної.
Такий хід подій в Китаї привів до різкого посилення позицій «правої» буржуазії на чолі з Чан Кайши. 20 березня 1926 і 13 квітня 1927 послідували два антикомуністичних виступу Чан Кайши. У Москві стало ясно, що теорія розвитку революції в залежних країнах на прикладі Китаю не працює.
«Об'єднана опозиція» в особі Л.Д. Троцького (член Політбюро), Г.Є. Зінов'єва (член Політбюро, голова Виконкому Комінтерну і Ленсовета), Л.Б. Каменєва (член Політбюро, заступник голови РНК СРСР) та їх прихильників вперше виступила в 1926 році на липневому пленумі ЦК ВКП (б). У 1927 року почалася запекла боротьба між більшістю і опозицією у ВКП (б) і Комінтерні. Радянська політика в Китаї в цій боротьбі обговорювалася як одна з головних тем.
Л.Д. Троцький, глава опозиції, в квітні 1927 послав у редакції газети «Правда» та журналу «Більшовик» свої статті про китайської революції, але вони не були прийняті редакторами. Все літо в газетах «об'єднана опозиція» піддавалася жорсткій критиці, опублікувати відповідь її представникам не дозволяли. Прихильників Л.Д. Троцького в ВКП (б) і Комінтерні називали «правими», тобто соціал -демократами, що не вірно.
Лідери опозиції вказували на те, що події в Китаї в квітні 1927 це результат того, що її пропозиції були проігноровані. Насправді, Л.Д. Троцький до антикомуністичних виступів Чан Кайши не критикував єдиний фронт КПК з Гоміньданом (буржуазна партія).
Члени опозиції висували плани розвитку китайського комуністичного руху, здатні, на їх думку, не допустити остаточного його поразки. Опозиція пропонувала змінити оцінки характеру Гоміньдану. Л.Д. Троцький підкреслював, що економічно Китай не має передумов для самостійного переходу до соціалізму, а розвивається під керівництвом Гоміньдану революція є національно - буржуазний за характером. У разі її перемоги, підкреслював Л.Д. Троцький, Китай приречений на подальший розвиток продуктивних сил на засадах капіталізму.
Революція в тій чи іншій країні передбачає розуміння умов для її розвитку. Л.Д. Троцький висловлювався за перестрибування через фази революційного процесу. Він говорив: «Це нісенітниця, ніби взагалі не можна перестрибувати через сходинки. Живий історичний процес постійно робить стрибки через окремі ступені, що випливають з теоретичного членування процесу розвитку в його максимальної завершеності».
На VIII пленумі Комінтерну (18 - 30 травень 1927 року) Л.Д. Троцький і К. Радек стверджували, що «гніт імперіалізму» в Китаї веде до угоди буржуазії з імперіалізмом. Тому, вважали вони, китайським комуністам необхідно виходити з Гоміньдану. Інший шлях розвитку китайської революції, на їх думку, може відкритися тільки через керівну роль пролетаріату в ній. Опозиція заперечувала можливість залучення селянства в справу соціалістичного будівництва в країні.
Суперечка йшла і навколо ідеї створення Рад. Г.Є. Зінов'єв висловлював точку зору, що відмова від їх створення є відступ від ленінських планів. Г.Є. Зінов'єв вважав, що трудящим Китаю необхідно згуртуватися навколо Рад, щоб дати відсіч наступу «правих» і імперіалізму і отримати широку міжнародну підтримку. Л.Д. Троцький вказував на те, що Ради необхідно створювати, що з ними пов'язане все доля китайської революції, тому що вони є «органами боротьби за владу». Він підкреслював, що Ради «не народжуються такими, вони розвиваються в цю сторону» і «шляхом досвіду боротьби можуть дорости до ролі органів диктатури (в даному випадку - демократичної)».
Посилення позицій Чан Кайши в Китаї змусило радянське керівництво внести в китайську політику деякі зміни. Наприкінці квітня 1927 був узятий курс на реорганізацію лівого Гоміньдану в Ухані в революційний орган диктатури пролетаріату. КПК було рекомендовано радикально вирішувати аграрне питання шляхом переділу землі.
Жовтневий пленум ЦК ВКП (б) в 1926 році вивів Л.Д. Троцького і Л.Б. Каменєва зі складу Політбюро ЦК ВКП (б). Г.Є. Зінов'єв був знятий з поста голови Виконкому Комінтерну. На жовтневому пленумі ЦК ВКП (б) наступного року Л.Д. Троцький і Г.Є. Зінов'єв були виключені з його складу, а в листопаді вони вже не були членами партії. На XV з'їзді ВКП (б) (грудень 1927 року) були позбавлені партійного квитка ще 93 опозиціонера. На початку 1928 року більшості опозиціонерів на чолі з Л.Д. Троцьким були заслані в Алма- Ату.

Кінець першого етапу співпраці Гоміньдану з СРСР (1920-ті роки)

Перший етап співпраці Гоміньдану (буржуазна партія) з Радянською Росією закінчився в грудні 1927 року. Чан Кайши тоді сказав: «Розриваючи дипломатичні відносини з СРСР, ми припиняємо відносини тільки з радянським урядом. Почуття китайського народу по відношенню до російського народу від цього жодною мірою не змінюються. Радянські консульства в різних містах Китаю насправді - філії Комінтерну, і в той же самий час - розсадники інтриг, здійснюваних китайськими комуністами. Гоміньдан пішов на такий рішучий крок в інтересах збереження нашої державної незалежності». Ця заява Чан Кайши суперечило оцінками радянських істориків про провокаційний характер нападів Гоміньдану на радянські консульські установи. Логіка дій Гоміньдану і що стоїть за ним китайської буржуазії виходила з плану китайських комуністів після приходу до влади в країні націоналізувати залізниці, промисловість і банки, тобто нанести вирішальний удар по добробуту китайської буржуазії, а також поміщиків (земля в планах китайських комуністів підлягала націоналізації).
Радянська історіографія справедливо вказує на що мало місце залежність гоминьдановского уряду від капіталістичних держав. Але вона уникає факту, що якби політика Комінтерну в Китаї увінчалася успіхом, то вже комуністичний Китай потрапив би в залежність від СРСР. Радянська Росія з моменту свого виникнення пов'язувала своє існування з прогресом світової революції. Інтерес радянського уряду до світового революційного процесу пояснювався бажанням очолити його. Гоминьдановска влада привела якісні документи, які показували, що радянські консульства та відділення торгпредства були центрами шпигунства і комуністичних змов. 14 грудня німецька газета «арбайтера-Цайтунг» заявила, що повстанням в Гуаньчжоу керував головний радянський політичний радник М.М. Бородін. За повідомленням агентства Рейтер від 17 грудня «російські командували Червоною гвардією, а персонал брав участь у боях» (тут малося на увазі грудневе повстання в Гуаньчжоу). Не всі повідомлення західної преси і гоміньданівських влади відображали дійсність в деталях, але не підлягало сумніву, що радянські громадяни допомагали китайським комуністам в їх діях проти Гоміньдану. Чан Кайши за своїми політичними поглядами був республіканцем правого спрямування. Інтернаціоналізм і світова революція КПК (комуністична партія Китаю) і Комінтерну для Чан Кайши були рівнозначні імперіалізму, лише «прикритого іншими іменами для обману і введення в оману зовнішнього світу». Так він пояснював спробу комунізації Гоміньдану, повстання в 1927 році в містах Південного Китаю, підготовлені КПК за участю представників Комінтерну. Ці повстання були придушені військами Чан Кайши, що послабило позиції компартії в містах.
Офіційна реакція Москви на розрив дипломатичних відносин з Китаєм видна в заяві наркома закордонних справ Г.В. Чичеріна китайській стороні: «Радянський Комісаріат закордонних справ змушений... констатувати, що як тільки в якомусь місці на земній кулі проявляється революційний рух, противники Радянського Союзу постійно стверджують, що воно викликане фактами Радянського уряду». Це твердження радянської сторони не в усьому відповідало фактам. Відзначимо, наприклад, що комісія Політбюро ЦК ВКП (б), яка відвідала Гуаньчжоу в лютому - березні 1926 року, побічно визнала зв'язок першого антикомуністичного виступу Чан Кайши в квітні 1926 з комінтернівської «лінією наступу і захоплення влади» в Гоміньдану.
Удари по профспілкам, придушення комуністичних виступів у містах Південного Китаю призвели до того, що нечисленний пролетаріат вибув з авангарду революційної боротьби. Це висунуло селянство на перший план в боротьбі китайських комуністів за владу в країні. Змінилася комуністична стратегія боротьби. У КПК прийшло розуміння, що повстання робить народ, тому одних лише військових приготувань мало. Китайські комуністи вирішили приділити ще більшу увагу пропаганді цілей боротьби.
Якщо взяти противника китайських комуністів Гоміньдан, то його положення в ті роки теж було нестійким. Чан Кайши зумів військовими і політичними діями змусити визнати свою владу мілітаристів Північного і Північно-східного Китаю. Але до фактичного об'єднання країни це не привело. Формально подчинившиеся Гоміньдану мілітаристи зберегли реальну владу на місцях. Сама партія Гоміньдан продовжувала залишатися слабким політичним утворенням. У цьому відношенні вона програвала організаційній структурі КПК, втім, як і будь-який інший комуністичної партії

Висновок

До липня 1927 Компартія Китаю, дотримуючись вказівок Москви, вела свою політичну роботу головним чином всередині структур реорганізованої за допомогою радянських радників партії Гоміньдан і під гоміньдановським прапором. Під час Північного походу, розпочатого у червні 1926 р. з території южнокитайской революційної бази (провінції Гуандун і Гуансі) з метою політичного об'єднання країни, в рамках «першого єдиного фронту» Гоміньдану і КПК послідовно сталися два розколу. У квітні 1927 гоніння на комуністів почала угруповання Гоміньдану, возглавлявшаяся Чан Кайши, резиденцією якого був Нанкін. Зацікавленість Москви у використанні авторитету Гоміньдану і в його послідовної «революціонізації» змушувала комуністів йти на політичні поступки альтернативному Нанкину гоміньдановському уряду в Ухані. Після остаточного розриву керівництва Уханьского Гоміньдану з Компартією Китаю в липні 1927 і до осені 1928 політика Москви відносно КПК і, відповідно, значною мірою визначається нею курс Компартії Китаю, пройшли три еволюційних етапи.
Підвести підсумки діяльності Компартії Китаю за період, що пішов за розривом Гоміньдану і КПК, усунути з політичної арсеналу КПК помилкові установки, зміцнити контроль Комінтерну за китайським революційним рухом був покликаний VI з'їзд КПК, який відбувся в липні 1928 під Москвою. Проте багато в чому кон'юнктурний і компромісний характер рішень з'їзду, які приймалися під сильним тиском керівництва Комінтерну на делегатів і при їх помітному опорі тиску, привів до численний неув'язка і протиріччям, мало що сприяв вирішенню тих завдань, які ставила перед цим заходом Москва.

Список используемой литературы и источников

1. Мир в первой половине XX века. 1918—1945. Материалы к курсу «Новейшая история» Сороко-Цюпа О.С., Смирнов В.П., Посконин В.С. М.: Просвещение, 1994. — 127 с.

2. Коммунистическая партия Китая. Центральный комитет. О крестьянском движении, партизанской борьбе и о районах советской власти в Китае // Коммунистический Интернационал. 1930, № 15.

3. Коммунистический Интернационал в документах. Решения, тезисы и воззвания конгрессов Коминтерна и пленумов ИККИ. 1919-1933. Под. Ред. Бела Куна. М., 1933.

4. Комунистический Интернационал и китайская революция. Документы и материалы. М., 1986.

5. Адибеков Г.М., Шахназарова Э.Н., Шириня К.К. Организационная структура Коминтерна. 1919-1943. М., 1997.

6. Акатова Т.Н. К. оценке негативных последствий лилисаневщины для связей КПК с рабочими массами // Тринадцатая научная конференция «Общество и государство в Китае». Тезисы и доклады. Ч. 3, М., 1982.

7. История Китая. Под ред. А.В. Меликсетова. М., 1998.

8. Коммунистический Интернационал. Краткий исторический очерк. М., 1969. Костяева А.С. Крестьянские союзы в Китае (20-е годы XX в.). М., 1978. Крымов А.Г. Общественная мысль и идеологическая борьба в Китае в 1917-1927 гг. Док. дис. М., 1962.

9. Народы Азии и Африки. 1974, № 5.

10. Сафаров Г. Очерки по истории Китая. М., 1933.

11. Сафаров Г. Проблемы национально-колониальной революции. М.-Л., 1931. Смолов Н. Восстание в Наньчане и поход на Сватоу // Революционный Восток. 1928, № 4-5.