Китайська комісія при Політбюро ЦК РКП (б) (створена 19 березня 1925

Китайська комісія при Політбюро ЦК РКП (б) (створена 19 березня 1925

Боротьба у ВКП (б) і Комінтерні з приводу подій в Китаї (1926 - 1927 роки): позиція прихильників І.В. Сталіна

Боротьба у ВКП (б) і Комінтерні з приводу подій в Китаї (1926 -1927 роки): позиція прихильників Л.Д. Троцького («правих»)

Кінець першого етапу співпраці Гоміньдану з СРСР (1920-ті роки)

Висновок

Список літератури

 

Вступ

Закінчення світової війни, в яку був залучений Китай, з новою гостротою виявило протиріччя цього суспільства - і насамперед - залежність від іноземних держав. Китай як і раніше не був єдиною країною з єдиною системою правління. Зберігається влада мілітаристських груп, які ведуть між собою безперервні війни. Ще більш великим поділом був поділ на Північ і Південь.
На початку 1919 р. увагу китайської громадськості було залучено до відкрилася в Парижі мирній конференції. Китай розраховував на прихильність країн-переможниць, розраховуючи дещо поліпшити своє напівколоніальні становище і добитися ліквідації деяких найбільш крайніх форм іноземного впливу. Від ражая зросле громадську думку, китайська делегація зажадала ліквідації ганебного японо-китайської угоди від 9 травня 1915 («21 вимога»), повернення Китаю митної автономії і виведення іноземних військ. Насамперед китайська делегація сподівалася повернення Китаю всіх прав і володінь Німеччини провінції Шаньдун. Але ці території під час війни були захоплені японцями. Однак союзники взагалі відмовилися розглядати питання про відновлення політіческ4ого суверенітету Китаю і більше того - визнали за Японією право на захоплені території...

Дружня по відношенню до Китаю політика Радянської Росії не могла не привернути уваги Сунь Ятсена. У союзі з Радянською Росією він побачив важливий фактор зміцнення своїх політичних позицій як усередині Китаю, так і поза ним. Почалися тривалі переговори і консультації на різних рівнях.

 

 

Виникнення КПК

КПК (комуністична партія Китаю) виникла в 1921 році в інших умовах, ніж буржуазна партія Гоміньдан. Вона виникла після китайської Синьхайской революції (1911 - 1913 роки), після Жовтневої революції 1917 року в Росії, на території самого Китаю. Перші відомості про марксизм проникли в Китай в самому кінці XIX століття. Перша згадка про К. Маркса з'явилося в китайській пресі в лютому 1899 року в журналі «Ваньго гунбао» («Міжнародний огляд»). У травні того ж року шанхайське видавництво «Гуан Сгоехуі» («Товариство слави») видало всю роботу Б. Кідда «Соціальна еволюція», в якій згадувався і Ф. Енгельс. Інтерес до марксизму в Китаї закономірно посилився після російської Жовтневої революції 1917 року. Комінтерн (створений в 1919 році) підтримував політичну активність китайських марксистів. У квітні 1920 року група приморських комуністів на чолі з Г.Н. Войтинський за завданням Комінтерну попрямувала до Китаю. Г.В. Войтінський провів до цього кілька років у США, він вільно говорив по- англійськи, що в той час сильно допомагало у відносинах з китайцями. Крім цього, він був відмінним конспіратором - підпільником. Г.В. Войтінський як революціонер -практик, готовий у разі потреби пожертвувати собою заради ідеї, надав величезну допомогу в організаційному оформленні КПК. З ініціативи його групи і при її допомозі стали відкриватися перші марксистські гуртки. У липні перший гурток був організований у Шанхаї, керівником якого став Чень Дусю. У Чанша виник гурток під керівництвом Мао Цзедуна. Були створені й інші гуртки. Їх діяльністю керував журнал «Синь циннянь» (перший номер вийшов восени 1920 року). Цей журнал за фінансової підтримки Комінтерну став першим політичним органом комуністичного руху в Китаї. З 7 листопада 1920 почав виходити щомісячник «Гунчаньдан» («Компартія»). У листопаді того ж року в Китаї був виданий переклад двох відомих робіт марксизму: «Маніфесту Комуністичної партії» та «Розвитку соціалізму від утопії до науки».
Учасники гуртків пропагували в Китаї марксистське вчення. Деякі з них виступали на сторінках преси з критикою анархізму. Китайські анархісти (як і інші) відкидали марксистське вчення. Частина китайських марксистів намагалася (наприклад, Лі Дачжао) з'єднати погляди А.М. Кропоткіна про взаємодопомогу як рушійну силу історичного прогресу з марксистським вченням про класову боротьбу. Анархічне рух в Китаї було менш популярне, ніж марксизм. Самим організованим марксистським гуртком був шанхайський гурток. Його члени створили всередині нього тимчасовий ЦК (центральний комітет), допомагали роботі деяких легальних організацій. Легальні організації в Китаї (Китайсько- російське інформаційне агентство, Товариство вивчення Росії та ряд інших) доповнювали вплив марксистських журналів в 1920 році. Шанхайський гурток висунув ідею скликання I з'їзду КПК (Шанхай, з 23 липня по 5 серпня 1921).
Більшість учасників I з'їзду КПК (на ньому були присутні 12 делегатів від семи гуртків, що налічували в своїх рядах 53 особи) на чолі з Чан Гота виступали за створення партії більшовицького типу. Цю точку зору підтримали представники Комінтерну Г. Марінг і В.А. Нікольський. Радянські представники брали активну участь в організації та проведенні з'їзду. З'їзд відбувся, незважаючи на небажання скликати його і неприсутність на ньому Чень Дусю та інших китайських марксистів, які вважали, що ще не прийшов час для освіти КПК.
II З'їзд КПК (липень 1922) прийняв рішення про вступ партії до Комінтерну. Комінтерн на своєму IV Конгресі (листопад - грудень 1922) офіційно прийняв КПК в свій склад як китайської секції. Китайський комунізм став складовою частиною світового комуністичного руху.
Всі комуністичні партії, що не стояли біля керма своєї держави, дотримувалися одних поглядів. Китайські послідовники комунізму на початку 20 -х років сходилися на тому, що метою їх руху є підготовка власної пролетарської революції. Ще до створення партії багато китайських марксисти стверджували, що ідеї соціалізму (комунізму) цілком здійсненні в Китаї, незважаючи на його економічну, політичну і культурну відсталість. Для них соціалістичне вчення було найбільш ефективним засобом вирішення накопичених в країні проблем. Буржуазний лад, на їх думку, «не дасть можливості покінчити з відсталістю в країні» внаслідок того, що розвиток капіталізму завжди тягне за собою збагачення невеликої групи людей і зубожіння більшості народу. Китайські комуністи акцентували увагу на тому, що рух до соціалізму є загальносвітовою тенденцією соціально-політичного розвитку на тлі кризи капіталізму. Деякі з них усвідомлювали, що в Китаї ще не дозріли умови для соціалізму. Наприклад, чи Дачжао визнавав важливість внутрішнього фактора при переході до соціалізму. Але він підкреслював, що розгляд цього питання не повинно обмежуватися національними рамками, так як Китай вже став частиною світової економіки.
Китайські комуністи звертали увагу на міжнародний фактор. Пролетарська революція розглядалася ними і як антиімперіалістична, мета якої повалення засилля в Китаї іноземного капіталу. Капіталістичні держави не допустять вільного розвитку країни, тому Китаю потрібно знайти союзника на міжнародній арені. А він є в особі Радянської Росії. Візьмемо, наприклад, Маніфест КПК, прийнятий на її II з'їзді. У післявоєнному світі, вказували китайські комуністи, утворився табір пролетарських і національних революцій, який вступив у боротьбу з табором капіталістичних держав. У цю боротьбу залучений і Китай на стороні табору пролетарських і національних революцій. Члени КПК світову революцію і саме існування своєї партії пов'язували з Москвою. Тому партія не пропускала з уваги складного зовнішньополітичного становища Радянської Росії. Журнал КПК «Сяндао» (почав виходити з вересня 1922) поширював серед китайського народу ідею про необхідність встановлення радянсько -китайських відносин. Китайські комуністи широко використовували і буржуазну друк для пропаганди союзу з Москвою

 

Китайська комісія при Політбюро ЦК РКП (б) (створена 19 березня 1925

Зміна ситуації в Південному Китаї після смерті Сунь Ятсена не могло не залишитися без уваги Москви. 19 березня 1925 в Політбюро ЦК РКП (б) була створена Китайська комісія, головою якої став М.В. Фрунзе, голова Реввійськради СРСР, народний комісар у військових справах СРСР. Після його смерті 31 жовтня 1925 комісію очолив кандидат у члени ЦК РКП (б), заступник голови Реввійськради, замнаркома по військових і морських справ СРСР І.С. Уншліхт (20 вересня 1926 його змінив К.Є. Ворошилов).
Передбачалося, що комісія стане грати роль органу «по допомоги Гоміньдану і супутнім йому групам». Але незабаром вона посіла друге місце після Політбюро центру формування радянської китайської політики. До складу комісії входили працівники військово-політичних, зовнішньополітичних та економічних відомств Радянського Союзу.
Радянська допомога надавалася Гоміньдану (буржуазна партія) і до створення комісії. 8 березня 1923 Політбюро прийняло постанову, за якою уряд Сунь Ятсена отримувало фінансову підтримку в розмірі близько 2 млн. мексиканських доларів. 24 січня наступного року Політбюро вирішило виділити Сунь Ятсена на закупівлю зброї 500 тис. золотих рублів. Рішення щодо постачання Гоміньдану озброєння приймалися Політбюро в березні 1924 року. Однією з причин створення комісії було збільшення обсягу радянської військової допомоги Гоміньдану в 1925 році у зв'язку з підйомом китайської революції. НРА (Національно- революційна армія Гоміньдану) поставлялися стрілецьку зброю, радіопередавачі і літаки (ними управляли радянські льотчики). Наприклад, 23 вересня 1925 комісією Гоміньдану було поставлено 35 літаків. Радянські льотчики літали на літаках в країні, де майже не було аеродромів і посадочних майданчиків. У разі поломок літаків їм доводилося все робити і лагодити своїми руками, адже в Китаї не було і майстерень з запасними частинами. У Китаї не було радіозв'язку між містами і фронтом. Радянські фахівці робили спроби її організувати.
Комісія не обходила увагою і агентурну сферу діяльності. У цій діяльності вона стикалася з радянською військовою розвідкою. Радянські агенти комісії (наприклад, Г.І. Семенов) збирали відомості про англійських і французьких військах в Китаї, вели роботу по створенню збройних сил комуністичної партії Китаю, проводили агентурну роботу в НРА.
Комісією в Гуаньчжоу продовжували надсилатися радянські військові радники. До від'їзду в Китай всі вони вчилися на східному факультеті Академії генерального штабу або пройшли якісь курси.
Роль радянських інструкторів у зміцненні боєздатності НРА зазначає у своїх спогадах А.І.Черепанов, один з прибулих в Китай в 1923 році радянських військових радників. Він пише: «Вирішальну роль у розгромі військ Чень Цзюнмін зіграли частини, сформовані на базі школи Вампу. Солдати в цих частинах були дисциплінованими». Можна навести і думку Л.М. Карахана (замнаркома закордонних справ), висловлену ним у листі від 1 березня 1925: «Частини, керовані нашими інструкторами, і особливо школа Вампу і гоміньданская дивізія, йшли попереду і в самих важких місцях наносили удар по противнику». Підйом антиімперіалістичного руху в Китаї викликав зацікавленість Гоміньдану у розвитку відносин з СРСР на прагматичній основі. Матеріальну допомогу Гоміньдан тоді міг отримувати тільки від Радянського Союзу, який також підтримував китайських комуністів, ідеологічних суперників гоміньданівців. Маючи перед собою мету - соціально -економічний розвиток нового Китаю, Чан Кайши робив усе можливе, щоб перешкодити виходу назовні непереборних розбіжностей з Москвою. Довгострокові хороші відносини СРСР з Гоміньданом тоді обома сторонами здавалися нездійсненним ідеалом....