Загальна характеристика медичного страхування

Медичне страхування в Україні поки що знаходиться лише на стадії формування та не існує чіткого уявлення про систему медичного страхування, яке має бути прозорим і зрозумілим громадськості. Впровадження загальнообов'язкового медичного страхування забезпечило б гарантування якісної медичної допомоги кожному громадянину, а також подальший розвиток добровільного медичного страхування.

Проблеми та перспективи розвитку медичного страхування в Україні досліджували наступні вчені: О. Овсеєнко, Л. Кулачок-Тітова М. Мних та О. Солдатенко.

Мета даної роботи полягає у дослідженні особливостей медичного страхування та шляхи його впровадження в Україні.

Медичне страхування - форма соціального захисту інтересів населення в галузі охорони здоров'я, який виражається в гарантії оплати медичної допомоги при виникненні страхового випаду за рахунок накопичених страховиком коштів.

Медичне страхування поділяється за формами на обов'язкове медичне страхування і добровільне медичне страхування. Вирішальну роль у реформуванні системи медичної допомоги України відіграє перехід до обов'язкового медичного страхування.

Сьогодні впровадження загальнообов'язкового державного соціального медичного страхування, попри всі його переваги, на Україні гальмується. Це відбувається через те, що не існує однорідного підходу щодо створення законопроекту про загальнообов'язкове державне соціальне медичне страхування.

Тому доступним для населення є лише добровільне медичне страхування. Його програми обираються за бажанням страхувальника і залежать від його платоспроможності. Крім того, такий вид медичного страхування ґрунтується на принципі страхової солідарності, коли застрахована особа отримує медичну допомогу у випадках та обсягах, що визначаються страховим договором згідно зі сплаченим страховим платежем [5]. Проте, на думку ряду вчених [2] добровільне медичне страхування не зможе сьогодні набути значного поширення в Україні з декількох причин. Основними з них є досить низький рівень забезпечення переважної більшості громадян та відсутність у багатьох довіри до фінансових структур, що акумулюють кошти населення.

На нашу думку, перспективна система медичного страхування повинна бути поділена на три частини:

1) перша частина - це планування мінімальних коштів в бюджеті, через які забезпечується надання безоплатної медичної доплати для всіх категорій населення;

2) друга частина пов'язана з введенням ОМС за рахунок коштів суб'єктів підприємницької діяльності, а також фізичних осіб;

3) третя частина - добровільне медичне страхування - передбачає придбання людиною страхового полісу за рахунок власних коштів.

Таким чином, за умов відсутності сформованого механізму медичного страхування в Україні, наведений напрямок його подальшого розвитку є надзвичайно доречним. Для досягнення реальної цілісності української системи охорони здоров'я необхідний час та значні інвестиції. Оскільки система державного медичного соціального страхування є важливою для держави, то необхідно погодитись, що до її впровадження необхідно підійти зважено і конструктивно: розробити і у встановленому порядку затвердити закони та нормативні акти про медичне страхування громадян; розробити положення про національний і територіальні Фонди медичного страхування і здійснити їх формування.

 

30. Пенсійне страхування та пенсійне забезпечення: загальна характеристика

У процесі реформування пенсійного забезпечення в Україні відповідно до пріоритетних напрямів реформування пенсійного забезпечення, визначених Указом Президента України від 13 квітня 1998 р. № 291 та відповідно до статті 2 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» від 9 липня 2003 року, який набув чинності 1 січня 2004 року, в Україні запроваджується трирівнева система пенсійного забезпечення, яка включає: загальнообов’язкове державне пенсійне страхування і добровільне додаткове пенсійне забезпечення. Основу пенсійної системи в Україні складає система державного пенсійного страхування, яке базується на засадах страхування. Державна пенсійна система охоплює всіх непрацездатних громадян похилого віку, інвалідів, осіб, які втратили годувальника, виплати яким проводяться у формі пенсій, надбавок та підвищень до пенсій, компенсаційних виплат, додаткових пенсій.

Пенсійне забезпечення у будь-якій державі є найважливішою складовою добробуту громадян, яке демонструє дійсне бажання країни дотримуватись принципів гуманізму щодо тих, хто віддав суспільству працю, інтелект, здоров’я. Забезпечення соціальних гарантій за рахунок страхових виплат є рисою, органічно притаманною ринковій економіці.

За прогнозом Інституту демографії та соціальних досліджень НАН України, у 2050 р. майже третину населення України становитимуть особи віком 60 років і старші, частка населення працездатного віку сягне 71%. Вже нині у пенсійній системі України на 10 платників внесків припадає майже 9 пенсіонерів. За незмінності рівня участі населення у пенсійному страхуванні досить швидко кількість пенсіонерів зрівнюється з кількістю платників, а до 2050 р. – перевищуватиме її майже на третину. За даними Пенсійного фонду України, станом на 1 липня 2008 р. кількість пенсіонерів, які працюють, становила 2,7 млн. осіб, або 21% загальної кількості.

Пенсійна система, головний елемент якої – обов’язкове державне пенсійне страхування, є однією з основних гарантій соціально-економічного захисту, завданням якого є підтримка матеріального добробуту громадян та їхніх сімей при виході на пенсію за віком, за інвалідністю чи в разі втрати годувальника. Пенсійна система, створювана на засадах страхування, залежить від багатьох показників соціально-економічного розвитку: від стану ринку праці, рівня та динаміки заробітної плати, дієвості соціальної, податкової, банківської, цінової та інших складових політики держави.

Пенсійне забезпечення в Україні є державною системою, яка є основною складовою системи соціального захисту населення. Міністерство праці та соціальної політики України є головним (провідним) органом у системі центральних органів виконавчої влади із забезпеченням державної політики у сфері пенсійного забезпечення. Управління фінансами пенсійного забезпечення здійснює Пенсійний фонд України.

Система охоплює всіх непрацездатних громадян похилого віку, інвалідів, осіб, які втратили годувальника, виплати яким проводяться у формі пенсій, надбавок та підвищень до пенсій, компенсаційних виплат, додаткових пенсій

Пенсійна реформа в Україні реалізовується з 2004 року, її суть полягає в тому, що відповідальність за пенсійне забезпечення з держави частково перекладається на самого громадянина, а досягається це завдяки впровадженню трирівневої пенсійної системи.

Перший рівень – це солідарна система загальнообов’язкового державного страхування, іншими словами, та пенсія, яку отримують більшість громадян залежно від трудового стажу та сплачених до Пенсійного фонду України страхових внесків.

Другий рівень – накопичувальна система загальнообов’язкового державного пенсійного страхування, яка також буде обов’язковою для всіх. Громадяни сплачуватимуть внески із зарплати, у підсумку це буде своєрідний депозит. Людина у такий спосіб заощаджує кошти, їх обліковують на рахунку, відповідні компанії інвестують в економіку, на них нараховують відсотки і, коли людина досягне пенсійного віку, із цієї системи отримуватиме ще одну частину пенсії. Розмір залежатиме від накопиченої суми. З цього рахунку при виході на пенсію працівник буде одержувати виплати, розмір яких буде залежати від суми коштів, акумульованих на персональному рахунку разом із виплатами із солідарної системи.

Третій рівень – недержавне пенсійне забезпечення. У нас існують недержавні пенсійні фонди, з якими громадяни укладають відповідні договори та добровільно сплачують внески.

В Україні розрізняють дві форми пенсійного страхування: загальнообов’язкове державне пенсійне страхування і добровільне додаткове пенсійне забезпечення.

Система загальнообов’язкового державного пенсійного страхування яка входить до системи державного пенсійного страхування в Україні має дворівневу структуру:

- перший рівень – солідарна система, яка базується на засадах солідарності і субсидування та виплати пенсій і надання соціальних послуг за рахунок коштів Пенсійного фонду;

- другий рівень – обов’язкова накопичувальна система, яка базується на засадах накопичення коштів застрахованих осіб у Накопичувальному фонді та фінансування витрат на оплату договорів страхування довічних пенсій та одноразових виплат.

Солідарна пенсійна система страхування не витримує демографічних ризиків. Тому для того, щоб компенсувати майбутнім пенсіонерам, які, працюючи, не зможуть забезпечити собі достатній рівень пенсії, і вводиться обов’язкова накопичувальна система як гарантія того, що після досягнення пенсійного віку людина не залишиться без засобів до існування і як одна з форм зменшення ризику пенсійної системи, оскільки солідарна система більш чутлива до демографічних ризиків, а накопичувальна система більш чутлива до фінансових ризиків [3].

Запровадження накопичувальної системи дозволить поліпшити матеріальний стан майбутніх поколінь пенсіонерів, які без запровадження накопичувальної пенсійної системи не змогли б отримувати пенсії в достатньому розмірі винятково за рахунок солідарної пенсійної системи. Зазначені кошти належатимуть тільки застрахованій особі, а у разі її смерті – успадковуватимуться в установленому законодавчому порядку.

Існуючий в Україні сумарний розмір пенсійного збору – 35,2% - є одним із найвищих у Європі, що пов’язано не лише з високим рівнем старіння населення, а й із «національними особливостями» зайнятості та соціального захисту.

На даний час в Україні функціонує система недержавного пенсійного страхування, яка також передбачає накопичування коштів на старість, але це два різних рівні системи, і функціонують вони окремо один від одного. Обов’язкова накопичувальна система охоплює всі верстви населення, тобто обов’язок сплачувати страхові внески і відрізняє її від недержавного пенсійного забезпечення

 

31. Пенсії за віком

Пенсія за віком як вид соціального забезпечення має ознаки, котрі відрізняють її від інших соціальних виплат. По-перше, вона призначається довічно, по-друге, право на отримання цієї пенсії обумовлюється страховим стажем, по-третє, пенсія призначається особам, котрі досягли певного віку.

Пенсії за віком можуть призначатись на загальних і пільгових підставах.

За загальним правилом, особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення чоловіками 60 років, жінками - 55 років та наявності страхового стажу не менше п'яти років.

Діючим законодавством передбачено велику кількість пільгових підстав пенсійного забезпечення, з яким пов’язане зниження пенсійного віку і тривалості страхового стажу.

Пільгові умови пенсійного забезпечення можна об’єднати в декілька груп:

· В зв’язку з особливими умовами праці та за певними посадами.

Пенсійне забезпечення застрахованих осіб, які працювали або працюють на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком N 1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком N 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, на посадах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах або за вислугу років, здійснюється згідно з окремим законодавчим актом через професійні та корпоративні фонди. До запровадження пенсійного забезпечення через професійні та корпоративні фонди вищевказаним особам, пенсії призначаються за нормами закону “Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування” в разі досягнення пенсійного віку та наявності трудового стажу, передбаченого Законом України "Про пенсійне забезпечення". У цьому випадку розміри пенсій визначаються відповідно до закону “Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування”.

· Жінкам:

Жінки, які народили п'ятеро або більше дітей і виховали їх до восьмирічного віку, а також матері інвалідів з дитинства, які виховали дітей до восьмирічного віку, мають право на призначення дострокової пенсії за віком, але не раніше ніж за 5 років до досягнення пенсійного віку, за наявності не менше 15 років страхового стажу.

Жінки, які працюють в сільському господарстві та виховали 5 і більше дітей до 14-річного віку мають право на пільгову пенсію незалежно від віку і трудового стажу.

Жінки, які працюють трактористами-машиністами, машиністами будівельних, шляхових і вантажно-розвантажувальних машин, доярки, свинарки, за умови виконання встановлених норм обслуговування, зайняті на вирощуванні, збиранні та обробці тютюну, в текстильному виробництві на роботах, передбачених відповідним списком.

· За станом здоров’я;

Особи, хворі на гіпофізарний нанізм (ліліпути), диспропорційні карлики мають право на призначення дострокової пенсії за віком, але не раніше ніж за 15 років до досягнення пенсійного віку, за наявності в чоловіків не менше 20 років страхового стажу для чоловіків, а для жінок не менше 15 років страхового стажу.

Інваліди по зору I групи - сліпі та інваліди з дитинства I групи мають право на призначення дострокової пенсії за віком, але не раніше ніж за 10 років для чоловіків і за 15 років для жінок до досягнення пенсійного віку, за наявності не менше 15 років страхового стажу в чоловіків і не менше 10 років страхового стажу в жінок.

· За вислугу років.

Законом “Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування” такого виду пенсій не передбачено. Таке пенсійне забезпечення повинно здійснюватись через професійні та корпоративні фонди. А до запровадження пенсійного забезпечення через професійні та корпоративні фонди, пенсійне забезпечення застрахованих осіб, які працювали на посадах, що дають право на призначення пенсії за вислугу років, здійснюється відповідно до законодавства, що діяло раніше, тобто в разі досягнення пенсійного віку та наявності трудового стажу, передбаченого Законом України "Про пенсійне забезпечення". Але, у цьому випадку розміри пенсій визначаються відповідно до закону “Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування”.

Право на отримання таких пенсій мають:

1. Працівники цивільної авіації:

Працівники льотного і льотно-випробного складу; працівники, котрі здійснюють управління повітряним рухом (диспетчери), працівники інженерно-технічного складу, бортпровідники.

Для працівників льотного і льотно-випробного складу єдиною умовою призначення пенсії є наявність спеціального стажу (чоловіки 25, жінки 20 років). Для авіадиспетчерів і працівників інженерно-технічного складу і бортпровідників - необхідно виконання ще двох умов – досягнення пенсійного віку і наявність загального і спеціального трудового стажу

1. особи, які здійснюють організацію перевезень і забезпечують безпеку руху на залізничному транспорті та метрополітені;

2. водії вантажних автомобілів, безпосередньо зайнятих в технологічному процесі на шахтах, у рудниках на вивезенні вугілля, сланцю, руди, породи;

3. плавсклад морського, річкового флоту та флоту рибної промисловості;

4. докери, механізатори на вантажно-розвантажувальних роботах в портах;

5. працівники експедицій, загонів, дільниць, бригад, безпосередньо зайнятих у пошукових, геологорозвідувальних, лісовпорядних, пошукових, геофізичних роботах;

6. робітники зайняті на лісозаготівлі та лісосплаві;

7. спортсмени – заслужені майстри спорту, майстри спорту міжнародного класу, члени збірних команд;

8. працівникам освіти, охорони здоров’я, соціального захисту і культури

 

32. Пенсії по інвалідності

Пенсія по інвалідності призначається в разі настання інвалідності, що спричинила повну або часткову втрату працездатності внаслідок загального захворювання (в тому числі каліцтва, не пов'язаного з роботою, інвалідності з дитинства) за наявності страхового стажу відповідної тривалості.

Пенсія по інвалідності від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання призначається відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності".

Причина, група, час настання інвалідності, строк, на який встановлюється інвалідність, визначаються органом медико-соціальної експертизи згідно із законодавством.

Пенсії по інвалідності внаслідок загального захворювання призначаються за наявності такого страхового стажу на час настання інвалідності:

до досягнення особою 23 років включно - 2 роки;

від 24 років до досягнення особою 26 років включно - 3 роки;

від 27 років до досягнення особою 31 року включно - 4 роки;

для осіб 32 років і старших - 5 років.

Пенсія по інвалідності внаслідок нещасного випадку на виробництві чи професійного захворювання призначається незалежно від тривалості трудового (страхового) стажу.

Пенсія по інвалідності залежно від групи інвалідності призначається в таких розмірах:

інвалідам I групи - 100 відсотків пенсії за віком;

інвалідам II групи - 90 відсотків пенсії за віком;

інвалідам III групи - 50 відсотків пенсії за віком.

Пенсія по інвалідності призначається на весь строк встановлення інвалідності. Інвалідам - чоловікам старше 60 років і жінкам старше 55 років пенсії по інвалідності призначаються довічно. Повторний огляд цих інвалідів провадиться тільки за їх заявою.

 

 

33. Пенсії по втраті годувальника

 

Пенсія в разі втрати годувальника – це щомісячна виплата непрацездатним членам сім’ї померлогогодувальника, які були на його утриманні.

Сім’ї годувальника, який помер від нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання, а також сім’ї померлого пенсіонера, пенсія призначається незалежно від страхового стажу годувальника. Пенсія в разі втрати годувальника, який помер від загального захворювання призначається, якщо годувальник на день смерті мав стаж, який був би необхідний йому для призначення пенсії по інвалідності.

Батьки і чоловік (дружина) померлого, які не були на його утриманні, мають право на пенсію у зв'язку з втратою годувальника, якщо втратили джерело засобів до існування.

Дітям пенсія призначається незалежно від того, чи були вони на утриманні.

Непрацездатними членами сім'ї вважаються:

1) чоловік (дружина), батько, мати, якщо вони є інвалідами або досягли пенсійного віку;

2) діти (у тому числі діти, які народилися до спливу 10 місяців з дня смерті годувальника) померлогогодувальника, які не досягли 18 років або старші цього віку, якщо вони стали інвалідами до досягнення 18 років;

Діти, які навчаються за денною формою навчання у вищих навчальних закладах I-IV рівнів акредитації та професійно-технічних навчальних закладах, до закінчення такими дітьми навчальних закладів, але не довше ніж до досягнення ними 23 років, та діти-сироти - до досягнення ними 23 років незалежно від того, навчаються вони чи ні;

3) чоловік (дружина), а в разі їх відсутності - один з батьків або брат чи сестра, дідусь чи бабуся померлого годувальника незалежно від віку і працездатності, якщо він (вона) не працюють і зайняті доглядом за дитиною (дітьми) померлого годувальника до досягнення нею (ними) 8 років.

Усиновлені діти мають право на пенсію у зв'язку з втратою годувальника нарівні з рідними дітьми.

Пенсії у зв'язку з втратою годувальника, який помер внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання, призначаються відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності".

Пенсія у зв'язку з втратою годувальника призначається в розмірі: на одного непрацездатного члена сім'ї - 50 відсотків пенсії за віком померлого годувальника; на двох та більше непрацездатних членів сім'ї - 100 відсотків пенсії за віком померлого годувальника, що розподіляється між ними рівними частками.

Пенсія у зв'язку з втратою годувальника призначається на весь період, протягом якого член сім'ї померлого годувальника вважається непрацездатним, а членам сім'ї, які досягли пенсійного віку - довічно.

На всіх членів сім'ї, які мають право на пенсію у зв'язку з втратою годувальника, призначається одна спільна пенсія. На вимогу члена сім'ї із загальної суми пенсії виділяється його частка, яка виплачується окремо.

 

34. Пенсії за вислугу років

Ще одним видом трудової пенсії є пенсія за вислугу років. Вона являє собою щомісячні виплати з Пенсійного фонду та інших джерел фінансування, що призначаються довічно в розмірі, співвіднесеному з минулим заробітком, особам, які мають установлений законом спеціальний стаж.

Важливою умовою для призначення пенсії за вислугу років є певний стаж роботи за спеціальністю. Однак умови призначення пенсії за вислугу років неоднакові. В одних випадках вони призначаються незалежно від віку, в інших - установлюється вік і стаж.

Коло осіб, які мають право на пенсію за вислугу років, визначено законодавством. Це окремі категорії працівників, перелік яких установлено в статтях 54 і 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення", а також в інших спеціальних нормативних актах. Законодавство вирізняє чотири категорії громадян:

• військовослужбовці, службовці та працівники органів внутрішніх справ;

• працівники цивільної авіації та льотно-випробувального складу;

• державні службовці, судді, працівники прокуратури і митних органів;

• окремі категорії працівників та спеціалістів інших галузей народного господарства.

Першій із зазначених категорій пенсії призначаються за наявності певної вислуги років служби, зазвичай незалежно від віку, інколи - в сукупності з віком та іншими обставинами; наприклад: хворобою, скороченням штатів військових формувань.

Мінімальний розмір пенсії за вислугу років не визначено, але вони не можуть бути нижче загальновстановленого мінімального розміру пенсії за віком.

Порядок оформлення пенсії за вислугу років регламентується відомчими наказами Міністерства оборони і Міністерства внутрішніх справ.

Заявки про призначення пенсій подаються військовослужбовцями у районний військовий комісаріат за вибраним після звільнення з військової служби місцем проживання. Пенсії працівникам органів внутрішніх справ оформлюють кадрові служби обласних управлінь внутрішніх справ. Призначають і нараховують пенсії відділи пенсійного забезпечення фінансово-економічних управлінь Міністерства внутрішніх справ України.

У другій групі умовами призначення пенсії за вислугу років є наявність певного стажу роботи за спеціальністю (вислуги років) і припинення до часу звернення за пенсією роботи, яка дає право на пенсію за вислугу років.

Перелік посад льотного складу та інших працівників цивільної авіації, порядок нарахування строків вислуги років для призначення ним пенсій затверджено постановою Кабінетом Міністрів України від 21 липня 1992 року.

Характерною особливістю даної пенсії є диференціація вислуги років залежно від статі того, хто звернувся за пенсією. Вона складає для чоловіків 25, для жінок - 20 років. У строк вислуги зараховується робота на посадах, які дають право на пенсію за вислугу років.

Ще одна категорія працівників, які мають право на пенсію за вислугу років належать посадові особи та інші працівники державного апарату. Коло цих осіб визначено спеціальними законодавчими актами.

Пенсія державним службовцям призначається з досягненням загального трудового стажу для чоловіків - не менш 25, для жінок - не менш 20 років, в тому числі стажу державної служби не менш 10 років.

Державний службовець, звільнений з державної служби у зв'язку з засудженням за умисний злочин, вчинений з використанням свого посадового становища, чи вчиненням корупційного діяння, позбавляється права на отримання пенсії, передбаченої Законом України "Про державну службу".

Умови для надання пенсії суддям тільки одна стаж роботи на посаді судді не менше 20 років і вихід у відставку. Судді у відставці, які мають стаж роботи на посаді судді не менше 20 років, виплачується за його вибором пенсія чи щомісячне довічне утримання в розмірі 80% заробітної плати працюючого на відповідній посаді судді. За кожний повний рік роботи після 20 років на посаді судді розмір щомісячного довічного грошового утримання збільшується на 2% заробітку, але не більше 90% заробітку судді.

Судді, звільненому з посади через засудження за умисний злочин, вчинений з використанням свого посадового становища, чи корупційне діяння, пенсія призначається на загальних підставах.

Пенсія працівникам прокуратури призначаються диференційовано залежно від займаної посади.

Працівникам, які обіймають прокурорські посади, пенсії призначаються з досягненням 55-річного віку чоловіками і 50-річного - жінками, з вислугою на цих посадах не менше 20-ти років, у розмірі 50% місячного заробітку. За кожний рік вислуги понад 20 років пенсія збільшується на 2% цього заробітку.

Слідчим працівникам і працівникам, які обіймають прокурорські посади, не маючи вислуги 20 років, якщо їхній стаж служби в органах прокуратури складає не менше 12 років, з досягненням чоловіками 60-річного віку із загальним стажем роботи 25 років та більше, а жінкам - 55-річного віку із загальним стажем роботи 20 років та більше, пенсії призначаються в розмірі, пропорційному кількості повних років роботи на прокурорсько-слідчих посадах із розрахунку: 50% місячного заробітку за 20 років вислуги. Загальний розмір пенсії за вислугу років, нарахований за зазначеними правилами, не може перевищувати 25% відповідного заробітку, а особам, які брали участь у ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи і віднесені до 1-ї категорії - 85%, до 2-ї категорії - 80%.

Що ж до працівників митних органів, то вони також мають право на пенсійне забезпечення за вислугу років за Законом України "про державну службу" з досягненням певного віку і наявності вислуги: жінки - 50-річного віку і 20 років вислуги; чоловіки - 55-річного віку і 25 років вислуги.

Найчисельніша група працівників, які користуються правом на пенсію за вислуги років - це працівники, зайняті в різних галузях народного господарства. Визначальними умовами пенсійного забезпечення кожної категорії працівників, є професія, посада, тривалість трудового стажу, галузь народного господарства та інші показники: список виробництв, професій і посад працівників.

Існують такі списки професій і посад, робота в яких дає право на пенсію за вислугу років:

• окремих категорій працівників залізничного транспорту;

• працівників плавскладів окремих видів суден морського, річкового флоту і флоту рибної промисловості;

• працівників підприємств лісної промисловості та лісового господарства;

• працівників освіти, охорони здоров'я і соціального захисту;

• заслужених майстрів спорту і майстрів спорту міжнародного класу;

• артистів театрів та інших театрально-видовищних підприємств і колективів.

Кожний із цих списків містить конкретний і вичерпний перелік найменувань професій і посад, робота в яких дає право на пенсію за вислугу років.

Пенсії за вислугу років працівникам освіти, охорони здоров'я та соціального захисту призначається в розмірах, установлених для загального стажу роботи (25 років у чоловіків і 20 у жінок). Пенсія нараховується з заробітку, отриманого перед припиненням роботи, який дає право на пенсію за вислугу років. Для нарахування пенсії береться до уваги ставка чи оклад, передбачений щодо стажевої групи, який передує вищій ставці заробітної плати. Враховуються також різноманітні доплати й надбавки до заробітної плати.

Правом на пенсію за вислугу років заслуженим майстрам спорту і майстрам спорту міжнародного класу користуються спортсмени, які мають особливі заслуги перед фізкультурним рухом, за наявності загального стажу роботи для чоловіків і жінок не менше 20 років і перебування у складі збірних команд України не менше 6 років незалежно від віку.

До загального трудового стажу зараховується перебування зазначених спортсменів у складі збірних команд України та інші види трудової діяльності передбачені ст.56 Закону України "Про пенсійне забезпечення".

Категорії артистів театрів, які мають право на пенсію за вислугу років, передбачено в переліку, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 12 жовтня 1992 року. Пенсії за вислугу років призначаються:

• артистам балету, артистам - виконавцям танцювальних номерів, артистам цирків за наявності стажу творчої роботи на сцені не менше 20 років;

• артистам-вокалістам, артистам, які грають на духових інструментах, жонглерам та артистам оригінального жанру в цирках і конкретних організаціях зі стажем творчої роботи на сцені не менше 25 років;

• артистам хору театрів опери та балету, концертмейстерам вокально-драматичної частини зі стажем творчої роботи на сцені не менше 30 років.

Рівночасно слід урахувати, що пенсія за вислугу років призначається за умови полишення роботи, яка дає право на даний вид пенсії.

35. Порядок призначення та перерахунку пенсій

 

Заява про призначення (перерахунок) пенсії або про її відстрочення та необхідні документи подаються до територіального органу Пенсійного фонду або до уповноваженого ним органу чи уповноваженій особі в порядку, визначеному правлінням Пенсійного фонду за погодженням із спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у сфері праці та соціальної політики.

Заява про призначення пенсії за віком може бути подана застрахованою особою не раніше ніж за місяць до досягнення пенсійного віку.

 

Пенсія призначається з дня звернення за пенсією, крім таких випадків, коли пенсія призначається з більш раннього строку:

1) пенсія за віком призначається з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку.

2) пенсія по інвалідності призначається з дня встановлення інвалідності, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня встановлення інвалідності;

3) пенсія у зв'язку з втратою годувальника призначається з дня, що настає за днем смерті годувальника, якщо звернення про призначення такого виду пенсії надійшло протягом 12 місяців з дня смерті годувальника.

Документи про призначення (перерахунок) пенсії розглядає територіальний орган Пенсійного фонду та не пізніше 10 днів з дня їх надходження приймає рішення про призначення (перерахунок) або про відмову в призначенні (перерахунку) пенсії.

Під час перебування пенсіонера на повному державному утриманні у відповідній установі (закладі) йому виплачується 25 відсотків призначеної пенсії. У випадках, якщо розмір його пенсії перевищує вартість утримання, виплачується різниця між пенсією і вартістю утримання, але не менше 25 відсотків призначеної пенсії. Якщо у пенсіонера, який перебуває у відповідній установі (закладі) на повному державному утриманні, є непрацездатні члени сім'ї, які перебувають на його утриманні, пенсія виплачується в такому порядку: 25 відсотків пенсії - самому пенсіонерові, а інша частина пенсії, але не більш як 50 відсотків призначеного розміру пенсії зазначеним членам сім'ї.

Дітям-сиротам за період перебування на повному державному утриманні пенсія у зв'язку з втратою годувальника виплачується в повному розмірі та перераховується на їхні особисті рахунки у банку. Іншим дітям, які перебувають на повному державному утриманні, виплачується 50 відсотків призначеної пенсії у зв'язку з втратою годувальника та перераховується на їхні особисті рахунки у банку. При цьому частина пенсії, що залишилася після виплати суми пенсії у зв'язку з втратою годувальника, перераховується на банківський рахунок установи, де ця дитина перебуває на повному державному утриманні, і спрямовується виключно на поліпшення умов проживання дітей у цих установах.

З пенсії може бути відраховано не більш як 50 відсотків її розміру: на утримання членів сім'ї (аліменти), на відшкодування збитків від розкрадання майна підприємств і організацій, на відшкодування пенсіонером шкоди, заподіяної каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, а також у зв'язку зі смертю потерпілого, на повернення переплачених сум заробітної плати в передбачених законом випадках.

З усіх інших видів стягнень може бути відраховано не більш як 20 відсотків пенсії.

У разі смерті пенсіонера особам, які здійснили його поховання, виплачується допомога на поховання пенсіонера в розмірі двомісячної пенсії, яку отримував пенсіонер на момент смерті.

 

36. Участь громадян у накопичувальній системі

 

Накопичувальний пенсійний фонд є новим видом публічних фондів в Україні і фінансовою основою другого рівня пенсійної системи – загальнообов’язкового державного пенсійного страхування. Питанням утворення і діяльності Накопичувального пенсійного фонду України як нової інституції присвячені розділи VII, X, XI, XII, XIV та Прикінцеві положення Закону України “Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування”.

Накопичувальним пенсійним фондом у Законі України “Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування” називається цільовий позабюджетний фонд, який створюється відповідно до цього Закону, акумулює страхові внески застрахованих осіб (учасників цього фонду), що обліковуються на їх накопичувальних пенсійних рахунках та інвестуються з метою отримання інвестиційного доходу на користь цих осіб. Пенсійні активи Накопичувального фонду використовуються для оплати договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, а у випадках, передбачених цим Законом, членам їх сімей чи спадкоємцям та на інші цілі, визначені цим Законом. Отже, кошти, що накопичуються в цьому фонді, Законом не визначені ні державною, ні комунальною власністю. Ці кошти підлягають персоніфікованому обліку в системі загальнообов’язкового державного пенсійного страхування та успадковуються.

У Законі не зазначена точна дата запровадження в Україні Накопичувального пенсійного фонду, а визначені лише економічні та соціальні умови, після виконання яких має бути прийнятий закон про його запровадження. Відповідно до пункту 9 Прикінцевих положень Закону, закон про формування коштів цього фонду шляхом спрямування частини страхових внесків до Накопичувального пенсійного фонду буде прийнято лише за умови економічного зростання країни протягом двох останніх років, а саме – якщо в кожному з них валовий внутрішній продукт зростатиме не менше ніж на 2 % порівняно з попереднім роком. А перерахування страхових внесків до Накопичувального фонду буде запроваджене у разі одночасного підвищення заробітної плати застрахованим особам та лише після виконання таких умов:

1) забезпечення виплати пенсій у солідарній системі в розмірі, передбаченому частиною третьою статті 46 Конституції України;

2) збалансованості бюджету Пенсійного фонду відповідно до міжнародних стандартів бухгалтерського обліку;

3) створення інституційних компонентів функціонування накопичувальної системи пенсійного страхування, у тому числі: а) повного впровадження системи персоніфікованого обліку та створення системи автоматизованого звітування щодо стану накопичувальних пенсійних рахунків застрахованих осіб з урахуванням стану пенсійних активів; б) створення програмно-технічного комплексу для системи збирання страхових внесків до Накопичувального фонду, сумісного з системою електронних переказів банків; в) прийняття законодавчих актів, необхідних для функціонування накопичувальної системи пенсійного страхування; г) призначення всіх членів Ради Накопичувального фонду; д) проведення тендерів та укладання договорів з компаніями з управління активами, зберігачем та аудитором Накопичувального фонду; е) набуття досвіду роботи системи недержавного пенсійного забезпечення; є) забезпечення фінансування з державного бюджету втраченої частини страхових коштів у солідарній системі у зв’язку з перерахуванням частини страхових внесків до Накопичувального фонду.

Учасниками Накопичувального пенсійного фондув обов’язковому порядку мають бути особи, яким на момент запровадження відрахувань до цього фонду не виповнилось: чоловікам – 40 років та жінкам 35 років (пункт 9 Прикінцевих положень Закону). Чоловіки, яким виповнилося 50 років та жінки, яким виповнилося 45 років на день запровадження обов’язкових відрахувань до Накопичувального фонду, не прийматимуть участь у цьому фонді і не повинні будуть робити внески до цього фонду. А чоловіки віком від 40 до 50 років та жінки віком від 35 до 45 років мають право самостійно прийняти рішення про те, чи відраховувати їм страхові внески до Накопичувального пенсійного фонду. Таке рішення має бути прийняте протягом року з дня запровадження страхових внесків до Накопичувального пенсійного фонду. Якщо протягом визначеного терміну зазначені особи не приймуть рішення про перерахування страхових внесків до Накопичувального фонду, то вони втратять надалі право перераховувати такі внески до накопичувальної системи і бути учасниками накопичувального фонду.

Кошти Накопичувального пенсійного фонду формуватимуться за рахунок обов’язкових страхових внесків таінвестиційного доходу від інвестування і розміщення коштів фонду, а також за рахунок сум фінансових санкцій, застосованих згідно із Законом України “Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування” та іншими законами до юридичних і фізичних осіб за порушення встановленого законодавством порядку нарахування, обчислення і сплати страхових внесків, що спрямовуються до Накопичувального фонду, та напрямків використання коштів Накопичувального фонду, а також сум адміністративних стягнень, накладених відповідно до цього Закону на посадових осіб та громадян за ці порушення.

3.2.3. Державне регулювання та нагляд у системі накопичувального пенсійного забезпечення

Відповідно до статті 103 Закону України “Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування”метою державного регулювання та нагляду у сфері загальнообов’язкового державного накопичувального пенсійного страхування, яке є складовою системи накопичувального пенсійного забезпечення, є:

1) проведення єдиної та ефективної державної політики у цій сфері;

2) забезпечення реалізації прав громадян на загальнообов’язкове державне пенсійне страхування;

3) створення умов для ефективного функціонування та розвитку системи загальнообов’язкового державного пенсійного страхування;

4) забезпечення дотримання суб’єктами системи загальнообов’язкового державного пенсійного страхування вимог законів, інших нормативно-правових актів, що регулюють відносини у сфері загальнообов’язкового державного пенсійного страхування;

5) адаптація системи загальнообов’язкового державного пенсійного страхування до міжнародних стандартів.

Державне регулювання та нагляд щодо дотримання норм Закону України “Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування” суб’єктами накопичувальної пенсійної системи здійснюватимуть кілька уповноважених державних органів, а саме: Державна комісія з регулювання ринків фінансових послуг України, Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку та Національний банк України.

Основними завданнями Державної комісії з регулювання ринків фінансових послугУкраїни щодо нагляду в системі накопичувального пенсійного страхування, зокрема, є:

1) забезпечення розроблення та координація єдиної державної політики щодо функціонування накопичувальної системи пенсійного страхування;

2) здійснення систематичного контролю за дотриманням законодавства в накопичувальній системі пенсійного страхування за достовірністю інформації, що надається та оприлюднюється суб’єктами цієї системи;

3) забезпечення захисту прав учасників Накопичувального пенсійного фонду (застрахованих осіб), які сплачують страхові внески до цього фонду;

4) узагальнення практики застосування законодавства в накопичувальній системі пенсійного страхування, розробка та подання пропозиції щодо його вдосконалення;

5) встановлення порядку розкриття інформації та складання звітності учасниками ринків фінансових послуг – суб’єктами накопичувальної системи пенсійного страхування;

6) визначення форми та обсягів інформації про діяльність суб’єктів накопичувальної системи пенсійного страхування, що підлягає офіційному оприлюдненню, та визначення періодичності такого оприлюднення.

Державній комісії з регулювання ринків фінансових послуг України також надані повноваження щодо розробки і затвердження нормативно-правових актів, обов’язкових до виконання, з питань, що належать до її компетенції, та контролю їх виконання.

Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку наділена повноваженнями здійснювати державне регулювання та контроль діяльності компаній з управління активами в частині управління пенсійними активами Накопичувального фонду. Національний банк України разом з Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку здійснюють державний нагляд за діяльністю зберігача Накопичувального пенсійного фонду.

Закон України “Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування” також встановлює відповідальність роботодавців, які роблять внески до солідарної та накопичувальної пенсійної системи на користь своїх працівників, банків та організацій, що здійснюють виплату і доставку пенсій, та їх посадових осіб, встановивши суми пені та штрафів у разі порушення норм цього Закону (стаття 106 Закону).

Отже, для здійснення державного регулювання та нагляду в системі накопичувального пенсійного забезпечення в Україні не було утворено єдиного регуляторного органу. Деякі функції державного нагляду та контролю у цій сфері були об’єднані і покладені на Державну комісію з регулювання ринків фінансових послуг, однак нагляд за компаніями з управління активами та банками-зберігачами залишається поза її повноваженнями.

Підсумовуючи проведене вище дослідження відзначимо, що Закон України “Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування” визначив правові режими утворення, розподілу, управління та використання коштів нового виду публічного фонду, а саме – Накопичувального пенсійного фонду, який є фінансовою основою системи загальнообов’язкового державного пенсійного страхування в Україні.

Встановлюючи правовий статус коштів цього фонду, Закон визначив, що він є цільовим позабюджетним фондом, кошти якого не визначені ні державною, ні комунальною власністю. Ці кошти обліковуються на накопичувальних пенсійних рахунках учасників цього фонду, інвестуються з метою отримання інвестиційного доходу на користь учасників цього фонду та використовуються виключно для фінансування пенсійних виплат учасників фонду або передаються спадкоємцям цих учасників.

За рахунок коштів, акумульованих у Накопичувальному фонді, фінансуються пенсійні виплати та адміністративні видатки, визначені Законом України “Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування”. Отже, кошти Накопичувального пенсійного фонду мають виключно цільове призначення.

Стаття 57 Закону визначає три види довічних пенсій (ануїтетів): довічна пенсія з установленим періодом, довічна обумовлена пенсія, довічна пенсія подружжя та встановлює можливість отримання одноразових виплат із коштів Накопичувального фонду.

Довічна пенсія з установленим періодом –це щомісячна виплата, яка здійснюється протягом життя особи, яка вийшла на пенсію, але не менше, ніж протягом 10 років з дня призначення такої пенсії. У разі смерті пенсіонера право на отримання призначеної довічної пенсії протягом установленого періоду мають спадкоємці померлої особи, зазначені в договорі страхування довічної пенсії або визначені відповідно до Цивільного кодексу України.

Довічна обумовлена пенсія– це також щомісячна виплата, яка здійснюється протягом життя особи, що вийшла на пенсію. Вона відрізняється від довічної пенсії з установленим періодом процедурою можливого успадкування накопичених коштів особи. У цьому разі питання про успадкування коштів спадкоємцями вирішуватиметься залежно від того, чи є залишок невиплачених накопичених коштів на момент смерті особи, яка отримувала таку пенсійну виплату. Тобто, якщо сума пенсійних виплат, отриманих пенсіонером до моменту його смерті є меншою, ніж сума накопичених коштів, що були перераховані до страхової організації під час укладання договору про страхування довічної обумовленої пенсії, то різницю між сумою вартості такого договору та фактично виплаченою пенсіонеру сумою, буде виплачено спадкоємцям.

Довічна пенсія подружжя– це щомісячна пенсійна виплата, яка спочатку виплачується особі, якій вона була призначена. Але після смерті цієї особи вона продовжує виплачуватися чоловіку (дружині) померлої особи, який (яка) досягли пенсійного віку, передбаченого законодавством України, протягом життя подружжя.

Учасники Накопичувального пенсійного фонду (застраховані особи) мають право вільного вибору одного з видів довічних пенсій, зазначених у Законі. Довічні пенсії виплачуються виключно страховими організаціями. Це означає, що Накопичувальний пенсійний фонду існує лише для накопичення коштів, за рахунок яких потім оплачується договір про страхування довічної пенсії. При укладенні такого договору з Накопичувального пенсійного фонду до обраної учасником фонду страхової організації переводяться всі кошти, які обліковуються в персоніфікованому обліку як такі, що належать цьому учаснику фонду.

Страхова організація обчислює розмір пенсії, що виплачуватиметься особі, користуючись визначеними законодавством методами актуарних розрахунків. При цьому враховуються суми накопичених коштів та вид обраної довічної пенсії, майбутній (очікуваний) інвестиційний дохід, забезпечуваний страховою організацією, середня для чоловіків і жінок тривалість життя та адміністративні видатки страхової організації. Відзначимо, що за всіх однакових умов, розмір довічної пенсії буде різним залежно від обраного виду довічної пенсії та розміру адміністративних видатків, які визначаються страховою організацією. Тому при запровадженні Накопичувального пенсійного фонду може постати питання про необхідність державного регулювання методології розрахунку величини дозволених адміністративних видатків страхових організацій, які впливають на підрахунок розміру довічних пенсій.

У разі, якщо сума накопичених у Накопичувальному фонді коштів, належних його учаснику на момент набуття права на пенсію, не досягатиме мінімальної суми коштів, яка необхідна для оплати довічної пенсії (ануїтету), то особа матиме право на отримання одноразової виплати (стаття 56 Закону). Розмір мінімальної суми коштів, яка може виплачуватись одноразово, визначається Державною комісією з регулювання ринків фінансових послуг України. Одноразова пенсійна виплата здійснюватиметься на вимогу застрахованої особи і у разі виїзду її за кордон на постійне місце проживання.

За рахунок коштів Накопичувального пенсійного фонду також виплачується пенсійна виплата у разі визнання особи інвалідом. Якщо учасник цього фонду визнаний інвалідом І або II групи і набуває права на пенсію по інвалідності, то він може за своїм вибором отримати належні йому пенсійні кошти, акумульовані в Накопичувальному фонді, у вигляді одноразової виплати (якщо суми коштів не вистачає для оплати договору страхування довічної пенсії) або ж залишити ці кошти у Накопичувальному фонді та використати їх на оплату договору страхування довічної пенсії після досягнення пенсійного віку (стаття 56 Закону).

Якщо ж особа визнана інвалідом III групи, то належні цій застрахованій особі пенсійні кошти будуть залишатись у Накопичувальному фонді до досягнення цією особою пенсійного віку та можуть бути використані на оплату договору страхування довічної пенсії, а у разі недостатності їх для оплати такого договору – на отримання одноразової виплати.

Правовий режим захисту прав учасників Накопичувального пенсійного фонду детально аналізується у додатку Б.

 

37. Загальна характеристика державної соціальної допомоги як організаційно-правової форми соціального забезпечення, її відмінність від соціального страхування

Стаття 46 Конституції України визначає право особи на соціальний захист за рахунок бюджетних коштів. Цей вид соціального забезпечення отримав назву «державна соціальна допомога».

Суб’єктами соціальної допомоги слід визнавати тільки нужденних громадян та членів їх сім’ї, а підставою для надання — стан нужденності (бідності), тобто такий рівень доходу, який не досягає прожиткового мінімуму, визначеного законом. Право на соціальну допомогу не повинне обумовлюватися трудовою діяльністю або сплатою страхових внесків. Тому фінансування можливе тільки за рахунок бюджетів різних рівнів. Грошові виплати можуть встановлюватися як в твердих розмірах, так і в розмірах, які доповнюють доходи до прожиткового рівня, а послуги надаються безоплатно або з частковим відшкодуванням їх вартості.

В Україні створено систему соціальної допомоги, яка складається з житлової субсидії, допомоги малозабезпеченим сім’ям, допомоги інвалідам з дитинства та дітям-інвалідам, допомоги сім’ям з дітьми.

Допомогами зі соціального забезпечення називаються всі, крім пенсій, державні виплати із відповідних фондів, які надаються громадянам у передбачених законом випадках. Державна соціальна допомога надається за рахунок коштів Державного бюджету особам, які не застраховані у системі загальнообов’язкового соціального страхування.

На відміну від пенсій — основного та постійного джерела засобів для існування — допомоги, як правило, тимчасово замінюють заробітну плату або є додатком до основного джерела засобів для існування, або виступають як допомога за відсутності основних джерел засобів для існування. Виходячи із підстав призначення можна виділити три групи допомог.

Перша група — це допомоги, які виплачуються замість втраченого з поважної причини заробітку. Такі допомоги надаються протягом нетривалого часу в розмірі, який близький до середньомісячного заробітку або співвіднесений із розміром прожиткового мінімуму. Характер призначення допомог цього виду виключає можливість їх отримання одночасно із заробітною платою, хоча і допускає виплату одночасно з пенсією. До цієї групи належать допомоги у зв’язку з вагітністю та пологами і по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку.

Друга група — це допомоги, які надаються як додаткова допомога до заробітку або до допомог першого виду. Ці допомоги вже не є заміною основного джерела засобів для існування, а покривають додаткові витрати. Залежно від того чи йдеться про покриття разових додаткових витрат, чи систематичних, встановлюються щомісячні та одноразові допомоги. До таких допомог належать: допомога при народженні дитини, допомога малозабезпеченим сім’ям. Третя група — це допомоги, які надаються тим, у кого відсутні або можуть бути відсутні зарплата, пенсія та інші доходи. Прикладом такої допомоги є допомога інвалідам з дитинства.

Суб’єктивне право на державну соціальну допомогу виникає в разі настання соціальної незабезпеченості осіб, які не підлягають державному соціальному страхуванню або мають дохід, нижчий за прожитковий мінімум, встановлений державою. Вищезазначене свідчить, що законодавство визначає широке коло осіб, які мають право на допомоги, як правило, не пов’язуючи його з правовим становищем тих, кого забезпечують.

Отже, державну соціальну допомогу можна визначити як форму організації здійснення права на соціальний захист бідних громадян без урахування трудової діяльності та сплати страхових внесків.

Державна соціальна допомога є адресною, а основні параметри соціальних гарантій визначаються на рівні держави. Нині переважна більшість виплат фінансується за рахунок субвенцій з Державного бюджету України.

Аналіз діяльності держави з надання адресної соціальної допомоги дає підстави стверджувати про проблемність такого виду допомоги. Розмір державної соціальної допомоги має складати різницю між сумою величини прожиткового мінімуму і загальним доходом членів малозабезпеченої сім’ї. Тобто сукупний дохід має дорівнювати прожитковому мінімуму. Але через недофінансування державних програм соціального захисту малозабезпечених верств населення різниця, яка б доводила до прожиткового мінімуму, не виплачується. Розмір виплат фіксується законодавчо і складає незначну суму. Так, Законом «Про Державний бюджет України на 2005 рік» рівень забезпечення прожиткового мінімуму для призначення допомоги малозабезпеченим сім’ям встановлено у розмір 100 грн. для працездатних та 140 грн. для непрацездатних осіб; для сімей з дітьми прожитковий мінімум гарантується на рівні 90 грн. в розрахунку на одну особу.

Заявочний принцип соціальної допомоги скоріше виключає, ніж включає тих, хто потребує допомоги, оскільки населення непоінформоване про можливість отримання допомоги.

Відмінність

У системі соціального страхування передбачено п'ять видів такого страхування: страхування на випадок безробіття; страхування у зв'язку з нещасним випадком на виробництві та професійним захворюванням; у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням; пенсійне страхування; медичне страхування (ще не введено).

Відносини щодо соціального страхування регулюються відповідними законодавчими актами: Основами законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від 14 січня 1998 р., "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності від 23 вересня 1999 р., "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття" від 2 березня 2000 р., "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням" від 18 січня 2001 р.78, "Про розмір внесків на деякі види загальнообов'язкового державного соціального страхування" від 11 січня 2001 р. Після тривалого розгляду врешті-решт 9 липня 2003 р. прийнято закони України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" та "Про недержавне пенсійне забезпечення", які набрали чинності з 1 січня 2004 р.

Джерелами фінансування соціальних виплат у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування є соціальні страхові фонди, які формуються за рахунок страхових внесків працівників і роботодавців. Управління фондами здійснюється на паритетній основі представниками застрахованих осіб, роботодавців, представниками держави.

Повне функціонування соціального страхування як організаційно-правової форми соціального захисту ще не завершено. Передбачається запровадження накопичувальної системи, Пенсійний фонд України протягом наступних п'яти років буде перетворено у Пенсійний фонд із повним страховим статусом. Не прийнято ще закону України про медичне страхування, передбаченого Основами 1998 р. Нині медичне обслуговування в основному здійснюється за державний кошт.

За державним соціальним страхуванням застрахованим особам у разі настання страхового випадку надаються такі види соціальних послуг і матеріального забезпечення:

— пенсія за віком; пенсія по інвалідності. Із введенням у дію накопичувальної системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування за рахунок коштів Накопичувального фонду, що обліковуються на накопичувальних пенсійних рахунках, здійснюватимуться такі пенсійні виплати: довічна пенсія з установленим періодом; довічна обумовлена пенсія; довічна пенсія подружжя; одноразова виплата;

— допомоги у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності, вагітністю та пологами, народженням дитини та доглядом за нею, у зв'язку з безробіттям, на поховання;

— амбулаторне та стаціонарне лікування, надання лікарських засобів медичного призначення;

— відшкодування витрат, пов'язаних із професійною підготовкою та профорієнтацією; дотації роботодавцю для створення робочих місць тощо.

Наступною організаційно-правовою формою у системі соціального захисту України є державна соціальна допомога, яка становить систему заходів щодо надання за рахунок державного та комунального (місцевого) бюджетів та інших програм матеріальної допомоги, здійснення соціального обслуговування та утримання, встановлення пільг.

Державна соціальна допомога як форма соціального захисту становить систему державної підтримки населення, що надається за рахунок державного бюджету у певних, визначених законами, випадках. Підставою для її надання є складні життєві обставини, що об'єктивно порушують нормальну життєдіяльність особи, наслідки яких вона не може подолати самостійно. До таких належать інвалідність, часткова втрата рухової активності у зв'язку зі старістю або станом здоров'я, самотність, сирітство, безпритульність, відсутність житла або роботи, малозабезпеченість тощо.

Державна соціальна допомога за законодавством України надається у грошовій та натуральній формах, а також у формі соціального обслуговування і призначена як для всього населення України загалом, так і для окремих категорій: малозабезпечених сімей, сімей з дітьми, інвалідів, дітей-інвалідів, дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, інвалідів тощо.

Загальний характер має Закон України "Про державну соціальну допомогу малозабезпеченим сім'ям" від 1 червня 2000 р.82

Грошова державна соціальна допомога для окремих категорій громадян здійснюється на основі таких законів: "Про державну допомогу сім'ям з дітьми" (в ред. Закону України від 23 березня 2001 р.)83, "Про державну соціальну допомогу інвалідам з дитинства та дітям-інвалідам" від 16 листопада 2000 р.84 та інших нормативно-правових актів.

В Україні не прийнято єдиного законодавчого акта, який би закріплював усю систему державної соціальної допомоги. Свого часу розроблявся такий законопроект, але законодавець, на жаль, відмовився від комплексного системного врегулювання цих відносин і пішов шляхом прийняття окремих законів щодо окремих видів соціальної допомоги.

Соціальна допомога в Україні надається за такими принципами: адресності; доступності; добровільності; гуманності; пріоритетності в наданні такої допомоги неповнолітнім, сім'ям з дітьми, непрацездатним громадянам; надання соціальної допомоги на основі встановлених соціальних стандартів у розмірах та на рівні, що відповідає потребам особи й обумовлюється економічними можливостями держави; цільового використання коштів, призначених для надання соціальної допомоги; безповоротності соціальної допомоги. Адресність соціальної допомоги полягає у її цільовому характері та залежності розміру допомоги, що надається, від матеріального стану конкретного одержувача. Цільовий характер соціальної допомоги виявляється у відповідності виду та розміру допомоги конкретним життєвим потребам особи

В осовунадання державної соціальної допомоги малозабезпеченим сім'ям, а також надання деяких інших видів допомоги покладено прожитковий мінімум — базовий державний соціальний стандарт, залежно від якого визначається право особи на державну соціальну допомогу. Ці питання регламентуються Законом України "Про прожитковий мінімум" від 15 вересня 1999 р. Система державних соціальних стандартів встановлена Законом України "Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії" від 5 жовтня 2000 р.85

 

 

38. Порядок та умови призначення і виплати допомог у зв’язку з вагітністю та пологами

1992 року із прийняттям Закону України «Про державну допомогу сім’ям з дітьми» в Україні запроваджено допомогу сім’ям з дітьми. Відповідно до цього Закону (в редакції Закону від 22 березня 2001 р.) сім’ї, в яких проживають і вихову­ються неповнолітні діти (до 18 років) і які не застраховані в системі загальнообов’язкового державного соціального страхування, мають право на такі види допомоги:

допомога у зв’язку з вагітністю та пологами;

одноразова допомога при народженні дитини;

допомога на догляд за дитиною до досягнення нею трирічного віку;

допомога на дітей, які перебувають під опікою та піклуванням;

допомога на дітей одиноким матерям.

Усі види державної допомоги сім’ям з дітьми призначають і виплачують органи соціального захисту населення за місцем проживання батьків (усиновителів, опікуна, піклувальника). Жінкам з числа військовослужбовців допомоги призначаються і виплачуються за місцем служби.

Допомога у зв’язку з вагітністю і пологам

Право на допомогу мають всі жінки, які не застраховані в системі загальнообов’язкового державного страхування, а саме:

жінки з числа військовослужбовців Збройних Сил, Прикордонних військ, СБУ, військ цивільної оборони, інших військових формувань, з числа осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ;

жінки, звільнені з роботи у зв’язку з ліквідацією підприємст­ва, установи, організації незалежно від форм власності за умови, що вагітна жінка була звільнена з роботи не раніше, ніж за шість місяців до набуття права на одержання допомоги;

жінки, зареєстровані в державній службі зайнятості як безробітні;

аспірантки, докторантки, клінічні ординатори, студентки вищих навчальних закладів І—ІV рівнів акредитації та професійно-технічних навчальних закладів;

непрацюючі жінки.

Підставою для призначення допомоги є виданий лікувально-профілактичним закладом листок тимчасової непрацездатності, заява матері та довідка:

з основного місця служби, навчання про те, що жінка служить, навчається;

ліквідаційної комісії про те, що жінка звільнена з роботи у зв’язку з ліквідацією підприємства;

державної служби зайнятості про те, що жінка зареєстрована як безробітна;

видана житлово-експлуатаційною конторою (сільською, селищною радою) за місцем проживання про те, що жінка не працює (не навчається, не служить).

Особи, які усиновили чи взяли під опіку дитину протягом двох місяців з дня її народження, подають рішення про усиновлення чи встановлення опіки.

Допомога призначається, якщо звернення за нею надійшло не пізніше шести місяців з дня закінчення відпустки, і виплачується за весь її період, незалежно від кількості днів відпустки, фактично використаних до пологів. Тривалість відпустки ста­новить:

70 календарних днів до пологів і 56 — після;

для постраждалих внаслідок аварії на ЧАЕС — 180 днів (90 + 90);

для усиновителів, опікунів, які усиновили або взяли під опіку дитину протягом двох місяців з дня її народження — період з дня усиновлення чи встановлення опіки до закінчення післяпологової відпустки.

Допомога у зв’язку з вагітністю і пологами надається у розмірі 100 % середньомісячного доходу (стипендії, грошового забезпечення, допомоги у зв’язку з безробіттям), але не менше 25 % від розміру встановленого законом прожиткового мінімуму для працездатної особи із розрахунку на місяць. Непрацюючим жінкам — 25 % від розміру встановленого законом прожиткового мінімуму для працездатної особи із розрахунку на місяць.

 

39. Порядок та умови призначення і виплати допомоги у зв’язку з народженням дитини

Ця допомога призначена для покриття разових потреб сім’ї в додаткових витратах.

Допомога надається одному з батьків дитини, не застрахованому в системі загальнообов’язкового державного страхування.

Вона призначається на підставі