Правомірна поведінка — це вольова поведінка суб'єкта права (діяльність або бездіяльність), яка відповідає приписам правових норм, не суперечить основним принципам права і гарантується державою.
Ознаки:
1) є суспільно корисною;2) відповідає нормам і принципам права;3) виражається зовні у вигляді дії або бездіяльності,
4) здійснюється у формах реалізації норм права — дотримання, виконання, використання (громадянами), правозастосування (посадовими особами),5) може спричиняти юридичні наслідки;6) гарантується, охороняється державою.
ВИДИ:
За суб'єктом: 1)правомірна діяльність державних організацій 2)..правомірна поведінка фіз. ос. 3)прав. пов громад. об'єдн. і 4)правомірна повед. соц. спільностей (народу, населення).
За сферою сусп. відносин: 1)правом. поведінка в екон. сфері, 2)політичній, 3)соціальній
За формою зовнішнього прояву (за об'єктивною стороною): активна; пасивна.
Залежно від психологічного ставлення суб'єкта до своєї прав. повед.(суб.стороною):
1) активну (соціально-усвідомлену), яка базується на усвідомленні, внутр. перекон.суб'єкта в необхідності дотримуватися, або не порушувати у своїй поведінці приписів чинного законод.;
2) пасивну (звичаєву) пп, яка базується на звичці дотрим. вимог законод. у своїй поведінці, незалежно від усвідомлення необхідності такої поведінки (базується на морально-етичних засадах);
3) конформістську, яка базується на наслідуванні суб. поведінки інших суб'єктів правовідносин, їхньої поведінки в аналог. відносинах, вона обумов. і базується на бажанні не відрізнятися від оточуючих своєю поведінкою;
4) маргінальну, яка базується на загрозі покарання за неправомірну поведінку, суб'єкт дотримується правомірної поведінки, не бажаючи застосування до нього санкцій за відмову від неї.
За формою об'єктивізації результатів правомірної поведінки: 1) фізична, яка полягає у певній діяльності, 2) вербальна, яка полягає у словесному вираженні правомірної поведінки.
Залежно від форми реалізації правової норми 1)дотримання, 2)виконання, 3)використання 4) правозастосування.
ПОНЯТТЯ ТА ОЗНАКИ ПРАВОПОРУШЕННЯ
Правопорушення — це протиправне, винне, соціально шкідливе діяння (дія чи бездіяльність) деліктоздатної особи, яке тягне за собою передбачені правовими нормами негативні наслідки для правопорушника.
Ознаки:
1) має протиправний, неправомірний характер, тобто порушує норми права;
2) є суспільно шкідливим (наприклад, прогул) або суспільно небезпечним (посягання на життя людини).
3) виражається в поведінці — протиправній дії (крадіжка, розбій, наклеп, образа) або бездіяльності (недбалість, прогул, залишення особи в безпомічному стані). Думки, наміри, переконання, які зовні не виявилися, не визнаються чинним законодавством об'єктом переслідування.
4) має свідомий і вольовий характер, тобто в момент вчинення правопорушення правопорушник усвідомлює значення своїх дій і може керувати ними. Відсутність добровільної згоди або волі є юридичною умовою, за якою діяння не визнається правопорушенням, навіть якщо воно і мало шкідливі наслідки.
5) є винним.
6) спричиняє застосування до правопорушника заходів юридичної відповідальності.
Відсутність зазначених ознак не дозволяє розглядати діяння як правопорушення.
СКЛАД ПРАВОПОРУШЕННЯ
Склад правопорушення — це сукупність передбачених законом об'єктивних і суб'єктивних ознак протиправного соціально шкідливого діяння, за вчинення якого винна особа несе юридичну відповідальність.
Склад правопорушення містить чотири елементи: 1)об'єкт, 2)об. сторону, 3)суб'єкт
4) суб. сторону правопорушення.
Об'єкт — це ті суспільні відносини та цінності, що охороняються правом, і яким завдається шкода в результаті вчинення правопорушення або створюється загроза завдання шкоди (наприклад, життя, честь, гідність, право власності).
Об. сторона — це зовнішній прояв самого протиправного вчинку. Є два види складів правопорушення: матеріальний і нематеріальний.
До обов'язкових елем. Об. сторони в матеріальних складах правопорушення належать:
1) діяння; 2) його шкідливі наслідки;
3) причинний зв'язок між діянням і наслідками, які настали.
- в нематеріальних складах правопорушення належать тільки діяння (дія чи бездіяльність суб'єкта) (наприклад, розголошення таємниці усиновлення всупереч волі усиновителя).
Крім обов'язкових, будь-яке правопорушення має факультативні елементи:
спосіб, місце, оточення, час скоєння правопорушення.
Суб'єкт — це фізична чи юридична деліктоздатна особа, яка скоїла правопорушення.
Суб. сторона — це психічне ставлення особи до скоєного нею діяння та його шкідливих наслідків, тобто вина, мотив, мета правопорушення.
СУБ’ЄКТ ПРАВОПОРУШЕННЯ
Суб'єкт правопорушення — це деліктоздатна фізична або юридична особа, яка вчинила правопорушення.
Вимоги до суб'єкта правопорушення:
• досягнення особою певного, прямо визначеного у нормах права віку юридичної відповідальності (за різні правопорушення юридична відповідальність настає з різного віку);
• осудність — здатність особи усвідомлювати свої дії та керувати ними і розуміти небезпечність вчинюваних дій та їх наслідків у момент скоєння правопорушення.
Деліктоздатність фізичної особи визначається законом з урахуванням віку і психічних можливостей контролювати свою поведінку волею і розумом (свідомістю). Деліктоздатність юридичної особи настає з моменту її офіційної реєстрації. Суб'єктами кримінального, дисциплінарного, матеріальною правопорушення виступають лише фізичні особи, цивільного — фізичні і юридичні особи, адміністративного — переважно фізичні особи, а в окремих випадках, встановлених законодавством, і юридичні особи (порушення правил пожежної безпеки, невиконання вимог щодо охорони праці, порушення законодавства про захист прав споживачів та ін.).
Юридична особа не може бути суб'єктом злочину. Ним звичайно є посадова особа підприємства, організації, установи або особа, що виконує функції керівника організації, капітана морських, річкових і повітряних суден та ін. Така особа в юридичній літературі іменується спеціальним суб'єктом правопорушення. Вона може виступати суб'єктом матеріального і адміністративного правопорушення.
