Жовта гарячка – це природно-осередкова зоонозна ОНІ, яка характеризується високою температурою, інтоксикацією, жовтяницею, геморагічним синдромом, інфекційно-токсичним шоком, гострою нирковою недостатністю.
Захворювання відоме з 17 ст. Раніше спостерігалися важкі епідемії з високою летальністю. В даний час реєструються спорадичні випадки та групові спалахи в зоні тропічних лісів в Африці (Заїр, Конго, Судан та Сомалі), Південна та Центральна Америка (США, Болівія, Венесуела, Колумбія).
Збудник – Flavivirus febriscis, відноситься до роду Flavivirus, сімейства Togaviridae. Виділяють 2 епідемічних типи осередків ЖГ: природні (джунглеві) і антропургічні (міські). Резервуаром вірусів при джунглевій формі ЖГ є мавпи мармозети, а також гризуни, сумчасті, їжаки. Переносниками вірусу в природних зонах Африки являються комарі Aedes simpsoni, A.africanus, Нeamаgogus sperrazzini. Людина заражається при укусі інфікованого комара, який здатний заражати через 9-12 днів після інфікування. Якщо така заражена людина приїжджає з джунглів в місто, вона стає джерелом інфекції. У міських осередках ЖГ переносниками є комарі роду Aedes aegypti. Міська форма ЖГ приймає характер епідемії. Летальність від ЖГ – до 60%. Інкубаційний період 10 днів. Діагноз підтверджується виділенням із крові хворого вірусу ЖГ або виявленням антитіл до нього (РЗК, ІФА, РГНГА). Хворих ізолюють в стаціонари, захищені від проникнення комарів. У боротьбі з комарами проводять дезінсекцію. Проводять ретельну поточну і заключну дезінфекцію.
Для специфічної профілактики в осередках інфекції використовують живу аттенуйовану вакцину 17Д, рідше вакцину “Дакар”. Вакцина 17Д вводиться підшкірно в розведенні 1:10 по 0,5 мл. Імунітет розвивається через 7-10 днів і зберігається протягом 6-10 років. Видається міжнародний сертифікат про щеплення. Нещеплені особи із ендемічних районів піддаються карантину на 9 днів, транспортні засоби – обробці інсектицидами. Обов’язкова вакцинація для людей, які виїжджають в ендемічні райони Африки або Південної Америки.
Гарячка Ласса – природно-осередкова інфекція, яка проявляється важким захворюванням з явищами геморагічного діатезу і ураженням нирок.
Збудник Lassa virus родини Arenoviridae реєструється в Нігерії та інших країнах Західної Африки (Сьєрра-Леоне, Ліберія). Вперше це захворювання описано (1969р.) як внутрішньолікарняна інфекція, коли виник спалах в селі Ласса в Нігерії.
Джерелом є гризуни місцевої фауни – багатососковий щур і чорний щур, у яких спостерігається безсимптомна інфекція, а вірус виділяється з сечею. Серед гризунів характерний аліментарний спосіб зараження, можливий також повітряно-пилевий. Людина заражається від об’єктів зовнішнього середовища, контамінованих сечею гризунів. Допускається зараження контактним і повітряно-пилевим шляхами, а також через пошкоджену шкіру. Заражаються більше приїжджаючі люди, які перебувають якийсь час в сільській місцевості. Цей факт свідчить про набуття імунітету місцевим населенням. Летальність досягає 70%. Але в ендемічних осередках багато легких і безсимптомних форм
У хворої людини збудник є у крові, слині, сечі. Зараження людини від хворої людини відбувається повітряно-краплинним, контактно-побутовим, парентеральним шляхами, при хірургічних маніпуляціях. Інкубаційний період 3-17 днів.
Після перенесеної інфекції зберігається напружений імунітет.
Діагностика – серологічна (РЗК, РНІФ, РН 1:64), можна виділити вірус з крові, сечі. Лабораторії, які досліджують матеріал від хворого, повинні працювати в режимі карантинних інфекцій.
Хворий ізолюється в бокси. Медичний персонал працює в захисному одязі з респіраторами. Хворі знаходяться в стаціонарі не менше 1 місяця, виписка при умові негативного результату вірусологічного дослідження сечі.
Заходи щодо гризунів - дератизація в приміщеннях, захист будинків від проникнення гризунів, дотримання правил зберігання продуктів. Карантин для людей, які прибули з ендемічних районів – 17 днів. Для контактних осіб і хворих є специфічний імуноглобулін, раннє введення якого значно полегшує клінічний перебіг хвороби.
Гарячка Ебола – гостра ОНІ, яка характеризується розвитком високої гарячки, геморагічного синдрому, ураженням дихальних шляхів і травного каналу, зневодненням, шоком.
Збудник – Ebola virus, відноситься до роду Marburg-virus, родини Filoviridae, патогенний для мишей, морських свинок, мавп.
Захворювання виявлено в 1976 році в Судані і Заїрі під час епідемічних спалахів із частими випадками внутрішньолікарняного зараження з летальністю до 87%. Мали місце ввезення інфекції за межі африканського континенту. Теплокровний хазяїн вірусу в природі не виявлений. Не виключається зараження людини у природі при контакті з мавпами. За даними американських дослідників (1990р.) їм вдалося серологічними методами виявити зараженість мавп, привезених в США із Філіппін. Хвора людина створює надзвичайну небезпеку для оточуючих. Механізм передачі – краплинний, контактно-побутовий (при контамінації рук кров’ю або виділеннями хворих, при проведенні лікування та діагностичних маніпуляцій, при роботі з досліджуваним матеріалом). Період інкубації 3-5 днів, 7-14 днів - при зараженні через шприци, забруднені кров’ю хворих.
Діагностика захворювання вірусологічна і серологічна (РСК, РН, ІФА), вірус можна виділити із крові, змивів з носоглотки, плеврального ексудату на культурах тканин у спеціальних режимних лабораторіях
Серологічні дослідження свідчать про наявність в осередках інфекції легких та інапарантних форм інфекції.
Хворий негайно госпіталізується у герметизовану палату чи бокс. Для перевезення хворого використовують спеціальний герметизований автотранспорт. Обслуговуючий персонал (чисельність мінімальна) перебуває поряд теж в герметизованому боксі, на казарменому становищі. Медичних працівників спостерігають 30 днів, два рази вимірюють температуру. Працюють у протичумному костюмі 1 типу (гермошлеми, респіратори). Усіх, хто спілкувався з хворими, ізолюють і спостерігають впродовж 3 тижнів, вимірюється температура тіла, проводиться і заключна дезінфекція. Для контингентів, які прибувають в нашу країну з Африканського континенту встановлюється карантин – 17 діб.
Збудник гарячки Марбурга - той самий, що і гарячки Ебола, відрізняється дещо за антигенною структурою. Захворювання вперше зареєстровано в 1967 році в м. Марбурзі серед працівників біофабрики, де готували культури клітин з нирок зелених мавп, а також серед медичних працівників госпіталю, де лікували хворих з біофабрики. Бувають спалахи в Заїрі і Судані та інших країнах Африки. У хворої людини збудник міститься у крові, передається так само як і при гарячці Ебола, діагностика і протиепідемічні заходи такі ж самі.
Принципи організації первинних протиепідемічних заходів при виявленні хворого або підозрілого щодо захворювання на чуму, холеру, КВГГ (однакові при всіх ОНІ):
1. Виявлення хворого;
2. Інформація про хворого (повідомлення);
3. Уточнення діагнозу (взяття матеріалу на дослідження);
4. Лікування (невідкладна допомога);
5. Ізоляція і госпіталізація;
6. Обсерваційні, карантинні заходи;
7. Виявлення померлих від невідомих причин, розтин трупа, взяття матеріалу;
8. Виявлення, ізоляція контактних осіб, проведення їм екстреної профілактики;
9. Провізорна госпіталізація хворих, підозрілих на ОНІ;
10. Дезінфекція, дезінсекція, дератизація в осередках;
11. Екстрена профілактика населення (вакцинація за епідпоказаннями);
12. Медичне спостереження за населенням (подвірні обходи);
13. Санітарна освіта;
14. Санітарний контроль за зовнішнім середовищем (посіви води, обстеження гризунів).
При виявленні хворого з ОНІ в амбулаторно-поліклінічному закладі прийом усіх хворих припиняють. Хворого залишають на місці виявлення до госпіталізації в спеціальний інфекційний стаціонар. При необхідності надають невідкладну допомогу. Не виходячи з приміщення, де є хворий, лікар телефоном замовляє необхідні медикаменти, укладки захисного одягу, для взяття матеріалу і для лабораторного дослідження, засоби особистої профілактики. Терміново сповіщає головних лікарів лікарняного закладу, станції швидкої допомоги і санепідстанції. Лікар залишається з хворим до прибуття евакобригади. Він одягає захисний одяг і працює з хворим (огляд, збір анамнезу хвороби, епіданамнезу, вияснює контакти, надає медичну допомогу). Біля хворого проводиться поточна дезінфекція (3% розчин лізолу, хлораміну, 3% освітлений і неосвітлений розчин хлорного вапна). Після госпіталізації хворого лікар підлягає обсервації і екстреній антибіотикотерапії. Забороняється вхід у медичний заклад і вихід з нього. Закривають всі вхідні двері, виставляються пости біля кабінету, забороняється виносити речі, передавати амбулаторні карти до проведення заключної дезінфекції. При підозрі на чуму, КВГГ – закривають вікна, двері, заклеюють лейкопластиром вентиляційні отвори. Складаються списки осіб, що були в контакті з хворим у даному медичному закладі, за місцем проживання, серед медичного обслуговуючого персоналу.
У склад евакобригади входять: кваліфікований інфекціоніст, лікар-епідеміолог, дезінфектор. Інфекціоніст консультує хворого, направляє його в госпіталь для ОНІ. Епідеміолог детально збирає епіданамнез для подальшого обстеження осередку інфекції, встановлення джерела, шляхів і факторів передвчі інфекції. Дезінфектор проводить заключну дезінфекцію.
ПИТАННЯ ДЛЯ САМОКОНТРОЛЮ:
1. Які інфекційні захворювання називаються карантинними?
2. Що регламентують Міжнародні санітарні правила?
3. Які інфекційні хвороби відносяться до особливо небезпечних в Україні?
4. Перерахуйте холерних і холероподібних вібріонів?
5. Що нового виявлено під час сьомої пандемії холери?
6. Якими шляхами передається чума?
7. Які протиепідемічні заходи проводяться у природних осередках чуми?
8. Яка вакцина застосовується для специфічної профілактики жовтої гарячки?
9. Хто є джерелом гарячки Ласса у природних осередках?
10. Назвіть сновні принципи первинних протиепідемічних заходів при виявленні хворого на особливо небезпечну інфекцію.
