Б) у школах – учням та викладачам класу, в якому виявлено хворого

в) в інтернатах - учням та викладачам класу, вихователям, які спілкувалися з хворими, учням з одної спальної кімнати;

г) у вищих навчальних закладах, коледжах, училищах – І курс – викладачам і студентам усього курсу, на старших курсах обсте­жують тільки тих, хто спілкувався в навчальній групі та в кімнаті гуртожитку.

У дитячих закладах бактеріологічне обстеження контактних осіб проводять не менше, як 2 рази з інтервалом 3-7 днів, в інших ко­лективах – одноразово. Носіїв менінгококу, виявлених при бакте­ріологічному обстеженні в дитячих дошкільних закладах, в школах – інтернатах виводять із колективу і санують, носіїв дорослих не ізо­люють. Носіїв менінгококу, дітей і дорослих, виявлених у сімейних осередках не допускають у дитячі дошкільні заклади, школи, інтер­нати, санаторії. При виявленні носія менінгококу серед хворих соматичної лікарні треба його ізолювати в бокс, провести курс са­нації. Персонал відділення підлягає 1- кратному бактеріологічному обстеженню, виявлених осіб не допускають до роботи на час прове­дення санації. При тривалому носійстві (> 1 місяця) і відсутності вог­нищевих змін в носоглотці носія допускають в колектив. Заключну дезінфекцію в осередках не проводять. Застосовують вологе при­бирання, провітрювання, УФО.

 

Грип

Грип - антропонозна гостра вірусна інфекція,яка характеризу­ється гострим початком, високою гарячкою, вираженою інтоксика­цією, ураженням дихальних шляхів, тяжкими ускладненнями, епіде­мічним розповсюдженням.

Грип є найбільш поширеним захворюванням, яке реєструється на всіх континентах, займає перше місце за частотою і кількостю ви­падків. Зараз грип залишається неконтрольованою і малокеро­ваною інфекцією, внаслідок вираженої мінливості вірусу грипу А. Епідемії грипу відбуваються кожен рік, переважно в холодну пору року, уражають до 15% населення земної кулі. Періодично повто­рю­ючись, захворювання на грип і ГРЗ протягом всього нашого життя сумарно забирають біля 1 року. Для грипу характерна ней­мовірна швидкість поширюваності у вигляді спалахів і пандемій. Летальність складає 0,01-0,2%, однак вона різко збільшується під час епідемій серед людей старшого віку (> 65 років) і маленьких дітей. Про епідемію грипу говорять, коли захворюваність на окремій території в окремій державі перевищує фоновий рівень. Тривалість епідемії звичайно складає 3-6 тижнів. У випадку пандемії висока за­хворюваність одночасно спостерігається в багатьох країнах. У цьому випадку розповсюджується новий серотип вірусу до якого населен­ня не має імунітету, тому вірус розповсюджується з високою швид­кістю і викликає захворювання в тяжкій формі.

Збудник захворювання - вірус грипу належить до родини Ortho­myxoviridae. Вірус має нуклеокапсид, RNA вмісний, за яким поді­ляється на серотипи - А, В, С, його поверхнева оболонка має анти­гени Н (гемаглютинін) і N (нейрамінідаза). Вірус добре культиву­ється на курячих ембріонах, культурах тканин, уражує як людину так і деяких тварин (коні, свині, тхори, норки, котики), птахів (дикі перелітні качки, гуси, чаплі, а також домашні - індики, кури, качки, гуси). Популяція вірусу грипу неоднорідна за антигенною струк­турою, має високу мінливість, постійно відбувається дрейф анти­генів і раз в 10-30 років наступає повна заміна антигенів (шифт).

Вірус грипу А має 12 підтипів гемаглютиніну і 9 підтипів ней­рамінідаз. З них у людини виявлено Н1, Н2, Н3, N1, N2,в залежності від комбінації гемаглютиніна і нейрамінідази виділяються різні се­ро­варіанти вірусів грипу.

Приклади сероваріантів вірусів: А (Н3N2) Шанхай 11/87, де вка­зують тип, підтип, географічну назву, номер реєстрації, рік іденти­фікації вірусу.

Вірус грипу А здатний до швидкого пандемічного розповсюд­ження. Пандемії грипу А характеризуються високою захворюваніс­тю, значною смертністю і соціально-економічними потрясіннями. Перша задокументована пандемія грипу відбулася у 1580 році, далі у 1781, у 1830, у 1889-1891 рр., у 1918-1920 рр – “іспанка” - А (Н1N1), у 1957-1958 рр. – “азіатський” грип А (Н2N2), 1968-1969 – “гон­конгський” грип А (Н3N2), 1977-1978 рр. – “російський” грип А (Н1N1). Встановлено, що пандемія 1918 року, викликана вірусом Н1N1, привела до загибелі понад 40 млн. чоловік менш ніж за один рік. Цю пандемію розглядають як найсмертоноснішу, за всю істо­рію людства. Вірус грипу А має щорічні сезонні підйоми захворю­ваності, особливо серед дітей, кожні 2-3 роки – епідемічні спалахи, кожні 10-30 років – пандемії.

Вірус грипу В, як і вірус грипу А здатний змінювати свою анти­генну структуру. Має 1 нейрамінідазу, 1 гемаглютинін. Однак ці процеси виражені менш чітко, ніж при грипі А. Віруси типу В не викликають пандемій і звичайно є причиною локальних спалахів та епідемій, що іноді охоплюють одну або декілька країн. Спалахи грипу типу В можуть співпадати зі спалахами грипу А або переду­вати йому. Віруси грипу В циркулюють тільки у людській популяції (час­тіше викликають захворювання у дітей).

Вірус грипу С маловивчений, інфікує тільки людину. Симптоми хвороби дуже легкі або не проявляються взагалі. Він не викликає епідемій, він є причиною спорадичних захворювань, частіше у дітей. Вірус грипу С має 1 гемаглютинін і не зазнає мінливості.

У міжепідемічний період вірус циркулює в країнах, де він ре­єструється цілорічно. Виявляється чітка залежність рівня захворю­ва­ності міського населення від чисельності населення міста. Найбіль­ша епідемічна захворюваність відмічена в містах з чисельністю населення 1 млн. і більше – 11,3%, в містах з населенням від 500 тис. до 1 млн. – 10,9%, в містах з населенням менше 500 тис. – 9,7%. Підви­щена частота епідемій в холодну пору року – осінь-зима-весна (з листопаду по березень) в північній півкулі і в літні місяці – у пів­денній. Це пояснюється більшою скупченістю людей в закритих при­міщеннях під час холодної і вологої погоди.

Джерелом інфекції є хвора людина, можливо вірусоносій, так як вірус здатний до тривалої персистенції. Інкубаційний період 1-2 дні, максимально до 5 днів. На грип хворіють люди будь-якого віку у всьому світі, однак найбільша кількість захворювань спосте­рігається у дітей віком від 1 до 14 років (37%), що в 4 рази вище ніж серед літніх людей. Хворий заразний з кінця інкубаційного періода до 5-7 дня хвороби, найбільша контагіозність в перші 2 дні хвороби. Механізм передачі збудника повітряно-краплинний: виділяється зі слизових дихальних шляхів при диханні, чханні, кашлі, розмові, може знаходитись у повітрі декілька хвилин.

Сприйнятливість до грипу дуже висока серед людей всіх віко­вих груп, діти заражуються починаючи із шестимісячного віку. Типо­специфічний імунітет до вірусів окремих сероваріантів зараз вважається вираженим і тривалим. Вірус здатний до персистенції у вигляді імунних комплексів з антитілами, що підтримує циркуляцію збудника у популяції людей, а також тварин і їх якісну перебудову.

Для специфічної діагностики проводиться експрес-метод вияв­лення вірусу грипу за допомогою реакції флуоресціюючих антитіл (РФА). Матеріал береться зі слизової носа в перші дні хвороби. Мазки об­робляються специфічними грипозними флуоресціюю­чими сироват­ками. Утворюється комплекс антиген-антитіло, який світиться в ядрі і цитоплазмі циліндричного епітелію і добре видимий у люмінесцент­ному мікроскопі. Відповідь можна отримати через 2-3 дні. Сероло­гічні дослідження допомагають у ретроспективній діагностиці грипу. Досліджують парні сироватки крові, взяті у хворих в гострий період хвороби (до 5 дня від початку хвороби) і в період реконвалесценції з інтервалом 12-14 днів. Використовуються: реакція зв’язування комп­лементу (РЗК) з грипозним антигеном і реакція гальмування гемаглю­тинації (РГГА), реакція непрямої гемаглютинації (РНГА). Діагнос­тичним вважається наростання титру антитіл в 4 рази і більше. Віру­сологічне дослідження з виді­ленням та ідентифікацією вірусу є най­більш трудомістким і доро­гим методом діагностики і в практичній охороні здоров’я не засто­совується. Вірусологічні дослідження про­водяться з метою іденти­фікації циркулюючих вірусів грипу на початку епідеміі, в міжепі­демічний період. Методи імунофермент­ного аналізу, полімеразної ланцюгової реакції вже набувають більш широ­кого застосування.

Протиепідемічні заходи: госпіталізація хворих здійснюється за клінічними та епідемічними показаннями, може бути ізоляція на дому, обмеження відвідування поліклініки, аптек. Виписка із стаціо­нару після клінічного одужання, але загальний термін ізоля­ції не менше 7-10 днів. Реконвалесценти після грипу потре­бують дис­пан­серного спостереження до 1-3 місяців в поліклініці. Неспецифіч­на се­зонна профілактика включає методи підвищення резистент­ності організму (полівітамінні препарати, біостимулятори, загарту­вальні процедури). Специфічна профілактика полягає у проведенні вак­цинації. Вакцини проти грипу поділяються на живі і інактиво­вані. Живі алантоїсні вакцини містять атенуйовані віруси, вводять їх у носові ходи. Вони мають високу реактогенність. Інактивовані вак­ци­ни бу­вають суцільновіріонні, розщеплені і субодиничні. Роз­щеп­лені (спліт- вакцини) містять частинки зруйнованого вірусу - по­верх­неві і внутрішні білки. Спліт-вакцини характеризуються високою імуногенністю (74-84%) і значно меншою реактогенністю, ніж цільновіріонні вакцини. В Україні зареєстровані спліт-вакцини – «Ваксігрип», «Флюарікс». Субодиничні вакцини з’явились у 1980 році. Вони містять тільки два поверхневих глікопротеїна – гемаглю­тинін і нейрамінідазу. Така вакцина максимально очищена від білків і має найменшу реактогенність. Імуногенність вакцини складає 85-95%. В Україні зареєстрована субодинична вакцина «Інфлувак». Одна ін’єкція «Інфлувак» забезпечує ефективний захист протягом 12 місяців. Вакцинацію проти грипу проводять особам із підвище­ним ризиком ускладнень (літнім людям, котрі мають хронічні за­пальні, обмінні, гематологічні, важкі неврологічні захворювання, дітям до 5 років). Вакцинація має передсезонний характер, не пізніше 2 місяців до початку епідемії. Вакцина ефективна тільки проти пев­ного типу вірусу.

Екстрена профілактика проводиться у період епідемії грипу:

Ремантадин – 0,05 г 1 раз на добу протягом 7 днів;

Оксолін – 0,25% мазь 2 рази на день змазувати носові ходи;

Інтерферон - ампула розчиняється у 2 мл води і закапують у ніс по 5 крапель 2 рази на день з інтервалом не менше 6 годин. Засобом індивідуальної профілактики є марлева маска.

Сьогодні світове співтовариство стурбоване швидким поши­рен­­ням в Азії пташиного грипу, викликаного надзвичайно патоген­ним вірусом грипу А (Н5N1), розповсюдженим серед свійських птахів. Природним резервуаром вірусу пташиного грипу є мігруючі водоплавні птахи – частіше дикі качки, гуси, чаплі, крачки, вони малосприйнятливі до інфекції. Домашні птахи, включаючи курей, гусей, індиків, дуже сприйнятливі до збудника інфекції, тому епі­зоотії смертельного грипу швидко поширюються серед них. Ситу­ація по пташиному грипу несподівано вибухнула в 2004 році. За спалахами грипу Н5N1серед домашніх птахів на фермі біля Сеула (Республіка Корея, грудень 2003 р.) пішли аналогічні спалахи в Японії, Індонезії, В’єтнамі, Таїланді, Лаосі, Камбоджі, Китаї. Малайзії. Ніколи до цього не реєстрували такого швидкого по­ширення пта­шиного грипу на величезній географічній території, а також ніколи раніше спалахи не мали настільки катастрофічних наслідків для сільського господарства. У 2005 році про епізоотії пташиного грипу повідомили Росія, Казахстан, Румунія, Молдова, Туреччина, Канада. До цього часу була зареєстрована участь віру­сів пташиного грипу в спалахах захворювань таких ссавців як свині, котики, кити, норки, тхори. Недавно вірус Н5N1викликав випадки захворювань і смерті у таких тварин як тигри, леопарди. До 1997 р. вважалося, що пряма передача вірусу від птахів до людини немож­лива. Вірус Н5N1про­демонстрував і свою здатність до подолання міжвидового бар’єра й інфікування людей з розвитком у них важкої хвороби зі смертель­ним результатом. Перший підтверджений ви­падок зараження людей пташиним грипом відбувся у Гонконзі в 1997 році, коли штам Н5N1викликав важке респіраторне захворю­вання у 18 осіб, з яких 6 померло. За даними ВООЗ, з грудня 2003 р. по липень 2006р. у світі зареєстровано 230 випадків інфікування людей вірусом грипу птахів А(Н5N1), з них 132 – з летальним наслід­ком. Захворювання людей відбувалися під час спалаху пташиного грипу, частіше в сільських районах, в результаті прямого контакту з мертвою або хворою домашньою птицею. Інкубаційний період в середньому складав 3 дні. Попередній діагноз може бути виставле­ний на підста­ві клінічних проявів із урахуванням даних епіданамнезу. Кінцевий діагноз грипу А (Н5N1) може бути поставлений після лаборатор­ного підтвердження імунофлюоресцентним методом або за допо­мо­гою ПЛР, або виділенням культури вірусу.

Від людини до людини пташиний грип не передавався. Але про­цес генетичного обміну між двома різними вірусами людським і пта­шиним, а також адаптивні мутації можуть привести до появи нового високо патогенного для людини пандемічного штаму вірусу грипу.

Основним заходом, який зменшує ризик захворювання людей під час великих спалахів пташиного грипу, є бракування та знищен­ня хворої птиці. Особи, які доглядають птахів, бракують та зни­щують хворих птахів, повинні бути захищені спеціаль­ним одягом, засобами захисту органів дихання та зору, а також вак­циновані проти грипу з метою зменшення ймовірності інфікування їх одно­часно штамами курячого грипу і грипу людини. При цьому змен­шується ризик обміну генами між вірусами. З метою профілак­тики їм варто приймати антивірусні препарати. Сьогодні в світі для про­філактики і лікування грипу використовуються два класи специфіч­них препаратів: «М2інгібітори» - амантадин і ремантадин і «інгі­бітори нейрамінідази» – оселтамівір і занамівір.

Збудник пташиного грипу чутливий до температури (при 60оС він знищується протягом 30 хвилин) та дезінфектантів, які містять йод чи формалін. Засоби індивідуального захисту повинні обов’яз­ково піддаватися дезінфекції, або бути разового використання. З метою недопущення завезення пташиного грипу на інші території вво­дяться обмеження у перевезеннях живої птиці. Для недопущення кон­такту мігруючих птахів із домашньою птицею рекомендується утримання останньої у закритих пташниках.

 

Кір

Кір – гостре антропонозне інфекційне захворювання з крап­линним механізмом передачі, яке проявляється різким підвищенням температури тіла, катаральними явищами, висипом на шкірі, слизо­вих оболонках щік у вигляді плям Філатова – Копліка.

Збудник – вірус, який належить до родини Paramyxoviridae роду Morbillivirus. Імунологічні та антигенні властивості усіх штамів іден­тичні, незалежно від того у яких регіонах та колективах вони були виділені. Вірус термолабільний, повна інактивація за темпера­тури 560С відбувається протягом кілька хвилин. Вірус краще вижи­ває у жи­вильних середовищах, до яких додано протеїн. За темпера­тури 4 - 60С він зберігається протягом 4-5 тижнів. Без протеїну вірус ви­­живає за цієї температури до 2 тижнів у ліофілізованому стані. Стійкий за температури - 200С, особливо - 700С, зберігає свої біо­логічні влас­тивості протягом року і довше. У разі додавання до куль­тураль­ної рідини 0,25% розчину желатину або 5% сироватки крові телят тер­морезистентність вірусу значно підвищується. Вірус швидко зне­шкод­жується спиртом, ефіром та іншими дезінфекцій-ними розчинами.

Сприйнятливість до кору тих, хто не перехворів і не щепився, майже тотальна. Свідченням можуть бути спалахи на острівних територіях, на які кір не завозили десятиліттями. У разі завезення джерела збудника неімунізоване населення хворіло у 99,9% ви­падків. Імунітет після перенесеної інфекції напружений, потім зни­жу­ється протягом 5-7 років. Занесення збудника у населені пункти до початку масових щеплень відбувалося кожних 3-5 років. Масо­вими обстеженнями доведено, що повторна зустріч з вірусом осіб, які перехворіли на кір, зі зниженим імунітетом, су­проводжується значною стимуляцією продукування специфічних антитіл без клі­ніч­них проявів інфекції. Джерелом збудника у при­роді є хвора лю­дина. Епідемічний процес підтримується лише в люд­ському суспіль­ст­ві. Механізм передачі - повітряно-краплинний. Заражена людина починає виділяти вірус в останню добу інку­баційного періоду, най­більше виділяється збуд­ник у продромаль­ний період, його кількість різко зменшується під час висипань. Період інкубації триває 6-18 діб, у середньому 10 діб. У разі введення гамаглобуліну, період інкубації може тривати до 21 доби. Механізм передачі збудника краплинний. Якщо врахувати той факт, що діти після народження швидко втрачають материнсь­кий імунітет, а також те, що у довак­цинальний період збудник широко цир­кулював, тоді висока ура­женість дітей кором у перші роки життя стає зрозумілою. Щеплення живою коровою вакциною захистили дітей від захворю­вання і ура­женість дітей дошкільного віку різко змен­шилася. Однак після­вак­цинальний імунітет з роками знижується, тому захворю­ваність школярів і підлітків зростає. Серед осіб, які за­хворіли протя­гом остан­нього десятиліття, щеплені діти становлять 70-80%.

У перші дні гарячкового періоду діагноз кору поставити важко, а саме в цей період хворий найбільш активно виділяє збудника. Коли з’являється висип і діагноз встановити не складно, виділення збудника різко зменшується і на 3-тю – 4-ту добу періоду висипань хворий вже не становить небезпеку для оточуючих. Іншими сло­вами, коли хворий є небезпечним джерелом збудника, діагностика утруднена, а коли можна поставити діагноз, хворий перестає ви­діляти збудни­ка і вже немає потреби ізолювати його. Важливою є диференційна діагностика кору і краснухи. Розроблено серологічну діагностику кору, але для постановки високо специфічної реакції гальмування гемаглютинації потрібні еритро­цити мавп, що значно лімітує її використання в практиці. Доступ­ною є РНГА і ІФА, але за наяв­ності значної кількості хворих дослід­ження парних сиро­ваток крові також створює певні труднощі.

Протиепідемічні заходи: госпіталізації підлягають хворі з важким перебігом, особливо з ускладненнями. Посилають термі­нове повідомлення про всі випадки кору. Хворий заразний до 4 дня від початку висипань при наявності пневмонії – до 10 дня. У дитячих колективах, щеплених ЖКВ, термін карантину становить 17 днів, а в колективах, у яких хоча б частина дітей отримала імуно­глобулін, карантин продовжується до 21 дня. У колективі, де вияв­лено хворого, забезпечують медичне спостереження за дітьми, які спілкувалися з хворим.

В осередках інфекції дітей, яких не щепили ЖКВ, якщо немає протипоказів – терміново вакцинують, за наявності протипоказів вводять імуноглобулін. Імуноглобулін можна вводити в інкубацій­ному і на початку продромального періоду, не пізніше 3-10 дня від контакту.

Оскільки вірус термолабільний і протягом кількох годин руйнується при кімнатній температурі, то потрапляння його на пред­мети побуту, одяг практичного значення не мають (дезінфекції не потрібно). Передача через сльози, сечу не від­бу­вається.

Специфічна планова профілактика: щеплення живою вакциною проти кору Смородинцева (високо імуногенний штам вірусу) всю країну забезпечувало успішною імунізацією, після 1970 року по­чали за­стосовувати вакцинний штам “Ленінград – 16” (Л-16). Епіде­міоло­гічні спостереження засвідчили, що захисний титр антитіл значно знижується протягом 5-7 років, тому одноразового щеплен­ня не­достатньо, згідно нового календаря, щеплення проти кору про­во­дять у 12 місяців, ревакцинацію - в 6 років разом з крас­нухою, та епідпаротитом.

Краснуха

Краснуха –антропонозна вірусна гостра інфекція, яка характе­ризується дрібноплямистою екзантемою, генералізованою лімфо­аденопатією, помірною інтоксикацією і ураженням плода у вагітних.

Збудник краснухи – РНК-вмісний вірус родини Togaviridae, роду Rubivirus. Вірус патогенний для деяких видів мавп. На відміну від інших тогавірусів має нейрамінідазу, а також гемаглютинін і гемолізин. Не стійкий у зовнішньому середовищі. Швидко руй-нується під дією УФО, органічних розчинників, формаліну, дезінфі-ційних середників, швидко гине при температурі 37оС (4хв.) і кип’я-тінні (2хв.).

В США у 1964 – 1965 р. р. виникла епідемія краснухи під час якої перехворіло понад 12 млн. людей. Після неї зареєстровано близь­ко 20 тис. мертвонароджених дітей і таку ж кількість новонародже­них з дефектами розвитку. Згадана епідемія завдала астрономічних економічних збитків. Краснуха – це захворювання, що уражає, в основному, дітей. При зараженні дорослих захворювання частіше має легкий перебіг. У заражених вагітних жінок, особливо у І три­местрі вагітності, вірус краснухи через плаценту може потрапляти у кровотік плода, викликаючи тератогенну дію. Народжуються діти з різними дефектами розвитку органів. Джерелом збудника – є хворі краснухою, яка перебігає в маніфестній або скритій формі. Інкуба­ційний період триває від 15 до 24 днів. Вірус виділяється за кілька днів до появи висипу аеро­зольним шляхом, а також впродовж ще 5 днів з моменту висипань. Імунітет після перенесеної інфекції збері­га­єть­ся декілька років.

Протиепідемічні заходи є обмежувальними. Хворих дітей ізо­люють вдома і допускають в дитячі колективи не раніше 6-го дня з моменту висипань. В дитячому колективі вводять карантин на 21 день після ізоляції останнього хворого. У зв’язку з тим, що у дітей, які спілкувалися з хворим, вірус виявляють у слизу верхніх ди­ха­льних шляхів з 11-го по 21-ий день, вони можуть відвідувати дитячі колективи до 10-го дня, а з 11-го по 21-ий день їх ізолюють у домаш­ніх умовах. Оскільки вірус нестійкий в умовах кімнатної темпера­тури, то у приміщеннях дитячих колективів проводять звичайне вологе прибирання.

Наявність ймовірних даних про зараження вагітної жінки крас­нухою в першому триместрі після зачаття у всіх країнах є абсо­лют­ним показанням для аборту. Можна проводити обстеження на наяв­ність вірусу або антитіл до вірусу краснухи при наявності га­ряч­кових захворювань у вагітних, які були в контакті з хворими на краснуху.

Специфічна профілактика проводиться живою вакциною проти краснухи в 12 міс. разом з вакциною проти кору і епіде­мічного паротиту, ревакцинація в 6 років, в 15 років - тільки дівчатам.

 

Паротитна інфекція

Паротитна інфекція або епідемічний паротит - антропонозна вірусна хвороба, яка характеризується лихоманкою, загальною ін­токсикацією, ураженням слинних залоз, іноді інших залозистих орга­нів (підшлункової, щитоподібної, молочної, яйників, тестикул), нервової системи.

Збудник РНК- вмісний вірус, рід Paramyхоvirus. Вірус паро­титу вперше виділений в 1934 році. Клінічне захворювання харак­теризується ураженням привушних та інших слинних залоз, іноді статевих залоз, підшлункової залози, нервової системи. Інкубацій­ний період 12-26 днів (в середньому 18 днів). Популяція вірусу паро­титу однорідна за антигенною структурою, але не однорідна за ві­рулентністю. Первинна репродукція вірусу відбувається у клітинах епітелію респіраторного тракту звідки проникає у кров, слинні та інші залози зовнішньої секреції. Маніфестні форми складають 70%, у третини хворих епідемічний паротит перебігає безсимптомно. За­хворювання призводить до розвитку стійкого імунітету. Повторні випадки зустрічаються рідко (1,5-3,0 % випадків). Джерело інфекції - хвора людина з останніх днів інкубаційного періоду до перших днів хвороби. Вірус виділяється зі слиною аерозольним шляхом (кра­плинна передача).

Епідемічний паротит вважається дитячою інфекцією. Хлопчики хворіють в 1,5 рази частіше, ніж дівчата. Але в 20 років і старше спостерігається порівняне збільшення за­хворювань серед жінок (контакти з дітьми) і серед дорослих.

Протиепідемічні заходи: ізоляція хворого на 10 днів від початку захворювання. Орга­нізованих дітей до 10 років, які не хворіли на епідемічний паротит і були в контакті з хворим, ізолюють на 21 день. Дезінфекцію в осе­редку не проводять.

Вакцинація ЖПВ у 12 місяців одночасно з вакцинацією проти краснухи і ко­ру. Ревакцинація у 6 років, у 15 ро­ків - хлопцям. Засто­совується асоційована вакцина проти паротиту, кору, крас­нухи, а також моновакцина. Зниження захворюваності наступає при обсязі щеплен­нями 30% дітей у віці 1-14 років, але цього недостатньо для три­валого епі­демічного благополуччя.

 

Вітряна віспа

Вітряна віспа-оперізувальний лишай - це антропонозна вірусна інфекція, яка характеризується гарячкою, інтоксикацією, плямисто-везикульозною екзантемою на шкірі і слизових, ураженням нерво-вих гангліів і висипом за ходом міжреберних та інших нервів.

Вітряна віспа одна з найпоширеніших інфекцій, що уражає пе­реваж­но дітей в наслідок інтенсивного краплинного механізму пе­редачі. Вітряна віспа відноситься до групи герпесвірусних інфекцій.

Етіологія вітряної віспи спільна з оперізувальним лишаєм (вірус varicella-zoster). Вчені вважають оперізувальний лишай другою ста­дією, рецидивом вітряної віспи. Інкубаційний період - від 4-17 днів, до 21 дня. Джерелом збудника є хвора на вітряну віспу людина. Період заразливості – від останнього дня інкубаційного пе­ріоду до 5 днів після появи останнього свіжого елементу висипу (при опе­різувальному лишаї – 8 днів). Кірочки, що відпадають, не мають значення для передачі ін­фекції. Хворі на оперізувальний лишай можуть бути додатковим джерелом вариоцельозної інфекції. В шкір­них елементах хворого на оперізувальний лишай виявляються ко­лонії збудника, як і при вітряній віспі. Можливий безсимптомний перебіг інфекції. Сприй­нятливість дуже висока, бувають спалахи. Імунітет напружений, збе­рігається все життя, якщо ослабне - ви­ни­кає рецидив -оперізуваль­ний лишай.

Вітряна віспа належить до тих небагатьох інфекційних захворю­вань, при яких в окремих випадках можливе поширення інфекції за межі приміщення, де перебуває джерело збудника інфекції: це трапляєть­ся в лікарнях, закритих дитячих закладах. Захворюва­ність складає 600-900 на 100 тис. населення, особливо в містах. Періодичність під­йомів захворюваності через кожні 2, 3, 5, 7 років, 20-22 років (великі цикли). Є сезонні підйоми в осінній період (дитячі садки, школи) і навесні (перепади температури, зниження імунітету). Госпіталізація проводиться за клінічними показами.

Хворих на вітряну віспу ізолюють вдома від дитячого колек­тиву до 5 дня з моменту появи останнього елементу екзантеми. Дезін­фекція не проводиться (вологе прибирання, часте провітрю­вання). Роз’єд­нання дітей до 7 років, які спілкувалися з хворим, здійснюєть­ся протягом 21 дня з моменту спілкування. У разі вста­новлення точної дати спіл­кування дітей допускають в дитячі заклади протягом 10 днів інкубації і роз’єднують з 11-го по 21-ий день ін­кубації. Хворих на оперізуваль­ний лишай слід ізолювати від дітей, які не хворіли на вітряну віспу. Специфічної профілактики немає. Контактним дітям, які не хворіли на вітрянку, можна вводи­ти нор­мальний людський імуноглобулін, але в перші 3 дні після контакту.

 

 

ПИТАННЯ ДЛЯ САМОКОНТРОЛЮ:

1. Назвіть причини епідемії дифтерії в Україні в 90-х роках?

2. Якими лабораторними методами підтверджується діагноз дифтерії?

3. Заходи щодо осіб, які спілкувалися з хворим на дифтерію, та щодо носіїв збудника інфекції.

4. Як проводиться планова специфічна профілактика дифтерії?

5. Скільки триває період заразливості у хворого на кір?

6. Заходи щодо осіб, які спілкувалися з хворим на кір?

7. Як називається збудник менінгококової інфекції?

8. Які протиепідемічні заходи проводяться в осередку менінго­кокової інфекції?