Під регіональною політикою слід розуміти, з одного боку, чітко опрацьовану в законодавчому аспекті практичну діяльність держави в усіх регіонах країни, а з другого, – соціально-економічну політику, здійснювану на базі загальнодержавного законодавства самими регіонами для досягнення тих чи інших регіональних і місцевих цілей і завдань.
Регіональну соціально-економічну політику можна визначити як сукупність таких економічних, правових та адміністративно-організаційних засобів і методів, що органічно поєднують загальнодержавні і місцеві інтереси, будучи спрямованими в кінцевому підсумку на рівноцінний та рівномірний розвиток регіонів і країни в цілому.
Стратегічною метою цієї політики має бути істотне підвищення життєвого рівня населення всіх регіонів на основі якісного поліпшення використання їх ресурсного потенціалу, принципово нових підходів до розвитку продуктивних сил, докорінного поліпшення екологічної обстановки.
При розробці регіональної політики слід враховувати два її вирішальних напрями:
- забезпечення міжрегіональної єдності відтворювальних макроекономічних процесів;
- створення економічних інтересів в активній соціально - економічній діяльності регіонів, добиваючись забезпечення стратегічної мети розвитку, структурного та якісного оновлення господарства.
Сенс наукової ефективної регіональної політики якраз у тому й полягає, щоб органічно пов’язати між собою загальнонаціональну модель міжрегіонального розвитку та територіальні моделі відтворювальних процесів, притаманних тій чи іншій території.
Методи пов’язання цих двох типів стратегічних моделей розвитку наступні:
- розробка стимулюючих, а не фіскальних інструментів держбюджету та регіональних бюджетів усіх рівнів;
- використання балансових методів планування та прогнозування;
- розробка довгострокових та стабільних нормативів економічного розвитку інвестиційної діяльності як у національному, так і в регіональному розрізах.
Вплив держави на розміщення продуктивних сил (РПС) у країні здійснюється за допомогою економічної регіональної політики. До складу України входять 24 області, місто республіканського підпорядкування – Київ. Всього в державі існує близько 12 тисяч різних територіальних утворень. Різні території України мають свої особливості й відмінності як щодо економічного розвитку, так і в соціальному, історичному, мовному та ментальному аспектах. Недосконалість власної регіональної політики в недалекому минулому призвів до значних диспропорцій у регіональній структурі економіки держави, нагромадження економічних і соціальних проблем, якими є:
- недосконалість галузевої структури більшості регіональних господарських комплексів;
- низька економічну ефективність регіональних господарських комплексів;
- значні відмінності між регіонами в рівнях соціально-економічного розвитку;
- істотне відставання деяких регіонів від чинних нормативів розвитку соціальної та виробничої інфраструктури (особливо це стосується сільської місцевості);
- нераціональне використання місцевих природних і трудових ресурсів;
- надмірне забруднення довкілля у багатьох містах і районах;
- відставання в комплексному розвитку міст і сіл;
- незадовільна реалізація можливостей регіонів щодо міжнародної інтеграції України, спільного підприємництва в галузі туризму й рекреації, залучення до країни іноземних інвестицій та ін.
Для розв'язання цих проблем необхідно:
- створити умови для оптимальної економічної самостійності регіонів;
- вжити організаційні, правові й економічні заходи для забезпечення ефективного державного регулювання процесів регіонального розвитку країни та координації міжрегіональних зв'язків, тобто опрацювати засади державної регіональної економічної політики.
Державна регіональна економічна політика (ДРЕП) – це сукупність організаційно-правових та економічних заходів, які здійснюються державою у сфері регіонального розвитку країни відповідно до її поточних і стратегічних цілей.
Заходи ДРЕП спрямовуються на:
- стимулювання ефективного розвитку продуктивних сил регіонів;
- раціонального використання ресурсів;
- створення нормальних умов життєдіяльності населення;
- забезпечення екологічної безпеки;
- вдосконалення територіальної організації суспільства.
Об'єктами ДРЕП є територіальні утворення, в межах яких здійснюється державне управління та місцеве самоврядування. Склад цих об'єктів визначається адміністративно-територіальним устроєм та економічним районуванням України.
Суб'єктами ДРЕП є органи державної влади, представницькі органи місцевого самоврядування, які в межах своєї компетенції розв'язують проблеми соціально-економічного розвитку регіонів.
Регіональна політика держави передбачає поступове вирівнювання існуючих відмінностей між економічними й соціальними рівнями розвитку окремих регіонів, зважаючи на їхні історичні, демографічні, природно-ресурсні та економічні особливості, і спрямовується на підтримку внутрішньорегіональної та міжрегіональної збалансованості соціально-економічного розвитку й суттєве поліпшення екологічного стану регіонів.
Предметом ДРЕП є як розподіл влади між центром і регіонами, так і практична діяльність держави в регіонах.
Важливо розрізняти державну регіональну політику як стратегію і тактику держави щодо регіональних процесів і «внутрішню» політику самих регіонів. Політика регіонів не завжди відповідає політиці держави. Регіони можуть мати свої пріоритетні напрямки розвитку, які іноді не збігаються з державними. ДРЕП і політика регіонів не повинні бути суперечливими. Внутрішня політика регіонів спрямовується на використання внутрішніх ресурсів регіону для вдосконалення структури матеріального виробництва, розвитку соціальної інфраструктури, екологічної безпеки та ін. Тактика держави розглядається як дії держави щодо вирівнювання умов діяльності та соціально-економічного стану різних регіонів, створення умов для їх ефективного функціонування.
