Опитування – це найпоширеніший, універсальний метод збирання інформації у соціологічних дослідженнях. Цей метод одержання первинної соціологічної інформації ґрунтується на усному або письмовому зверненні до сукупності людей з питаннями, зміст яких є проблемою дослідження на емпіричному рівні. За характером взаємодії можна виділити два основні різновиди опитування: анкетування та інтерв’ювання, кожен з яких трапляється у багатьох різновидах. В даній роботі розглянеться метод анкетування, як спосіб збирання соціологічної інформації.
За засобами спілкування між дослідником та респондентом анкетування поділяється на пресове, поштове, роздаткове [12,c.6].
Поштове анкетування полягає в розсиланні анкет і одержанні на них відповідей поштою. Суттєва його перевага у відносно низькій вартості, простоті організації (з підготовкою дослідження, в якому розсилається 2—3 тисячі анкет, легко справляються 2—3 особи). Цей метод дає змогу одночасно провести опитування на великій території, в тому числі й у важкодоступних районах. Незалежність відповідей респондентів від впливу інтерв'юера також сприяє підвищенню надійності результатів соціологічного дослідження. Ще одна перевага — можливість респондента самостійно обирати зручний для нього час заповнення анкети.
Водночас поштове анкетування має чимало недоліків. Осі повний з них — неповне повернення анкет (не всі респонденти заповнюють анкети і надсилають їх дослідникам), хоч це великою мірою залежить і від кваліфікованості соціолога (процес повернення анкет за поштового опитування теж керований). Ще один — відмінність тих, хто заповнив і надіслав поштову анкету, від тих, хто ухилився від участі в опитуванні, тобто зміщення вибірки. Нерідко надходять відповіді не від тих, кому надсилались анкети. Респондент іноді не сам заповнює анкету, а «перекладає» це на когось із членів сім'ї. Не можна повністю виключити і групове заповнення, використання порад інших осіб.
Останнім часом набуває поширення пресове опитування — вид анкетування, за якого анкети публікують у газеті чи журналі. Кількість повернутих анкет тут невелика, як правило, не більше декількох процентів усієї сукупності читачів видання. Але за великого тиражу можна одержати велику кількість заповнених анкет. Однак і тоді слід обережно аналізувати емпіричні дані, не поспішати з поширенням висновків на всіх читачів. Суть не в тому, що соціально-демографічний склад тих, хто відповів на анкету, відрізняється від «паспортних» характеристик аудиторії загалом. Важливіше, що ті, хто відповіли на анкету, відрізняються від «мовчазної більшості» або своїм ставленням до конкретного видання, або своїм баченням і розумінням досліджуваної проблеми, або й тим і іншим одночасно [15,c.112].
Сумарні статистичні розподіли відповідей важко інтерпретувати. Водночас із загального масиву заповнених анкет майже завжди можна виділити однорідні підмасиви, які належать респондентам конкретних соціально-демографічних груп. Так відкриваються сприятливі можливості для дослідження диференціації думок, пропозицій, властивих різним групам респондентів. Часто учасники опитування супроводжують заповнені анкети листами, в яких дають розгорнуту аргументацію свого ставлення до сформульованої проблеми. Подібні «самоінтерв'ю» значно збагачують первинну інформацію і поглиблюють науковий аналіз.
Пресова та поштова анкети звичайно дають низький відсоток повернення, що потребує додаткових зусиль для забезпечення репрезентативності, а роздаткове анкетування забезпечує отримання достовірної інформації в процесі проведення анкетування.
Анкетування проводять за допомогою анкети. Анкета – це впорядкований за змістом та формою набір питань та висловлювань, втілений у вигляді опитувального листа, який самостійно заповнюється тим, хто опитується, за зазначеними в опитувальнику правилами [13,c.42].
Будь-яка анкета починається зі звернення, у якому викладають мету опитування, пояснюють зміст, а якщо треба — правила заповнення анкети. Далі використовують контактні питання, відповіді на які є досить легкими. Ці питання мають бути близькими до теми опитування та поступово вводити респондента у проблематику, що досліджується. Потім подаються змістовні запитання, які чергуються з фільтрами, контрольними та функціонально-психологічними запитаннями. Завершує анкету так звана паспортичка, тобто відомості про стать, вік, освіту, сімейний стан, стаж роботи опитуваного (респондента) [16,c.87].
Об’єктом інформації можуть бути різні сторони життя людей, їх суб’єктивний стан, спостереження за подіями, які відбуваються. У нашому випадку об'єктом є громадська думка та чинники які впливають на неї.
Важливим аспектом в проведенні анкетування є проблема: яким чином ставити запитання, які належать до різних відомостей, щоб підвищити вірогідність та надійність відповідей? В першу чергу треба звернути увагу на лексику опитування. Для кожного типу аудиторії експертним шляхом можна встановити оптимальну довжину речень (припустимо, понад 20 слів — важке запитання, менше 5 — занадто спрощене), рівень складності граматичної структури (складносурядні речення та фрази, які містять надмірну кількість загальних термінів) та ступінь зрозумілості основних термінів [19,c.52].
Якісний рівень сенсу запитання – другий важливіший критерій. Не можна формулювати запитання з подвійним запереченням, а при опитуваннях експертів небезпечно використовувати щоденну лексику. Термінологія має підкреслювати особливе ставлення дослідника до опитуваного фахівця та зважати на тип його мислення. Помилково змішувати програмні запитання, тобто ті, що націлені на одержання запрограмованої інформації, та анкетні запитання, які адресовані респондентові.
Третій критерій — оцінка труднощів формулювання запитання: рівня компетентності, пригадування подій, уявлення гіпотетичної ситуації, обчислення, порівняння значної кількості окремих подій, спостережень. Повнота та глибина інформації істотно залежать від загального рівня розвитку та кругозору респондентів.
Для проведення анкетування також необхідно обрати вибіркову сукупність, з якою буде проводитись безпосереднє дослідження. Вибірка -
процедура відбору підмножини елементів (спостережень) всієї сукупності індивідів, що є об'єктами дослідження (генеральна сукупність), яке дозволяє робити висновки про безліч досліджуваних елементів (спостережень) [18,c.28].
Основою для побудови вибірки є відомості про генеральну сукупність, та інформація, що цікавить дослідника та її ознаки (про статево-вікову, професійну, соціальну структуру населення та інших ознак). Зазвичай джерелами інформації про генеральну сукупність виступають дані переписів населення, списки виборців, будинкові книги, відомості про передплатників в
поштових відділеннях та ряд інших джерел.
Сама процедура вибірки полягає в тому, що спочатку визначається одиниця вибірки - елемент генеральної сукупності, яка виступає в якості одиниці відліку при різних процедурах формування вибірки (це може бути індивід, група, акт поведінки, організація тощо). Потім складається список (перелік) елементів генеральної сукупності, що задовольняє вимогам повноти, точності, адекватності, зручності роботи з ним, що виключає дублювання одиниць спостереження [20,c.104]. Це може бути, наприклад, список всіх членів обговорюваного трудового колективу чи мешканців міста. А вже з основи вибірки здійснюється відбір одиниць спостереження.
