Упродовж довгого часу українському народові доводилося витримувати тяжкі випробування. Попервах предки українців зазнали монголо-татарської навали, потім Україну захопила Литва, але найтяжчим виявився гніт Польщі, що супроводжувався релігійними утисками. Як відомо, тривала боротьба між римською та візантійською церквами за верховенство у християнстві закінчилася 1054 р. поділом та утворенням римсько-католицької та православної церков.
Державною релігією в багатьох країнах Європи, зокрема в Польщі, до складу якої входила Україна, був католицизм, який мав на меті побороти православну церкву в українських землях, накинути корінному населенню свою систему релігійних поглядів, що викликало неприхований опір з його боку.
Національно-релігійне поневолення негативно впливало на розвиток політично-правової думки в Україні, гальмувало його. Та все ж таки в українських землях зародилася національна політико-пра-вова ідеологія. Цьому сприяло те, що в XV—XVI ст. в Україну через Польщу почали проникати з Заходу ідеї Реформації, спрямовані проти феодального ладу й католицизму, який контролював майже всі сфери життя.
В українських землях поширення реформаційних ідей було пов'язане з антифеодальною національно-визвольною боротьбою народу проти польських магнатів, покатоличення й полонізації. Ці ідеї знаходили прояв у демократичній інтерпретації Біблії, у вимозі громадянської рівності, а перегодом — у критиці верхівки православного духівництва, яка 1596 р. взяла участь в укладенні Брестської унії та утворенні уніатської церкви.
Реформаційні ідеї підривали основи церковної влади, сприяли утвердженню нової політико-правової ідеології. Носіями реформаційних і гуманістичних поглядів того часу були переважно світські феодали та нижчі прошарки духовенства. В Україні нове розуміння сутності суспільних і політичних процесів започаткувала творчість ранніх гуманістів — Юрія Дрогобича (Котермака), Павла Русина, Шимона Шимоновича.
Видатним мислителем першої половини XVI ст., політико-правові концепції якого вплинули на розвиток ідей права і держави в Україні, був Станіслав Оріховський-Роксолан (1515—1567). У його працях "Про турецьку загрозу", "Про природне право" (не збереглася), "Напучення польському королю..." та ін. викладено погляди мислителя на походження і сутність держави, аналіз форм державного правління. Його ідеалом була освічена монархія, обмежена законом.
С. Оріховський-Роксолан виступав проти теологічної теорії про божественну основу держави і влади, вважав неприпустимою підлеглість світської влади духовній. Він зробив спробу розділити їхні функції: єпископ під час богослужіння не є підданим короля. Влада короля не поширюється на церкву, а сфера впливу єпископа обмежується стінами собору.
С. Оріховський-Роксолан уважав, що владу королю надає народ, і основним його обов'язком є захист підданих, піклування про них. В основі підкорення королю повинні лежати не страх, а повага й любов, без яких, на думку мислителя, не може бути сильної влади.
Мету держави філософ визначав як гарантію прав і користі кожного індивіда, відносно якого держава має низку обов'язків. Рівночасно він був упевнений, що й громадянинові слід спрямовувати свою діяльність на забезпечення інтересів суспільства і держави.
С. Оріховський-Роксолан був прибічником теорії природного права. Людські закони мають відповідати природним і змінюватися в разі їх невідповідності. Вся діяльність монарха повинна бути спрямована на створення умов життя, які відповідали б природному праву.
У своїй державно-правовій концепції С. Оріховський-Роксолан значну увагу приділяв законові, його суспільному значенню. Він ставив закон на найвищий щабель суспільних відносин, намагався довести, що закон у державі — вищий від короля. Адже король вибирається задля держави, а держава не існує заради короля. З цього він робив висновок, що держава набагато шляхетніша і гідніша, ніж король; закон же, коли він є душею й розумом держави, набагато кращий, ніж непевна держава, та більший, ніж король.
Безперечно, ідея обмеження королівської влади законом була дуже великим досягненням в українському національному політичне-правовому вченні того часу.
