Ідеологом республіканізму був Павло Іванович Пестель (1793—1826), а ідеологом обмеженої монархії — Микита Михайлович Муравйов (1796—1843)

Свою державно-правову концепцію П. І. Пестель виклав у праці "Руська правда", а детальний проект республіканського майбутнього держави — у праці "Конституція. Державний заповіт".

Тогочасну монархічну форму державності Росії мислитель уважав неефективною, себто такою, що стримує суспільний прогрес, сковує особистість, обмежує свободу народу. Отже, монархію слід знищити силовими методами, а заступити її має диктатура тимчасового верховного правління, яка забезпечить упродовж перехідного періоду суворий порядок у державі та здійснить виважені політичні, соціальні та економічні зміни, серед яких — скасування станового поділу суспільства і кріпосного права, земельна реформа.

З метою зрівняння економічних можливостей громадян тимчасове верховне правління мало відібрати половину землі у поміщиків і сформувати земельний фонд для задоволення потреб усіх бажаючих.

Поступово диктатурі належало створити умови для переходу до республіки.

У проекті конституції П. І. Пестель зазначав, що державна влада має формуватися за принципом чіткого розмежування компетенцій між вищими її органами. Законодавчу владу, на його думку, здійснюватиме Народне віче, обране громадянами Росії, які досягли двадцятирічного віку, на п'ять років.

Народне віче, за цим проектом, наділялося правом ухвалювати закони, крім конституційних. Останні мали прийматися опитуванням усіх громадян Росії. Виконавча влада належала Державній думі. Передбачалося, що п'ятьох її членів обиратиме Народне віче за поданням губерній. Думі підпорядковувалися всі міністерства та їхні керівники.

Для здійснення контролю за виконанням законів у державі проектом П. І. Пестеля передбачався Верховний собор, до якого Народне віче за поданням губерній довічно обирало б 120 членів.

За проектом П. І. Пестеля, Верховний собор повинен безпосередньо контролювати законність дій Народного віче й Державної думи, затверджувати й оголошувати чинними закони, що схвалювалися. Загальний нагляд за законністю в діяльності міністерств, інших виконавчих центральних і губернських органів мали здійснювати генерал-прокурори, призначувані на посади Верховним собором.

До того ж П. І. Пестель пропонував вирішити долю неросійських народів, які входили до складу імперії.

Це питання він розглядав не прямо, а крізь призму правового визначення безпечних кордонів Росії. Він уважав, що російському народові природно підвладні численні народи, які завжди прагнуть до незалежності в політичному житті. Це — природне право кожної народності. Але не менш законним і природним є "право благозручності", яке спирається на право безпеки. Це є не що інше, як прагнення великої держави закріпити свої кордони. Порівняно зі згаданими природними правами окремих народностей це право первинне, головне. Воно передбачає утримання в підлеглості Росії малих народів, які виконували б роль природних кордонів, підвищували б її міцність. Скористатися своїм природним правом на політичну незалежність може, на його думку, тільки той "маленький народ", який у змозі зберегти свій суверенітет. Таким П. І. Пестель уважав тільки польський народ, а інші, серед яких і український, повинні складати один народ, себто російський.

Для реалізації цієї ідеї автор пропонував законодавче закріпити державною (панівною) мовою російську, скасувати всі назви народів і племен, які мешкали на той час у Росії, ввести однакові закони і форму правління на всій території держави.

Важливим аспектом втілення означеної ідеї в життя П. І. Пестель уважав неприпустимість федеративного устрою держави і пропонував поділити територію майбутньої держави на десять областей, кожна з яких мала об'єднувати п'ять губерній, і три повіти. Якихось територіально-національних утворень він не передбачав.

Іншими були державно-правові погляди М. М. Муравйова. Попри його схильність до конституційної монархії, розроблена ним концепція вмістила чимало демократичних засад і аспектів управління, що їх згодом було впроваджено у президентських державах.

Окрім пропозицій відмовитися від форми держави, що віджила свій вік, скасування кріпосного права, звільнення особи від пут феодального права М. М. Муравйов пропонував визначити права суб'єктів федерації, запровадити демократичну виборчу систему, здійснити реформу правової системи, зокрема судової системи й судочинства.

У визначенні сутності влади він значно випередив багатьох мислителів тогочасної Росії, визначивши, що єдиним джерелом влади в державі є народ, який є вільним од природи і володіє виключним правом установлювати основні правові засади функціонування суспільства.

Основним аспектом реалізації природного права людини на свободу, упередження деспотії є побудова влади в державі за принципом її поділу на законодавчу, виконавчу й судову. Основну гілку влади — законодавчу мислитель передбачав утілити в двопалатному Народному вічі, причому закони вважалися б чинними після ухвалення їх обома палатами і затвердження імператором.

Виконавчу гілку влади, за проектом М. М. Муравйова, мав очолювати імператор, який, приступаючи до виконання обов'язків, присягав би перед законодавчим органом. Виконавчу гілку влади на федеральному рівні належало продовжити міністерствам, причому галузевих міністрів • імператор міг призначати сам, а керівників силових відомств і прокурора — за погодженням із законодавчим органом влади.

У суб'єктах федерації, в тому числі в Україні, та областях виконавчу владу мали репрезентувати двопалатні Урядові збори, функціями яких було б прийняття законодавчих і підзаконних актів у межах конституції та федерального законодавства.

Значних змін мала зазнати судова влада. Пропонувалося запровадити суд присяжних засідателів, а основними принципами судочинства повинні були стати верховенство закону, рівність усіх перед судом, захист особистих, майнових і деяких політичних прав людей. У проекті зазначалося, що притягнення до юридичної відповідальності могло відбутися тільки у випадку порушення чинних норм права і на підставі закону, причому закон не повинен мати зворотної сили.

Цікавими були думки М. М. Муравйова щодо затримання громадян на стадії попереднього слідства. Якщо звинувачення особі не пред'являлося впродовж 24 годин від моменту затримання, то вона підлягала звільненню.