ТЕМА 6. Адміністративно-правове регулювання імміграції в Україні

Основні поняття: імміграція,порядок в’їзду та перебування в Україні іноземців та осіб без громадянства, підстави прибуття та законного перебування на території України іноземців та осіб без громадянства, категорії і види віз, система служби паспортної, реєстраційної та міграційної роботи ОВС, натуралізація, ценз громадянства, міграційна мобільність.

 

 

ЛЕКЦІЙНІ МАТЕРІАЛИ ДО ЗМІСТОВОГО МОДУЛЮ II:

 

Тема 4.1. Лекція № 4 „Правовий статус окремих суб’єктів міграційних процесів” (тези)

Питання:

1. Поняття та система суб’єктів міграційного права.

2. Правовий статус вищих органів державної влади України у сфері міграції та компетенція Державного комітету України у справах національностей та міграції.

3. Повноваження та завдання правоохоронних органів у сфері міграції.

4. Роль Міністерства закордонних справ, Міністерства праці та соціальної політики України у врегулюванні правовідносин в рамках міграційних процесів.

1. Суб’єктами міграційного права виступають фізичні та юри­дичні особи, носії прав і обов’язків, що регулюються відповід­ними національними та/чи міжнародно-правовими актами. На міжнародному рівні загальновизнаними суб’єктами міжнародно­го права є держави та міждержавні інституції. Національна і міжнародна правосуб’єктність учасників міграційних процесів означає не лише обов’язки згідно з відповідним правом, а й здатність володіти та користуватися певними правами.

До фізичних осіб відносяться: громадяни України, іноземні громадяни, особи без громадянства, біженці, службові особи, іммігранти.

До юридичних осіб відносяться: органи державної влади України, органи місцевого самоврядування, міжнародні організації, представництва міжнародних організацій, консульські та дипломатичні установи інших держав, що розташовані на території України.

Специфіка міграційних відносин за умов глобалізаційних та інтеграційних процесів, які інтенсивно відбуваються у світі, помітно підвищує роль міжнародних установ (організації, ради, управління, центри, фонди, мережі тощо).

Зокрема, Організація Об’єднаних Націй (ООН), використовуючи на­дані урядами дані, регулярно публікує найбільш повні і узагаль­нені інформаційні та аналітичні мате­ріали щодо міграційних процесів у світі. Варто зазначити, що більшість даних ґрунтуються на на­ціональних переписах, де обліковуються іноземці та особи без громадянства, котрі мешкають у межах держави, але народжені за кордоном.

Є міжнародні організації, які публікують приблизні оціночні матеріали про міграційні процеси в окремих регіонах та краї­нах-членах цих організацій. Так, Організація Економічного Співробітництва і Розвитку (ОЕСР) збирає і узагальнює дані про міграційні потоки в розвинутих індустріальних країнах. Налагоджена система моніторингу дає змогу ОЕСР щорічно видавати доповідь про існуючі розміри і потоки інозем­них громадян країн-членів та визначних подій, що сталися в міг­раційних процесах в основних регіонах світу та в окремих краї­нах.

Спеціалізовані міжнародні агентства визначають різні кате­горії мігрантів.Так, Управління Верховного Комісара ООН у спра­вах біженців (УВКБ ООН) публікує щорічний звіт про кількість та поселення біженців і переміщених осіб. Міжнародна Організація Праці (МОП) визначає кількість іноземних робітників у багатьох країнах, має власну систему збору й аналізу міжнарод­ної міграційної статистики. Міжнародна Організація з Міграції (МОМ) також систематично публікує інформаційні та аналітичні доповіді про міграцію населення у різних регіонах світу.

Існують регіональні міжнародні міждер­жавні і недержавні інституції, які працюють у сфері міграції. Однією із найбільш впливових і авторитетних організацій є Міжнародний Центр Розвитку Міграційної Політики (ІСМРО) зі штаб-квартирою у Відні (Австрія), створений у 1993 році. Пріоритети ІСМРО спрямовані на: пошук нових рішень у виробленні загальносвітової та регіональної європейської стратегії управління глобальними міграційними потоками, що зростають; зміцнення співробітництва у сфері контролю міграції між краї­нами Центральної, Східної та Західної Європи.

Певну роль у формуванні міграційної політики та права у Європі відіграє створена в 1974 році Європейська Рада з прав біженців (ЕСКЕ) із Секретарі­атом у Лондоні та Брюсселі. Головна мета - координація зусиль неурядових організацій, спрямованих на сприяння гумані­зації ставлення до біженців в Європі.

2. З урахуванням того, що положення Закону України „Про основи національної безпеки України” відносять нелегальну міграцію до видів загроз національній безпеці, доцільно розглянути основні характеристики й складові статусу окремих вищих державних органів, які безпосередньо розробляють міграційну політику української держави та істотно впливають на стан її реалізації.

До останніх, перш за все, слід віднести Президента України (який здійснює більшість повноважень за допомогою Секретаріату Президента та РНБО), Верховну Раду та Кабінет Міністрів України.

Президент України відповідно до ст. 106 Конституції України: забезпечує державну незалежність, національну безпеку і правонаступництво держави; представляє державу в міжнародних відносинах, здійснює керівництво зовнішньополітичною діяльністю держави, веде переговори та укладає міжнародні договори України; очолює Раду національної безпеки і оборони України; приймає рішення про прийняття до громадянства України та припинення громадянства України, про надання притулку в Україні; тощо.

У свою чергу, Верховна Рада України забезпечує: визначення засад внутрішньої та зовнішньої політики; здійснення контролю за діяльністю Кабінету Міністрів України; надання законами згоди на обов’язковість міжнародних договорів України та денонсація міжнародних договорів України; тощо (ст. 85 Конституції України).

Відповідно положень Закону України „Про Кабінет Міністрів України” від 21 грудня 2006 року Кабінет Міністрів України (Уряд України) є вищим органом у системі органів виконавчої влади, який здійснює виконавчу владу безпосередньо та через міністерства, інші центральні органи виконавчої влади, Раду міністрів Автономної Республіки Крим та місцеві державні адміністрації, спрямовує, координує та контролює діяльність цих органів.До основних завдань уряду у сфері міграції можна віднести: забезпечення державного суверенітету та економічної самостійності України, здійснення внутрішньої та зовнішньої політики держави, виконання Конституції та законів України, актів Президента України; забезпечення проведення політики у сферах праці та зайнятості населення, соціального захисту, охорони здоров’я, освіти, науки і культури; здійснення заходів щодо забезпечення обороноздатності та національної безпеки України, громадського порядку, боротьби із злочинністю; спрямування та координація діяльності міністерств, інших органів виконавчої влади, здійснення контролю за їх діяльністю.

В Україні вирішення завдань державної міграційної політики покладено на декілька органів державної влади, які в рамках своїх повноважень здійснюють регулювання міграційних процесів в тій сфері, яка віднесена до їх відома.

Головне місце в системі органів, які здійснюють підтримання адміністративно-правового режиму міграції посідає Державний комітет у справах національностей та міграції (далі – Держкомнацміграції). Цей орган є спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у справах міграції, згідно Положення про нього, затвердженого указом Президента України від 19 березня 2002 року №269/2002, Держкомнацміграції України вносить у встановленому порядку пропозиції щодо:

- формування та реалізації державної політики у сфері міжнаціональних відносин, міграції;

- забезпечення прав національних меншин України та біженців, депортованих за національною ознакою осіб, які повертаються в Україну;

- забезпечення зв’язків з українцями, які проживають за межами України, а також реалізовує цю політику, здійснює управління й міжгалузеву координацію дій центральних та місцевих органів виконавчої влади та функціональне регулювання у зазначеній сфері з питань, віднесених до його відання;

- розробляє пропозиції щодо вдосконалення законодавства в цій сфері і в установленому порядку вносить їх на розгляд Президентові України і Кабінету Міністрів України;

- сприяє діяльності громадських організацій національних меншин в Україні та українців, які проживають за межами держави;

- забезпечує виконання законодавства України про біженців, міграцію, здійснює в установленому порядку контроль за його виконанням;

- аналізує міграційну ситуацію в Україні, проблеми біженців, інших категорій мігрантів, тенденції у міжнаціональних відносинах, сприяє гармонізації цих відносин, збереженню і розвитку етнічної самобутності національних меншин України та українців, які проживають за межами держави;

- сприяє реалізації відповідно до законодавства прав осіб, які належать до національних меншин України, депортованих за національною ознакою осіб, які повертаються в Україну, біженців, інших категорій мігрантів, а також організує прийом, облаштування та адаптацію вказаних осіб;

- надає допомогу особам, які внаслідок воєнних конфліктів в інших державах змушені залишити постійне місце проживання та прибули в Україну, в тому числі тим особам, які звернулися в установленому порядку з проханням про надання притулку в Україні;

- бере участь у межах своєї компетенції у здійсненні заходів, спрямованих на боротьбу з нелегальною міграцією;

- уживає заходів щодо запобігання проявам розпалювання міжетнічної та расової ворожнечі;

- розглядає в установленому порядку звернення громадян, підприємств, установ і організацій, а також скарги на рішення органів міграційної служби в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, здійснює прийом громадян;

- сприяє проведенню благодійних акцій та виконання програм, спрямованих на розвиток етнічної самобутності національних меншин України та українців, які проживають за межами держави, сприяє наданню соціальної підтримки депортованим за національною ознакою особам, які повертаються в Україну, біженцям та іншим категоріям мігрантів;

- сприяє задоволенню національно-культурних, освітніх потреб та розвитку етнічної самобутності українців, які проживають за межами держави, а також зміцненню їх зв’язків з Україною.

Держкомнацміграції України здійснює свої повноваження безпосередньо та через підпорядковані йому органи міграційної служби, а також відповідні органи Автономної Республіки Крим, структурні підрозділи обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій.

 

3. Важливу роль у регулюванні міграційних відносин відіграють правоохоронні органи: МВС, СБУ, Державна прикордонна служба, а також прокуратура України.

Згідно Постанові Кабінету Міністрів України „Про Положення про Міністерство внутрішніх справ України” № 1383 від 2006 року встановлює, що МВС України є головним (провідним) органом у системі центральних органів виконавчої влади з питань формування і реалізації державної політики у сфері захисту прав і свобод громадян, інтересів суспільства і держави від протиправних посягань, ведення боротьби із злочинністю, охорони громадського порядку, забезпечення громадської безпеки.

До відома Міністерства внутрішніх справ України відноситься:

- забезпечення реалізації державної політики з питань громадянства;

- забезпечення проведення паспортної, реєстраційної та міграційної роботи;

- здійснення контролю за додержанням громадянами паспортних правил, правил в’їзду, виїзду, перебування в Україні і транзитного проїзду через її територію іноземців та осіб без громадянства. Так ч. 1 ст. 10 Закона України „Про міліцію”, покладає на міліцію обов’язок контролювати додержання громадянами та службовими особами встановлених законодавством правил паспортної системи, в’їзду, виїзду, перебування в Україні і транзитного проїзду через її територію іноземних громадян та осіб без громадянства.

Спеціальним органом регулювання міграційних процесів в складі МВС є Державний департамент у справах громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб, який згідно Положення про Державний департамент у справах громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб є урядовим органом державного управління, котрий діє у складі МВС і йому підпорядковується. Департамент у складі МВС, управління (відділи) у справах громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб головних управлінь, управлінь МВС в Автономній Республіці Крим, областях, м.м. Києві та Севастополі, відділи, відділення у справах громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб міських, районних управлінь (відділів) МВС становлять службу громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб.

Департамент відповідно до покладених на нього завдань:

- здійснює організацію роботи з розгляду і підготовки документів з питань набуття/припинення громадянства України на розгляд Комісії при Президентові України з питань громадянства;

- забезпечує виконання рішень Президента України з питань громадянства;

- приймає у передбачених законом випадках рішення про оформлення набуття громадянства України;

- вирішення питань громадянства України; реєстрацію та облік осіб, які набули/припинили громадянство України, а також організацію реєстрації та обліку фізичних осіб за місцем проживання/перебування;

- видачу громадянам України відповідно до законодавства паспортних документів й оформлення і видачу іноземцям та особам без громадянства документів для в’їзду в Україну, тимчасового перебування або постійного проживання в Україні, а також виїзду за її межі;

- приймає рішення щодо скорочення терміну перебування іноземця або особи без громадянства в Україні й видворення з України, та здійснює організаційні заходи, пов’язані з видворенням зазначених осіб з України;

- організовує роботу з підготовки пропозицій щодо визначення в установленому порядку квоти імміграції на календарний рік та з розгляду документів стосовно надання дозволу на імміграцію в Україну іноземців та осіб без громадянства, які перебувають в Україні на законних підставах;

- приймає рішення про надання дозволу та відмову у наданні дозволу на імміграцію, про скасування дозволу на імміграцію;

- веде облік осіб, які подали заяви про надання дозволу на імміграцію, та осіб, яким надано такий дозвіл;

- організовує роботу з розгляду питань щодо надання іноземцю або особі без громадянства статусу біженця;

- організовує роботу, пов’язану із створенням Єдиної державної автоматизованої паспортної системи, і формує за участю Адміністрації Держприкордонслужби базу даних про іноземців та осіб без громадянства, в’їзд в Україну яких не дозволяється за наявності підстав, визначених законом;

- взаємодіє з консульською службою МЗС, відповідними підрозділами центральних та місцевих органів виконавчої влади і органів місцевого самоврядування;

- вносить пропозицій щодо вдосконалення законодавства з питань громадянства, імміграції іноземців та осіб без громадянства в Україну, реєстрації фізичних осіб за місцем проживання/перебування на розгляд Міністра внутрішніх справ;

- організовує контроль за додержанням посадовими особами та громадянами правил паспортної системи, іноземцями та особами без громадянства – правил перебування в Україні, транзитного проїзду через її територію, займається організацією імміграційної роботи та боротьби з незаконною міграцією.

Доволі широкими повноваженнями в цій сфері наділена Адміністрація Державної прикордонної служби України, яка згідно указу Президента України від 31 липня 2003 року № 772/2003 „Про реорганізацію Державного комітету у справах охорони державного кордону України” є центральним органом виконавчої влади зі спеціальним статусом, основним завданням якої є попередження незаконного перетинання державного кордону України. Основні функції Державної прикордонної служби України визначають положення Закону України „Про Державну прикордонну службу України”.

Служба безпеки України займається регулюванням міграційних процесів в рамках забезпечення національної безпеки, тобто здійснює протидію негативним явищам повязаним з міграцією, які можуть стати загрозою національній безпеці. СБУ в більшості здійснює боротьбу з нелегальною міграцією і пов’язаними з нею злочинами, а також вживає заходи щодо виявлення серед осіб, які надали клопотання про надання статусу біженця тих, яким цей статус не може бути наданий. На СБУ покладено значне коло обов’язків у сфері міграції згідно Закону України „Про Службу безпеки України”.

Прокуратура України згідно до положень Закону „Про прокуратуру” та Закону „Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства” наділена певною компетенцією у сфері міграції. Так, згідно ст. 4 закону „Про прокуратуру” діяльність органів прокуратури серед іншого спрямована на всемірне утвердження верховенства закону, зміцнення правопорядку і має своїм завданням захист від неправомірних посягань гарантованих Конституцією, іншими законами України та міжнародними правовими актами соціально-економічних, політичних, особистих прав і свобод людини та громадянина. Предметом нагляду прокуратури є додержання законів, що стосуються економічних, міжнаціональних відносин та зовнішньоекономічної діяльності (ст. 19).

Певну роль відіграють органи прокуратури і в питаннях дотримання вимог закону „Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства”. Особливо актуальною є діяльність прокуратури щодо належного забезпечення прав іноземців. Зокрема, згідно ст. 19 закону „Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства” законодавством України іноземцям та особам без громадянства гарантується недоторканність особи, житла, невтручання в особисте і сімейне життя, таємниця листування, телефонних розмов і телеграфних повідомлень, повага їх гідності нарівні з громадянами України.

Крім того, органи прокуратури виконують важливі завдання щодо забезпечення законності у випадках видворення іноземців за межі України. Так, згідно ч. 1 ст. 32 вказаного закону рішення про видворення іноземця за межі України після відбуття ним покарання чи виконання адміністративного стягнення приймається органом внутрішніх справ за місцем його перебування, але з наступним повідомленням протягом 24 годин прокурора про підстави прийняття такого рішення. А відповідно до ч. 5 ст. 32 за санкцією прокурора підлягають затриманню органом внутрішніх справ та органами охорони державного кордону і адміністративному видворенню в примусовому порядку іноземці та особи без громадянства, які ухиляються від виїзду після прийняття рішення про видворення, або якщо є обгрунтовані підстави вважати, що вони будуть ухилятися від виїзду.

4. Крім правоохоронних органів у регулюванні міграційних процесів беруть участь Міністерство закордонних справ, дипломатичні представництва й консульські установи, які займаються рішенням багатьох питань відносно регулювання зовнішніх відносин, які пов’язаних з міграцією. Згідно Положення „Про Міністерство закордонних справ України”, затвердженого указом Президента України від 3 квітня 1999 року № 357/99 основними завданнями МЗС України є:

- сприяння розвиткові зв’язків із зарубіжними українськими громадами та надання цим громадам підтримки і захисту відповідно до норм міжнародного права та чинного законодавства України;

- захист прав та інтересів громадян і юридичних осіб України за кордоном;

- організація на території України та за кордоном консульської роботи, забезпечення візової політики України, здійснення в межах своїх повноважень паспортної роботи;

- через дипломатичні представництва України за кордоном, консульські установи України за кордоном вжиття заходів для поновлення порушених прав юридичних осіб та громадян України;

- забезпечення громадянам України можливості користуватися у повному обсязі правами, наданими їм законодавством країни перебування та міжнародним правом;

- ведення обліку громадян України, які постійно або тимчасово проживають за кордоном.

Органами МЗС України за кордоном є дипломатичні представництва України й консульські установи. Розпорядженням Президента України від 22 жовтня 1992 р. № 166/92-рп, яке затверджує Положення „Про дипломатичне представництво України за кордоном”, встановлені функції дипломатичного представництва України, які включають:

- захист прав та інтересів громадян України та юридичних осіб в державі перебування;

- розвиток між Україною і державою перебування співробітництва в галузі економіки, культури і науки.

Згідно указу Президента України від 2 квітня 1994 року № 127/94, який затверджує Консульський статут України, до обов’язків консула відносяться:

- вживати заходів для того, щоб юридичні особи та громадяни України користувалися в повному обсязі всіма правами, наданими їм законодавством держави перебування і міжнародними договорами, а також міжнародними звичаями, вживати заходів для відновлення порушених прав юридичних осіб і громадян України;

- приймати як письмові, так і усні звернення юридичних осіб та громадян України, іноземних юридичних осіб і громадян з питань, що стосуються виконання його функцій;

- вести облік громадян України, які постійно проживають або тимчасово перебувають у його консульському окрузі, сприяти проведенню відповідно до законодавства України референдумів, виборів Президента України, народних депутатів України, надавати допомогу особам які прибули з України для виконання службових обов’язків й перебувають у межах його консульського округу;

- інформувати громадян України, які тимчасово перебувають у його консульському окрузі, про законодавство держави перебування, а також про місцеві звичаї;

- представляти в установах держави перебування громадян України.

Деякі питання стосовно регулювання міграції, в частині допомоги у працевлаштуванні іммігрантів, вирішує Міністерство праці та соціальної політики України. Згідно Положення про Міністерство праці та соціальної політики України, затверджене указом Президента України від 30 серпня 2000 року № 1035/2000 Міністерство праці та соціальної політики України здійснює:

- державну політику у сфері трудової міграції, сприяє міжрегіональному перерозподілу робочої сили;

- здійснює міжнародне співробітництво, бере участь у підготовці міжнародних договорів України, готує пропозиції щодо укладення, денонсації таких договорів, у межах своєї компетенції укладає міжнародні договори України, забезпечує виконання зобов’язань України за міжнародними договорами у сфері зайнятості, соціального захисту населення, соціального страхування, оплати, нормування та стимулювання праці, охорони і умов праці, пенсійного забезпечення, соціального обслуговування населення, соціально-трудових відносин;

- участь у формуванні та забезпеченні реалізації державної політики у сфері зайнятості, соціального захисту населення.

 

Тема 5.1. Лекція № 5 „Правове регулювання еміграції в Україні” (тези)

Питання:

1. Право громадян України на виїзд з країни та в’їзд на територію України: поняття та сутність

2. Документи, які дають право громадянам України на перетинання державного кордону України та посвідчують особу

3. Умови та порядок в’їзду громадян України на територію України, виїзду за її межі

1. Зовнішньополітична діяльність України спрямована на забез­печення її національних інтересів і безпеки шляхом підтримання мирного та взаємовигідного співробітництва з членами міжнарод­ного співтовариства на основі загальновизнаних принципів і норм міжнародного права (стаття 18 Конституції України). З огляду на це, загальновизнані міграційні принципи й норми міжнародного мігра­ційного права, міжнародні договори України у міграційній сфері є складовими національної правової системи України.

Конституція України закріпила основні засади міграційної дер­жавної політики України з питань міграції людини та громадянина. Її метою є цілеспрямоване впорядкування міграційних потоків, по­долання негативних наслідків неорганізованих і неконтрольованих процесів міграції, забезпечення умов для реалізації прав мігрантів, їх інтеграції в політичне, юридичне, соціально-економічне та куль­турне національне середовище проживання тощо.

Частина друга статті 25 Конституції України передбачає, що гро­мадянин України не може бути вигнаний за межі України або вида­ний іншій державі. Перше означає, що лише громадянин України без його згоди не може бути переміщений за державний кордон Украї­ни, тим більше виданий. У міжнародно-правовій практиці термін „видача” або „екстрадиція” означає доставляння особи однією дер­жавою в іншу згідно з положеннями міжнародного договору, кон­венції чи національного законодавства. Ці норми можна розглядати як конституційну гарантію унеможливлення виг­нання (видворення, вислання, депортація, виселення, експатріація (від екс... і лат. раtrіа – батьківщина) – примусове залишення бать­ківщини) з території України чи екстрадиції до іншої держави гро­мадянина України.

Основоположним принципом міграційного права України є сво­бода пересування людини і громадянина, яка є також їх суб’єктив­ним правом. Згідно з положеннями статті 33 Конституції України кожному, хто на законних підставах перебуває на території Украї­ни, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця прожи­вання, право вільно залишати територію України, за винятком об­межень, які встановлюються законом. Громадянин України не може бути позбавлений права в будь-який час повернутися в Україну.

Таке конституційне формулювання узгоджується з міжнародно-правовими стандартами, оскільки чотири окремих права (право на свободу пересування у межах території України, право на вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України та право громадянина України у будь-який час повернутися до Ук­раїни) у сукупності становлять зміст права на свободу пересування.

Формулювання статей 26 та 33 Конституції України кореспон­дується з ч. 1 ст. 19 Конституції, в якій закріплено одну з аксіом сучасного права: дозволено все, що не заборонено. Проте в ст. 26 Конституції принцип заборони співвідноситься з „винятками, встановленими Конституцією, зако­нами чи міжнародними договорами України”, а в ст. 33 - „за ви­нятком обмежень, які встановлюються законом”. Разом з тим обме­ження в рамках загальної нормотворчості органів виконавчої вла­ди, зокрема МВС України, можуть встановлюватися підзаконними актами.

Положення Конституції України є базовими для конкретизації правового регулювання різноманітних аспектів мігра­ційних процесів, у тому числі врегулювання питань щодо порядку в’їзду громадян України на територію України та виїзду з неї. Тому головними завданнями законодавця є: 1) приведення міграційного законодавства Ук­раїни у відповідність з Конституцією України та вимогами міжна­родно-правових актів, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою; 2) продовження формування й удос­коналення такого законодавства.

У сукупності засади державної міграційної політики України зво­дяться до регулювання міграційних процесів фізичних осіб виходя­чи з національних інтересів України, захисту національного ринку праці, інтересів громадян України, які працюють за її межами, та не­обхідності розвитку міжнародного співробітництва у цій сфері, і удосконалення законодавчих механізмів їх регулювання.

 

2. Оскільки для реалізації права на в’їзд на територію України, виїзд за її межі, свободу пересування територією України необхідно мати певні документи, національним законодавством України закр­іплено їх перелік та порядок видачі громадянам України, іноземцям та особам без громадянства.

Відповідно до статті 2 Закону „Про порядок виїзду з України і в’їзду в Україну громадян України” документами, що дають право на виїзд з України і в’їзд в Україну та посвідчують особу громадя­нина під час перебування за її межами, є:

· паспорт громадянина України для виїзду за кордон;

· проїзний документ дитини;

· дипломатичний паспорт;

· службовий паспорт;

· посвідчення особи моряка;

· посвідчення члену екіпажу.

Крім того документами, при наявності яких громадянин України може повернутися до України є:

· паспорт громадянина України;

· свідоцтво про належність до громадянства України;

· тимчасове посвідчення громадянина України;

· посвідчення особи на повернення в Україну.

Ці документи є власністю України і за умови їх належного офор­млення дійсні для виїзду в усі держави світу.

Положення про ці документи затверджені у встановленому порядку указами Президента України. Так, указом Президента України „Про паспорт громадянина Украї­ни для виїзду за кордон” від 28 жовтня 1993 року затверджено відпо­відне Положення. Документ оформлюється у порядку, визначеному ч. 1 ст. 4, ст. 7 Закону „Про порядок виїзду з України і в’їзду в Україну громадян України”, зазначеним указом Президента України та Правилами оформлення і видачі паспортів громадянина України для виїзду за кордон і проїзних документів дитини, і тимчасового затримання та вилучення, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України № 231 від 31 березня 1995 року.

Паспорт громадянина України для виїзду за кордон є документом, що посвідчує особу громадянина України під час перетинання державного кордону України та перебування за кордоном. Термін дії паспорта — до десяти років, який має бути продовжено ще на десять років у порядку, передбаченому Положенням для оформлення паспорта.

Громадянин України повинен надійно зберігати паспорт громадянина України для виїзду за кордон. Про його втрату він зобов’язаний невідкладно повідомити орган, який видав такий паспорт.

Паспорт громадянина України для виїзду за кордон оформлюється:

• громадянам України, які досягли 18-річного віку й постійно проживають в Україні, за їх особистим клопотанням про отримання паспорта або через своїх законних представників до відповідного органу внутрішніх справ за місцем проживання. У виняткових випадках за наявності вимог держави, до якої здійснюється виїзд, чи вимог міжнародної організації, для участі в заходах якої здійснюється виїзд, а також у разі виїзду, на постійне проживання за кордон усиновленої іноземцями дитини – громадянина України, паспорт може бути оформ­лено до досягнення громадянином 18-річного віку;

• громадянам України, які постійно проживають за кордоном і досягли 16-річного віку, – за особистим клопотанням про от­римання паспорта або через своїх законних представників до дипломатичних представництв чи консульських установ Ук­раїни за кордоном;

• особам, які проживають за кордоном і в установленому зако­ном порядку набули громадянство України, – дипломатични­ми представництвами чи консульськими установами України за кордоном.

Положення про проїзний документ дитини затверджено указом Президента України „Про проїзний документ дитини” від 7 вересня 1994 року.

Проїзний документ дитини дає право на виїзд з України і в’їзд в Україну та посвідчує особу неповнолітнього громадянина України під час перебування за її межами. Термін дії документа – три роки – або до трьох років у разі досягнення пред’явником документа 18-річного віку. Про втрату документа його пред’явник, батьки або законні представники батьків чи законні представники пред’явник документа зобов’язані невідкладно повідомити відповідний підрозділ органів внутрішніх справ або консульську установу України за кордоном.

Документ оформлюється у порядку, визначеному ч. 2 ст. 4, ст. 7 Закону України „Про порядок виїзду з України і в’їзду в Україну громадян України”, зазначеним указом Президента України та Правилами оформлення й видачі паспортів громадянина України для виїзду за кордон і проїзних документів дитини, їх тимчасового затримання та вилучення, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України № 231 від 31 березня 1995 року.

Дипломатичний та службовий паспорти України є документами, які дають відповідно до Положення про дипломатичний паспорт України та Положення про службовий паспорт України, затверджених Указом Президента Ук­раїни „Про дипломатичний та службовий паспорти України” від 26 лютого 1998 року, право на виїзд з Ук­раїни, в’їзд в Україну та посвідчують особу громадянина України під час перебування за межами України. Зазначені паспорти видаються Міністерством закордонних справ України на підставі пись­мового подання керівника відповідного органу і оформляються на строк до п’яти років, який може бути продовжений на такий строк Міністерством закордонних справ України (далі - МЗС), дипломатичним пред­ставництвом або консульською установою України за кордоном.

Дипломатичний паспорт України видається на строк перебуван­ня на відповідних посадах: Президенту України; Голові Верховної Ради, Першому заступнику та заступникам Голови Вер­ховної Ради; Прем’єр-міністру; Міністру закор­донних справ; Постійним представникам України при міжнародних організаціях. Дипломатичний паспорт України видається подружжю перелічених осіб на строк їх перебування на відповідних посадах.

Дипломатичні паспорти України видаються народним депутатам України в період здійснення ними своїх повноважень. Такі паспорти постійно зберігаються в МЗС України і видаються народним депутатам України на строк їх виїзду у служ­бове відрядження за кордон.

Дипломатичний паспорт України на строк виїзду у службове відрядження за кордон видається:

- членам Кабінету Міністрів; Голові Конституційного Суду, його заступникам, іншим суддям Конституційного Суду; Голові Верховного Суду; Головам вищих спеціалізованих судів; Генеральному прокурору; Секретарю Ради національної безпеки і обо­рони, його заступникам; Голові Служби безпеки України;

- Голові Державної митної служби; Голові Адміністрації Державної прикордонної служби; Голові Національного банку; Голові Державної податкової адміністрації; Голові Секретаріату Президента; Міністрам Кабінету Міністрів; Голові Ради міністрів Автономної Республіки Крим; Голові Верховної Ради Автономної Республіки Крим;

- головам обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій; го­ловам обласних рад; дипломатичним працівникам; дипломатичним кур’єрам України; главам і членам державних делегацій та делегацій Кабінету Міністрів України на міжнародних конференціях і переговорах відповідно до актів Президента України, Кабінету Міністрів України про утворення таких делегацій, якщо цими актами перед­бачена видача таким особам дипломатичних паспортів України.

Дипломатичний паспорт України видається: Президенту Украї­ни та його дружині – після закінчення строку повноважень Прези­дента України або в разі дострокового припинення повноважень Президента України, крім випадків, коли Президент України був усунений з поста в порядку імпічменту; особам, яким присвоєно дип­ломатичний ранг Надзвичайного і Повноважного Посла, Надзви­чайного і Повноважного Посланника першого класу, Надзвичайно­го і Повноважного Посланника другого класу, та їх подружжю, - на строк виїзду з такими дипломатичними працівниками за кордон.

Дипломатичні паспорти України видаються дружинам (чолові­кам), неповнолітнім дітям, іншим членам родини дипломатичних працівників, які проходять дипломатичну службу за кордоном, якщо вони проживають з такими дипломатичними працівниками за кордоном, — на строк проживання.

Службовий паспорт України на строк виїзду у службове відряд­ження за кордон видається: державним службовцям першої, другої та третьої категорій, крім державних службовців, яким відповідно до Положення про дипломатичний паспорт України на строк виїзду у службове відрядження за кордон видається дипломатичний паспорт України; заступникам Голови та суддям Верховного Суду; першому заступнику та заступникам Генерального прокурора; першим заступникам, заступникам голів, суддям спеціалізова­них судів; першому заступнику та заступникам Голови, керівникам структурних підрозділів Національного банку України, Кримського республіканського управління Національного банку; адміністративно-технічним працівникам дипломатичної служби; співробітникам торговельно-економічних місій у складі дип­ломатичних представництв України за кордоном, які не перебува­ють на дипломатичній службі; військовослужбовцям Збройних Сил України, Державної прикордонної служби, Служби безпе­ки та інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також працівникам органів внутрішніх справ, органів прокуратури, податкової міліції та Державної митної служби, які мають спеціальні звання чи займають відповідні посади; головам і членам державних делегацій та делегацій Кабінету Міністрів на міжнародних конференці­ях і переговорах, крім осіб, яким відповідно до Положення про дип­ломатичний паспорт видається дипломатичний паспорт України; громадянам України, які забезпечують обслуговування державних, парламентських делегацій України, делегацій Кабінету Міністрів України на міжнародних конференціях і переговорах.

Службові паспорти України видаються дружинам (чоловікам), неповнолітнім дітям, іншим членам родини, якщо вони проживають з такими особами за кордоном, – на строк проживання.

Особи, яким видано дипломатичний або службовий паспорти України, зобов’язані їх повернути до МЗС у десятиденний строк від дня повернення в Україну.

З метою визначення правового статусу моряків – громадян України, які працюють на суднах, що використовуються для морсько­го плавання, указом Президента України „Про посвідчення особи моряка” від 5 червня 1993 року затверджено відповідне Положення.

Посвідчення особи моряка видається строком до п’яти років (може бути продовжено один раз строком до п’яти років) громадянинові Ук­раїни, що займає будь-яку посаду на борту судна, крім військового, зареєстрованого на території України чи інших держав – учасниць Конвенції 1958 року про посвідчення особи моряків і звичайно ви­користовуваного для морського плавання. Документ може бути та­кож видано моряку іншої держави, який несе службу на борту судна, зареєстрованого на території України, або який зареєстрований в Україні у службі зайнятості.

За цим посвідченням дозволяється виїзд з України та в’їзд в Ук­раїну на судні, а також виїзд з України в індивідуальному порядку під час прямування на своє судно чи переходу на інше судно і в’їзд в Україну в такому самому порядку.

До переліку основних видів документів, що дають право на виїзд з України і в’їзд в Україну та посвідчують особу громадянина Ук­раїни під час перебування за її межами, указом Президента України „Про посвідчення члена екіпажу” від 13 вересня 1994 року з поси­ланням на статтю 2 Закону України „Про порядок виїзду з України і в’їзду в Україну громадян України” запроваджено посвідчення чле­на екіпажу, відповідне Положення про яке затверджено цим Указом.

Посвідчення члена екіпажу видається Міністерством транспорту та зв’язку України за поданням керівника авіапідприємства, авіакомпанії або іншої організації громадянину України, який є членом екіпажу по­вітряного судна, зареєстрованого в Україні, згідно з Конвенцією про міжнародну цивільну авіацію для використання під час виконання міжнародних польотів, а також громадянину іншої держави, який входить до складу екіпажу повітряного судна, зареєстрованого в Ук­раїні, або який перебуває на обліку в службі зайнятості України.

Власник за цим посвідченням має право на виїзд з України та в’їзд в Україну на повітряному судні авіапідприємства, авіакомпанії чи іншої організації, в якій він працює, за умови, якщо він виконує польотне завдання. За посвідченням його власнику дозволяється та­кож виїзд з України в індивідуальному порядку в разі прямування на своє повітряне судно і в’їзд в такому самому порядку.

Посвідчення особи моряка та члена екіпажу не може бути використано на тери­торії України громадянином України, який його має, під час укла­дання цивільно-правових угод, здійснення банківських операцій, оформлення довіреностей іншим особам для представництва перед третьою особою та під час здійснення приватних поїздок за кордон, не пов’язаних з виконанням службових обов’язків.

У разі звільнення, виходу на пенсію чи припинення льотної робо­ти за станом здоров’я або з інших причин, власник повинен здати по­свідчення за місцем його одержання.

Загублене посвідчення особи моряката члена екіпажу вважається недійсним. У разі втрати громадянином України паспорта громадянина для виїзду за кордон, проїзного документа дитини, дипломатичного та службового паспортів, посвідчення особи моряка та посвідчення члена екіпажу документом, що дає право на в’їзд в Україну, є по­свідчення особи на повернення в Україну, яке видається дипломатичним представництвом чи консульськими установами України за кордоном, і є власністю України. Положення про таке посвідчення затверджено постановою Кабінету Міністрів України № 553 від 12 серпня 1994 року.

Термін дії цього посвідчення визначається службовою особою, відповідальною за його видачу, виходячи з реальної можливості по­вернення пред’явника посвідчення в Україну. У разі хвороби, нещас­ного випадку та з інших поважних причин термін його дії може бути продовжено.

Підставою для отримання посвідчення особи на повернення в Україну є особиста заява громадянина України. Таке посвідчення видається лише після підтвердження громадянства особи компетентними органами України за місцем постійного проживання в Україні.

Документом, який дає право громадянам України за наявності паспорта громадянина України перетинати відповідно до міжнародних договорів України у спрощеному порядку державний кордон України із суміжними державами, є вкладка до паспорта громадянина України.

Згідно із Положенням про вкладку до паспорта громадянина України, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України № 1137 від 17 вересня 1996 року, термін дії цього документа – шість місяців, який може бути продовжено ще на шість місяців.

Усі друковані надписи у вкладці до паспорта громадянина України виконуються українською мовою і мовою суміжної держави.

Правила та порядок оформлення і видачі цієї вкладки визначаються Міністерством внутрішніх справ України.

3. Порядок здійснення права громадян України на виїзд за межі Ук­раїни та в’їзд в Україну детально регламентується Законом Украї­ни „Про порядок виїзду з України і в’їзду в Україну громадян Ук­раїни”. До прийняття зазначеного Закону нормативно-правовим ак­том, яким було врегульовано питання виїзду громадян України за кордон, була постанова Кабінету Міністрів України „Про першо­чергові заходи щодо вирішення питань виїзду громадян України за кордон” № 738 від 31 грудня 1992 року. Нею було, зокрема, встанов­лено, що виїзд громадян України за кордон здійснюється за паспор­тами, дійсними для поїздок за кордон, без внесення в них дозвільних записів, за наявності візи зарубіжної держави, до якої прямує громадянин, або запрошення встановленого зразка, якщо інше не перед­бачено міжнародним договором України.

Положеннями статті 10, 11, 12 Закону України „Про порядок виїз­ду з України і в’їзду в Україну громадян України” в окрему катего­рію виділено умови виїзду з України недієздатних осіб, військово­службовців і громадян України, обізнаних з відомостями, що станов­лять державну таємницю.

Особа, яка внаслідок душевної хвороби або недоумства не може розуміти значення своїх дій або керувати ними, може бути визнана судом недієздатною і над нею встановлюється опіка. Недієздатною особа визнається в порядку, передбаченому статтями 256, 257, 258, 259, 260 Цивільного процесуального кодексу України. Законними представниками недієздатних осіб є їх опікуни. Ними можуть бути батьки, інші родичі тощо.

Виїзд за межі України громадян, визнаних судом недієздатними, може бути дозволено на підставі нотаріально засвідченого клопо­тання їх законних представників або за рішенням суду.

Військовослужбовці можуть виїжджати з України на загальних підставах. Ця норма кореспондується з положеннями ч. 6 ст. 5 Закону України „Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей”, відповідно до якої військо­вослужбовці мають рівне з усіма громадянами України право виїзду за кордон.

Державна таємниця (секретна інформація) — вид таємної інфор­мації, що охоплює відомості у сфері оборони, економіки, науки і тех­ніки, зовнішніх відносин, державної безпеки та охорони правопоряд­ку, розголошення яких може завдати шкоди національній безпеці України та які визнані у порядку, встановленому Законом України „Про державну таємницю”, державною таємницею і підлягають охо­роні державою. Громадянин України, якому було надано допуск та доступ до державної таємниці і який реально був обізнаний з нею, відповідно до статті 29 цього Закону має право тимчасового виїзду до іноземної держави. Не обмежується виїзд на постійне проживан­ня у держави, з якими Україна має міжнародні договори, що перед­бачають такий виїзд і згода на обов’язковість яких надана Верхов­ною Радою України.

Для виїзду з України та в’їзду на її територію необхідно перетну­ти державний кордон України. Перетинання державного кордону України дозволено тільки в пунктах пропуску через державний кордон України після пред’явлення одного з документів, зазначених у статті 2 Закону України „Про порядок виїзду з України і в’їзду в Ук­раїну громадян України”. Стаття 12 Закону України „Про держав­ний кордон України” визначила, що пропуск осіб, які перетинають державний кордон, здійснюється Державною прикордон­ною службою за дійсними документами на право в’їзду на територію України або виїзду з України. Відповідно до міжнарод­них договорів України Кабінетом Міністрів України може бути встановлено спрощений порядок пропуску осіб.

Правила перетинання державного кордону України громадянами України, затверд­жені постановою Кабінету Міністрів України № 57 від 27 січня 1995 року, у положеннях якої враховано вимоги законів України „Про порядок виїзду з України і в’їзду в Україну громадян України”, „Про державний кор­дон України”, „Про Державну прикордонну службу України”, Мит­ного кодексу України, інших законодавчих актів України.

У пункті пропуску через державний кордон, Положення про який затверджено постановою КМУ № 1203 від 3 серпня 2000 року, громадяни України, транспортні за­соби, вантажі та інше їхнє майно підлягають прикордонному та мит­ному контролю й контролю з метою безпеки цивільної авіації (для повітряного сполучення), а у відповідних випадках і санітар­но-карантинному, ветеринарному, фітосані-тарному та екологічному контролю, контролю за вивезенням з України культурних цінностей, іншим видам контролю, передбаченим законодавством.

Прикордонний контроль передбачає перевірку особою Держав­ної прикордонної служби України у громадян України відповідних документів, а в разі потреби й інших документів, передбачених відповідними міжнародними договорами, огляд транспор­тних засобів, вантажів та іншого майна і пропуск їх через держав­ний кордон України.

У процесі перевірки документів, як правило, в спеціальних кабі­нах (кабінах паспортного контролю), встановлених на міжнародних вокзалах або на смугах руху транспорту (а вони можуть також пе­ревірятися у контрольних павільйонах, службових приміщеннях пунктів пропуску чи безпосередньо в транспортних засобах закор­донного прямування), посадові особи Державної прикордонної служби Украї­ни з’ясовують наявність обмежуючих обставин, за яких громадяни­ну України може бути тимчасово відмовлено у виїзді з України, а в разі потреби проводять опитування громадян України, які прямують через державний кордон України, для з’ясування питань, пов’язаних з їх пропуском через державний кордон України.

Після закінчення перевірки у поданому громадянином України документі проставляється штамп з відповідною позначкою – „Ви­їзд” або „В’їзд” – і документ повертається громадянину України. Штамп „В’їзд” також проставляється у посвідченні особи на повер­нення в Україну. У разі потреби може здійснюватися повторна перевірка доку­ментів громадян України, які прямують через державний кордон. Використання підроблених або чужих документів передбачає їх обов’язкове вилучення і надсилання до відповідних територіальних ОВС. Громадяни України, які намагаються перетнути державний кор­дон з порушенням встановленого порядку, підлягають за­триманню і притягненню до адміністративної відповідальності.

Тема 6.1. Лекція № 6 „Порядок в’їзду й перебування в Україні іноземців та осіб без громадянства” (тези)

 

Питання:

1. Правові засади в’їзду та перебування в Україні іноземців та осіб без громадянства

2. Віза: поняття й типи

3. Порядок перебування іноземців на території України. Строки перебування іноземців в Україні та порядок їх продовження

Частина перша статті 33 Конституції України у сукупності із за­гальними положеннями частини першої статті 26 Основного Закону України гарантує іноземцеві та особі без громадянства свободу пере­сування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати те­риторію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом.

Крім цього, у статтях 26, 33 Конституції України реалізація прав і свобод іноземців та осіб без громадянства, у тому числі свобода пере­сування, нерозривно поєднана із законними підставами перебування на території України, що відповідає міжнародно-правовим актам, зокрема Міжнародному пакту про громадянські та політичні права.

Підстави „законного перебування на території України” для іно­земців та осіб без громадянства ні Конституцією, ні законами України не визначені. Національне законодавство України оперує таким поняттям, як „проживання на території України на законних підста­вах”, яке вживається, наприклад, у Законі України „Про громадян­ство України”, і то лише щодо іноземців та осіб без громадянства. Стаття 1 цього Закону визначає його так: „Проживання на території України на законних підставах – проживання в Україні іноземця чи особи без громадянства, які мають у паспорті громадянина колиш­нього СРСР зразка 1974 року відмітку про постійну чи тимчасову прописку на території України, або зареєстрували на території Ук­раїни свій національний паспорт, або мають посвідку на постійне чи тимчасове проживання на території України, або їм надано статус біженця чи притулок в Україні”.

Таким чином, законність перебування на території України по­ширюється лише на іноземців та осіб без громадянства, що підтвер­джується частиною ч. 1 ст. 26, ч. 2 ст. 33 Конституції. Для того, щоб їх в’їзд до України був законним, вони зобов’язані мати дозвіл на перебування на її території саме як іноземці та особи без громадянства. Громадянин Ук­раїни на території України перебуває на законних підставах доти, доки він має громадянство України, оскільки це б суперечило змісту громадянства як правового зв’язку особи і держави, що знаходить свій вияв у їх взаємних правах та обов’язках; він може лише перебу­вати незаконно у певному місці, забороненому законом для вільно­го пересування територією України.

До того ж громадянин України як суб’єкт права на свободу пере­сування залишається таким щодо України і після перетинання дер­жавного кордону України, а також, зважаючи на статус громадян­ства, і під час перебування за межами держави. Відносини України з іншими суб’єктами права на свободу пересування (іноземці та особи без громадянства), пов’язаного з виїздом за межі України, припиня­ються з моменту перетинання ними державного кордону України.

Умови щодо в’їзду на територію України, виїзду за її межі, свобо­ди пересування територією України іноземців та осіб без громадян­ства закріплено, зокрема, законами України „Про державний кордон України”, „Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства”, „Про порядок допуску та умови перебування підрозділів збройних сил інших держав на території України”, „Про імміграцію”, „Про біженців”, міжнародними договорами, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, іншими нормативно-правовими актами.

Оскільки іноземці, які користуються привілеями та імунітетами за рахунок додаткових можливостей та правових гарантій, мають певні відмінності щодо умов свободи пересування від інших категорій іно­земців, необхідно звернути увагу на те, що пересування зазначених осіб здійснюється відповідно до норм міжнародного права – Кон­венції про привілеї та імунітети Організації Об’єднаних Націй від 13 лютого 1946 року, Віденської конвенції про дипломатичні зноси­ни від 18 квітня 1961 року, Віденської конвенції про консульські зно­сини від 24 квітня 1963 року, які підписано Союзом РСР і на підставі правонаступництва відповідно до ст. 7 Закону „Про правонаступництво України” та інших актів запроваджено до націо­нального законодавства України – Положення про дипломатичні представництва та консульські установи іноземних держав в Україні, затвердженого указом Президента України від 10 червня 1993 року, а також деяких двосторонніх міждержавних договорів, і які застосо­вуються на принципах взаємності.

Порядок в’їзду до України, виїзду за її межі іноземців та осіб без громадянства встановлено статтями 25, 26, 27, 28 Закону України „Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства” та кон­кретизовано у Правилах в’їзду іноземців в Україну, їх виїзду з Ук­раїни і транзитного проїзду через її територію.

Загалом, іноземці та особи без громадянства можуть в’їжджати в Україні за паспортними документами. Паспортний документ – це документ, виданий уповноваженими органами іноземної держави або уповноваженими органами спеціалізованими установами чи іншими автономними організаціями системи ООН, що підтверджує громадянство (підданство) іноземця посвідчує особу іноземця чи особу без громадянства, надає право виїзду за кордон і визнається Україною.

Відповідно до п. 11 Правил в’їзду іноземців в Україну, їх виїзду з України і транзитного проїзду через її територію, затверджених постановою Кабінету Міністрів України (далі - КМУ) № 1074 від 9 грудня 1995 року, в’їзд в Україну, а також виїзд з України може здійснюватися:

- іноземців – за паспортним документом і за наявності відпові­дної візи, якщо інший порядок в’їзду та виїзду не встановлено законодавством України;

- іноземців, які постійно проживають в Україні, – за паспорт­ним документом з відміткою про наявність дозволу на пос­тійне проживання та посвідки на постійне проживання;

- осіб без громадянства, які постійно проживають в Україні, – за посвідченням особи без громадянства для виїзду за кордон;

- іноземців та осіб без громадянства, які перебувають в Україні на підставі дозволу відповідного центру зайнятості на праце­влаштування на визначений термін, – за паспортним доку­ментом з відміткою про наявність дозволу на працевлашту­вання та посвідки на тимчасове проживання;

- іноземців та осіб без громадянства, які навчаються у навчаль­ний закладах України не менш як протягом одного року, – за паспортним документом з відповідною відміткою.

Громадяни держав, з якими Україною укладено міжнародні до­говори про взаємні безвізові поїздки, в’їжджають в Україну за дійсним паспортним документом, якщо інше не передбачено міжна­родним договором України.

Безвізовий режим не потребує обов’язкового оформлення візових документів, але не скасовує реєстраційного порядку в’їзду та виїзду, тобто наявності паспортного документа та його пред’явлення на кордоні. Він встановлюється на умовах взаємності міжурядовими угодами, а також може передбачатися у національному законо­давстві.

Крім цього, розпорядженням КМУ № 145-р від 19 березня 1997 року для іноземців та осіб без громадянства, які є круїзними туристами, що подорожують на морських і річкових суд­нах, встановлено безвізовий порядок сходження на берег; розпоряд­женням КМУ № 490-р від 5 вересня 1997 року у рамках заходів, спрямованих на забезпечення виконання проголо­шеного Україною курсу на вступ до Європейського Союзу, з 1 груд­ня 1997 року для власників дипломатичних паспортів – громадян країн-членів Європейського Союзу, які відвідують Україну в службових справах терміном до 90 діб, визначено безвізовий режим поїздок в Україну; розпорядженням КМУ № 1367-р від 9 грудня 1999 року для пред’явників перепусток ООН, які відвідують Україну в службових справах, з 1 січня 2000 року встановлено безвізовий режим поїздок в Україну.

Документи, які дають право в’їзду на територію України, перед­бачені статтею 10 Закону України „Про порядок допуску та умови перебування підрозділів збройних сил інших держав на території України”. Особи військового і цивільного персоналу підрозділів збройних сил інших держав під час перетинання державного кордо­ну України при собі повинні мати: а) паспортні документи; б) офіційні посвідчення особи з фотокарткою, якщо в’їзд провадить­ся за загальним списком, а командир підрозділу може підтвердити свою особу паспортним документом.

Особам без громадянства, які постійно проживають в Україні, для виїзду за кордон необхідно отримати спеціальне посвідчення. Положення про посвідчення особи без громадянства для виїзду за кордон затверджено постановою КМУ № 610 від 7 серпня 1995 року.

Посвідчення особи без громадянства для виїзду за кордон є доку­ментом, що посвідчує особу без громадянства під час перетинання державного кордону України та перебування за кордоном. Згідно з Положенням, зазначене посвідчення оформляється особам без грома­дянства, які досягли 16-річного віку і постійно проживають в Україні, за їх особистим зверненням (зверненням їх законних представників) про одержання посвідчення до територіального органу внутрішніх справ за місцем проживання. У виняткових випадках – за наявності вимог держави, до якої здійснюється виїзд, чи вимог міжнародної організації, для участі в заходах якої здійснюється виїзд, – по­свідчення може бути оформлено до досягнення особою без грома­дянства 16-річного віку. Термін дії посвідчення – три роки. Прави­ла та порядок оформлення й видачі посвідчень визначаються МВС України.

Для виїзду за межі України такої категорії іноземців та осіб без громадянства, як біженці, постановою КМУ № 1526 від 11 жовтня 2002 року затверджено Положення про про­їзний документ біженця для виїзду за кордон. Цей документ по­свідчує особу, яка отримала статус біженця, та надає їй право на виїзд з України і в’їзд в Україну. Видається органом міграційної служби за місцем проживання біженця, який досяг 16-річного віку за наявності посвідчення біженця. Дитина, яка розлучена з сім’єю і якій надано статус біженця, за клопотанням її законних представників може отримати проїзний документ для виїзду за кор­дон до досягнення 16-річного віку.

Документ видається на термін дії посвідчення біженця, за умови, що цей термін не менший ніж три місяці. Порядок оформлення, ви­дачі та продовження терміну дії документа визначається Державним комітетом України у справах національностей та міграції за погод­женням з МВС України і Міністерством закордонних справ України.

2. Віза (від фр. – той, від лат. – побачений, переглянутий) є доз­волом (рішенням) України у вигляді позначки в паспортному доку­менті, що засвідчує лише право іноземця або особи без громадянства на в’їзд до України, транзитний проїзд через її територію і виїзд з території України. Остаточне вирішення питання щодо допуску на територію чи дозволу виїзду з неї цих осіб нале­жить посадовим особам Державної прикордонної служби у пунктах пропуску через державний кордон за умови виконання іноземцями та особами без громадянства встановлених вимог щодо в’їзду, транзитного проїзду, виїзду з України.

Оформлення іноземцям та особам без громадянства візових до­кументів (візова анкета – заява встановленого КМУ зразка на оформлення візи на в’їзд в Україну, транзитний проїзд через її територію та візова етикетка – кольорова наклейка встановленого КМУ зразка, що приклеюєть­ся на візову сторінку паспортного документа) здійснюється у поряд­ку, встановленому постановою КМУ „Про запровадження нового порядку оформлення візових документів для в’їзду в Україну” № 227 від 20 лютого 1999 року, розпорядженням КМУ „Про порядок оформлення віз для тим­часового перебування іноземних громадян та осіб без громадянства в Україні з метою туризму” № 803-р від 29 грудня 1995 року.

Візи залежно від мети поїздки поділяються на типи:

1) дипломатична віза;

2) службова віза (буває трьох видів);

3) ділова віза;

4) віза для працівників рятувальних служб;

5) студентська віза;

6) віза для науковців;

7) віза для працівників засобів масової інформації;

8) віза для представників релігійних місій;

9) віза для представників гуманітарних місій;

10) віза для в’їзду з метою культурного та спортивного обміну;

11) віза для в’їзду з метою туризму;

12) приватна віза;

13) імміграційна віза;

14) віза для обслуговуючого персоналу транспортних засобів міжнародного сполучення;

15) транзитна віза;

16) віза для в'їзду з метою організації та проведення чемпіонату Європи 2012 року з футболу.

Віза представникам промислових, торговельних, фінансових та політичних кіл, які в’їжджають в Україну у службових справах на запрошення державних установ, підприємств чи організацій, зареє­строваних в Україні в установленому порядку, візи ділова, студен­тська, для науковців, для працівників засобів масової інформації, для представників релігійних та гуманітарних місій, для культурно­го та спортивного обміну, для туризму, для приватних справ та ліку­вання, для працевлаштування або транзитна не дають права інозем­цеві або особі без громадянства змінювати статус перебування на будь-який інший та звертатися за дозволом на постійне проживання в Україні.

У візовій етикетці, яка заповнюється відповідно до рекомендацій Міжнародної організації цивільної авіації (ІКАО, Dос 9303/2) та по­станови КМУ „Про порядок заповнення ма­шинозчитуваної зони документів, що посвідчують особу” від 28 чер­вня 1997 року, зазначається термін, протягом якого іноземець або особа без громадянства можуть в’їхати і перебувати в Україні чи здійснити транзитний проїзд через її територію.

Залежно від періоду дії візи поділяються на короткотермінові (до шести місяців) та довготермінові (від шести місяців до п’яти років, якщо інше не передбачено законодавством України).

Візи оформляються як разові, дво- та багаторазові, колективні.

Термін дії віз за типами:

- дипломатична, службова для технічного персоналу іноземних дипломатичних представництв та консульських установ в Україні, членів їхніх сімей, представників міжнародних органі­зацій в Україні, а також представників органів державної вла­ди іноземних країн, для працівників засобів масової інфор­мації – відповідно до двосторонніх міжнародних договорів України, на засадах взаємності або на весь період акредитації;

- службова для представників військових формувань та уста­нов, які в’їжджають в Україну на запрошення відповідних міністерств, інших державних органів, службова для представ­ників промислових, торговельних, фінансових та політичних кіл, які в’їжджають в Україну на запрошення державних уста­нов, підприємств чи організацій,