У виробництві взуття і кожгалантерейних виробів шкіра займає найважливіше місце. Шкіряне виробництво — одне з найдавніших. За багато століть до нашої ери люди вміли перетворювати шкіри тварин у шкіру. Технологія виробництва шкір удосконалювалася повільно, процеси були тривалими і вимагали значних витрат праці. Зараз асортимент шкір розширений, поліпшена якість шкіри при значному зниженні трудомісткості і тривалості циклу виготовлення, упроваджені нові методи дублення й обробки шкіри, поліпшені санітарні умови праці працюючих, освоєне прогресивне устаткування, що дозволяє в ряді випадків організувати виробництво з автоматизацією окремих процесів і операцій.
Незважаючи на це, проблеми підвищення якості шкіри і розширення її асортименту залишаються актуальними. Адже від якості і зовнішнього вигляду верха взуття багато в чому залежить якість взуття. Шкіряний низ (підошва) взуття зараз успішно заміняється різними синтетичними матеріалами — термоеластопластами.
Ефективність взуттєвого виробництва багато в чому визначається ступенем використання сировинних і допоміжних матеріалів. На взуттєвих підприємствах використання шкіри (наприклад, для верха взуття) складає в середньому (70...72)%, отже, (28...30)% шкіри переходить у малокорисні відходи.
Як показує аналіз, ці відходи складаються з міжмодельних (10-12%), крайових і додаткових міжмодельних (10...12)% відходів, а також з відходів унаслідок вад шкіри (6...9)%. Зниження міжмодельних відходів пов'язано в основному з проблемами взуттєвого виробництва — удосконаленням проектування і моделювання, технологією виготовлення взуття, оптимізацією системи розкрою шкір, а також із кваліфікацією закрійника. Одержання шкіри з ізотропними (рівномірними) фізико-ме-ханічними властивостями по всій площі, чи зниження усунення втрат через вади, крайових і додаткових відходів є проблемою тваринництва і шкіряної промисловості.
Основні напрямки зниження цих утрат — ліквідація вад шкіри, облагороджування лицьової поверхні шкіри шляхом механічного видалення чи вад маскування їх оздоблювальним покриттям.
Зменшення міжмодельних відходів у взуттєвому виробництві досягається виборчим (селективним) додублюванням і наповненням пухких периферійних ділянок шкіри в процесі її виробництва. Інша важлива проблема — створення різноманітного асортименту шкір, сучасних методів обробки і конкретного призначення (наприклад, шкіри для верха взуття дитячої, жіночої, повсякденної, жіночої для модельних чобітків, чоловічої, спортивної, для людей похилого віку). Випуск шкір для верха взуття конкретного призначення дозволить розширити асортимент взуття, що користається підвищеним попитом. Поряд з виробництвом шкіряного взутгя випускається традиційне для нас взуття — валянки, а також гумове взуття.
Виробництво шкіряного взуття починається з моделювання. Подальше виробництво взуття по відібраних моделях є багатоопераційним з використанням механічних і фізико-хімічних процесів. Найбільш масовий вид виробництва взуття — клейовий метод кріплення, що замінив рантовий спосіб. Виробництво взуття починають з готування заготівлі верха взуття з різних матеріалів і виготовлення деталей низу взуття. Останнім часом для складання взуття почали застосовувати напівавтоматичні лінії, на яких виконують технологічні операції від затягування верха до кріплення підошов і зняття взуття з колодки. При цьому три перші операції на лінії виконуються робітниками, а інші сім — автоматично. Продуктивність таких ліній складає 120 пар/год.
Інший перспективний напрямок у виробництві взуття — створення гнучких автоматизованих комплексів-модулів. Модулі
складаються з обмеженого числа машин і автоматів, пов'язаних між собою автоматизованими транспортними засобами, окремими технологічними процесами й автоматичними маніпуляторами. Такі модулі призначені для підготовки низу взуття перед кріпленням їх клейовим чи литтьовим методами, тобто для найбільш трудомістких ділянок. Для виробництв, що випускають витончене взуття в різноманітному асортименті моделей, гнучкі автоматизовані комплекси більш ефективні, чим напівавтоматичні лінії.
Швейна промисловість
Це галузь легкої промисловості, що робить одяг і інші швейні вироби побутового і технічного призначення з тканин, трикотажних полотнин, натуральної і штучної шкіри і хутра, нових матеріалів. Для сучасного швейного виробництва характерний зрослий рівень техніки, технології й організації виробництва. Однак швейна промисловість усе ще відноситься до числа найбільш трудомістких галузей народного господарства, у якій переважає одноманітна праця робітників зі значною часткою (до 80%) ручних засобів.
Виробництво швейних виробів починається з розробки моделей, потім розробляють конструкцію відібраної моделі одягу. Визначають, з яких деталей і матеріалів буде складатися цей виріб, складають лекала для розкрою текстильних матеріалів. Роблять розрахунки оптимального використання тканин у готовому виробі для зниження відходів при розкрої. Далі в підготовчо-закрійному цеху на спеціальних столах настилають кілька шарів тканини. На ці настили тканини накладають лекала в оптимальному розкладі і виконують "крейдування". Після цього спеціальним электроножем вирізують по накрейдованим лініям окремі деталі майбутнього виробу.
Донедавна всю цю роботу робили вручну. Зараз на швейних підприємствах почали застосовувати автоматичні системи проектування лекал, їхньої розкладки і розкрою тканини. Використання цих настилочно-розкрійних комплексів дозволило автоматизувати працю робітників і скоротити відходи тканини при розкрої.
Деталі одягу, скомплектовані в пачки, подають у швейні цехи. Там відповідно до визначеної технології на швейних машинах (універсальних, спеціальних, напівавтоматах) їх з'єднують у готові вироби, роблять волого-тегшову обробку (прасування) і після контролю якості відправляють на склад для комплектації за розмірами і ростами перед відправленням замовнику (у торгівлю).
Проведені наукові і конструкторські розробки по удосконалюванню технології й устаткування для швейної промисловості показали можливість створення цілком автоматизованого виробництва готових швейних виробів, що працює за двома схемами — за замовленням торгових організацій і за індивідуальними замовленнями населення.
В основі такого виробництва лежать автоматизоване моделювання і конструювання одягу; автоматичні розкрійні комплекси з маніпуляторами — комплектовшиками крою; спеціалізовані швейні машини і напівавтомати з мікропроцесорним керуванням; автоматичні транспортні системи з адресною подачею напівфабрикатів по робочих ділянках; системи для проведення складальних процесів з окремих деталей крою і потім з них готових швейних виробів. Автоматизація виробництва у швейній промисловості дозволить у (2...4) рази підвищити продуктивність, а головне змінити сам характер праці працюючих на швейних підприємствах; робітник буде керувати машиною, а не служити її придатком.
Технічні тканини випускаються всіма галузями текстильної промисловості. Зараз на їх виробництво в різних країнах витрачається (28...30)% загального обсягу волокон, що випускаються.
Бавовняні технічні тканини використовуються для фільтрування різних середовищ і як каркас при виготовленні авіа-, авто-і вело покришок, конвеєрних стрічок і приводних пасів, клейонок і конструкційних матеріалів типу текстоліту, рукавів і ін. З лляних технічних тканин найважливішими є парусини, брезенти і рукавні тканини. До вовняних технічних тканин відносяться сукна для прокладок, фільтрів, покрить деталей різних машин. Шовкові тканини в основному використовуються як ситові. Як ізоляційні матеріали широко застосовуються тканини зі скловолокна, з азбестових тканин виготовляють вогнестійкі вироби, а з металевих ниток (дроту) виробляють термостійкі сітки. Зараз натуральні волокна (бавовна, льон, вовна і шовк) замінюються в технічних тканинах хімічними, частка яких у загальному обсязі споживання волокон для цього постійно зростає.
Для робітників хімічної, нафтової, металургійної, електрохімічної й іншої галузей промисловості необхідно виготовляти захисний спецодяг, що шиють із тканин, які мають визначенні властивості. Так, тканина із синтетичного термостійкого волокна лола не спалахує у відкритому полум'ї пропанового пальника
(120 °С), а тканина з арамідних волокон, з якої шиють захисний одяг для лісорубів, стійка до механічних впливів.
В електричних і електронних пристроях все більше використовують тканні стрічкові кабелі, що несуть у собі електричні провідники, розташовані в напрямку основи. Мала товщина таких кабелів визначає їх переважне застосування в умовах обмеженого простору, особливо на космічних об'єктах.
