Підходи до порівняння економічних систем

Як нам порівнювати економічні системи? Яку мету ми ставимо перед собою? Насамперед ми намагаємось виявити спільне та відмінне між національними економічними системами та шляхи підвищення ефективності цих систем.

Економічні системи можна порівнювати по-різному. Найзагальніше - за формою власності на засоби виробництва та організації ринку. Такий підхід є дещо політизований, і його прихильники такі, як Мілтон Фрідмен та Фредерік Гайек були представниками дуже консервативного погляду, що природу економічної системи визначає політична система. Капіталізм автоматично дбає про створення демократії, коли соціалізм автоматично дбає про створення диктатури.^[63][63] У цьому випадку національні економіки традиційно можна поділити на дві великі групи:

1) економіка вільного підприємництва (синоніми: капіталізм, демократія, ринкова економіка, економіка вільної конкуренції тощо), де панівною є приватна власність, а питання економічної організації - що, як і для кого виробляти - реґулює ринок; це так званий економічний лібералізм, принципом якого є laissez faire, laissez passé - "нехай кожен йде своїм шляхом";

2) командно-адміністративна економіка (соціалізм (деспо­тичний), комунізм, тоталітаризм, планова економіка тощо), де панів­ною є державна власність, а тому держава адміністративно вирішує що, як і скільки виробляти, як розподіляти і кому спожи­вати. Інструментом цього є директивні плани.

Слід зазначити, що ні економічна система вільного підпри­ємництва, ані командно-адміністративна, не виявили щонайменшої екологічної ефективності. І перша, і друга дбали насамперед про економічні результати - відповідно збільшення прибутку та збіль­шення обсягів виробництва.

Проте, як зазначав В.Снавелі, "шок від депресії 1930-х років дав поштовх для глибокого перегляду традиційних поглядів. Як нас­лідок цього, створена капіталістична система прямувала до зміни від відносно широкої політики laissez-faire до політики збільшення урядового впливу, спрямованого на протидію серйозним розладам, спричинених депресією. Традиційна капіталістична економіка та­ким чином еволюціонувала у нові форми відомі як змішано-капіталістичні системи".^[64][64]

Насправді очевидним є вплив однієї системи на іншу, а "...тер­мін змішана, який показує, що економічні системи багатьох країн поєднують головні інституції обох - капіталізму і соціалізму".^[65][65] Ознаками, які притаманні цьому типу систем, М.Шнітцер та Дж.Нордайк вважають:

1) забезпечення повної зайнятості як основної економічної умови;

2) створення програм соціального добробуту;

3) важливим елементом є індикативне економічне планування;

4) забезпечення умов для повної зайнятості, соціального добробуту та економічного планування вбачається у націоналізації економіки;

5) "...Найбільша промисловість є у приватній власності. Вироб­ництво і розподіл... в руках приватного підприємництва....Уряд відіграє визначну роль в економіці цих країн, використовуючи монетарну та фіскальну політику. Контроль над бюджетом та кредитом дає урядові величезні засоби впливу на економічні рішен­ня бізнесових фірм. Перерозподіл доходу у цих країнах завер­шу­ється не проґресивним оподаткуванням, а через трансфертні платежі у формі різних критеріїв соціального добробуту".^[66][66]

Ці висновки автори зробили, розглядаючи п’ять прототипів змішаних економічних систем - Францію, Об’єднане Королівство, Японію, Швецію та Німеччину.

Німеччина називає свою економічну систему соціальною ринко­вою економікою. Це зафіксовано і у Конституції Федера­тивної Республіки Німеччини (ст.20-28), де написано, що вона "...є демократичною і соціальною державою".^[67][67] Тому вважається спра­вед­ливим перерозподіляти доходи за допомогою соціально-полі­тич­них інструментів, щоб "принцип свободи на ринку поєднувати з принципом соціальної компенсації" (Мюллер-Армак).

Завдання соціальної політики - втілити в життя - спра­вед­ливість, безпеку і мир на ґрунті свободи та добробуту:

1) соціальна справедливість вимагає, щоб усе добро в еконо­міці чи вироблені дібра справедливо розподілялись серед членів суспільства;

2) соціальний захист охоплює всі заходи, які охороняють населення країни від таких ризиків для їх життя, як хвороби, нещасні випадки, старість чи безробіття;

3) соціальний мир створюється у суспільстві, якщо всі соціальні групи погоджуються з існуючим станом речей.^[68][68]

Слід зазначити, що орієнтація на критерії соціального добробуту охоплює й певні екологічні чинники, насамперед право жити у чистому навколишньому середовищі, споживати екологічно чисті продукти тощо.

Той факт, що наприкінці ХХ ст. не збереглись у "чистому" вигляді ані економіка вільного підприємництва, ані командно-адміністративна, то порівнюючи сучасні економічні системи, ми порівнюємо еколого-економічну ефективність "змішано-капіталіс­тичних систем" у різних їх національних відмінностях.