Об’єктивно сільське господарство є найбільш природомісткою цариною суспільного виробництва, адже ведення сільського господарства є неможливим без використання ґрунтів та інших природних ресурсів. В Основних напрямах державної політики України у галузі охорони довкілля, використання природних ресурсів та забезпечення екологічної безпеки, затверджених постановою Верховної Ради України від 5 березня 1998 року № 188/98-ВР зазначено, що природно-ресурсний потенціал нашого сільського господарства включає 41,84 млн. гектарів сільськогосподарських угідь (69,3 відсотка території України), в тому числі 33,19 млн. гектарів ріллі (55 відсотків), 7,63 млн. гектарів природних кормових угідь – сіножатей і пасовищ (12,6 відсотка). У сільськогосподарському виробництві щороку використовується понад 10,9 млрд. куб. метрів води, або 36,4 відсотка її загального споживання.
Екстенсивний спосіб ведення сільського господарства зумовив інтенсифікацію сільськогосподарського навантаження на довкілля, яке перевищує допустимі межі. В розрахунку на одного мешканця припадає 0,82 гектара сільськогосподарських угідь, у тому числі 0,65 гектара ріллі, тоді як у середньому по Європі ці показники становлять відповідно 0,44 і 0,25 гектара. Розораність сільськогосподарських угідь досягла 72 відсотків, а в ряді реґіонів перевищує 88 відсотків. До обробітку залучені малопродуктивні угіддя, включаючи прируслові луки і пасовища та схилові землі. Якщо Україна в Європі займає 5,7 відсотка території, то її сільськогосподарські угіддя – 18,9 відсотка, а рілля – 26,9 відсотка.
Чинниками деґрадації природноресурсного потенціалу сільського господарства нації є безгосподарне ставлення до землі, тривала відсутність реального власника, помилкова стратегія максимального залучення земель до обробітку, недосконалі техніка і технолоґія обробітку землі та виробництва сільськогосподарської продукції, невиважена цінова політика, недотримання науково обґрунтованих систем ведення землеробства і, зокрема, повсюдне недотримання сівозмін, внесення недостатньої кількості органічних добрив, низький науково-технічний рівень проектування, будівництва та експлуатації меліоративних систем, недосконала система використання і внесення мінеральних добрив та невиконання природоохоронних, комплексно-меліоративних, протиерозійних та інших заходів.
З сільським господарством тісно пов’язано цілу низку екологічних проблем, правові аспекти розв’язання яких і розглядатимуться у цьому розділі. Глобальний харктер має продовольча проблема, позаяк за підрахунками фахівців, використання людством біосфери вже перетнуло критичну межу її спроможності прогодувати людство. Надзвичайно гострими є проблеми виснаження ґрунтів та інших природних ресурсів, їх забруднення, ущільнення засобами сільськогосподарської техніки, проблема поводження з сільскогосподарськими відходами, проблема застосування новітніх біотехнологій у сільському господарстві: йдеться, зокрема, про технології генетичної модифікації і клонування, генної інженерії тощо.
Слід, однак, мати на увазі, що аграрне право не розглядає сільськогосподарську діяльність тільки як джерело екологічної загрози, але й як об’єкт охорони від екологічних загроз. Адже незважаючи на те, що ведення сільського господарства може заподіювати істотної шкоди природі, сама сільськогосподарська діяльність дуже залежна від екологічних чинників. І це тільки підсилюється ринковою економікою: покупець вибирає продукт з екологічно чистих районів. Екологічну загрозу для сільського господарства можуть становити не тільки стихійні сили природи, але й господарська діяльність людини, в тому числі й сама сільскогосподарська діяльність. Тому право захищає природу від негативного впливу сільськогосподарської діяльності і останню від негативних екологічних чинників.
За своєю правовою природою правовий інститут охорони довкілля в сільському господарстві є складним інститутом одночасно аграрного й екологічного права як комплексних галузей права. Це, так би мовити, точка їх перетину. Окремо слід говорити про таке явище як екологізацію аграрного права. Перебіг екологізації, тобто наповнення екологічним змістом правових приписів охопив практично всі галузі вітчизняного права. Еколого-правові норми і приписи ми можемо відшукати у цивільному, карному, адміністративному та інших галузях права. Цей перебіг послідовно охопив і аграрне право. При цьому, якщо на початку 90-х років минулого століття екологічні приписи в аграрному законодавстві розвивалися окремо від екологічного законодавства, то вже з другої половини 90-х намітилася тенденція до уніфікації норм екологічного права у єдину систему, у зв’язку з чим були внесені зміни до аграрного законодавства. Наразі аграрні законодавчі акти з питань охорони довкілля або містять відсильні норми до екологічного законодавства, або приймаються законодавчі акти, які стоять на межі аграрного й екологічного законодавства і можуть бути віднесені як до першого, так і до другого. Наприклад, такими є Закони «Про пестициди і агрохімікати» від 2 березня 1995 року, «Про захист рослин» від 14 жовтня 1998 року, «Про меліорацію земель» від 14 січня 2000 року тощо.
Говорячи про інститут охорони довкілля в сільському господарстві як про складний правовий інститут, варто звернути увагу на його будову. Аналіз законодавства показує, що правова охорона довкілля здійснюється у двох напрямках: через встановлення правових приписів щодо охорони окремих видів природних ресурсів, що використовуються у сільському господарстві та через правове регулювання здійснення самої сільськогосподарської діяльності. Таким чином екологізація в праві відображується на екологізації самої сільськогосподарської діяльності.
Перший напрям правового регулювання проявляється у таких правових інститутах: охорони земель сільськогосподарського призначення, охорони водних об’єктів, що використовуються у сільському господарстві, охорони сільськогосподарських лісів, охорони надр при здійсненні сільськогосподарської діяльності, охорони диких тварин і рослин тощо. Другий напрям правового регулювання знаходить свій прояв у таких правових інститутах як застосування пестицидів і агрохімікатів у сільскому господарстві, меліорації земель, управління відходами сільського господарства, застосування біотехнологій в сільському господарстві тощо. Надалі ми розглянемо найважливіші правові інститути аграрного права, які спрямовані на охорону довкілля в сільському господарстві.
