Поняття, склад та види рекреаційних зон і територій:правові критерії зонування рекреаційних територій

Відповідно до ст. 63 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» до рекреаційних зон належать ділянки суші та водного простору, призначені для організованого масового відпочинку населення і туризму. Отже, рекреаційні зони - це території (акваторії), призначені для організації відпочинку населення, туризму та проведення спортивних заходів.

Більш детально зміст понять «відпочинок», «туризм», «спорт» розкривається у спеціальних законодавчих актах України.

До рекреаційних зон, як правило, відносять ділянки, зайняті територіями будинків відпочинку, пансіонатів, об'єктів фізичної культури та спорту, кемпінгів, яхт-клубів, туристичних баз, стаціонарних і наметових туристично-оздоровчих таборів, будинків рибалок і мисливців, дитячих туристичних станцій, парків, зелених зон навколо міст та інших населених пунктів і зелених насаджень міст, навчально-туристичних та екологічних стежок, маркованих трас, дитячих і спортивних таборів, інших аналогічних об'єктів, а також земельні ділянки, надані для дачного будівництва і спорудження інших об'єктів стаціонарної рекреації.

Види рекреаційних зон

Рекреаційні зони, залежно від мети і характеру їхнього устрою поділяються на зони, призначені для короткострокового та довго­строкового відпочинку населення.

Рекреаційні зони для короткострокового відпочинку створю­ються на території населених пунктів, приміських, зелених зон, міських лісів, лісопарків, ботанічних, дендрологічних, зоологічних садів, національних природних парків і мають бути легкодоступни­ми для населення.

Рекреаційні зони для довгострокового відпочинку розташову­ються, як правило, за межами населених пунктів. На їхній тери­торії дозволено розміщення соціально-культурних, туристських об'єктів, лікувально-оздоровчих установ тощо.

Залежно від місця розташування можна виділити три види рек­реаційних зон:

— зони оздоровчого відпочинку в межах населених.пунктів;

— приміські та зелені зони;

— зони оздоровчого відпочинку за межами населених пунктів'. У межах населених пунктів до рекреаційних зон належать:

— міські ліси, парки культури та відпочинку, сквери та сади житлових районів і мікрорайонів;

— міські пляжі, водойми, спортивні комплекси, басейни, соціально-культурні та природні об'єкти, розміщені на ділянках міської території;

— ботанічні та дендрологічні парки, зоологічні сади, частина національних природних парків.

За межами населених пунктів для відпочинку населення вико­ристовуються:

— приміські та зелені зони, до складу яких входять місцевості, придатні для водного спорту;

— місця розташування лікувально-оздоровчих установ (будинки відпочинку, пансіонати, піонерські та спортивні табори тощо);

— території для колективного садівництва громадян. Неабияку роль в організації відпочинку відіграють і зони оздоровчого відпочинку поза населеними пунктами, їхніми приміськими й зеленими зонами. До них належать території, зайняті туристськими базами й таборами з прилеглими пішохідними туристськими маршрутами; території, що використовуються для ', відпочинку на шляху пролягання морських і річкових круїзів, І залізничних й автомобільних туристських маршрутів; території для! відпочинку в приміських національних парках.

Рекреаційні зони залежно від правового режиму економічної І діяльності та порядку застосування законодавства на їхній території [ поділяються на два види:

І — зони як культурні або окультурені ділянки земельного чи водного простору, в межах яких заборонено господарську та іншу діяльність, що руйнівно впливає на навколишнє середовище або | перешкоджає використанню їх для організації масового відпочинку та туризму населення;

ІІ — спеціальні туристсько-рекреаційні (вільні) економічні зони | як частини території України, на яких упроваджується і діє І спеціальний правовий режим економічної рекреаційної діяльності;' та порядок застосування законодавства України. І Правове регулювання використання й охорони першого виду зон здійснюється за еколого-правовими нормами. Правове підґрунтя режиму другого виду становить Закон України «Про за­гальні засади створення і функціонування спеціальних (вільних) економічних зон» та інше спеціальне законодавство.

Залежно від організаційної форми рекреаційні зони можуть бути:

— юридичними особами (наприклад, парк культури та відпочинку);

— структурними підрозділами у складі інших юридичних осіб (наприклад, рекреаційні зони ботанічних садів, дендрологічних, зо­ологічних парків, національних природних парків);

— територіями без певної організаційної форми, що перебува­ють у віданні безпосередньо місцевої ради (сквери, бульвари, зони відпочинку житлових районів).

За характером використання рекреаційні зони поділяються на:

— моноваріантні (тільки для одного виду рекреаційної діяль­ності);

— поліваріантні (можуть використовуватися для двох і більше видів рекреаційної діяльності, один з яких заперечує решту);

— комплексні (можливе одночасне використання кількома ви­дами рекреаційної діяльності).

зонування рекреаційних зон

З метою забезпечення правового режиму використання й охорони рекреаційних зон на їх територіях може бути визначено різні функціональні зони: особливої охорони; пізнавальна; для короткострокового відпочинку; обслуговування відвідувачів; господарського призначення.

Раціональне використання рекреаційних зон за умов подальшого збільшення кількості рекреантів багато в чому залежить від додержання допустимих меж рекреаційної навантаженості на відповідній території. Найбільш допустимою завантаженістю в науковій літературі вважається гранична місткість територій для забезпечення нормальних умов відпочинку без порушення відновлювальних властивостей природних комплексів.

Ці межі визначаються нормативами рекреаційної навантаженості щодо функціональних зон (лісової, лісопаркової, паркової) або залежно від величини міста.

За функціональною ознакою для лісових територій встановлено нормативи від 1 до 10 чоловік на гектар, для лісопаркових — від 8 до 20 чоловік і для паркових — від ЗО до 150 чоловік на гектар.

Для населених пунктів з кількістю населення більш ніж 1 млн чоловік зелені зони встановлюються за індивідуальними проектами.

Залежно від санітарних і кліматичних умов допускається збільшення чи зменшення площі лісів зелених зон не більш як на 15 відсотків.

У лісостеповій і степовій лісорослинних зонах з лісистістю 2 відсотки і менше до лісопаркової частини належить уся площа лісів зеленої зони. Для забезпечення використання й охорони рекреаційних зон навколо них влаштовуються особливі захисні земельні ділянки лісового фонду радіусом 0,5 кілометра'.

79.Правовий режим земель рекреаційного призначення та їх використання для організації відпочинку та туризму.

Правовий режим рекреаційних зон — це сукупність правил, ви­мог щодо створення, використання, управління, охорони рекреаційних зон, покликаних сприяти ефективному функціонуванню цих зон з метою відновлення життєвих сил і працездатності лю­дини.

Рекреаційні зони як юридичне поняття є комплексним, тому їх правовий режим визначено в еколого-правових нормах різних за­конів.

Зміст правового режиму використання та охорони рекреаційних зон становлять:

— визначення поняття рекреаційним зон як об'єктів правового регулювання, їхні види, порядок створення-

— управління в галузі використання та охорони рекреаційних зон;

— правові форми використання рекреаційних зон'

— механізм правової охорони рекреаційних зон"

— відповідальність за порушення правового режиму рекреаційних зон.

Уперше в законодавстві України поняття рекреаційних зон бу­ло визначено Законом України «Про охорону навколишнього природного середовища». В загальних рисах було окреслено їхній пра­вовий режим, органи, що встановлюють такий режим.

Доповнюється поняття рекреаційних зон та їхній правовий режим в Земельному кодексі Україна де визначається склад земель рекреаційного значення, що становлять базовий простір для створення таких зон. Водночас, перелік земель не є вичерпним. У загальних рисах кодексом визначено правовий режим рекреаційних зон, питання їхньої охорони та викорис­тання'.

Деякі особливості правового режиму рекреаційних зон визна­чено Лісовим кодексом України. Згідно зі ст. З цього кодексу ре­креаційна функція лісу визнається переважною, а рекреаційне лісокористування розглядається як неодмінна умова відновлення сил і здоров'я людини, підвищення трудового потенціалу суспільства. Лісовий кодекс виділяє використання лісу та земель­них ділянок лісового фонду в рекреаційних, культурно-оздоров­чих, спортивних та туристичних цілях ^ самостійний вид права лісокористування, встановлює спеціальні права й обов'язки ко­ристувачів, порядок їх виникнення та припинення, особливості постійного та тимчасового лісокористування для зазначених цілей2. Режим рекреаційних зон визначається Порядком поділу лісів на групи, віднесення їх до категорій захищеності та виділен­ня особливо захисних земельних ділянок лісового фонду затвер­дженим постановою Кабінету Міністрів України від 27 липня 1995 р.3.

Окремі аспекти правового режиму рекреаційних зон висвітлено у Водному кодексі України, зокрема це норми, що встановлюють порядок і вимоги рекреаційного водокористування4.

Чіткіше особливості правового режиму рекреаційних зон відоб­ражено в Законі України «Про природно-заповідний фонд Ук­раїни», оскільки більшість об'єктів природно-заповідного фонду можуть використовуватися для рекреаційних цілей, а на їх теренах можливе створення рекреаційних зон.

Так, до складу рекреаційних зон можуть входити зони антропо­генних ландшафтів біосферних заповідників, зони стаціонарної ре­креації національних природних і регіональних ландшафтних парків, експозиційні зони ботанічних садів, дендрологічних парків, рекреаційні зони зоологічних парків'.

Крім того, правовий режим рекреаційних зон як вільних еко­номічних зон регулюється нормами Закону України від 13 жовтня 1992 р. «Про загальні засади створення і функціонування спеціаль­них (вільних) економічних зон»2.

Правовому режиму рекреаційних зон властиві:

— наявність загального та спеціального правового регулювання режиму використання й охорони рекреаційних зон;

— спрямованість на досягнення спеціальної мети — відновлен­ня життєвих сил і працездатності людини;

— врахування того, що ці об'єкти створено як природою, так і людиною;

— заборона господарської та іншої діяльності, що шкідливо впливає на навколишнє природне середовище, призводить до будь-яких змін природного ландшафту;

— заборона будь-яких дій, що порушують суспільні інтереси при використанні рекреаційних зон;

— обмеження права користування такими територіями;

— установлення спеціального порядку створення рекреаційних зон;

— загальнодержавний характер власності на природні ресурси рекреаційного значення;

— установлення додаткових обов'язків користувачів (зокрема орендарів);

— змішаний характер правового режиму рекреаційних зон. На територіях рекреаційних зон забороняється будь-яка діяльність, що може завдати шкоди навколишньому середовищу і суперечить цілям та завданням рекреаційних зон. До різновидів та­кої діяльності належать: розвідка і розробка корисних копалин; на­дання земельних ділянок на ведення садівництва, дачного будівництва; будівництво магістральних шляхів, трубопроводів, ліній електропередач й інших комунікацій, а також будівництво й експлуатація господарських і житлових об'єктів, не пов'язаних з функціонуванням рекреаційних зон; рух і стоянка механізованих транспортних засобів, не пов'язаних із функціонуванням таких зон; розширення та будівництво нових господарських об'єктів.