Основні функції управління у сфері охорони навколишнього природного середовища

Під функціями управління в галузі охорони навколишнього при­родного середовища (екологічного управління) слід розуміти основні напрями організаційно-правового впливу на суспільні відносини в галузі охорони довкілля, раціонального використання природних ре­сурсів та забезпечення екологічної безпеки.Функції управління забезпечуються діяльністю суб'єктів уп­равління. Основним суб'єктом управлінської діяльності є держава в особі її органів, в першу чергу, органів виконавчої влади. Ті функції управління, реалізація яких покладається на державу, є функціями державного управління. Стаття 16 З.У «про охорону навколишнього природного середовища» визначає, що управління охороною навколишнього природного середовища полягає у здійсненні в цій галузі функцій спостереження, дослідження, екологічної експертизи, контролю, прогнозування, програмування, інформування та іншої виконавчо-розпорядчої діяльності.Ефективне державне управління якістю навколишнього природ­ного середовища неможливе без наявності відповідної інформації про його стан. Ця інформація зараз збирається та аналізується за допомо­гою державної системи моніторингу довкілля.Державний моніторинг довкілля (екологічний моніторинг) є однією з функцій державного управління у відповідній сфері суспільних відносин. Його сутність полягає в організації системи спостережень за станом навколишнього природного середовища, рівнем його забруднення, якісни­ми та кількісними характеристиками природних ресурсів з метою забез­печення збору, оброблення, збереження та аналізу інформації про стан навколишнього природного середовища, прогнозування його змін та роз­робки науково обґрунтованих рекомендацій для прийняття ефективних управлінських рішень.Порядок проведення державного екологічного моніторингу регу­люється Положенням про державну систему моніторингу довкілля, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 30 березня 1998 р.Залежно від функціонального призначення розрізняють 3 основні типи моніторингу:загальний (стандартний), що здійснюється систематично за стандартними параметрами на базовій мережі спостережень з метою виявлення фактичного екологічного стану, вироблення та прийняття ефективних управлінських рішень на всіх рівнях;оперативний (кризовий), тобто система додаткових спостережень у зонах підвищеного ризику, що здійснюється як через державну мере­жу пунктів спостережень, так і через тимчасову мережу, під час виник­нення несанкціонованих чи аварійних забруднень і стихійного лиха, з метою оповіщення та розроблення оперативних заходів щодо ліквідації їх наслідків та захисту населення, екосистем і власності;фоновий (науковий), тобто система спостережень за природни­ми ресурсами, природними об'єктами та природними системами, які не зазнають прямого антропогенного впливу, з метою одержання інформації для оцінок і прогнозування змін стану природних об'єктів внаслідок господарської діяльності (здійснюються через ме­режу біосферних і природних заповідників, спеціальних наукових станцій).Залежно від об'єкта моніторингу розрізняється: комплексний моніторинг навколишнього природного середовища (довкілля); моніто­ринг земель (і їх складової — грунтів), моніторинг поверхневих та підзем­них вод, моніторинг лісів, моніторинг рослинного світу, моніторинг ди­кої фауни, моніторинг атмосферного повітря, моніторинг місць вида­лення відходів, моніторинг фізичних факторів (шум, електромагнітні поля, радіація, вібрація тощо), моніторинг територій та об'єктів природ­но-заповідного фонду, моніторинг курортів та деякі інші.За рівнем узагальнення отриманої моніторингової інформації розрізняють локальний моніторинг (тобто такий, який здійснюється на території окремих об'єктів (підприємств, населених пунктів, діля­нок ландшафтів); регіональний (у межах адміністративно-тери­торіальних одиниць, на територіях економічних та природних регіонів; загальнодержавний (на території країни в цілому). Нарешті, 4-й рівень системи спостережень за станом навколишнього природ­ного середовища — глобальний, його складовою є фоновий моніто­ринг, що здійснюється в Україні. Однією з основних функцій управління в галузі охорони навколиш­нього природного середовища є облік. Державний облік у галузі природокористування та охорони довкілля — це хронологічне, систематичне або комбіноване нагромад­ження, групування та узагальнення інформації про стан навколишнього середовища, динаміку його змін, джерела впливу на нього, використання природних ресурсів, здійснення природоохоронних заходів та іншої екологічно важливої інформації, отриманої з первинних документів, що прийняті до обліку.Однією із важливих форм первинного обліку є екологічна паспор­тизація об'єктів — здійснюване суб'єктом господарювання збирання узагальнених за спеціально встановленою формою даних про екологічні показники діяльності об'єкта, використання ним природних ресурсів, ступінь потенційної небезпеки для навколишнього природного середо­вища. Екологічний паспорт підприємства — документ, що ведеться суб'єктом господарювання, діяльність якого пов'язана з використанням природних ресурсів та/чи негативним впливом на довкілля і містить комплекс відомостей про використання підприємством природних ресурсів і його впливи на стан довкілля.

Крім статистичного обліку, паспортизації та реєстрації, важливою правовою формою фіксації облікових даних про природні ресурси, об'єкти та комплекси є державні кадастри природних ресурсів - Це систематизовані зводи відомостей про кількісні, якісні характеристики природних ресурсів, їх обсяг, оцінку, характер та правовий режим, розподіл серед власників та користувачів, призначені для забезпечення органів державної влади, органів місцевого самоврядування, заінтересо­ваних фізичних та юридичних осіб інформацією з метою регулювання раціонального використання, охорони та відтворення природних ресурсів.В Україні відповідно до законодавства ведуться такі державні кадастри: Державний земель­ний кадастр, Державний водний кадастр, Державний лісовий ка­дастр, Державний кадастр родовищ та проявів корисних копалин, Державний кадастр рослинного світу, Державний кадастр тваринного світу, Державний кадастр територій та об'єктів природно-заповідного фонду, Державний кадастр природних територій курортів, Держав­ний кадастр природних лікувальних ресурсів, регіональні кадастри природних ресурсів. Стандартизація та нормування є функцією державного управління в галузі охорони навколишнього природного середовища. Відповідно до ст. 31 Закону «Про охорону навколишнього природного середови­ща» екологічна стандартизація і нормування проводяться з метою встановлення комплексу обов'язкових норм, правил, вимог щодо охорони навколишнього природного середовища, використання природних ресурсів та забезпечення екологічної безпеки.Стандартизацією відповідно до ст. 1 Закону України від 17 травня 2001 р. «Про стандартизацію» є діяльність, що полягає в установленні положень для загального і багаторазового застосування щодо наявних чи можливих завдань з метою досягнення оптимального ступеня впо­рядкування у певній сфері, результатом якої є підвищення ступеня відповідності продукції, процесів та послуг їх функціональному при­значенню, усуненню бар'єрів у торгівлі і сприянню науково-технічному співробітництву. Стандартами цей Закон визнає докумен­ти, розроблені на основі консенсусу та затверджені уповноваженим органом, що встановлюють призначені для загального і багаторазово­го використання правила, інструкції або характеристики, які стосу­ються діяльності чи її результатів, включаючи продукцію, процеси або послуги, дотримання яких є необов'язковим. Стандарт може містити вимоги до термінології, позначок, пакування, маркування чи етикетування, які застосовуються до певної продукції, процесу чи по­слуги.Екологічне нормування — це діяльність спеціально уповноваже­них державних органів у галузі охорони навколишнього природного середовища, інших центральних органів виконавчої влади щодо роз­роблення та затвердження меж допустимого впливу на довкілля хімічного забруднення, фізичних, біологічних та інших шкідливих факторів, що походять від стаціонарних та пересувних джерел, а також меж використання природних ресурсів та дозволених природо-перетворюючих заходів.Відповідно до ст. 33 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» до екологічних нормативів у першу чергу належать нормативи гранично допустимих викидів (ГДВ) у атмосфер­не повітря та гранично допустимих скидів (ГДС) у воду та грунти за­бруднюючих хімічних речовин, а також гранично допустимих рівнів (ГДР) фізичних факторів, зокрема шуму, вібрації, іонізуючого ви­промінювання (радіації), електромагнітних факторів, а також шкідливих біологічних факторів, тобто будь-яких чинників біотично­го походження (віруси, бактерії, грибки, токсини, чинники біохімічної дії, генетично модифіковані організми тощо), що здатніЕкологічне ліцензування — це відносини між державою в особі її спеціально уповноважених органів та суб'єктами господарювання (фізичними та юридичними особами), змістом яких є санкціонування здійснення цими суб'єктами певної діяльності в галузі охорони навколиш­нього природного середовища на основі оцінки їх відповідності комплексу вимог, що висуваються з боку держави.

Екологічна експертиза є самостійною управлінською функцією, що «відбрунькувалась» від функції екологічного контролю. За своєю правовою природою вона є екологічним контролем, який має попереджувальний характер.Правовими підставами організації та здійснення екологічної екс­пертизи в Україні є закони України «Про охорону навколишнього природного середовища» (розділ VI, статті 26-30) та «Про екологічну експертизу». Відповідно до ст. 7 Закону України «Про екологічну експертизу» її об'єктами є проекти законодавчих та інших нормативно-право­вих актів; передпроектні, проектні матеріали; документація по впровадженню нової техніки, технологій, матеріалів, речовин, про­дукції, реалізація яких може призвести до порушення екологічних нормативів, негативного впливу на стан навколишнього природно­го середовища. Закон виділяє три форми екологічної експертизи: державну, гро­мадську та інші. При цьому обов'язковими для виконання є лише висновки державної екологічної експертизи. За змістом екологічний аудит є документально оформленим систем­ним незалежним процесом оцінювання об'єкта для встановлення відповідності визначених видів діяльності, заходів, умов, систем управління навколишнім природним середовищем та інформації з цих питань вимогам законодавства України про охорону навколишнього при­родного середовища та іншим критеріям екологічного аудиту. Відповідні критерії встановлюються замовником екологічного аудиту в договорі на його проведення. Однією з найважливіших функцій управління в галузі охорони на­вколишнього природного середовища, роль якої постійно зростає, є інформування.Екологічне інформування (екологічне інформаційне забезпечення) —це доведення до заінтересованої громадськості, органів та осіб, які приймають управлінські та інші рішення, екологічної інформації.Еколого-інформаційне забезпечення є однією з основних гарантій реалізації конституційного права громадян на вільний доступ до інформації про стан довкілля, про якість харчових продуктів і пред­метів побуту, а також права на її поширення (ст. 50 Конституції).

Серед інших функцій екологічного управління слід згадати функції екологічного менеджменту, сертифікації, реєстрації, паспор­тизації, маркування, декларування.Екологічний менеджмент (екологічне керування) — функція екологічного управління, що спрямована на забезпечення гармонізації діяльності та розвитку господарських та інших об'єктів із еколого-пра-вовими вимогами і реалізується на об'єктовому рівні в будь-якій галузі господарювання.

Екологічна сертифікація — це функція управління в галузі охорони навколишнього природного середовища, за допомогою якої визнаний у вста­новленому порядку орган документально засвідчує відповідність об'єкта сертифікації (продукції, систем управління якістю, систем управління довкіллям, персоналу) встановленим екологічним законодавством вимогам.