Принципи екологічного права — це виражені в його нормах основоположні ідеї, засади, риси, відповідно до яких здійснюється регулювання екологічних відносин. Еколого-правові принципи можуть офіційно закріплюватися у законодавстві або виводяться з його змісту. Принципи екологічного права спираються на загальноправові приписи, які враховуються при формуванні принципів галузі права. Класифікація еколого-правових принципів може здійснюватися за різними ознаками, однак вона повинна спиратися на екологічне законодавство або виводитися з його змісту. Без урахування цього фактору проголошені принципи стають формою декларації держави або автора цих принципів. В останні роки у літературі стала приділятися підвищена увага дослідженню й класифікації еколого-правових принципів.Головним принципом є правове забезпечення досягнення гармонійної взаємодії суспільства і природи. Він складає основу для виникнення й формування інших принципів, які забезпечують гармонізацію суспільства й природи. Офіційно це положення закріплено у преамбулі Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища». Гармонійність суспільства і природи — це об'єктивно існуючий зв'язок суспільства і природи, який припускає узгоджену діяльність людей відносно природи з додержанням законів природи, екологічно нормальної експлуатації природних ресурсів, їх відтворення й охорони. Тому не випадково в літературі звертається увага на основні компоненти гармонізації суспільства й природи: раціональне природокористування; якість природного середовища; оптимальний соціально-економічний розвиток регіонів; рівень здоров'я населення; стан трудового потенціалу та ін. Правове забезпечення гармонійної взаємодії суспільства і природи здійснюється з багатьох напрямків: встановлення екологічних нормативів на викиди та скиди в навколишнє природне середовище; визначення лімітів на використання природних ресурсів; установлення правил використання природних ресурсів, їх відтворення, охорони тощо. Здійснення цього принципу разом з іншими принципами сприяє запобіганню шкідливих для довкілля дій суб'єктів.
Принцип правового забезпечення екологічної безпеки сприяє підтриманню такого стану навколишнього природного середовища, при якому забезпечується попередження погіршення екологічної обстановки й виникнення небезпеки для здоров'я людини. Екологічна безпека гарантується громадянам здійсненням широкого комплексу взаємопов'язаних політичних, екологічних, економічних, технічних, організаційних, державно-правових та інших заходів (ст. 50 Закону «Про охорону навколишнього природного середовища»). В екологічному законодавстві визначено основні напрямки діяльності всіх органів управління, юридичних і фізичних осіб у здійсненні перелічених заходів (статті 51-53). Цей принцип за своєю правовою змістовністю досить ємний. Він містить сукупність правових приписів, які регулюють різні суспільні відносини, що виникають у процесі забезпечення екологічної безпеки в державі.Важливе значення має принцип правового закріплення приналежності природних ресурсів конкретним суб'єктам права для їх використання з метою задоволення екологічних, майнових та інших інтересів у межах законодавства. Приналежність природних об'єктів виступає у двох основних правових формах — у праві власності та праві користування. В законодавстві закріплено різні види природокористування та форми власності на природні ресурси, визначено права й обов'язки даних суб'єктів, форми захисту прав власників та природокористувачів. Головними серед них є такі:
—цільовий характер використання природних ресурсів; —додержання екологічних і санітарно-гігієнічних вимог при використанні природних ресурсів; —збалансованість економічних, соціальних і екологічних чинників у процесі природокористування (забезпечення сталого природокористування);
—екосистемний підхід до природи як до цілісного організму, неспричинення в процесі використання одного природного ресурсу шкоди іншим; —непорушення в процесі природокористування прав та інтересів інших власників і користувачів природних ресурсів; —безплатність загального і платність спеціального природокористування та деякі інші. Усі ці принципи знаходять свій розвиток в екологічному законодавстві України (это те что нашла в крадце)
Те что давала Минькович:
Аналіз українського екологічного права і чинного законодавствадає змогу виділити такі найважливіші для галузі принципи:
— системності та комплексності у регулюванні екологічних відносин.
Цей принцип є визначальним для науково обгрунтованого формуваннягалузі екологічного права і зумовлений закономірностями зв'язків у системі ≪людина — навколишнє природне середовище≫. Для цієї галузі він відіграє роль інтегруючого чинника. З ним також пов'язані повнота, всебічність і якість правового регулювання екологічних відносин;
— пріоритетність права громадян на безпечне для життя і здоров'я
довкілля (ст. 50 Конституції України, ст. 9 Закону ≪Про охорону навколишнього природного середовища≫). Цей принцип випливає із загального конституційного принципу про те, що ≪людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю≫ (ст. З Конституції);
— сталого розвитку як основи гармонійного розв 'язання соціальних,
економічних і екологічних проблем. Цей принцип впроваджується в українське
екологічне право в контексті прийнятого на Конференції ООН з навколишнього середовища та розвитку (Ріо-де-Жанейро, 1992) ≪Порядку денного на XXI століття≫. Ідеї цього документа знайшли відображення, зокрема, в Основних напрямах державної політики України у галузі охорони довкілля, використання природних ресурсів та забезпечення екологічної безпеки. У них зазначається, що охорона навколишнього природного середовища, раціональне використання природних ресурсів, забезпечення екологічної безпеки життєдіяльності людини є невід'ємною умовою сталого економічного та соціального розвитку країни. Конкретні заходи щодо цього передбачені у розділі III Основних напрямів — ≪Стратегія і тактика гармонійного розвитку виробничого та природно-ресурсного потенціалу≫;
— запобігання екологічній шкоді (ст. З Закону ≪Про охорону навколишнього
природного середовища≫). На реалізацію цього принципу спрямовані державні комплексні програми охорони навколишнього природного середовища, екологічні вимоги законодавства до проектів будівництва, планування та прогнозування, здійснення екологічної експертизи тощо;
— раціонального використання природних ресурсів (ст. 40 Закону
≪Про охорону навколишнього природного середовища≫). Складовими елементами цього принципу є: бережливе, економне ставлення до природних ресурсів у процесі їх використання; здійснення заходів щодо запобігання псуванню, забрудненню і виснаженню природних ресурсів, а також спрямованих на відтворення відновлювальних природних ресурсів; недопущення у процесі використання природних ресурсів їх негативного впливу на стан довкілля;
— особливої охорони природних територій та об'єктів, що мають
підвищену екологічну цінність (ст. 60 Закону ≪Про охорону навколишнього природного середовища≫). Йдеться, зокрема, про природні території та об'єкти екосистеми. Особливість їх охорони полягає у встановленні для них спеціального режиму і підвищеної юридичної відповідальності за його порушення;
— доступу фізичних і юридичних осіб до екологічної інформації (статті
9, 25 Закону ≪Про охорону навколишнього природного середовища≫). Ця інформація має бути повною і достовірною. Відповідно до Закону України ≪Про інформацію≫ (1992) забезпечення саме такою екологічною інформацією є одним з основних напрямів інформаційної діяльності держави. Законодавчо встановлена юридична відповідальність посадових осіб, які порушують порядок надання екологічної інформації;
— платності спеціального природокористування (ст. З Закону ≪Про охорону навколишнього природного середовища≫). Положення екологічного права у цій частині спрямовані на розвиток економічного механізму у сфері раціонального природокористування й охорони довкілля. Вони також випливають із загальноприйнятого принципу ≪забруднювач платить≫;
— поєднання прав і обов'язків, стимулювання і відповідальності сфері дії екологічного права (статті 55, 66 Конституції, ст. З Закону ≪Проохорону навколишнього природного середовища≫). Головна ідея цьогопринципу полягає, з одного боку, в оптимальному забезпеченніекологічних інтересів природокористувачів, а з іншого — узапобіганні споживацькому ставленню до природи, у забезпеченні законності
й застосуванні до порушників екологічного законодавства
— міжнародного екологічного співробітництва (статті 71, 72 Закону ≪Про охорону навколишнього природного середовища≫). Ці принципові засади національного екологічного права стимулюють розвиток міжнародного екологічного співробітництва України з іншими державами у межах екологічної діяльності ООН, її органів і установ,
інших урядових та неурядових міжнародних організацій, наукових центрів тощо. Важливою складовою цього співробітництва є гармонізація українського екологічного права з міжнародним правом навколишнього середовища.
