Концепція сталого розвитку і правові форми її втілення у міжнародному праві та праві України

Принципи екологічного права не є застиглими категоріями. Во­ни розвиваються разом із динамічним розвитком як національно­го, так і міжнародного екологічного права. У цьому процесі деякі принципи втрачають актуальність, інші, навпаки, набувають більшої важливості. Так сталося, зокрема, з принципом сталого розвитку, який набув провідного значення у сфері дії екологічного права з початку 80-х років минулого століття.

Аналіз українського екологічного права і чинного законодавст­ва дає нам таке розуміння концепції сталого розвитку:

Сталого розвиток як основа гармонійного розв 'язання соціаль­них, економічних і екологічних проблем. Цей принцип впроваджу­ється в українське екологічне право в контексті прийнятого на Конференції ООН з навколишнього середовища та розвитку (Ріо-де-Жанейро, 1992 р.) «Порядку денного на XXI століття». Ідеї цьо­го документа знайшли відображення, зокрема, в Основних напря­мах державної політики України у галузі охорони довкілля, вико­ристання природних ресурсів та забезпечення екологічної безпеки. У них зазначається, що охорона навколишнього природного сере­довища, раціональне використання природних ресурсів, забезпе­чення екологічної безпеки життєдіяльності людини є невід’ємною умовою сталого економічного та соціального розвитку країни. Конкретні заходи щодо цього передбачені у розділі III Основних напрямів — «Стратегія і тактика гармонійного розвитку виробни­чого та природно-ресурсного потенціалу»;

Концепція сталого розвитку наскільки проста як теорія, настільки ж складна в практичній реалізації. Вона базується на то­му, що не можна ототожнювати розвиток з більш вузьким понят­тям економічного зростання. Розвиток лише тоді може бути визна­ний сталим, коли він спрямований на довгострокову перспективу, тобто не тільки задовольняє потреби сучасного покоління, а й не ставить під загрозу здатність прийдешніх поколінь задовольняти свої потреби.

Ця концепція базується на двох ключових поняттях: потреби розвитку й обмеження розвитку, що в ідеалі мають бути взаємно врівноваженими. Конструктивним у концепції є те, що еко­логічний фактор не «винесений за дужки» розвитку, а безпосеред­ньо включається в його процес. Екологічні цілі суспільства розгля­даються не як протилежні його економічним цілям, а як узгоджені, однопорядкові. Розвиток не може здійснюватися на довгостроковій основі, коли природоресурсна база виснажується і погіршується. Водночас не можна забезпечити екологічні інтереси суспільства, якщо не враховуються фінансові та інші втрати, пов'язані з відтво­ренням природних ресурсів, охороною навколишнього середовища.

Концепція вимагає збалансованості економічних і екологічних цілей у процесі природокористування. Цього не важко досягти, об­раховуючи всі затрати-вигоди від здійснення екологічно коректно­го природокористування в довгостроковому контексті. Так, діяль­ність, спрямована на збереження і охорону земель чи лісових ре­сурсів, поліпшує довгострокові перспективи сільськогосподарсько­го/лісогосподарського розвитку. А ресурсо- та енергозберігаючадіяльність, утилізація відходів з їх вторинним використанням слу­гують не лише економічним, а й екологічним цілям суспільства. «Все, що не є екологічно прийнятним, не повинно бути економічно вигідним» — таким є один з основних постулатів цієї концепції.

Принцип збалансованого врахування економічних і екологічних чинників у процесі природокористування починає набувати певно­го розвитку в екологічному законодавстві України, а також в ор­ганізаційній діяльності держави і суспільства. Постулати сталогорозвитку проголошуються в преамбулах і текстах більшості актів екологічного законодавства.

Практичній реалізації принципу збалансованого поєднання економічних і екологічних чинників у процесі природокористуван­ня сприяє запровадження відповідно до Закону України «Про охо­рону навколишнього природного середовища» економічного ме­ханізму природокористування та охорони навколишнього середо­вища, що постійно вдосконалюється і поглиблюється. Велика ува­га приділяється інституційному й організаційно-методичному за­безпеченню збалансованого, сталого розвитку України.

З метою забезпечення узгодженого розв'язання проблем соціально-економічного розвитку, охорони навколишнього при­родного середовища і раціонального використання природних ре­сурсів в Україні та виконання рішень Конференції ООН з навко­лишнього середовища і розвитку (Ріо-де-Жанейро, 1992 р.) поста­новою Кабінету Міністрів України від 8 жовтня 1997 р. було утво­рено Національну комісію сталого розвитку України при Кабінеті Міністрів України.

24 грудня 1999 р. Постановою Верховної Ради України було схвалено Концепцію сталого розвитку населених пунктів як осно­ву для розробки нормативно-правових актів, програм та проектів щодо регулювання планування і забудови, стимулювання інвес­тиційної діяльності, вдосконалення податкової політики, напов­нення і раціонального використання місцевих бюджетів для забез­печення соціально-економічного розвитку населених пунктів.

Багатоаспектним характером і спрямованістю на довгострокову перспективу в контексті забезпечення збалансованості еко­номічних і екологічних чинників сталого розвитку України харак­теризується Комплексна програма реалізації на національному рівні рішень, прийнятих на Всесвітньому саміті зі сталого розвит­ку, на 2003—2015 роки, затверджена постановою Кабінету Міністрів України від 26 квітня 2003 р.

Нарешті, виявом особливої уваги до проблеми з боку держави стало створення при Президентові України консультативно-дорадчого органу — Національної ради зі сталого розвитку України (По­ложення про Національну раду затверджено Указом Президента України від 3 травня 2003 р.). Очолює Національну раду зі сталого розвитку Президент Ук­раїни