Сторонами договору довічного утримання виступають відчужувач і набувач, якими можуть бути особи, що відповідають загальним вимогам щодо контрагентів у договорах. Як уже зазначалося, порівняно з ЦК УРСР, у ЦК України значно розширено коло осіб, які можуть бути сторонами цього договору.
Водночас, законодавець передбачає єдину спеціальну вимогу щодо сторін цього договору. Відчужувачем може бути лише фізична особа, яка має певнемайно на праві власності. Положення ч. 1 ст. 746 ЦК України, на відміну від ст. 425 ЦК УРСР, не містить спеціальних вимог щодо непрацездатності відчужувача, а, навпаки, визначає, що ним у договорі довічного утримання може бути фізична особа незалежно від її віку та стану здоров’я, надаючи, отже, право бути відчужувачами у цьому договорі всім фізичним особам, зокрема, з неповною цивільною дієздатністю, непрацездатним за віком чи станом здоров’я.
Відсутність у ЦК України такої вимоги до відчужувача, як непрацездатність, виключає можливість оспорювання такого договору за фактом його укладення непрацездатним відчужувачем
Набувачами за договором довічного утримання відповідно до ч. 2 ст. 746 ЦК України можуть бути як повнолітні дієздатні фізичні особи, так і юридичні особи (нагадаємо, за ЦК УРСР набувачами могли бути лише фізичні особи).
У літературі цілком слушно зазначається, що умова про дієздатність фізичної особи-набувача пояснюється тим, що він має «особисто здійснювати покладені на нього обов’язки щодо утримання та догляду відчужувача – адже останній (зазвичай літня та безпорадна людина), укладаючи договір довічного утримання, розраховує іноді не стільки на отримання матеріального забезпечення, скільки на особисте спілкування, яке спроможна здійснювати лише особа, фізично здатна це робити». Водночас, слід зазначити щодо останньої частини наведеного твердження, що «особисте спілкування» не має самостійного юридичного значення, хоча не можна виключити припустимості включення в умови договору довічного утримання умови про «особисте спілкування» як складової довічного утримання.
У частині 3 ст. 746 ЦК України закріплено можливість укладення договору довічного утримання з кількома набувачами (але у такому разі – лише з фізичними особами), які одержують майно на праві спільної сумісної власності. За таких умов набувачі несуть солідарний обов’язок перед відчужувачем щодо його утримання.
За існування ЦК УРСР спірним було питання, чи може утримання за договором надаватись лише відчужувачеві будинку, чи воно може надаватися і третім особам за вказівкою відчужувача? Із змісту ст. 425 ЦК УРСР випливало, що матеріальне забезпечення за цим договором могло надаватися лише відчужувачеві – непрацездатній особі. У цьому питанні ЦК України пішов далі, у ч. 4 ст. 746 якого зазначається, що договір довічного утримання (догляду) може бути укладений відчужувачем на користь третьої особи. Це означає, що за таким договором набувач повинен виконати свій обов’язок також, або на користь іншої, ніж відчужувач, особи, яка встановлена або не встановлена у договорі (що випливає із змісту ст. 636 ЦК), але може бути визначена відчужувачем майна в майбутньому
ЦК України розширив коло осіб, які можуть бути набувачами, до складу яких належать як фізичні, так і юридичні особи.
У зв’язку з цим у юридичній літературі висловлювалися думки щодо недоцільності таких нововведень. Зокрема, зверталась увага на ту обставину, що працездатна особа після передачі свого майна з метою довічного утримання її набувачем стає, по-суті, утриманцем. Тобто працездатна особа законодавцем об’єктивно заохочується до неробства, чим немовби підтримується сама ідея такого існування, що не відповідає змісту і спрямованості діяльності держави.
Кожна людина в суспільстві має і повинна примножувати суспільне багатство, оскільки вона користується тими благами, які фактично створені попередніми поколіннями. Власність не лише право, а й обов’язок зберігати та примножувати її. Непродуктивне існування працездатної особи за рахунок свого майна це не лише аморально, а й шкідливо як для самої особи, так і для співгромадян. Крім того, утримання працездатної особи начебто суперечить принципам цивільного законодавства, вимогам справедливості і добросовісності та розумності.
Звичайно, власник має право розпоряджатися майном на свій розсуд, але Конституція України застерігає, що використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства.
Важко погодитися з наведеними аргументами щодо недоцільності поширення довічного утримання на майно працездатних осіб.
У літературі слушно зазначається, що справа навіть не у декларативності і помилковості наведених міркувань щодо начебто наявних порушень справедливості, добросовісності та розумності.
Нормативне закріплення припустимості передання майна працездатних осіб під надання довічного утримання повертає нас до адекватного розуміння тисячоліттями апробованих більшістю правопорядків конструкцій ренти та довічного утримання, що, безумовно, сприятиме посиленню зацікавленості у придбанні власності, її використанні та правонаступництві майбутніми поколіннями шляхом передачі більш професійним та ефективним користувачам.
Права відчужувача (утриманця)за договором довічного утримання.
– визначити умови забезпечення його (утриманця) житлом, зокрема у будинку (квартирі), що ним передано набувачу за договором. У цьому разі у договорі конкретно має бути визначено помешкання (його частину), в якому відчужував (утриманець) має право проживати;
– у разі потреби порушити питання про заміну майна, переданого за договором довічного утримання, на іншу річ (що може зачіпати або не зачіпати обсяг обов’язків набувача), яке вирішується за згодою сторін;
– вимагати виконання умов договору з надання утримання, у тому числі безпосередньо набувачем, якщо інше не передбачено договором або не встановлено судом;
– визначити всі види матеріального забезпечення, догляду (опікування), які надаватиме йому або визначеній ним третій особі-утриманцю набувач. Якщо обов’язки набувача не були конкретно визначені або у разі виникнення у відчужувача потреби у збільшенні чи зміні видів матеріального забезпечення чи догляду, він має право поставити питання про конкретне визначення, збільшення або зміну видів матеріального забезпечення чи догляду. У разі виникнення спору, питання вирішується судом відповідно до засад справедливості та розумності;
– розірвати договір у разі неналежного виконання набувачем своїх зобов’язань у судовому порядку.
Права та обов’язки набувача (утримувача) за договором довічного утримання (догляду).
За договором довічного утримання набувач набуває право власності на передане майно з моменту нотаріального посвідчення договору, а щодо нерухомого майна та рухомого майна, яке підлягає державній реєстрації, – з моменту державної реєстрації (при встановленні заборони відчуження такого майна), та може здійснювати право володіння та користування таким майном, якщо договором не передбачено інше.
У абз. 2 ч. 1 ст. 747 ЦК України йде мова про те, що якщо договір укладено на утримання кількох осіб – співвласників майна, що було передане набувачеві, у разі смерті одного з них, набувач має право на зменшення обсягу зобов’язань щодо утримання відчужувача.
Набувач має право за взаємною згодою з відчужувачем вирішити питання про заміну переданого йому за договором майна на іншу річ, що може зачіпати обсяг зобов’язань набувача щодо утримання або залишити його незмінним.
Також набувач має право вимагати передання йому майна, що є предметом договору довічного утримання, а також вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування майном. Наприклад, виходячи зі змісту ст. 383 ЦК України набувач може на свій розсуд здійснювати ремонт і зміни у квартирі, наданій йому для використання як єдиного цілого, за умови, що ці зміни не призведуть до порушень прав власників інших квартир у багатоквартирному житловому будинку та не порушать санітарно-технічних вимог і правил експлуатації будинку. Набувач може здати набуте майно в оренду чи користуватися майном самостійно.
У разі неможливості подальшого виконання набувачем зобов’язань за договором утримання з підстав, що мають істотне значення, він має право порушити питання про передачу цих зобов’язань члену його (набувача) сім’ї або іншій особі, яке вирішується за згодою сторін. У разі відмови відчужувача у наданні згоди на передання обов’язків набувача іншій особі, набувач має право на її оскарження в суді.
Набувач має право визначити у заповіті спадкоємців щодо майна, яке передане йому за договором довічного утримання (до них також перейдуть і його зобов’язання за цим договором).
Набувач має право на розірвання договору.
Набувач (утримувач) зобов’язаний:
– забезпечувати відчужувача або третю особу (утриманця) відповідно до умов договору матеріальним утриманням та доглядом (опікуванням) довічно;
– забезпечити відчужувача або третю особу (утриманця) житлом. За умовами договору може бути зобов’язаний забезпечити утриманця житлом у будинку (квартирі), який йому передано;
– у разі смерті відчужувача поховати його. Якщо договір укладено відчужувачем на користь третьої особи, цей обов’язок може бути покладено на набувача щодо третьої особи (утриманця) за домовленістю сторін.
Набувач не має права за життя відчужувача продавати, дарувати, міняти майно, укладати щодо нього договір застави, передавати його у власність іншій особі на підставі будь-якого правочину.
Втрата, знищення або пошкодження майна, переданого за договором набувачеві, не є підставою для припинення чи зменшення обсягу його обов’язків перед відчужувачем.
Витрати, зроблені набувачем на утримання та (або) догляд відчужувача (утриманця), поверненню не підлягають.
Обов’язки спадкоємців відчужувача. Якщо частина майна відчужувача перейшла до його спадкоємців, витрати на його поховання мають бути справедливо розподілені між ними та набувачем.
Третя особа у договорі довічного утримання.
Відповідно до загальних правил щодо правового становища третьої особи у зобов’язанні (ст. 511 ЦК України) договір довічного утримання не може створювати обов’язків для третьої особи, проте у ньому можуть бути передбачені випадки, коли встановлені у договорі зобов’язання можуть породжувати для неї виникнення прав, у тому числі прав вимоги щодо виконання сторонами, які уклали такий договір, їх зобов’язань. Третя особа має право:
– відмовитись від прав, наданих їй на підставі договору;
– самостійно вимагати виконання зобов’язань сторонами договору, що зачіпають її права та інтереси;
– виступити з вимогою про розірвання договору, у разі невиконання або неналежного виконання набувачем своїх обов’язків, незалежно від його вини.
