Процедури первинного контролю

Для організації і проведення первинного контролю необхідно розробляти спеціальні процедури, які визначають порядок дій, виконання робіт по первинному контролю. Процедури контролю, хоча і є складовими технологічних елементів управління (зокрема, контролю), проте, мають свої особливості і методи застосування, які дозволяють підвищувати ефективність технології управління в цілому.

Технологія контролю — це механізм, що включає вибір методів і процедур, за допомогою яких відбувається відбір даних, необхідних для виявлення відхилень від мети управління.

Впроваджувати самостійні процедури первинного контролю на виробництві немає необхідності, оскільки вони не самоціль, а елемент технологічних процедур управління. Проте, знання загальних закономірностей, методів, принципів, особливостей, умов первинного контролю дозволяє, створюючи процедуру первинного контролю, "накладати" її на ту або іншу процедуру управління, відповідним чином коректуючи технологію управління. Відомо, що процедура управління істотно розширює круг знань про систему організації інформації на підприємстві, сприяє більш глибокому розумінню працівниками всього циклу робіт по формуванню, передачі, зберіганню і узагальненню інформації, а також дозволяє уникнути субоптимізації окремих частин системи інформації, оскільки вдосконалення системи інформації в цілому вимагає інших підходів, ніж при поліпшенні окремих її частин.

Процедури управління є базою для вдосконалення інформаційних підсистем і системи в цілому, для упровадження нових ідей і розробок. Вони сприяють навчанню персоналу, виконанню нових операцій або освоєнню нового інформаційного процесу.

Процедури закріплюють порядок проведення первинного контролю: коло працівників, що беруть участь у формуванні того або іншого показника або його якісної характеристики; основи взаємостосунків працівників по формуванню первинної інформації, їх права, обов'язки і відповідальність; зв'язок результатів контролю з оцінкою діяльності працівників.

Відсутність діючих процедур управління приводить до нераціональної взаємодії ланок апарату управління, порушенню документообігу, небажаної самодіяльності працівників у формуванні інформації, ускладнює процес вдосконалення діючого порядку формування і узагальнення даних.

При розробці процедур управління необхідно орієнтуватися на функціональну спеціалізацію органу управління, що склалася, коло управлінських проблем.

Процедури конкретизують і регламентують взаємостосунки працівників по формуванню початкових первинних даних про виробничий процес як в організаційно-технічному, технологічному, економічному, так і в юридичному аспектах. Процедура закріплює в нормативному порядку права і обов'язки працівників в процесі виробництва і формування інформації.

Наявність процедур первинного контролю конкретних господарських операцій дозволяє навчати людей на конкретних робочих місцях, роз'яснювати мету, способи і засоби контролю і первинного обліку.

Процедури контролю розробляються як на стадії формування первинних даних, так і на стадії їх обробки і узагальнення. Особлива роль через недостатньо вивчене питання належить розробці процедур на стадії формування первинних даних по кожній господарській операції.

Процедура контролю складається з наступних елементів.

1. Формування основ взаємостосунків учасників виробництва:

1) визначення кола працівників, що беруть участь у формуванні, контролі і аналізі первинних даних в стандартній ситуації і при виникненні відхилення;

2) встановлення прав і обов'язків учасників первинного контролю і аналізу в рамках їх взаємостосунків;

3) забезпечення юридичної повноцінності результатів первинного контролю;

4) закріплення відповідальності за достовірність первинних даних;

5) встановлення зв'язку результатів контролю і аналізу з оцінкою результатів діяльності і стимулюванням працівників (заохоченням або покаранням).

2. Розробка системи первинних документів, засобів і способів первинного обліку, контролю і аналізу:

1) визначення кола первинних документів або носіїв інформації по кожній господарській операції, як для стандартної ситуації, так і у разі виникнення відхилення;

2) визначення способу заповнення, коректування і оцінки даних первинного носія інформації;

3) фіксація контрольованих точок господарської діяльності і контрольованих параметрів об'єкту контролю;

4) розробка методів і способів первинного контролю, обліку і аналізу даних в стандартних і проблемних господарських ситуаціях.

3. Розробка організаційних основ первинного контролю, обліку і аналізу:

1) встановлення порядку взаємостосунків працівника з приводу первинного контролю, обліку і аналізу;

 

2) закріплення загального керівництва організацією первинного контролю, обліку і аналізу;

3) розробка системи документообігу від початку формування кожного первинного документа до здачі його в архів;

4) вибір і обґрунтовування методів контролю по кожній господарській операції.

 

ТЕМА 8. ЕКОНОМІЧНИЙ ТА ВИРОБНИЧИЙ РИЗИКИ

Страхування виробничих ризиків

Ризиковий характер виробництва зумовлений як можливими збитками від зупинки конвеєра, автоматичних ліній або всього підприємства чи його підрозділу, так і непередбачуваними наслідками від впровадження нової техніки й технології.

Страхування на випадок змушеного простою техніки і устаткування виступає (за своїм змістом) як доповнення до страхування основних та оборотних активів, тому що змушена перерва у виробництві зумовлюється загибеллю або пошкодженням їх. З огляду на це і склад страхувальників, і перелік страхових випадків у названих видах страхування можуть бути однаковими. Разом з тим, це не означає їхнього автоматичного зв'язку. Клієнти можуть укладати договори або за обома видами страхування, або за одним з них. Економічно виправданим є одночасне укладення підприємцем договорів із страхування майна та страхування від вимушених простоїв. Для страховиків укладання двох названих договорів страхування дозволяє більш виважено і з меншими втратами розраховувати збиток у разі стихійного лиха або настання іншого страхового випадку.

До страхової відповідальності в разі непередбаченої зупинки виробництва можуть включатись втрати від простою, зумовленого перервами в електро- і газопостачанні, неподачею води, стисненого повітря тощо, причинами яких є аварії, що сталися не в страхувальника, а у відповідних його постачальників.

Особливістю страхування від простоїв у виробничому процесі є те, що розмір збитку при цьому в значній мірі залежить від тривалості змушених зупинок виробництва. Тому для визначення обсягу страхового відшкодування дуже важливо встановити тривалість відповідальності страхової організації, тобто період часу, на протязі якого діють її зобов'язання щодо відшкодування збитків від простою. У світовій практиці найбільш поширеним є встановлення такої відповідальності на період тривалістю до одного року.

У договорах страхування збитків від простою здебільшого передбачається й встановлення деякої межі, перевищення якої зумовлює виникнення відповідальності страховика. Такою межею може бути використана франшиза в грошовому вираженні, широко застосовувана в практиці майнового страхування, або період простою, при перевищенні якого страхувальник одержує право на відшкодування.

До збитку, що підлягає страховому відшкодуванню від простою, входять такі елементи: витрати, здійснені за час зупинки виробництва, не одержаний внаслідок цього прибуток, додаткові затрати на ліквідацію наслідків страхового випадку. У зв'язку з тим, що другий складовий елемент величини збитку, як правило, найбільш значний, можна вживати визначення страхування упущеного прибутку (доходу).

До складу витрат у період зупинки виробництва включаються такі затрати страхувальника, які він змушений нести незалежно від того, чи відбувається виробничий процес, чи його зупинено. Обчислюючи ці витрати, встановлюють ту їхню частину, що проявляється лише в умовах зупинки виробництва і не залежить від постійних затрат.

Обсяг не одержаного за період зупинки виробничого процесу прибутку можна обчислити шляхом множення величини продукції, не виробленої внаслідок простою, на норму прибутку, розраховану на одиницю продукції. При таких розрахунках обсяг не виробленої в період простою основних активів продукції визначається у вигляді різниці між величиною товарної маси, яка могла бути вироблена в разі нормального виробничого процесу, і масою продукції, випущеної в результаті налагодження виробництва її на інших об'єктах.

Для визначення суми додаткових затрат, спрямованих на скорочення збитків від простою техніки й устаткування, необхідно проаналізувати облікові та звітні документи, в яких є необхідна інформація про введення додаткових змін, оплату за надурочні роботи, терміновий ремонт, залучення менш ефективних техніки й технології тощо. Важливою умовою здійснення таких затрат є те, що сума їх не перевищувала можливого збитку за двома іншими елементами в тому разі, коли б цих затрат не було.

Звернемо увагу на те, що розрахунок обсягу збитку, як правило, досить складний і вимагає передовсім глибокого знання специфіки виробничого процесу на тому чи іншому підприємстві, котре виступає в ролі страхувальника. Необхідний також аналіз значного обсягу інформації, яка характеризує всілякі сторони його діяльності.

Для страхування підприємницької діяльності застосовуються ті ж загальні обмеження відповідальності страховика, що й до інших видів страхування (порушення страхувальником правил і техніко-економічних умов експлуатації механізмів та устаткування, військові дії тощо). Крім них, у даному страхуванні вилучається з відшкодування додатковий збиток, зумовлений зупинкою виробництва з таких причин: зміна затвердженого проекту ремонту чи реконструкції пошкоджених активів; заборона органами місцевої влади проведення відновлювальних робіт; недостатність у страхувальника необхідних фінансових або матеріальних ресурсів для подолання наслідків простою.

При страхуванні підприємницької діяльності ставки платежів встановлюються у відсотках до грошової оцінки валової продукції, яка випускалась до настання страхового випадку. Можливе й використання середніх ставок за видами діяльності чи галузями з коригуванням їх стосовно конкретних підприємств. Тут необхідне врахування загального техніко-економічного стану їхнього майна, чіткості та організації виробництва, господарських зв'язків, ступеня ймовірності виникнення втрат. Вивчення цих чинників може бутив одних випадках підставою для зниження страхових платежів, а в інших — для підвищення їх. Залежно від конкретної ситуації виправданим може бути й надання скидки із ставки платежів у тому разі, якщо страхувальник зумів не допустити настання страхових випадків на протязі декількох років, і цей період не претендував на страхове відшкодування. Навпаки, в разі частих або великих збитків на деяких виробництвах доцільно підвищувати для них ставки страхових платежів.

Певні особливості є у страхуванні ризиків, пов'язаних з впровадженням у виробництво нової техніки та технологій. Ці ризики залежать від конкретних напрямів страхування. Одним з них є страхування самої техніки, транспортних засобів та устаткування, технологічних ліній тощо на випадок загибелі, зупинення чи порушення їхнього ритму роботи. В цьому разі передбачається відшкодування прямих збитків, пов'язаних із страховими об'єктами. Другий напрям — це страхування від раптових несприятливих наслідків впровадження науково-технічних і технологічних новинок, від аварій та руйнування цих новинок. Йдеться про опосередковані збитки страхувальника, який змушений нести додаткові втрати і не одержувати на протязі деякого часу запланований обсяг прибутку. За наведеними напрямами страхування може здійснюватись як окремо, так і в комплексі.

Страхування нової техніки та технологій стосується ризиків, пов'язаних з їх експлуатацією. До них відносяться: конструкційні помилки у виготовленні техніки й розробці технології, підборі матеріалів, використанні їх; непередбачене надходження на ринок більш конкурентоздатної або дешевої техніки чи технологій; не виявлені під час випробувань дефекти; неправильні показання вимірювальних, регулювальних або попереджувальних приладів, що призводить до зниження якості продукції, інших негативних наслідків; не передбачувані показники напруги й тиску, які викликають зупинку техніко-технологічного процесу; непрофесійні дії в обслуговуванні устаткування, технологічних ліній, машин та механізмів. Можливе страхування й від інших ризиків, реалізація яких призводить до зруйнування, поломки активної частини основних активів і зупинення виробництва.

Як можна помітити, особливість даного страхування полягає у відшкодуванні збитків з вини окремих юридичних або фізичних осіб. Але необхідно також підкреслити: обов'язковою умовою для страхового відшкодування має бути визнання конкретної події страховим випадком з погляду його непередбачуваності, раптовості. Іншими словами, страхова відповідальність настає тоді, коли збитки спричинились випадковою помилкою чи професійними діями працівників, які мали документи про необхідну підготовку для роботи з новою технікою або технологіями. Коли ж ця умова не виконана, збитки від некваліфікованих дій спеціалістів не можна вважати випадковими.

У разі страхування від технічних чи технологічних ризиків не покриваються збитки від стихійних природних явищ, вибухів, пожеж, тому що ці страхові випадки включено у відповідальність за страхуванням основних та оборотних активів підприємств. Як і при укладанні інших договорів страхування, не підлягають відшкодуванню збитки від військових дій, страйків, конфіскації нової техніки. Правом страхової організації є об'єднання в одному договорі за бажанням страхувальника страхового захисту від технічних, технологічних ризиків та ризику втрати або пошкодження майна від пожежі.

Коли страховий випадок стосується технічних об'єктів і технологій, розмежовують повну загибель і часткові пошкодження. Частковим є такий збиток, коли застраховані активи лише до певної міри втратили свою цінність, а вартість відновлення їх менша ціни придбання та монтажу на підприємстві. При частковому пошкодженні відшкодовуються затрати, здійснення страхувальником для приведення до першопочаткового експлуатаційного стану пошкодженого майна. Однак, якщо вартість його відновлення перевищує ціну придбання (включно із затратами на монтаж), то фіксується повна загибель техніки чи устаткування. Це зумовлює необхідність відшкодування їхньої первісної ціни.

Враховуючи, що страхування нової техніки й технологій стосується високовартісних активів, його доцільно проводити з певними мінімальними затратами. Водночас їхньому власнику має належати право збільшувати розмір франшизи і, таким чином, розраховувати на відповідне зниження ставок платежів. Величину їх доцільно визначити залежно від типів технічних або технологічних засобів.

Внаслідок пошкодження або зруйнування основних активів можливі й непрямі збитки, які також підлягають страхуванню. Для його організації використовують ті ж принципи страхування від збитків, зумовлених перервами у виробництві, що викладені раніше.

Разом з тим, страхуванню непрямих збитків властиві й деякі особливості. Слід нагадати: страхування від простоїв у виробництві розраховане на відшкодування збитків, що обчислюються на основі середнього рівня прибутку. Однак застосування нової техніки й технологій за деякими винятками (екологічний результат, соціальні ефекти) сприяє збільшенню норми прибутку для страхувальника. Тому його втрати внаслідок невиявлених дефектів технічних засобів чи технології, зниження ефективності їхнього потенціалу можуть значно перевищувати звичайні збитки, викликані зупинкою виробничого процесу. Враховуючи це, страхування непрямих збитків від пошкодження або загибелі нової техніки та технологічного устаткування правомірно проводити, беручи до уваги необхідність відшкодування підвищених результатів від застосування їх.

Вплив виробничих ризиків на фінансово-економічну діяльність підприємства

Вступ. Ризик присутній у будь-якій сфері людської діяльності, що пов'язано з

багатьма умовами та факторами, які впливають на позитивне прийняття рішень.

Історичний досвід показує, що ризик недоотримання накреслених результатів

особливо став проявлятись при охопленості товарно-грошових відносин, конкуренції

учасників господарського процесу. Тому з виникненням і розвитком капіталістичних

відносин з'являються різні теорії ризику, а класики економічної теорії приділяють

велику увагу дослідженню проблем ризику в підприємницькій діяльності.

Однак досвід розвинутих країн показує, що ігнорування або недооцінка ризику

при розробці тактики та стратегії економічної політики, прийнятті конкретних рішень

обов'язково стримує розвиток: суспільства, науково-технічного прогресу та прирікає

економічну систему на застій. Господарська сфера стає ринковою, вносить у

підприємницьку діяльність додаткові елементи невизначеності, розширює зони

ризикових ситуацій. У цих умовах виникають неясність та невпевненість у отриманні

очікуваного кінцевого результату, а відповідно зростає й ступінь підприємницького

ризику.

Значне зростання збитковості підприємств свідчить, що без урахування фактору

ризику в підприємницькій діяльності не обійтись, без цього складним є отримання

адекватних реальним умовам результатів діяльності. Створити ефективний механізм

функціонування підприємства на основі концепції без ризикового господарювання

неможливо.

Виклад основного матеріалу. Ризик - це дія (бездіяльність, подія)

господарського суб'єкта, яка здійснюється в умовах вибору та в очікуванні на

благополучний результат, якщо існує імовірність несприятливого результату та

погіршення економічних властивостей об'єкта його підприємницької діяльності. [4, ст.

8]

У сучасних дослідженнях під ризиком розуміють:

• подію, що може відбутися або ні;

• невизначеність щодо настання тієї чи іншої події у майбутньому, причому

ризик в економічному контексті може бути як негативним, так і позитивним явищем;

• дію, що чинять у надії на сприятливий результат за принципом «пощастить

- не пощастить»;

• характерні особливості сприйняття зацікавленими суб'єктами економічних

відносин об'єктивно наявних невизначеності та конфліктності, притаманним

процесам цілепокладання, управління, прийняття рішень, оцінювання, що обтяжені

можливими загрозами та невикористаними можливостями;

• здатність до ведення господарської діяльності в умовах невизначеності та

необхідності вибору, яка створює можливість завдяки особливим рисам підприємця

попереджати, запобігати та зменшувати несприятливий вплив невизначеності на

Вплив недоліків виробничих ризиків на фінансово-економічнудіяльність підприємства Прибуткова підприємницька діяльність передбачає постійне оновленняосновних активів, впровадження нових технологій, заміну традиційнихматеріалів тощо. Іншими словами, неможливо вистояти в конкурентнійборотьбі без пошуків невикористаних резервів підвищення ефективностівиробництва, а значить, без розумного ризику. Звичайно, при цьому дужевірогідні й втрати. Виробничі (англ. Production risk) ризики, пов'язані зі збитком відзупинки виробництва унаслідок впливу різних факторів і, насамперед з чизагибеллю ушкодженням основних і оборотних фондів (устаткування,сировина, транспорт і т.п.), а також ризики, зв'язані з впровадженням увиробництво нової техніки і технології. Виробничий ризик -підприємницький ризик, зв'язаний з виробництвом конкретного продукту увизначених ринкових умовах; ризик, породжений нестійкістю попиту і цінна готову продукцію, сировину й енергію, а також імовірністю незабезпечити нормальну масу, норму і динаміку прибутку. Це ризик, у більшому ступені обумовлений галузевими особливостямибізнесу, тобто зі структурою активів, у які фірма вирішила укласти свійкапітал. Виробничий ризик характеризується вариабельностью показника"прибуток від реалізації". Ризиковий характер виробництва зумовлений як можливими збитками відзупинки конвеєра, автоматичних ліній або всього підприємства чи йогопідрозділу, так і непередбачуваними наслідками від впровадження новоїтехніки й технології. Страхування на випадок змушеного простою техніки і устаткування виступає(за своїм змістом) як доповнення до страхування основних та оборотнихактивів, тому що змушена перерва у виробництві зумовлюється загибеллюабо пошкодженням їх. З огляду на це і склад страхувальників, і перелікстрахових випадків у названих видах страхування можуть бути однаковими.Разом з тим, це не означає їхнього автоматичного зв'язку. Клієнти можутьукладати договори або за обома видами страхування, або за одним з них.Економічно виправданим є одночасне укладення підприємцем договорів ізстрахування майна та страхування від вимушених простоїв. Для страховиківукладання двох названих договорів страхування дозволяє більш виважено із меншими втратами розраховувати збиток у разі стихійного лиха абонастання іншого страхового випадку. До страхової відповідальності в разі непередбаченої зупинки виробництваможуть включатись втрати від простою, зумовленого перервами в електро- ігазопостачанні, неподачею води, стисненого повітря тощо, причинами якихє аварії, що сталися не в страхувальника, а у відповідних йогопостачальників. Особливістю страхування від простоїв у виробничому процесі є те, щорозмір збитку при цьому в значній мірі залежить від тривалості змушенихзупинок виробництва. Тому для визначення обсягу страхового відшкодуваннядуже важливо встановити тривалість відповідальності страховоїорганізації, тобто період часу, на протязі якого діють її зобов'язанняов'язаннящодо відшкодування збитків від простою. У світовій практиці найбільшпоширеним є встановлення такої відповідальності на період тривалістю доодного року. У договорах страхування збитків від простою здебільшого передбачається йвстановлення деякої межі, перевищення якої зумовлює виникненнявідповідальності страховика. Такою межею може бути використана франшизав грошовому вираженні, широко застосовувана в практиці майновогострахування, або період простою, при перевищенні якого страхувальникодержує право на відшкодування. До збитку, що підлягає страховому відшкодуванню від простою, входятьтакі елементи: витрати, здійснені за час зупинки виробництва, неодержаний внаслідок цього прибуток, додаткові затрати на ліквідаціюнаслідків страхового випадку. У зв'язку з тим, що другий складовийелемент величини збитку, як правило, найбільш значний, можна вживативизначення страхування упущеного прибутку (доходу). До складу витрат у період зупинки виробництва включаються такі затратистрахувальника, які він змушений нести незалежно від того, чивідбувається виробничий процес, чи його зупинено. Обчислюючи ці витрати,встановлюють ту їхню частину, що проявляється лише в умовах зупинкивиробництва і не залежить від постійних затрат. Обсяг не одержаного за період зупинки виробничого процесу прибутку можнаобчислити шляхом множення величини продукції, не виробленої внаслідокпростою, на норму прибутку, розраховану на одиницю продукції. При такихрозрахунках обсяг не виробленої в період простою основних активівпродукції визначається у вигляді різниці між величиною товарної маси,яка могла бути вироблена в разі нормального виробничого процесу, і масоюпродукції, випущеної в результаті налагодження виробництва її на іншихоб'єктах. Для визначення суми додаткових затрат, спрямованих на скорочення збитківвід простою техніки й устаткування, необхідно проаналізувати облікові тазвітні документи, в яких є необхідна інформація про введення додатковихзмін, оплату за надурочні роботи, терміновий ремонт, залучення меншефективних техніки й технології тощо. Важливою умовою здійснення такихзатрат є те, що сума їх не перевищувала можливого збитку за двома іншимиелементами в тому разі, коли б цих затрат не було. Звернемо увагу на те, що розрахунок обсягу збитку, як правило, доситьскладний і вимагає передовсім глибокого знання специфіки виробничогопроцесу на тому чи іншому підприємстві, котре виступає в ролістрахувальника. Необхідний також аналіз значного обсягу інформації, якахарактеризує всілякі сторони його діяльності. Для страхування підприємницької діяльності застосовуються ті ж загальніобмеження відповідальності страховика, що й до інших видів страхування(порушення страхувальником правил і техніко-економічних умовексплуатації механізмів та устаткування, військові дії тощо). Крім них,у даному страхуванні вилучається з відшкодування додатковий збиток,зумовлений зупинкою виробництва з таких причин: зміна затвердженогопроекту ремонту чи реконструкції пошкоджених активів; заборона органамирукції пошкоджених активів; заборона органамимісцевої влади проведення відновлювальних робіт; недостатність устрахувальника необхідних фінансових або матеріальних ресурсів дляподолання наслідків простою. При страхуванні підприємницької діяльності ставки платежіввстановлюються у відсотках до грошової оцінки валової продукції, якавипускалась до настання страхового випадку. Можливе й використаннясередніх ставок за видами діяльності чи галузями з коригуванням їхстосовно конкретних підприємств. Тут необхідне врахування загальноготехніко-економічного стану їхнього майна, чіткості та організаціївиробництва, господарських зв'язків, ступеня ймовірності виникненнявтрат. Вивчення цих чинників може бутив одних випадках підставою длязниження страхових платежів, а в інших — для підвищення їх. Залежно відконкретної ситуації виправданим може бути й надання скидки із ставкиплатежів у тому разі, якщо страхувальник зумів не допустити настаннястрахових випадків на протязі декількох років, і цей період непретендував на страхове відшкодування. Навпаки, в разі частих абовеликих збитків на деяких виробництвах доцільно підвищувати для нихставки страхових платежів. Певні особливості є у страхуванні ризиків, пов'язаних з впровадженням увиробництво нової техніки та технологій. Ці ризики залежать відконкретних напрямів страхування. Одним з них є страхування самоїтехніки, транспортних засобів та устаткування, технологічних ліній тощона випадок загибелі, зупинення чи порушення їхнього ритму роботи. Вцьому разі передбачається відшкодування прямих збитків, пов'язаних ізстраховими об'єктами. Другий напрям — це страхування від раптовихнесприятливих наслідків впровадження науково-технічних і технологічнихновинок, від аварій та руйнування цих новинок. Йдеться проопосередковані збитки страхувальника, який змушений нести додатковівтрати і не одержувати на протязі деякого часу запланований обсягприбутку. За наведеними напрямами страхування може здійснюватись якокремо, так і в комплексі. Страхування нової техніки та технологій стосується ризиків, пов'язаних зїх експлуатацією. До них відносяться: конструкційні помилки увиготовленні техніки й розробці технології, підборі матеріалів,використанні їх; непередбачене надходження на ринок більшконкурентоздатної або дешевої техніки чи технологій; не виявлені під часвипробувань дефекти; неправильні показання вимірювальних, регулювальнихабо попереджувальних приладів, що призводить до зниження якостіпродукції, інших негативних наслідків; не передбачувані показникинапруги й тиску, які викликають зупинку техніко-технологічного процесу;непрофесійні дії в обслуговуванні устаткування, технологічних ліній,машин та механізмів. Можливе страхування й від інших ризиків, реалізаціяяких призводить до зруйнування, поломки активної частини основнихактивів і зупинення виробництва. У разі страхування від технічних чи технологічних ризиків непокриваються збитки від стихійних природних явищ, вибухів, пожеж, томущо ці страхові випадки включено у відповідальність за страхуваннямрахові випадки включено у відповідальність за страхуваннямосновних та оборотних активів підприємств. Як і при укладанні іншихдоговорів страхування, не підлягають відшкодуванню збитки від військовихдій, страйків, конфіскації нової техніки. Правом страхової організації єоб'єднання в одному договорі за бажанням страхувальника страховогозахисту від технічних, технологічних ризиків та ризику втрати абопошкодження майна від пожежі. Коли страховий випадок стосується технічних об'єктів і технологій,розмежовують повну загибель і часткові пошкодження. Частковим є такийзбиток, коли застраховані активи лише до певної міри втратили своюцінність, а вартість відновлення їх менша ціни придбання та монтажу напідприємстві. При частковому пошкодженні відшкодовуються затрати,здійснення страхувальником для приведення до першопочатковогоексплуатаційного стану пошкодженого майна. Однак, якщо вартість йоговідновлення перевищує ціну придбання (включно із затратами на монтаж),то фіксується повна загибель техніки чи устаткування. Це зумовлюєнеобхідність відшкодування їхньої первісної ціни. Враховуючи, що страхування нової техніки й технологій стосуєтьсявисоковартісних активів, його доцільно проводити з певними мінімальнимизатратами. Водночас їхньому власнику має належати право збільшуватирозмір франшизи і, таким чином, розраховувати на відповідне зниженняставок платежів. Величину їх доцільно визначити залежно від типівтехнічних або технологічних засобів. Внаслідок пошкодження або зруйнування основних активів можливі й непрямізбитки, які також підлягають страхуванню. Для його організаціївикористовують ті ж принципи страхування від збитків, зумовленихперервами у виробництві, що викладені раніше. Разом з тим, страхуваннюнепрямих збитків властиві й деякі особливості. Слід нагадати:страхування від простоїв у виробництві розраховане на відшкодуваннязбитків, що обчислюються на основі середнього рівня прибутку. Однакзастосування нової техніки й технологій за деякими винятками(екологічний результат, соціальні ефекти) сприяє збільшенню нормиприбутку для страхувальника. Тому його втрати внаслідок невиявленихдефектів технічних засобів чи технології, зниження ефективності їхньогопотенціалу можуть значно перевищувати звичайні збитки, викликанізупинкою виробничого процесу. Враховуючи це, страхування непрямихзбитків від пошкодження або загибелі нової техніки та технологічногоустаткування правомірно проводити, беручи до уваги необхідністьвідшкодування підвищених результатів від застосування їх.