Міжнародні механізми регулювання світової економіки

Тема 5. Міжнародна координація економічної політики

Глобалізація економічних, політичних, культурних і інших суспільних відносин гостро поставила проблему пошуку ефективної системи регулювання всієї сукупності цих тісно взаємозалежних відносин і в глобальному масштабі.

Таке завдання повстало перед людством вперше. Протягом багатьох тисячоріч основою існування й процвітання суспільства були природні ресурси, нерозривно пов'язані з тією або іншою територією. Володіння територією, охорона її від зазіхань ззовні й організація експлуатації природних багатств були й дотепер залишаються природними функціями держави. На цій засаді склалося й пустило глибокі соціальні, політичні, правові й навіть психологічні коріння поняття “державний суверенітет”. У своєму крайньому визначенні воно означає здатність держави здійснювати на своїй території повний контроль над економікою й іншими сферами громадського життя, що виключає як би то не було втручання ззовні.

Однак уже на ранніх стадіях інтернаціоналізації економіки, державам доводилося вступати один з одним у договірні відносини й брати на себе різні зобов'язання, які неминуче тією чи іншою мірою обмежували свободу дій національної влади, тобто де-факто звужували державний суверенітет.

NB! Чим різноманітніше й інтенсивніше стає господарська, політична, науково-технічна й культурна взаємодія різних країн, тим більше обмежується реальна можливість національних держав здійснювати незалежну внутрішню й зовнішню політику. Розрив між державним суверенітетом де-юре і його суверенітетом де-факто неухильно зростає.

Більш того, у міру розвитку науково-технічного потенціалу суспільства й розгортання інформаційної революції все більше розмивається вихідна база, яка обумовлювала необхідність і самодостатність державного регулювання на певній території.

У наш часматеріальне багатство(природні ресурси, виробничі потужності й т.д.)все більше відступає на задній план у порівнянні з багатством інтелектуальним(накопиченими знаннями, рівнем науково-технічного потенціалу, досвідом підприємництва й т.д.). На відміну від матеріального, інтелектуальне багатство не є невід'ємною частиною тієї або іншої території, воно є мобільним й по своїй природі позатериторіальним.
Правда, носії інтелектуального багатства - це громадяни тієї або іншої держави і як такі повинні підкорятися діючому на його території правопорядку й вимогам національної влади. Але якщо такі вимоги або закони стають обтяжними або взагалі несумісними із творчим розвитком носіїв інтелектуального багатства, останні залишають країну й мігрують туди, де умови для їхньої самореалізації більш сприятливі. Ще більш мобільними є самі ідеї, нові технології, ноу-хау й інші компоненти інтелектуального багатства. Це означає, що правила гри й суспільні інститути, які істотно сприяли функціонуванню переважно національних індустріальних суспільств, швидко стають неадекватними або несумісними з виникаючою глобальною інформаційною економікою й економікою знань. Таким чином, все більш значима частина національного багатства, оберігати й збільшувати яке покликана кожна держава, виходить з-під його контролю, а державний суверенітет виявляється все менш адекватним новим реаліям.

P! Разом з тим, з'явилося чимало таких, потребуючих продуманого й ефективного регулювання, проблем, які по своїй природі є глобальними й не піддаються вирішенню в рамках окремих держав.

· тенденція до переродження світової фінансової системи в глобальне казино, де гри безвідповідальних і егоїстичних спекулянтів розгойдують всю цю систему, заподіюючи значний збиток багатьом країнам;

· можливість безконтрольного перекачування транснаціональними комерційними структурами капіталів із країн з менш сприятливим інвестиційним кліматом в інші регіони, збільшуючи й без того важке положення перших і сприяючи тим самим поглибленню диспропорцій у світовій економіці;

· масова міграція населення із країн, уражених убогістю, етнічними чищеннями й іншими локальними лихами, що істотно ускладнює економічну й соціальну ситуацію в порівняно благополучних країнах;

· наростаючий конфлікт між суспільством і природою, який вже породив ряд техногенних екологічних бід регіональних масштабів і загрозливою глобальною екологічною катастрофою;

· потенційна загроза того, що стрімко розвивається система, телекомунікацій, у тому числі Інтернет, відкриває небачені можливості для глобалізації економічної й іншої злочинності.

NB! У боротьбі з деградацією навколишнього середовища, зростаючою міжнародною злочинністю, контрабандою наркотиків і подібними явищами, інтереси окремих країн можуть бути захищені тільки колективно.

З іншого боку, збереження необмеженого суверенітету національних держав у деяких випадках може заподіювати економічний збиток багатьом іншим країнам.

Наприклад, національна автономія в експлуатації морських біоресурсів може призвести до їхнього збідніння або навіть до повного зникнення коштовних видів промислових риб. Інтереси світового співтовариства вимагають обмеження такого роду автономії на основі загальновизнаних міжнародних правил.

C! Все це закономірно породжує потребу в створенні наддержавних регулюючих механізмів Традиційна “одноповерхова” міжнародна регулююча система, що представляла собою сукупність взаємодіючих або протиборствуючих одна з о Ною національних держав, іде в минуле. Їй на зміну йде нова багатоярусна глобальна регулююча система, де, доповнюючи один одного, взаємодіють національні держави, міжнародні урядові й неурядові організації, транснаціональні корпорації й навіть міжнародні засоби масової інформації, які стають все більш впливовою політичною силою не тільки в національному, але й у світовому масштабі.

Перехід від традиційної моделі регулювання міжнародних економічних і інших суспільних відносин до нового почався ще в 1940-х роках. Настраждавшись від двох світових воєн і нещадного економічного протиборства держав у міжвоєнний період світове співтовариство створило Організацію Об'єднаних Націй з її розгалуженою системою економічних органів, а також Міжнародний валютний фонд. Міжнародний банк реконструкції й розвитку (що створив пізніше разом з іншими фінансовими інститутами Всесвітній банк) і Міжнародну торговельну організацію (спочатку у формі Секретаріату ГАТТ, а з 1995 р. - СОТ).

Характерно, що перші міжнародні урядові організації склалися в тих областях економічних відносин, які до середини минулого сторіччя були найбільш інтернаціоналізовані й вимагали регулювання на глобальному рівні. Пізніше до них додавалися все нові й нові сфери і, відповідно, створювалися все нові інструменти для їх регулювання.

У цей час питання колективного управління й регулювання міжнародних економічних відносин докладно обговорюються на сесіях вищого органу ООН - Генеральної Асамблеї, особливо на її спеціальних засіданнях, у Секретаріаті, в Економічній і соціальній раді (ЕКОСОС), у Другому комітеті по економічним і фінансовим питанням і ін. Ряд створених при ООН міжнародних організацій займаються вузькими проблемами міжнародної економічної взаємодії, мають функціональну спрямованість. Серед них Конференція ООН по торгівлі й розвитку (ЮНКТАД), Організація Об'єднаних Націй з питань промислового розвитку (ЮНІДО), Міждержавний комітет ООН по науці й техніці з метою розвитку, Програма ООН по навколишньому природному середовищу й т.д.

Значною подією міжнародного економічного життя стали І Спеціальна сесії (1974 р.) і II Спеціальна сесії Генеральної Асамблеї ООН, на яких прийняли Декларацію й Програму дій щодо встановлення нового міжнародного економічного порядку (НМЕП) і Хартію економічних прав і обов'язків держав. Ще раніше, починаючи з 1961 р., в ООН почали розроблятися стратегічні програми економічного розвитку на десятиліття: 1961-1970, 1971-1980, 1981-1990, 1991-2000 рр.

NB! Широкі повноваження по регулюванню міжнародних економічних відносин маєЕкономічна й соціальна радаЧисленні комітети, комісії, які охоплюють всю розмаїтість економічного й соціального життя планети, покликані реалізувати положення уставу ради, у п'ятому пункті якого прямо говориться про необхідністьзабезпечення рівноваги системи в цілому.

NB! Зростаючий вплив на світогосподарські процеси здійснюють також щорічні наради семи провідних країнЗаходу (США, Канада, ФРН, Англія, Франція, Італія, Японія), рішення міжурядової Організації економічного співробітництва й розвитку і ін.

Проблеми економічної рівноваги регіонального масштабу регулюються регіональними економічними комісіями ООН, які діють у системі ЕКОСОС. Вони охоплюють всі регіони світу, у тому числі Європу (ЄЕК), Азію й басейн Тихого океану (ЕСКАТО), Африку (ЕКА), Латинську Америку й Карибський регіон (ЕКЛАК), Західну Азію (ЕКЗА). Поряд із цим регіональне співробітництво здійснюється за допомогою інтеграційних механізмів, які склалися насамперед у Західній Європі, Південно-Східній Азії, у Латинській Америціi.

Про масштаби й інтенсивність цього процесу переміщення повноважень із державного на міждержавний рівень свідчать такі факти. Із середини 1940-х років дотепер виникло близько 3 тис. міжурядових організацій, які регулюють всілякі сфери економіки, політики, екології, культури й т.п. Їх доповнюють майже 20 тисяч різноманітних неурядових міжнародних організацій, з яких приблизно 2 тисячі мають статус спостерігача при ООН.

P! Процес перерозподілу повноважень між національними, державами й іншими регулюючими інститутами буде, безсумнівно, тривати й охоплювати нові сфери, оскільки науково-технічний прогрес у сполученні із глобалізацією несуть із собою не тільки блага, але й додаткові небезпеки.

Cтрімкий розвиток в останні роки медицини, біотехнологій, особливо генної інженерії, відкривають можливість штучного створення таких організмів, збільшення числа яких може завдати непередбаченої шкоди іншій живій природі, включаючи й людину. Це, як і інші подібні проблеми, вимагає вироблення міжнародних кодексів поведінки й створення діючого механізму контролю за їх дотриманням у глобальні масштабах.

Все сказане, звичайно, не означає, що національна держава як регулюючий механізм відносин в середині країни і між ними вже віджило свій вік й, як писав колись Ф. Енгельс, повинне бути відправлене “у музей старожитностей поруч із прядкою й бронзовою сокирою”. Воно збережеться ще невизначено довго, але вже не в ролі всевладного й суверенного вершителя долі своєї економіки, а в якості однієї (нехай навіть досить важливої) з ланок все більш ускладнюючогося багатоярусного механізму, що регулює глобальні економічні й інші відносини.

NB! В міру наростання глобалізації все більша частина державного суверенітету перерозподіляється між локальними, регіональними й всесвітніми регулюючими інститутами.
В основу такого розподілу варто покласти принцип субсидарності: у кожній конкретній сфері суспільних відносин повноваження концентруються на тому рівні, де регулювання даної сфери може здійснюватися найбільш ефективно й з найбільшою користю для суспільства. Частина регулюючих повноважень зберігається за національними державами, частина делегується регіональним між- або наддержавним структурам, частина - глобальним інститутам.

C! Формування багатоярусного механізму регулювання світової економіки піде ще швидше, ніж дотепер, не тільки тому, що зростає тиск глобальних проблем, але й завдяки тому, що інформаційна революція значно полегшує формування й функціонування такого механізму.