Тема 5. Подолання підйомів

Залежно від крутизни схилу, зчеплення лиж з снігом і напряму руху підйоми виконуються різними способами.

Підйом ковзним кроком (мал.1) є по суті різновидом поперемінного двокролкового ходу з деякими особливостями в техніці, що забезпечують кращі умови опори і протидії зісковзуванню назад. Застосовується на пологих і середніх підйомах. Крутизна підйому, на якому можливе застосування цього способу, залежить від сили зчеплення лиж з снігом. При відмінному зчепленні пересування ковзним кроком в гору може застосовуватися на підйомах до 12-14°. Далі пересуватися можна тільки ступним кроком або «ялиночкою». Із збільшенням крутизни схилу підйому техніка декілька міняється: скорочується довжина ковзного кроку, збільшується опора на палиці.

Мал.1

Підйом ступним кроком застосовується в тих випадках, коли підніматися ковзним кроком вже неможливо, але застосовувати «ялинку» або «напівялинку» ще недоцільно (крутизна підйомів до 20-25°). Координація рухів цим способом в принципі така ж, що і в поперемінному двокроковому ході, тільки відсутня фаза ковзання і міняється ритм роботи рук. Лижник робить по можливості широкий крок з прихлопуванням лижі, чим покращує зчеплення її з снігом. Тулуб більше нахиляється вперед, палиці ставляться під невеликим кутом до гори, збільшується сила і тривалість відштовхування ними. Винесення палиці для чергового поштовху проводиться швидко, поки інша рука ще в опорному положенні. Перерви в опорних положеннях рук зникають. Іноді для зміни режиму м'язової діяльності і підвищення швидкості пересування лижники виконують підйом ступним кроком у вигляді бігу короткими кроками у високому темпі.

Підйом «ялинкою» (мал.2, а) застосовується на крутіших схилах (до 35°), коли ступним кроком долати гору неможливо. Щоб уникнути сковзанню вниз, лижник збільшує зчеплення лиж з снігом за рахунок розведення носків лиж в сторони. Слід, що залишається лижником, нагадує гілки ялинки, тому і спосіб отримав таку назву. Виконується він також ступним кроком, але обидві лижі ставляться на сніг на внутрішні ребра. Лижник по черзі переступає, переносячи п’ятку піднятої лижі над п’яткою інший, що стоїть на снігу. При зростанні крутизни схилу збільшується кут

Мал.2

розведення лиж, а тулуб більше нахиляється вперед. Палиці ставляться позаду лиж. Спираючись на них, лижник утримується від скачування вниз. На неглибокому снігу і некрутих схилах можна застосовувати перехресний спосіб координації: одночасно з перестановкою лівої лижі виноситься вперед права палиця. В деяких випадках палиці ставлять і попереду, між лиж.

Підйом «напівялинкою» (мал.2, б) застосовується при подоланні схилів навскоси. При цьому відводиться убік носок тільки однієї нижньої лижі і вона ставиться на внутрішнє ребро. Інша лижа (верхня) продовжує ковзати прямо по напряму руху. Довжина кроків тут неоднакова: крок верхньою ногою завжди довший, ніж нижнйою. Палиці працюють так само, як і при підйомі ковзним кроком.

Підйом «драбинкою» (мал.3) виконується бічними приставними кроками, що найбільшою мірою протидіють скачуванню вниз і дозволяє підніматися в підйом значної крутизни (до 40°). Залежно від обставин підніматися драбинкою можна прямо, вперед або назад. На дуже крутих схилах підйом драбинкою доцільно проводити таким чином: переставити вгору по схилу верхню палицю, потім верхню лижу, переставити вгору нижню лижу, за нею нижню палицю. При цьому весь час зберігається трьох-, чотирьохопорне положення.

Мал.3

На дуже довгих і різних по крутизні ділянках підйомів лижники чергують різні способи їх подолання залежно від кута підйому, характеру місцевості, володіння технікою того або іншого способу і ступеня стомлення.

Методичні рекомендації

МЕТОДИЧНІ ПРИЙОМИ НАВЧАННЯ

Показ, розповідь, використання рахунку, полегшення і ускладнення умов виконання.

ПОСЛІДОВНІСТЬ НАВЧАННЯ

Назвати вправи (спосіб): показати в загальному темпі, пояснити техніку і умови використання, дати випробувати, вивчити головні елементи, потім другорядні, закріпити рухи в полегшених умовах, удосконалити в складних умовах в комплексі з раніше вивченими рухами (способами).

ПРИЧИНИ ВИНИКНЕННЯ ПОМИЛОК

Недостатнє розуміння техніки вивчаємого руху, слабка загальна фізична підготовка, несвоєчасність по складності завдання, утома.

МЕТОДИКА НАВЧАННЯ

При вивченні техніки підйомів в гору на лижах у дітей не виникає великих труднощів. Підйоми вивчають цілісним методом, спочатку на добре підготовлених пологих схилах, а потім на більш пересіченій місцевості.

При навчанні підйому ступним кроком звертається увага на упевнену опору палицями і декілька збільшений нахил тулубу вперед, а також на кут постановки палиці: чим крутіший підйом, тим менший кут постановки палиці.

При навчанні підйому ковзним кроком необхідно постійно підкреслювати різницю в техніці цього способу на підйомах різної крутизни (довжина ковзного кроку, нахил тулубу і палиць на початку поштовху, зміна темпу і ін.). Навчання підйомам ковзним кроком можна розглядати як вдосконалення поперемінного двокрокового ходу.

При навчанні підйомам «драбинкою», «напівялинкою» і «ялинкою» перш за все звертається увага на правильний вибір того або іншого способу підйому залежно від умов, в яких належить його виконати: крутизна і напрям схилу, щільність снігу.

Найбільш типовими помилками при виконанні підйомів є наступні: невідповідність вибраного підйому умовам пересування; при підйомі «ялинкою» і «напівялинкою» лижі не ставляться на ребра; відсутня (або недостатня) опора на палиці; при підйомі «ялинкою» носки лиж недостатньо розведені в сторони.