Облік витрат виробничих запасів

Виробничі запаси відпускаються зі складу підприємства для виробництва продукції, надання послуг, виправлення браку, обслуговування устаткування, пакування готової продукції тощо. Крім того, виробничі запаси можуть бути реалізовані на сторону або використані для фінансових інвестицій.

Основними документами, на підставі яких здійснюється відпуск виробничих запасів, є лімітно-забірні карти (форми № 8 і 9) і накладні-вимоги (форма № 11).

Лімітно-забірна карта — це документ, який використовується для оформлення відпуску зі складу запасів, що споживаються у виробництві систематично. Виписку його здійснює відділ постачання в двох екземплярах на один чи кілька видів запасів. Один екземпляр передається цеху-одержувачу, а другий — складу. В лімітно-забірній карті вказується ліміт видачі матеріалу на місяць або квартал, а далі по мірі видачі матеріалу здійснюється запис щодо кожної операції видачі і залишку ліміту після неї. Завідувач складу підписує примірник карти цеху, а начальник цеху — примірник карти складу.

Основні реквізити лімітно-забірної карти: місяць, рік, назва матеріалу, ліміт видачі, дата видачі, видана кількість, залишок ліміту, підписи начальника відділу, що встановив ліміт, начальника підрозділу-одержувача, завідувача складом.

Накладна-вимога використовується для разового або понадлімітного відпуску виробничих запасів зі складу у виробництво. Основними реквізитами цього документа є дата складання, підстава видачі, прізвище того, кому видати, назва матеріальних цінностей, одиниця виміру, кількість, що вимагається, і фактично видана, ціна, сума, підписи осіб, що дозволили і здійснили відпуск, а також головного бухгалтера і одержувача.

Наприкінці місяця всі документи про видачу запасів зі складу передаються за реєстром до бухгалтерії для відображення витрат у системі рахунків бухгалтерського обліку.

Оскільки складський облік запасів у сучасних умовах ведеться переважно в натуральному виразі, то для відображення витрат запасів за рахунками бухгалтерського обліку необхідно здійснити оцінку витрачених запасів. З цією метою використовуються облікові ціни.

Облікова ціна — ціна, за якою запаси відображаються у поточному обліку.

Причина використання облікових цін — коливання ціни на один і той же вид запасів протягом звітного періоду.

Методи визначення облікових цін:

· ідентифікованої собівартості одиниці запасів;

· середньозваженої собівартості;

· собівартості перших за часом надходження запасів (ФІФО);

· собівартості останніх за часом надходження запасів (ЛІФО);

· нормативних затрат;

· ціни продажу.

За ідентифікованою собівартістю оцінюються запаси, що використовуються для спеціальних замовлень і проектів, а також запаси, які не замінюють одне одного.

Оцінка за середньозваженою собівартістю проводиться щодо кожної одиниці запасів діленням сумарної вартості залишку таких запасів на початок звітного місяця і вартості одержаних у звітному місяці запасів на сумарну кількість запасів на початок звітного місяця і одержаних у звітному місяці запасів.

Метод ФІФО базується на припущенні, що запаси використовуються у тій послідовності, у якій вони надходили на підприємство, тобто запаси, які першими відпускаються у виробництво або продаж, оцінюються за собівартістю перших за часом надходження запасів. При цьому вартість залишку запасів на кінець звітного місяця визначається за собівартістю останніх за часом надходження запасів.

Метод ЛІФО базується на припущенні, що запаси використовуються у послідовності, що є протилежною їх надходженню на підприємство, тобто запаси, які першими відпускаються у виробництво, оцінюються за собівартістю останніх за часом надходження запасів. При цьому вартість залишку запасів на кінець звітного місяця визначається за собівартістю перших за часом одержання запасів.

Оцінка за нормативними затратами полягає у застосуванні норм витрат на одиницю продукції (робіт, послуг), які встановлені підприємством з урахуванням нормальних рівнів використання запасів, праці, виробничих потужностей, цін.

Оцінка за цінами продажу заснована на застосуванні підприємствами роздрібної торгівлі середнього проценту торговельної націнки товарів. Собівартість реалізованих товарів визначається як різниця між продажною (роздрібною) вартістю реалізованих товарів і сумою торговельної націнки на ці товари.

При цьому торговельна націнка і її середній процент визначаються так:

Вибір методу визначення облікових цін є надзвичайно важливим питанням фінансового менеджменту, оскільки визначає підходи до розмежування витрат на придбання запасів між використаними у виробництві запасами і їх залишком на складі на початок нового звітного періоду.

Кореспонденція рахунків з обліку розходу виробничих запасів за обліковими цінами відображена на рис. 6 і 7.

Рис. 6. Облік витрат виробничих запасів і малоцінних
і швидкозношуваних предметів (крім підприємств,
що використовують рахунки класу 8)

Пояснення: 1. Відпущені зі складу виробничі запаси для виробництва продукції.

2. Відпущені зі складу виробничі запаси для загальновиробничих потреб.

3. Відпущені зі складу виробничі запаси для виправлення браку.

4. Відпущені зі складу виробничі запаси для забезпечення збуту продукції.

5. Відпущені зі складу виробничі запаси для загальногосподарських потреб.

6. Відпущені зі складу виробничі запаси для виконання досліджень та розробок.

7. Відпущені зі складу виробничі запаси для утримання об’єктів житлово-ко­мунального господарства і соціально-культурного призначення.

8. Відпущені зі складу виробничі запаси для капітального будівництва.

Рис. 7. Облік витрат виробничих запасів і малоцінних
та швидкозношуваних предметів на підприємствах,
що використовують рахунки класу 8

Пояснення: 1. Відпущені зі складу виробничі запаси для операційної діяльності.

2. Відпущені зі складу виробничі запаси для капітальних інвестицій.

Якщо транспортно-заготівельні витрати узагальнюються на окремому субрахунку рахунків обліку запасів, то вони щомісяця розподіляються між сумою залишків запасів на кінець звітного місяця і сумою запасів, що вибули зі складу за звітний місяць. Сума транспортно-заготівельних витрат, яка відноситься до запасів, що вибули, визначається як добуток середнього відсотка транспортно-заготівельних витрат і вартості запасів, що вибули, з відображенням її на тих самих рахунках обліку, у кореспонденції з якими відображено вибуття цих запасів. Середній відсоток транспортно-заготівельних витрат визначається діленням суми залишків транспортно-заготівельних витрат на початок звітного місяця і транспортно-заготівельних витрат за звітний місяць на суму залишку запасів на початок місяця і запасів, що надійшли за звітний місяць.

Окрім використання на виробничі цілі запаси можуть вибувати зі складу з метою їх реалізації. Ця операція відображається в кореспонденції, наведеній на рис. 8.

 

Рис. 8. Облік реалізації виробничих запасів

Пояснення: 1. Зарахована на розрахунковий рахунок виручка від реалізації виробничих запасів.

2. Відображено зобов’язання по ПДВ.

3. Списана собівартість реалізованих виробничих запасів.

 

Виробничі запаси можуть також використовуватися підприємством для внеску до статутного капіталу іншого підприємства, тобто для фінансових інвестицій. Кореспонденція рахунків за цією операцією наведена на рис. 9.

 

Рис. 9. Облік передачі запасів як внеску
до статутного капіталу іншого підприємства

Пояснення: 1. Списано вартість виробничих запасів, внесених до статутного капіталу іншого підприємства.

2. Відображена різниця між балансовою вартістю переданих запасів і справедливою вартістю інвестицій.

 

Крім вищенаведених випадків вибуття запасів, вони можуть бути також безоплатно переданими. Кореспонденція рахунків з безоплатної передачі наведена на рис. 10.

 

Рис. 10. Облік безоплатної передачі виробничих запасів

Пояснення: 1. Списана балансова вартість запасів, що передаються.

2. Відображено податкове зобов’язання за переданими запасами.