Навісні переправи у спортивному туризмі
Масовий туризм, як соціальне явище сучасності, охоплює сферою своєї діяльності найширші верстви населення. Його пізнавальне, виховне і економічне значення загальновідомі. Туризм в XX столітті став вагомим чинником у збереженні світової спадщини для нового тисячоліття, перетворився в потужну індустрію відпочинку, оздоровлення, розваги людей, набув різноманітних, іноді несподіваних і, навіть, екстравагантних напрямків, форм і змісту.
Одночасно на цьому багатовекторному тлі туризм посідає своє окремішнє місце як подорожування пішки, в горах, по річках, на лижах, активними засобами пересування, спираючись лише на власні фізичні спроможності силу, вміння, спеціальну виучку, натренованість.
Здебільшого подібні мандрівки здійснюються в складних природних, кліматичних, погодних, а то й в екстремальних умовах, коли оптимально важливі рішення доводиться приймати в непередбачуваних, часто випадкових ситуаціях.
Тому учасникам таких подорожей, необхідно мати окрім належної загальнофізичної ще й спеціальну, технічну і спортивну підготовку, надійно володіти практичними вміннями виживання. Це дає змогу не лише успішно здійснити обраний маршрут, але й завершити його безаварійно, зберегти здоров'я, а то й життя людей.
В Україні цей вид туризму визнаний як спорт. Опрацьовані і діють відповідні нормативні положення і вимоги, спортивна класифікація, критерії, оцінки складності туристських походів, введені спортивні розряди та звання.
Важливе значення у спортивному туризмі надається змаганням з туристського багатоборства - техніки пішохідного, гірського, спелео, водного, лижного видів, орієнтування на місцевості, інших специфічних дисциплін.
В програмі таких змагань першорядне місце належить етапам з подолання складних природних перешкод за допомогою спеціального спорядження і застосування техніки страховки.
Одним із основних засобів цих робіт є навісні переправи, використання яких у спортивному туризмі висвітлюється в пропонованому посібнику.
Загальні відомості про навісні переправи
Навісні переправи, як засіб подолання складних природних перешкод, використовуються при здійсненні категорійних мандрівок, коли під час проходження маршруту виникає необхідність долати ущелини, каньйони, скельні ділянки, гірські ріки і т.д.
Найбільш складним завданням при організації переправ у таких ситуаціях є переправа першого учасника на цільовий берег. Там він вибирає надійну опору і кріпить за неї мотузку. Інші учасники групи натягують її над перешкодою, переправляються самі і переправляють вантаж, а потім знімають переправу. Це найбільш раціональний і, власне, єдиний спосіб подолання перешкод як з огляду на економію сил і часу, так і з міркувати, безпеки людей.
В пропонованому викладі ми розглядаємо навісні переправи як один з технічних етапів на дистанціях змагань зі спортивного туризму. При цьому враховуються неминучі умовності, пов'язані з необхідністю імітування деяких форм рельєфу, що завжди трапляється в практиці проведення змагань, аналізуються проблеми і труднощі щодо роботи на етапах і рекомендуються шляхи їх вирішення.
Навісні переправи, в залежності від характеру перешкод, які потрібно подолати, поділяються на водні і скельні. В залежності від нахилу перильної мотузки, переправи бувають горизонтальні (кут нахилу до 20°) і крутопохилі (кут нахилу більше 20°). Крутопохилі, в свою чергу, в залежності від напрямку руху команди розрізняються на переправи вгору і переправи вниз.
При проведенні змагань на різних полігонах не завжди можна відшукати достатню кількість перешкод, які б, окрім того, відповідали певному класу змагань. Тому командам часто пропонується долати умовні ріки, болота, каньйони, імітуючи роботу на складному рельєфі. Це значно безпечніше для учасників і набагато спрощує процес постановки дистанції. Межі перешкод на етапах здебільшого теж мають умовний характер і позначаються суддівськими контрольними лініями. В багатьох випадках місце діяльності команди на етапі також обмежується уявною т. з. «робочою зоною».
Для безпечного проходження навісних переправ організовується суддівська страховка, зачіплення до якої є обов'язковим. Якщо ж рельєф берегів має особливо складний чи потенційно небезпечний характер, то судді додатково обладнують етап подвійними поручнями, зачіплення до яких учасниками обов'язкове. Судді визначають характер опор, до яких кріпляться мотузки (дерево, карабін чи петля) та кількість локальних петель, і повністю відповідають за правильність обладнання етапу та міцність і надійність всього суддівського спорядження.
Ще одна суттєва особливість, що торкається тривалості змагань чи виступу команди на етапі - наявність встановленого технічними умовами контрольного часу (КЧ), тобто часу, протягом якого команді дозволяється робота на всій дистанції чи на її окремих етапах. Як правило, КЧ визначається, орієнтуючись на результат команд середнього рівня підготовленості.
Жорсткий контрольний час значно ускладнює проходження етапів, вимагає від учасників вищої фізичної, технічної, морально-вольової і, особливо, тактичної підготовки, без яких успішний виступ може стати проблематичним.
