Міжнародні документи, що регламентують туристську діяльність

Низка міжнародних договорів, конвенцій і декларацій міжнародних організацій формулюють основи міжнародно-правового регулювання системи туризму і міжнародних подорожей.

Стаття 24 Загальної Декларації Прав Людини, прийнята Генеральною асамблеєю Організації Об'єднаних Націй 10 грудня 1948 р., проголошує: “Кожна людина має право на відпочинок і вільний час, включаючи розумне обмеження робочого часу і періодичні оплачувані відпустки”.

Стаття 12 “Міжнародного пакту з громадянських і політичних прав”, прийнятого 6 грудня 1966 р. Генеральною асамблеєю ООН, закріплює право кожної людини вільно покидати будь-яку країну, враховуючи власну. До міжнародних актів, що безпосередньо регулюють туристську діяль- ність, відносяться:

– “Загальна резолюція з розвитку туризму”, прийнята у 1963 р. на конференції ООН по міжнародному туризму і подорожам (Рим);

– “Манільська декларація по світовому туризму”, прийнята у 1980 р. Всевітньою конференцією з туризму (Філіппіни);

– “Документи Акапулько”, прийняті у 1982 р. на Всесвітній нараді з туризму при ВТО (Мексика);

– “Хартія туризму” і її складова частина “Кодекс туриста”, прийняті у 1985 р. на сесії Генеральної асамблеї ВТО (Софія);

– “Гаагська декларація з туризму”, прийнята у 1989 р. на міжнародній конференції з туризму, що проводилася ВТО і Міжпарламентським союзом, є розвитком “Хартії туризму”.

– “Резолюція міжнародної конференції по статистиці подорожей і туризму”, прийнята у 1991 р. ВТО й Урядом Канади.

Важливу роль у регулюванні міжнародного туризму відіграла Міжнарод- на дипломатична конференція ООН з митних формальностей, що відбулася в 1954 р. у Нью-Йорку. На ній були прийняті три міжнародних документи, що регламентують митні пільги туристів: Конвенція про митні пільги для туристів. У 1963 р. в Римі була проведена І Конференція ООН з туризму і подоро- жей. У її роботі взяли участь 87 держав – членів ООН, 5 спеціалізованих організацій ООН, 7 міжурядових і 14 неурядових міжнародних організацій, зацікавлених у розвитку міжнародного туризму.

Відповідно до рекомендації Римської конференції, Економічна і соціальна рада ООН (ЕКОСОС) у 1968 р. в Берліні провела спеціальний міжрегіональний семінар ООН із проблем туризму в державах, що розвиваються. Аналіз ролі міжнародного туризму був даний на Манільській (Філіппіни) Всесвітній конференції з туризму, яка проходила з 27 вересня по 10 жовтня 1980 р. У роботі цієї конференції взяли участь делегації 107 держав і 91 міжнародна урядова і неурядова організації. Манільська Всесвітня конференція з туризму мала на меті виявлення сучасної сутності туризму, визначення його ролі в світі, що змінюється, розгляду відповідальності держав за розвиток туризму. На конференції були розглянуті нові концепції туризму (насамперед як спосіб проведення відпусток і форма відпочинку, подорожей і переміщень осіб з будь-якими цілями, а не тільки як доходна галузь економіки), нові принципи й основні напрями його розвитку.

Конференція прийняла Манільську декларацію зі світового туризму, в якій туризм розуміється як важлива діяльність, що впливає на соціальне, культурне, освітнє й економічне життя держав і має гуманітарний характер. Особливе місце в Декларації приділяється розвитку внутрішнього, соціа- льного й молодіжного туризму. Підкреслюється, що внутрішній туризм сприяє більш збалансованому стану національної економіки; соціальний туризм повинен бути суспільною метою в інтересах менш забезпечених громадян; молодіжний туризм потребує особливої уваги і надання цій категорії громадян найбільших можливостей і пільг. У Декларації заявлено, що державам слід сприяти створенню поліпшених умов праці для туристських кадрів, вивчати стримуючі фактори в розвитку туризму і вживати заходи щодо їх усунення. Визнано направляючу і координуючу роль ВТО в міжнародному туристському співробітництві.

Одним з важливих документів, які регламентують діяльність туризму, є “Кодекс туриста”. Відповідно до ст. XIII Кодексу, туристи мають право на вільний доступ усередині і за межами своїх країн до місць і окремих районів туристського інтересу і з урахуванням існуючих правил та обмежень на вільне пересування в місцях транзиту й тимчасового перебування. У цих же місцях туристи повинні мати право на:

1) об'єктивну, достовірну і вичерпну інформацію про умови й можливості їх поїздок і перебування;

2) особисту безпеку і безпеку їхнього майна, а також на захист своїх прав як споживачів;

3) відповідну суспільну гігієну, ефективні заходи щодо запобігання інфекційним захворюванням і нещасним випадкам, а також на вільний доступ до служб охорони здоров'я;

4) вільний і швидкий зв'язок усередині країни, а також із закордоном; 5) адміністративні та юридичні гарантії, необхідні для захисту їхніх прав. Крім того, на іноземних туристів покладаються й певні обов'язки. Так, згідно зі ст. XI Кодексу, туристи своїм поводженням зобов'язані сприяти взаєморозумінню і дружнім відносинам між людьми як на національному, так і на міжнародному рівні й у такий спосіб сприяти збереженню миру. У місцях транзиту й перебування туристи зобов'язані поважати встановлений політичний, соціальний, моральний і релігійний порядок, а також підкорятися діючим законам і правилам.