В антициклічному регулюванні держави виділяють два основних напрями: стримування розвитку економіки і, навпаки, посилення її розвитку.
До першого напряму вдаються тоді, коли економіка знаходиться у фазі піднесення і характеризується потужним нарощуванням попиту та високими темпами зростання ВВП. Це неминуче, урешті-решт, призведе до кризи, а відтак, і до всіх негативних її наслідків. Зрозуміло, що чим вищим буде темп розвитку економіки на фазі підйому, тим більші будуть прояви кризових явищ. Тому держава вдається до таких заходів, які мають певним чином загальмувати темпи розширеного відтворення.
До найбільш поширених заходів, які держава застосовує в цьому випадку, є заходи в податковій сфері. Держава намагається через фінансові інструменти зменшити ділову активність у суспільстві. Збільшуються податки, скорочуються витрати з бюджету. Держава скорочує кредитну експансію, реалізуючи політику "дорогих грошей". Вона може вдатись і до прямого скорочення споживчого кредиту. Усе це призводить до обмеження сукупного попиту й спричиняє, зрештою, скорочення виробництва. Утім, досягнення цієї мети може супроводжуватись і небажаними наслідками на зразок зростання безробіття й загострення соціального напруження в суспільстві.
Для того щоб запобігти спаду в економіці, держава здійснює політику, спрямовану на розширення сукупного попиту. Тут застосовуються заходи, протилежні тим, що використовуються під час підйому. Перш за все, зменшуються податки, зростають державні інвестиції, через Центральний банк вживаються заходи щодо зменшення відсотків по кредитах. Держава стимулює в такий спосіб кредитну експансію і намагається посилити ділову активність, збільшуючи сукупний попит.
Циклічний характер розвитку економіки притаманний будь-якому суспільству. Він існував і в системі країн колишнього соціалістичного табору, хоча й мав у цих країнах багато особливостей. Після Другої світової війни останній цикл у СРСР розпочався в 80-ті р. Його характеризувало падіння темпів зростання продуктивності праці і приросту ВВП, велика інфляція, яка в умовах регульованих цін мала приховану форму і виявлялась у швидко наростаючому товарному дефіциті. Усі ці явища успадкувала й Україна, як й інші незалежні держави, що виникли на руїнах Радянського Союзу.
Отже, криза в нашій економіці розпочалася ще в Радянській імперії. З перших років існування незалежної України економічний цикл посилився. Фаза кризи виявилась надто затяжною і дуже глибокою. Останнє пояснювалося, перш за все, тим, що економічна криза була багатократно посилена системною кризою. Вона виникла як наслідок швидкого, шокового варіанта зміни економічної системи, а саме переходом від неринкової, тотально-планової економіки до ринкової. На глибину й довготривалість цієї фази циклу вплинули й ті фактори, які були специфічними для економіки нашої країни. До них слід віднести те, що Україна в Радянському Союзі в розподілі праці займала певне місце, і її економіка була структурною ланкою в єдиному народно-господарчому комплексі. Спеціалізація була дуже високою, і це посилювало труднощі України. Достатньо сказати, що на початку 90-х р. закінчений цикл виробництва мали тільки 20 % від усіх товарів, що виготовлялись в Україні. Дуже потужним чинником, що поглибив кризу, стало й те, що Росія почала різко підвищувати ціни на енергоносії. Так, тільки за 1992 р. ціни на нафту, газ, нафтопродукти зросли в 300 разів. Суттєвим чинником, що посилив кризу, стало також те, що Росія без будь-яких правових підстав оголосила себе правонаступницею загальносоюзного майна багатьох державних інституцій. Серед них активи Державного банку колишнього СРСР, що були представлені золотим і діамантовими фондами, валютними резервами, дорогоцінними металами та камінням й іншими активами. Фактором посилення кризи в Україні став і імпорт інфляції з Росії. Правлячі кола Росії, намагаючись закріпитись при владі, вдались до нечуваної емісії грошей. Тільки за 1991 р. (а Україна ще входила тоді в зону рубля) Центральний банк Росії випустив в обіг грошей на 32 % більше, ніж за попередні 30 років (1961- 1991 рр.). Що ж стосується нашої держави, то емісія грошей в Україні за 1991 р. була на 40 % менша, ніж за всі попередні 30 років. Прозорість кордонів і ці різні темпи емісії призвели до того, що надлишкова грошова маса ринула в Україну, змітаючи з полиць останні залишки товарів.
Наслідком усього цього стало те, що криза, уже в незалежній Україні, тривала майже 10 років (1991-1999 рр. включно). Хоча слід зауважити, що в 1999 р. економіка практично дійшла до "дна", тобто знаходилась у фазі депресії. Спад ВВП ще мав місце, але він був найменшим за всі попередні роки і відносно невеликим порівняно з попередніми роками. А вже у 2000 р. почалося помітне пожвавлення, яке було реалізовано в зростанні ВВП на 5,9 % щодо попереднього року. У подальшому темпи зростання були досить високими (2003 р. - 9,3 %; 2004 р. - 12 %). Сприятлива кон'юнктура світового ринку, реформування української економіки, поступове подолання споживацьких настроїв і стереотипів у населення й інші фактори привели до стійкого підйому, що продовжувався аж до кінця 2008 р. Але наприкінці цього року, приблизно з жовтня місяця, економічна криза, що охопила США й багато інших високорозвинених країн, через тісні зв'язки нашої держави з країнами світу зачепила й Україну. Зрозуміло, що це був тільки зовнішній чинник, що ж стосується внутрішніх причин нового циклу, то вони в нашій економіці знаходилися на поверхні. Це незавершеність базових реформ в економіці, відсутність якихось помітних досягнень у структурній перебудові народного господарства, величезна відкритість вітчизняної економіки, що робить її дуже чутливою до зміни кон'юнктури світового ринку.
