Система показників розвитку міжнародної торгівлі

можна поділити на сім груп:

обсягові (абсолютні),

• результуючі,

• структурні,

• інтенсивності,

• ефективності,

• динаміки

• зіставлення

група обсягових індикаторів, до складу якої входять експорт, реекспорт, імпорт, реімпорт, зовнішньоторговельний обіг, генеральна торгівля, спеціальна торгівля та фізичний обсяг торгівлі

За визначенням статистичної комісії ООН, експорт — це вивезення з країни товарів:

• 1) вироблених, вирощених або добутих у країні;

• 2) раніше ввезених з-за кордону та:

• перероблених на митній території;

• перероблених під митним контролем;

• 3) реекспорт — вивезення (експорт) товарів:

• раніше ввезених, але не перероблених у країні (з міжнародних товарних аукціонів, товарних бірж, консигнаційних складів тощо);

• з територій вільних зон;

• з приписних складів.

За визначенням статистичної комісії ООН, імпорт — це ввезення до країни товарів:

• 1) іноземного походження з країни-виробника або країни-посередника з метою:

• кінцевого споживання;

• переробки для вивезення або для кінцевого споживання;

• 2) для переробки під митним контролем;

• 3) з територій вільних зон і приписних складів;

• 4) реімпорт — ввезення товарів, раніше вивезених, але не перероблених.

Згідно з торговельною традицією, країною експорту вважається країна призначення товару, а країною імпорту — країна походження товару.

Країною походження товарів може бути:

• країна виробництва;

• країна відвантаження;

• країна продажу.

Країною призначення товарів може бути:

• країна споживання;

• країна поставки;

• країна купівлі.

Статистична комісія ООН рекомендує при обліку країн-контрагентів користуватися методом «країна виробництва — країна споживання», а якщо це неможливо, то методом «відвантаження — поставка».

Уряд кожної країни встановлює кордони митної території, а також вирішує питання щодо виокремлення з неї вільних зон, які не підлягають митному контролю.

Митний контроль — це процес здійснення митними органами необхідних дій, спрямованих на дотримання учасниками зовнішньоторговельної діяльності встановлених законів і правил, які регулюють порядок ввезення, вивезення або транзиту вантажів, транспортних засобів, валюти та валютних цінностей.

Вільною зоною вважається будь-яка спеціальна зона (морський порт, аеропорт, склад тощо), теоретично винесена за межі митної території держави. Вільні зони відомі ще під назвами «порто-франко», «вільні склади», «вільні порти», «зони вільної торгівлі» та «зони міжнародної торгівлі». На сьогодні в світі нараховується приблизно 300 вільних зон, у т. ч. в США понад 150, хоча американські фахівці і зазначають, що останнім часом у зв’язку із змен­шенням тарифів кількість вільних зон та їх значення помітно знизилися.

Кожна вільна зона діє на підставі статуту, що затверджений відповідними державними органами і передбачає механізм дії зони, перелік конкретних дозволених операцій з товарами, права та обов’язки імпортерів та експортерів. Загалом усі операції на території вільних зон можна поділити на три групи:

операції зі стимулювання національного виробництва, особливо експортного, що здійснюються шляхом надання пільг при імпортуванні (зниження сум страхування на товари, розміщені в зоні; необов’язковість 1.оплати мита і податків одразу після прибуття товару; можливість зберігання товару в зоні певний час та вивозу партіями необхідних розмірів; можливість підготовки сировини, товарів для подальшої переробки, а іноді і зменшення ввізного мита за рахунок зміни товарної позиції тощо);

2.операції зі стимулювання реекспорту, що ґрунтуються на дозволі національним фірмам імпортувати основні частини, агрегати, складові продукції, а кінцевий продукт виробляти на території вільної зони з подальшим його експортом без сплати мита і податків;

3.операції з поліпшення задоволення потреб внутрішнього ринку (у вільній зоні товар може бути вироблений, зібраний, перевірений, полагоджений, відібраний, перемаркірований, перепакований, очищений, змішаний, оброблений, відкладений тощо).

Спільним для обліку обсягів експорту та імпорту є те, що у вартість товарного як експорту, так і імпорту, як правило, входять: вартість поставок комплектного обладнання та матеріалів, включаючи вартість технічних послуг; вартість прокату за кордоном теле- та кінофільмів; ліцензійні відрахування та деякі інші послуги.

До складу товарного експорту та імпорту не включаються:

• поставки, що здійснюються на безоплатній основі (гуманітарна допомога, дари тощо);

• товари, що поставляються в рахунок внесків до фонду технічної допомоги ООН та інших міжнародних економічних організацій;

• вартість транзитних товарів;

• особистий багаж фізичних осіб та посилки приватного характеру.

1.3. Зовнішньоторговельний обіг — сума вартості експорту та імпорту країни або груп країн за певний період: рік, квартал, місяць. Зовнішньоторговельний обіг показує загальні обсяги зовнішньоторговельної діяльності, тобто експорту та імпорту в цілому:

ЗТО = Е + І,

де ЗТО — зовнішньоторговельний обіг;

Е — обсяг експорту (у вартісних одиницях);

І — обсяг імпорту (у вартісних одиницях).

Світовий товарообіг — сума вартості експорту та імпорту всіх країн світу (вартість усіх товарів, що перетинають державні кордони). Вартість світового експорту завжди менша (приблизно на 3—6 %) за вартість імпорту на суму фрахту на страхування внаслідок того, що майже всі країни оцінюють експорт за цінами ФОБ, а імпорт більшості країн обліковується за цінами СІФ (FOВ < CIF).

1.4. Генеральна (загальна) торгівля — прийняте у міжнародній статистиці позначення зовнішньоторговельного обігу з урахуванням вартості транзитних товарів. Показує загальне зовнішньоторговельне «навантаження» на країну, включаючи обсяги ввезення, вивезення та транзиту товарів:

ГТ = Е + І + Т,

де ГТ — генеральна (загальна) торгівля;

Е — вартість експорту;

І — вартість імпорту;

Т — вартість транзитних товарів, перевезених через територію країни.

У міжнародній торгівлі транзит умовно поділяють на два види: прямий та опосередкований. Прямий транзит — це провезення товарів однієї країни до іншої через територію третьої без складування. Товари прямого транзиту в підсумки зовнішньої торгівлі не включаються, але обліковуються:

за видами транспортних засобів;

за кількістю перевезеного вантажу;

за країнами відправлення та призначення.

Опосередкований транзит — це провезення товарів однієї країни до іншої через територію третьої з розміщенням їх на мит­них складах. Він обліковується як реекспорт та включається до загального імпорту та експорту.

1.5. Спеціальна торгівля — експорт та імпорт, зумовлені існуванням двох систем обліку товарів у статистиці зовнішньої тор­гівлі:

• спеціальної системи обліку для деяких видів товарів;

• загальної системи, що застосовується до всіх товарів.

Спеціальний експорт включає:

• національний експорт;

• вивезення товарів після переробки під митним контролем;

• націоналізовані товари.

Загальний експорт складається зі спеціального експорту та реекспорту.

Спеціальний імпорт включає:

• товари, ввезені для внутрішнього споживання або переробки;

• товари, ввезені для переробки під митним контролем;

• товари, ввезені для переробки на приписних митних складах.

Загальний імпорт складається зі спеціального імпорту та вартості товарів, що знаходяться на приписних складах.

1.6. Фізичний обсяг зовнішньої торгівлі — оцінка експорту або імпорту товарів у незмінних цінах одного періоду (як правило, року) для отримання інформації щодо руху товарної маси без впливу коливання цін.

Індекс фізичного обсягу розраховується за формулою:

 

 

де I ф.о. — індекс фізичного обсягу;

Р 0 — ціна товару в базисному періоді;

q 1 — кількість товару в періоді, що вивчається;

q 0 — кількість товару в базисному періоді

 

2. Результуючі показники, до яких належать сальдо торговельного балансу, сальдо балансу послуг, сальдо балансу поточних операцій, індекси стану платіжного балансу, індекс «умови торгівлі», індекс концентрації експорту, коефіцієнт імпортної залежності країни, у сукупності характеризують стан зовнішньої торгівлі за критерієм збалансованості експорту та імпорту, ефективності та місця країни в світовій торгівлі.

У систему балансів міжнародних розрахунків входять:

• розрахунковий баланс;

• баланс міжнародної заборгованості;

• платіжний баланс.

Розрахунковий баланс — це співвідношення вимог і зобов’я­зань даної країни щодо інших країн на певну дату, незалежно від термінів надходження платежів. Вимоги та зобов’язання виникають внаслідок участі в міжнародній торгівлі (експорту та імпорту товарів і послуг), міжнародної міграції капіталу (надання та отримання позичок і кредитів), міжнародної міграції робочої сили. Розрахунковий баланс за певний період характеризує лише динаміку вимог і зобов’язань однієї країни стосовно інших, але не може використовуватись для оцінки результативності, збалансованості міжнародних економічних, в т. ч. торговельних відносин. Цю функцію виконує платіжний баланс.

Баланс міжнародної заборгованості за методологією та призначенням наближений до розрахункового балансу, але відрізняється від нього складом статей і має певні особливості в окремих країнах. Так, у США застосовується баланс міжнародних інвестицій, що складається із зарубіжних активів та зобов’язань перед іноземними вкладниками.

У системі балансів міжнародних розрахунків основне місце посідає платіжний баланс, дані якого кількісно та якісно характеризують масштаби, структуру та характер зовнішньоекономічних зв’язків країни.

За методологією Міжнародного Валютного Фонду, платіжний баланс — це систематичний перелік усіх економічних операцій, що були здійснені за певний проміжок часу між резидентами даної країни та нерезидентами (резидентами всіх інших країн світу).

2.1. Сальдо (від італ. saldo — розрахунок, залишок) — різниця між грошовими надходженнями і витратами за певний проміжок часу.

2.1.1. Сальдо торговельного балансу:

• С т = Е т – І т,

• де С т — сальдо торговельного балансу;

• Е т — вартість товарного експорту;

• І т — вартість товарного імпорту.

2.1.2. Сальдо балансу послуг:

• С п = Е п – І п,

• де С п — сальдо балансу послуг;

• Е п — вартість експорту послуг;

• І п — вартість імпорту послуг.

2.1.3. Сальдо балансу поточних операцій:

• С по = Е по – І по,

• де С по — сальдо балансу поточних операцій;

• Е по — надходження за статтями балансу поточних операцій;

• І по — платежі за статтями балансу поточних операцій.

2.2. Абсолютні розміри сальдо торговельного балансу, балансу послуг або балансу з поточних операцій — індекси стану балансу — дають можливість лише ранжувати країни за цим показником. Зіставляти ж розміри сальдо по країнах некоректно через те, що країни мають різні економічні та експортні потенціали. У даному випадку доречно використовувати індекс стану балансу, який ще називають індексом покриття експортом імпорту (коефіцієнтом покриття імпорту експортом):

 

 

де Е та І — відповідно вартість експорту та імпорту.

2.3. Індекс «умови торгівлі» — відношення експортних цін країни до її імпортних цін. Якщо розглядати випадок, коли країна експортує та імпортує один товар, то умови торгівлі показують, яку кількість товару А отримує країна за кожну одиницю проданого товару В.

Якщо індекс розраховується щодо великої сукупності товарів, то він визначається як співвідношення індексів експортних та імпортних цін. Для цього розраховується індекс експортних цін (в одиницях національної або іншої валюти):

 

 

2.5. Коефіцієнт імпортної залежності країни — відношення обсягу імпорту певного товару до обсягу його споживання в країні. Імпортну залежність можна охарактеризувати як залежність країни від зовнішнього ринку в яких-небудь товарах або їх групах внаслідок відсутності в країні необхідних для виробництва потужностей, сировини, кваліфікованих кадрів або через причини економічного та політичного характеру.

Коефіцієнт імпортної залежності (Zij) розраховується за формулою:

 

 

• де Iij — обсяг імпорту і -го товару в країну j;

• Pij — обсяг споживання (реальна місткість ринку) і -го товару в країні j.

Обсяг споживання, в свою чергу, розраховується за формулою:

• де Qij — обсяг виробництва і -го товару в країні j;

• Iij — обсяг імпорту і -го товару в країну j;

• Eij — обсяг експорту і -го товару з країни j.

Значення коефіцієнта розміщують у межах:

 

2.6. Індекс чистої торгівлі — показує по кожному з товарів (або товарній групі) рівень перевищення експорту над імпортом (при позитивному значенні індексу) або рівень перевищення імпорту над експортом (при від’ємному значенні індексу):

 

 

• де NT — показник чистої торгівлі;

• Ei — експорт товару і;

• Ii — імпорт товару j.

Значення індексу розміщують у межах:

 

3. Структурні показники розвитку міжнародної торгівлі характеризують експортні та імпортні товарні потоки за такими ознаками, як товарний склад і регіональна спрямованість

3.1. Товарна структура експорту — це систематизація за пев­ними ознаками сукупності товарів, що вивозяться з країни (групи країн, всіх країн світу), а товарна структура імпорту — відповідно систематизація за певними ознаками сукупності товарів, що ввозяться до країни або групи країн.

Товарна структура експорту групи країн являє собою розподілений за певними ознаками загальний обсяг товарного експорту цих країн за рік. Вона показує експортну спеціалізацію цієї групи країн та використовується в міжнародних зіставленнях. Світові економічні організації у подібних порівняннях розподіляють товарні експорт та імпорт за такими позиціями:

• продовольчі та сировинні товари, паливо, в т. ч.:

• продовольство;

• промислова сировина;

• паливо;

• готові вироби та напівфабрикати, в т. ч.:

• хімічні продукти;

• машини, обладнання та транспортні засоби;

• інші готові вироби;

• інші товари.

Товарна структура імпорту групи країн — це розподілений за визначеними ознаками загальний обсяг товарного імпорту цих країн за рік. Показує імпортну залежність цієї групи країн та використовується в

3.3. Регіональні (географічні) структури експорту та імпорту

Характеризують розподіл товарних потоків (в обох напрямах) за місцями (країнами, регіонами) призначення або походження і класифікуються за структурами експорту та імпорту країни, структурами експорту та імпорту товару (або товарної групи), а також за зовнішньою та внутрішньою структурами

Зовнішня регіональна структура експорту країни — розподіл національного експорту по країнах або регіонах призначення. Вона демонструє регіональну спеціалізацію експорту країни та визначає основні ринки збуту товарів і послуг за кордоном

Внутрішня регіональна структура експорту країни — розподіл національного експорту по регіонах (адміністративних одиницях) його походження всередині країни. Показує питому вагу кожного регіону (області, землі, штату, провінції тощо) в загальному експорті країни і характеризує участь регіону в зовнішньоторговельній діяльності Для прийняття різнопланових рішень у міжнародному менеджменті необхідно мати дані щодо структури експорту конкретного товару. Для цього в аналітичних цілях використовують регіональні структури експорту товару.

Зовнішня регіональна структура експорту товару — розподіл національного експорту конкретного товару (нафта, газ, деревина тощо) за країнами (регіонами) споживання. На її основі визначаються основні країни-партнери та рівень охоплення світо­вого ринку конкретного товару.

Внутрішня регіональна структура експорту товару — розподіл національного експорту конкретного товару за регіонами (адміністративними одиницями) його формування всередині краї­ни-експортера.

Регіональна структура експорту групи країн — розподіл загального обсягу експорту країн даної групи за регіонами (країнами) призначення

Регіональна структура експорту товару групою країн засвідчує розподіл загального обсягу експорту певного товару (мінеральні добрива, вугілля, транспортні засоби тощо) за країнами (регіонами) споживання.

Регіональна структура світового експорту показує питому вагу кожної країни (або регіону) у світовому експорті, визначаючи основних світових експортерів. Формується за принципом походження експорту, а не за принципом його призначення, як у зовнішній регіональній структурі експорту

 

4. Показники інтенсивності міжнародної торгівлі

У світовій практиці для виміру зовнішньоторговельної інтенсивності країн використовується два типи показників: обсяг зовнішньої торгівлі (або експорту, або імпорту окремо) на душу населення країни та відношення експорту (або імпорту, або зовнішньоторговельного обігу окремо) до валового внутрішнього продукту (ВВП) країни.

4.1. Обсяг експорту, імпорту або зовнішньоторговельного обігу на душу населення:

 

 

• де Eд — експорт на душу населення;

• Iд — імпорт на душу населення;

• ЗТОд — зовнішньоторговельний обіг на душу населення;

• E — вартість національного експорту за рік;

• I — вартість національного імпорту за рік;

• ЗТО — зовнішньоторговельний обіг країни за рік (Е + І);

• Ч — чисельність населення країни на відповідний рік.

Ці показники широко використовуються в міжнародних зіставленнях.

4.2.1. Експортна квота. У міжнародних зіставленнях експортна квота використовується не тільки для характеристики рівня інтенсивності зовнішньої торгівлі країни, а й з метою оцінки рівня відкритості національного господарства, участі в міжнародному розподілі праці.

 

 

• де Ке — квота експортна;

• Е — річний обсяг експорту країни;

• ВВП — валовий внутрішній продукт країни за аналогічний період.

• 4.2.2. Імпортна квота як частка імпорту у валовому внутрішньому продукті країни характеризує також рівень залежності країни від імпорту товарів і послуг. Розраховується за формулою:

 

• де Кі — квота імпортна;

• І — обсяг імпорту країни за певний рік;

• ВВП — валовий внутрішній продукт країни за аналогічний період.