Господарськими товариствами визнаються підприємства або інші суб'єкти господарювання, створені юридичними особами та/або громадянами шляхом об'єднання їх майна і участі в підприємницькій діяльності товариства з метою одержання прибутку.
З наведеного визначення випливають наступні ознаки господарського товариства:
а) це підприємство або інший суб'єкт господарювання;
б) його засновниками є юридичні особи та/або громадяни;
в) товариство утворюється шляхом об'єднання майна засновників;
г) учасники товариства беруть участь у підприємницькій діяльності товариства;
д) товариство створюється з метою одержання прибутку.
23. Поняття і види державного контролю у сфері підприємницької діяльності.
Контроль - процес визначення, оцінки і інформації про відхилення дійсних значень від заданих або їх збіг і результати аналізу. Контролювати можна мету, хід виконання плану, прогнози, розвиток процесу.
Контроль здійснюється особами, прямо або опосередковано залежними від процесу.
Державний контроль за підприємницькою діяльністю, що орієнтований на відносини у сфері підприємництва, є складовою частиною, різновидом державного контролю.
Цей контроль охоплює всі сторони підприємницької діяльності, представляючи собою постійне спостереження за упорядкованістю керованої системи, її станом. Зокрема він спрямований на підвищення економічного стимулювання, раціональну і ощадливу витрату матеріальних, трудових, фінансових та інших ресурсів, скорочення непродуктивних витрат і втрат суб'єктами підприємництва.
Основним нормативним актом щодо здійснення контролю за господарською діяльністю є Закон України № 877Л/ "Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності" від 5 квітня 2007 р.
Контроль можна також класифікувати: за приналежністю до підприємства суб'єкта контролю (внутрішній, зовнішній); за підставою для обов'язку (добровільний, по статуту, договірний, згідно із законом); за об'єктом контролю (за об'єктом, за рішеннями, за результатами); за регулярністю (регулярний, нерегулярний, спеціальний)
24. Контроль та нагляд державних органів.
Держава здійснює контроль і нагляд за господарською діяльністю суб'єктів господарювання у таких сферах:
- збереження та витрачання коштів і матеріальних цінностей суб'єктами господарських відносин - за станом і достовірністю бухгалтерського обліку та звітності;
- фінансових, кредитних відносин, валютного регулювання та податкових відносин -за додержанням суб'єктами господарювання кредитних зобов'язань перед державою і розрахункової дисципліни, додержанням вимог валютного законодавства, податкової дисципліни;
- цін і ціноутворення - з питань додержання суб'єктами господарювання державних цін на продукцію і послуги;
- монополізму та конкуренції - з питань додержання антимонопольно-конкурентного законодавства;
- земельних відносин - за використанням і охороною земель;
- водних відносин і лісового господарства - за використанням та охороною вод і лісів, відтворенням водних ресурсів і лісів;
- виробництва і праці -за безпекою виробництва і праці, додержанням законодавства про працю; за пожежною, екологічною, санітарно-гігієнічною безпекою; за дотриманням стандартів, норм і правил, якими встановлено обов'язкові вимоги щодо умов здійснення господарської діяльності;
- споживання - за якістю і безпечністю продукції та послуг;
- зовнішньоекономічної діяльності - з питань технологічної, економічної, екологічної та соціальної безпеки.
25. Правовий статус відокремлених підрозділів підприємств.
1. Відокремлені підрозділи (структурні одиниці) господарських організацій визнаються суб'єктами господарювання, що здійснюють свою діяльність від імені цих господарських організацій без статусу юридичної особи.
2. Відокремленими підрозділами (структурними одиницями) є філії, представництва, відділення та інші структурні підрозділи, що наділяються частиною майна господарських організацій, здійснюючи щодо цього майна право оперативного використання чи інше речове право, передбачене законом. Вони можуть мати рахунок (рахунки) в установах банку.
3. Філії, представництва та інші відокремлені підрозділи господарської організації діють на підставі положення, затвердженого цією організацією.
Відкриття зазначених підрозділів не потребує їх державної реєстрації. Суб'єкт господарювання лише повідомляє про їх відкриття реєструючий орган шляхом внесення додаткової інформації до своєї реєстраційної картки (п. 17 ст. 55 ГК).
Оскільки філії та інші відокремлені підрозділи не є юридичними особами, довіреність видається не відокремленому підрозділу, а конкретній фізичній особі, як правило, директору філії.
Повноваження відокремленого підрозділу господарської організації визначаються її установчим документом - положенням про відособлений підрозділ, яке затверджується юридичною особою.
Відповідальність за всі угоди чи інші дії керівника філії у межах наданих йому повноважень несе юридична особа, причому всім своїм майном, адже дії керівника філії – це дії юридичної особи (ст. 32 ЦК).
26. Правовий статус об'єднань підприємств.
Об’єднанням підприємств (ст. 117 ГК) є господарська організація, утворена у складі двох або більше підприємств з метою координації їх виробничої, наукової та іншої діяльності для вирішення спільних економічних та соціальних завдань.
Види об ’єднань підприємств:
1) в залежності від порядку заснування:
а) господарське об’єднання - об’єднання підприємств, утворені за їх ініціативою, не залежно від їх виду, які на добровільних засадах об’єднують свою господарську діяльність.
б) державні чи комунальні господарські об’єднання - об’єднання підприємств, утворені державними (комунальними) підприємствами (як правило у формі корпорацій або концернів незалежно від назви об’єднання);
2) за організаційно-правовою формою:
а) асоціація - це договірне об’єднання, створене з метою постійної координації господарської діяльності підприємств. Асоціація не може втручатися в діяльність підприємств - учасників;
б) корпорація - це договірне об’єднання, створене на основі поєднання виробничих, наукових і комерційних інтересів підприємств;
в) консорціум - це тимчасове статутне об’єднання підприємств для досягнення його учасниками певної спільної господарської мети (реалізації цільових програм, науково-технічних, будівельних проектів тощо);
г) концерн - це статутне об’єднання підприємств;
3) промислово-фінансова група є об’єднанням, яке створюється за рішенням Кабінету Міністрів України на певний строк з метою реалізації державних програм розвитку пріоритетних галузей виробництва і структурної перебудови економіки України. ПФГ не підлягає державній реєстрації як суб’єкт господарювання і не є юридичною особою; діє на підставі Генеральної угоди;
4) асоційовані підприємства (господарські організації) - група суб’єктів господарювання - юридичних осіб, пов’язаних між собою відносинами економічної та (або) організаційної залежності у формі участі в статутному фонді та (або) в управлінні.
5) холдингова компанія - це відкрите акціонерне товариство, яке володіє, користується, а також розпоряджається холдинговими корпоративними пакетами акцій (часток, паїв) двох або більше корпоративних підприємств.
27. Характеристика окремих відів суб'єктів підприємницької діяльності.
Найважливішим видом серед суб'єктів господарювання можна визнати підприємство, як самостійний суб'єкт господарювання, створений компетентним органом державної влади або органом місцевого самоврядування, або іншими суб'єктами для задоволення суспільних та особистих потреб шляхом систематичного здійснення виробничої, науково-дослідної, торговельної, іншої господарської діяльності, в порядку, передбаченому цим Кодексом та іншими законами.
Підприємства можуть створюватись як для здійснення підприємництва, так і для некомерційної господарської діяльності, та не мають у своєму складі інших юридичних осіб.
Підприємство, якщо законом не встановлено інше, діє на підставі статуту. Підприємство є юридичною особою, має відокремлене майно, самостійний баланс, рахунки в установах банків, печатку із своїм найменуванням та ідентифікаційним кодом.
Залежно від форм власності, на базі якої підприємства функціонують, в Україні, вони поділяються на: 1) державні, 2) комунальні, 3) колективні, 4) приватні, 5) змішані.
Залежно від способу утворення (заснування) та формування статутного фонду виділяють: 1) унітарне підприємство створюється одним засновником; 2) корпоративне підприємство утворюється, як правило, двома або більше засновниками за їх спільним рішенням (договором).
Залежно від кількості працюючих та обсягу валового доходу від реалізації продукції розрізняють підприємства таких видів:)малі підприємства - підприємства, в яких середньооблікова чисельність працюючих за звітній (фінансовий) рік не перевищує 50 осіб, а обсяг валового доходу від реалізації продукції (робіт, послуг) за цей період не перевищує сімдесяти мільйонів гривень; 2) великі підприємства- підприємства, в яких середньооблікова чисельність працюючих за звітний (фінансовий) рік перевищує 250 осіб, а обсяг валового доходу від реалізації продукції (робіт, послуг) за рік перевищує суму сто мільйонів гривень; 3) усі інші підприємства визнаються середніми.
28. Складні форми: холдинг, трест, концерн.
Холдинг – це особливий вид компанії, що створюється для володіння контрольними пакетами акцій інших компаній з метою контролю та управління їхньою діяльністю. Класична холдингова компанія складається з головної (материнської), дочірніх та фірм – «онуків». Дочірні компанії мають статус самостійної юридичної особи й організовані у вигляді товариств, у разі банкрутства (неплатоспроможності) вони відповідають за своїми обов'язками тільки майном своєї компанії. Нерідко дочірні компанії є власниками контрольних пакетів акцій підлеглих їм підрозділів – «онуків».
За структурою контрольного пакета розрізняють три види холдингових компаній:
1) портфельний холдинг (лише володіє контрольним пакетом інших підприємств);
2) інвестиційний холдинг (володіє і управляє портфелем акцій інших підприємств);
3) портфельно-інвестиційний холдинг (являє собою змішаний тип).
За характером діяльності холдинги поділяються на:
1) чисті холдинги, тобто компанії, що мають справу винятково з контрольно-управлінською діяльністю;
2) змішані холдинги, на які, крім функцій контролю та управління, покладене ведення підприємницької діяльності.
Трест – об'єднання підприємств однієї або кількох галузей промисловості, учасники якого втрачають право власності на засоби виробництва й виготовлений продукт, виробничу й комерційну самостійність, тобто зливаються в єдиний виробничий комплекс, що об'єднує збут, фінанси, управління, а натомість на суму вкладеного капіталу власники окремих підприємств отримують акції тресту, які дають їм право брати участь в управлінні й присвоювати відповідну частину прибутку.
Концерн – це форма об'єднання (як правило, багатогалузевого) самостійних підприємств, зв'язаних за допомогою системи участі в капіталі, фінансових зв'язків, договорів про спільність інтересів, патентно-ліцензійних угод, тісного виробничого співробітництва.
29. Порядок відкриття рахунків у банках.
Рахунки юридичної особи, що є клієнтом банку, відкриваються в установах банків за місцем її реєстрації чи в будь-якому банку на території України за згодою сторін.
Для відкриття поточного рахунка суб'єкти господарювання подають до установи банку такі документи: - заяву про відкриття поточного рахунку, підписану керівником та головним бухгалтером юридичної особи; - копію свідоцтва про державну реєстрацію юридичної особи, засвідчену нотаріально, чи органом, який видав свідоцтво про державну реєстрацію; - копію належним чином зареєстрованого установчого документа (статуту/засновницького договору/установчого акта/положення); - копію довідки про внесення юридичної особи до Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України; - копію документа, що підтверджує взяття юридичної особи на облік в органі державної податкової служби; - копію страхового свідоцтва, що підтверджує реєстрацію юридичної особи у Фонді соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України як платника страхових внесків; - копію документа, що підтверджує реєстрацію юридичної особи у відповідному органі Пенсійного фонду України, засвідчену органом, що його видав, або нотаріально, чи підписом уповноваженого працівника банку;
- картку із зразками підписів і відбитка печатки (додаток 2), засвідчену нотаріально або організацією, якій клієнт адміністративно підпорядкований, в установленому порядку.
У разі відкриття поточного рахунка клієнту у його заяві уповноважений працівник банку зазначає дату відкриття та номер рахунка. На заяві клієнта зазначаються підписи одного з керівників банку або уповноваженої ним особи, на якого згідно з внутрішніми положеннями банку покладено обов'язок приймати рішення про відкриття поточних рахунків клієнтів.
30. Порядок і форми безготівкових розрахунків.
Підприємства використовують (залежно від форми розрахункового документа) такі форми безготівкових розрахунків: • платіжні доручення; • платіжні вимоги-доручення; • чеки; • акредитиви;
• векселі; • інкасові доручення (розпорядження).
Платіжне доручення — це письмове доручення власника рахунка перерахувати відповідну суму зі свого рахунка на рахунок отримувача коштів. Платіжні доручення здійснюються: — постачальник відвантажує продукцію (виконує роботи, послуги); — постачальник виставляє рахунок-фактуру за продукцію; — покупець подає до банку, що його обслуговує, платіжне доручення; — банк покупця списує з його рахунка кошти; — банк покупця повідомляє покупця — власника рахунка про списання коштів; — банк покупця передає електронним зв'язком або надсилає платіжне доручення на відповідну суму до банку постачальника; — банк постачальника (отримувача коштів) зараховує кошти на рахунок постачальника; - банк постачальника повідомляє постачальника про надходження коштів на розрахунковий рахунок випискою з розрахункового рахунка.
Платіжні вимоги-доручення — це комбінований розрахунковий документ, який складається з двох частин. Верхня частина — вимога підприємства-постачальника до підприємства-покупця сплатити вартість товару, виконаних робіт, послуг. Нижня частина — доручення покупця (платника грошових коштів) банку, який його обслуговує, переказати належну суму коштів з його рахунка на рахунок постачальника. Розрахунки платіжними вимогами-дорученнями здійснюється за такою схемою: — постачальник відвантажує продукцію покупцеві; — разом із документами на відвантажену продукцію постачальник передає платіжну вимогу-доручення на оплату; — покупець передає вимогу-доручення в банк, який його обслуговує, для переказу коштів; — банк покупця (платника коштів) списує з рахунка покупця кошти; — банк покупця сповіщає випискою покупця — власника рахунка про списання коштів із його розрахункового рахунка; — банк покупця направляє в банк постачальника платіжну вимогу-доручення; — банк постачальника зараховує кошти на рахунок постачальника; — банк постачальника повідомляє постачальника про надходження коштів на розрахунковий рахунок випискою з розрахункового рахунка.
Розрахунковий чек — це документ стандартної форми з дорученням чекодавця своєму банкові переказати кошти з рахунка чекодавця на рахунок пред'явника чека (отримувача коштів) Розрахунок чеком здійснюється за такою схемою: — постачальник передає товар покупцеві; — покупець передає чек постачальнику; — постачальник передає чек у свій банк; — банк постачальника направляє чек для оплати в банк покупця; — банк платника списує кошти з рахунка покупця товару; — банк платника повідомляє платника про списання коштів; — банк платника переказує банку постачальника відповідні кошти; — банк постачальника зараховує кошти на рахунок постачальника; — банк постачальника повідомляє постачальника про зарахування коштів на його рахунок.
Акредитив — це розрахунковий документ із дорученням однієї кредитної установи іншій здійснити за рахунок спеціально задепонованих коштів оплату товаротранспортних документів за відвантажений товар. Схема здійснення розрахунків із використанням акредитивної форми має такий вигляд:
— покупець, доручає банку, що його обслуговує, відкрити акредитив; — банк покупця відкриває акредитив;— банк покупця сповіщає покупця про відкриття акредитива; — банк покупця повідомляє банк постачальника про відкриття акредитива постачальнику на конкретну суму; — банк постачальника сповіщає постачальника про відкриття акредитива; — відвантаження товару; — покупець повідомляє банк про виконання умови акредитива; — банк покупця переказує банку постачальника суму коштів з акредитива; — банк постачальника зараховує кошти на рахунок постачальника; — банк постачальника повідомляє про це свого клієнта.
Вексельна форма розрахунків — розрахунки між постачальником (отримувачем коштів) і покупцем (платником коштів) з відстрочкою платежу, які оформлюються векселем. Розрахунки з використанням векселя здійснюються за таким порядком: — постачання товару; — акцепт векселя в банку, який обслуговує покупця; — передача векселя; — платіжне доручення банку, який обслуговує постачальника, на оплату цього векселя; — облік векселя (може бути наданий кредит) постачальника у межах облікової ставки; — пред'явлення векселя до оплати у встановлений строк; — отримання платежу.
Інкасове доручення (розпорядження) застосовується у випадках стягнення в безспірному порядку сум фінансових санкцій, недоїмки в бюджет із податків, штрафів, нарахованих державними податковими органами.
31. Правове регулювання обігу готівки.
Готівковий обіг регулює Положення про порядок ведення касових операцій у національній валюті в Україні, затверджене постановою Правління Національного банку України від 19.02.2001 р. № 72, та Інструкція Національного банку України “Про організацію роботи з готівкового обігу установами банків України” від 19.02.2001р. №69. Ці нормативно-правові акти встановлюють певні обмеження щодо обігу готівки. Підприємства (підприємці), які відкрили поточні рахунки в установах банків, зберігають на цих рахунках свої грошові кошти на договірних умовах та здійснюють розрахунки за своїми обов'язками в безготівковій і готівковій формі в порядку, установленому нормативно-правовими актами Національного банку України.
Розрахунки готівкою підприємств між собою та з підприємцями і фізичними особами провадяться як за рахунок коштів, отриманих з кас банків, так і за рахунок готівкової виручки та здійснюються через касу підприємств з веденням касової книги установленої форми.
Указ Президента України “Про застосування штрафних санкцій за порушення норм з урегулювання обігу готівки” від 12.06.95 р. № 436 (у редакції від 11.05.1999р. №491/99) встановлює, щоуразі порушення юридичними особами усіх форм власності, фізичними особами — громадянами України, іноземними громадянами та особами без громадянства, які є суб'єктами підприємницької діяльності, а також постійними представництвами нерезидентів, через які повністю або частково здійснюється підприємницька діяльність, норм щодо регулювання обігу готівки в національній валюті, встановлюваних Національним банком України, до них застосовуються фінансові санкції у вигляді штрафу.
32. Платіжні інструменти, їх види та порядок оформлення.
Сучасними платіжними системами, здебільшого, керує банківський сектор. Платіжні системи виконують функцію передачі потоку інформації, який містить деталі платежу, і безпосередньо переказу грошових коштів. У платіжній операції можна виділити такі основні елементи:
- зобов'язання, яке необхідно виконати;
- сторону, яка здійснює платіж (платника);
- сторону, яка отримує платіж (отримувача);
- інструмент платежу;
- одного або кількох фінансових посередників (як правило, це банки), які переказують кошти, списуючи необхідну суму з рахунку платника і зараховуючи її на рахунок отримувача.
Національний банк України має право встановлювати інші види розрахункових документів. Клієнт банку має право самостійно обирати види розрахункового документа (крім платіжної вимоги) для ініціювання переказу. Платіжна вимога застосовується у випадках, коли ініціатором переказу виступає стягувач або, при договірному списанні, отримувач. Розрахункові документи, за винятком платіжної вимоги-доручення, мають подаватися ініціатором до банку, що його обслуговує.
33. Договір банківського рахунку.
Згідно зі ст. 1066 ЦК за договором банківського рахунка банк зобов'язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові (володільцеві рахунка), грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком. Термінологією Закону "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" рахунок, що відкривається за договором банківського рахунка, є поточним і використовується для зберігання коштів і здійснення розрахунково-касових операцій за допомогою платіжних інструментів відповідно до умов договору та вимог законодавства України (підпункт 7.1.2 п. 7.1 ст. 7).
34. Порядок і форми розрахунків у господарських відносинах.
Згідно з ч. З ст. 341 ГК безготівкові розрахунки можуть здійснюватися у формі платіжних доручень, платіжних вимог, вимог-доручень, векселів, чеків, банківських платіжних карток та інших дебетових і кредитових платіжних інструментів, що застосовуються у міжнародній банківській практиці.
Інструкція встановлює правила використання при здійсненні розрахункових операцій платіжних інструментів у формі:
меморіального ордера;
платіжного доручення;
платіжної вимоги-доручення; платіжної вимоги; розрахункового чека; акредитива.
Використання банківських платіжних карток та векселів як платіжних інструментів регулюється чинним законодавством, зокрема Законами України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні", "Про обіг векселів в Україні" та іншими, а також окремими нормативно-правовими актами Національного банку.
35. Види кредитів, що надаються банками.
Кредити, які надаються банками, можна класифікувати за різними ознаками. Лише комплексний підхід до виділення видів банківського кредиту дозволяє найповніше охарактеризувати кредитні операції комерційних банків.
За строками користування банківські кредити поділяють на:
— короткострокові (до 1 року);
— середньострокові (до 3 років);
— довгострокові (понад 3 роки).
Кожному з цих видів банківського кредиту притаманні конкретні ознаки, організаційні способи надання позик та їх погашення.
Короткострокові кредити надаються банками позичальникам на цілі поточної господарської діяльності у разі виникнення у них тимчасових фінансових труднощів у зв'язку із витратами, які не забезпечені надходженнями коштів у відповідному періоді.
Середньострокові кредити надаються на оплату обладнання, на поточні витрати, фінансування капітальних вкладень. Довгострокові кредити надаються банками позичальникам для формування основних фондів. Об'єктами кредитування при цьому є капітальні витрати на реконструкцію, модернізацію та розширення вже діючих основних фондів, на нове будівництво, приватизацію та інше.
У західній банківській практиці виділяють позики до запитання (онкольний кредит), що повертаються позичальниками на першу вимогу банку (з попередженням). Ставки відсотка за онкольним кредитом нижчі, ніж за строковими позичками. Онкольний кредит розглядається як різновид короткострокового кредиту.
За забезпеченням виділяють такі види банківського кредиту:
- забезпечені заставою (майном, майновими правами, цінними паперами); вартість застави звичайно перевищує суму кредиту;
- гарантовані (банками, фінансами чи майном третьої особи);
- з іншим забезпеченням (поручительство, свідоцтво страхової організації);
- незабезпечені (бланкові кредити).
Банківський кредит під заставу цінних паперів називається ломбардним кредитом.
За ступенем ризику банківські позики поділяються на: стандартні кредити та кредити з підвищеним ризиком.
Поняття та види угод.
Угода - правомірне юридична дія, спрямована на досягнення певного юридичного результату. Цим угода відрізняється від інших правомірних юридичних дій, іменованих юридичним»: вчинками, з якими закон також пов'язує виникнення, зміну або припинення прав і обов'язків. До таких вчинків, зокрема, відносяться виявлення скарбу, знахідка, створення твору науки, літератури чи мистецтва. Операцією визнається дія, спрямована на виникнення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Не є цивільно-правовою угодою дія, спрямована на виникнення інших прав і обов'язків, наприклад, участь у виборах депутата в Національні збори.
Наявність у всіх угод загальних ознак не виключає їх підрозділи на види, наприклад:
- За кількістю сторін - односторонні, двосторонні і багатосторонні;
- Залежно від зустрічного обов'язку сторони з надання матеріального чи іншого блага - оплатне і безоплатні;
- Залежно від моменту, з якого народжуються цивільні права і обов'язки по угоді - реальні і консенсуальні;
- Залежно від очевидності правової мети, до досягнення якої прагнуть суб'єкти угоди - каузальні і абстрактні.
- За формою: усні та вчинені в письмовій формі
Угоди можуть бути класифіковані і іншим чином в залежності від мети, яка ставиться при проведенні класифікації.
37. Юридична характеристика змісту угод.
Угода - правомірне юридична дія, спрямована на досягнення певного юридичного результату. Цим угода відрізняється від інших правомірних юридичних дій, іменованих юридичним»: вчинками, з якими закон також пов'язує виникнення, зміну або припинення прав і обов'язків. До таких вчинків, зокрема, відносяться виявлення скарбу, знахідка, створення твору науки, літератури чи мистецтва. Операцією визнається дія, спрямована на виникнення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Не є цивільно-правовою угодою дія, спрямована на виникнення інших прав і обов'язків, наприклад, участь у виборах депутата в Національні збори.
Те, що угода характеризується спрямованістю на досягнення певного результату, не означає, що особа, яка вчиняє правочин, повинна представляти в деталях той правовий результат, що настане після укладення угоди. Достатньо, щоб учасник угоди мав загальне уявлення про її наслідки. Наприклад, продавець повинен знати, що після укладання угоди і не вдягнув її в належну форму він зобов'язаний передати покупцеві продану річ, наприклад житловий будинок. Продавець може і не знати, що він відповідає за недоліки товару, які були виявлені покупцем, хоча продавець не мав відомостей про ці недоліки до їх виявлення. Наприклад, покупець виявив в купленому ним будинку серйозний будівельний дефект і вимагає, щоб він був усунений продавцем або за рахунок продавця, або вимагає розірвання договору. Продавець буде нести відповідальність за ці недоліки, навіть якщо він не знав про їх наявність у проданому майно.
