Порядок ту умови придбання торгового патенту

ДКР з ПРДП

1. Виникнення та еволюція поняття “підприємництво”.

Перші спроби осмислення підприємництва беруть свій початок із XVII ст. Первісне поняття "підприємець" (фр. еnterpreneur) до наукового обігу ввів англійський економіст Річард Кантільон, який зробив систематизований аналіз підприємництва. Він визначав підприємця як людину, яка за певну ціну купує засоби виробництва, аби виробити продукцію і продати її з метою одержання доходів, і яка, беручи на себе зобов'язання з витрат, не знає, за якими цінами може бути здійснена реалізація. До підприємців він зараховував людей з нефіксованими прибутками (ремісників, купців, селян та ін.).

Вагомий внесок у дослідження феномену підприємництва протягом XVIII - XIX ст. зробили відомі західні економісти А. Сміт, Ж.-Б. Сей, А. Маршалл, Й. Шумпетер та ін.

Адам Сміт багато говорив про роботодавців, майстрів* купців і підприємців, але не приділяв уваги бізнесменам. Він намагався поставити знак рівності між власниками капіталу та бізнесменами і був твердо переконаний, що за наявності капіталу, праці й сировини бізнес виникає спонтанно. Підприємець, за висловом Адама Сміта, є власником, який іде на економічний ризик заради реалізації певної комерційної ідеї та отримання прибутку.

У XVIII ст. подальше осмислення поняття підприємництва здійснював французький економіст Жан-Батіст Сей. Він пов'язував підприємництво з організацією людей у межах виробничої одиниці. Сей вважав, що підприємець - це економічний агент, який комбінує фактори виробництва (землю, капітал, працю).

У XIX ст. дослідженням проблем підприємництва займався англійський економіст Альфред Маршалл. Він ототожнював підприємництво з менеджментом, тобто з управлінням. У своїй фундаментальній праці "Принципи економікс" (1890 р.) А. Маршалл особливо наголосив на інноваційному моменті та активній ролі самого підприємця в застосуванні нових машин і технологічних процесів.

Апогеєм у розробці теорії підприємництва стали праці австро-американського економіста і соціолога Йозефа Шумпетера. Його концепція підприємництва грунтується на трьох головних засадах:

1) функція підприємництва полягає, головним чином, у революціонізації та реформуванні виробництва шляхом використання різноманітних можливостей для випуску нових чи старих товарів новими методами, відкриття нових джерел сировини, ринків, реорганізації виробництва;

2) підприємництво є універсальною загальноекономічною функцією будь-якої економічної системи й поєднується із виконанням інших видів діяльності (управлінням, науковими розробками, маркетингом і т. ін.);

3) підприємництво є функцією господарсько-політичного середовища, яке визначає його можливості, типи, мотивації. У центр своєї теорії економічного розвитку Й. Шумпетер поставив підприємця, в якому втілені принципово нові підприємницькі якості, що стали рушієм економічного науково-технічного прогресу XX ст. Підприємницьку функцію він ототожнював із функцією економічного лідерства і новаторства. Шумпетер зазначав, що інновація - дітище підприємництва, а підприємець - творець інновації.

 

2. Основні функції підприємництва та принципи здійснення підприємництва в Україні.

Інноваційна (творча) функція підприємництва полягає в сприянні генеруванню та реалізації нових комерційних ідей, здійсненню техніко-економічних, наукових розробок, проектів, що пов'язані з господарським ризиком.

Ресурсна функція підприємництва передбачає мобілізацію на добровільних засадах матеріальних, фінансових, трудових, інформаційних, інтелектуальних та інших ресурсів.

Організаційна функція підприємництва полягає в безпосередній організації виробництва, збуту, реклами тощо, зводиться до поєднання ресурсів в оптимальних пропорціях здійснення контролю за їх виконанням.

Стимулююча (мотиваційна) функція підприємництва зводиться до формування стимулюючого (мотиваційного) механізму ефективного використання ресурсів з урахуванням досягнень науки, техніки, управління організації виробництва, а також до максимального задоволення потреб споживача.

Статтею 1 Закону України "Про підприємництво" від 7 лютого 1991 р. підприємництво визначено як безпосередня самостійна, систематична, на власний ризик діяльність по виробництву продукції, виконанню робіт, наданню послуг з метою отримання прибутку, яка здійснюється фізичними та юридичними особами, зареєстрованими як суб'єкти підприємницької діяльності у порядку, встановленому законодавством.

Підприємницька діяльність здійснюється відповідно до загальних принципів господарювання в Україні та спеціальних принципів підприємництва. Загальними принципами господарювання є:

- забезпечення економічної багатоманітності та рівний захист державою усіх суб'єктів господарювання;

- свобода підприємницької діяльності у межах, визначених законом;

- вільний рух капіталів, товарів та послуг на території України;

- обмеження державного регулювання економічних процесів у зв'язку з необхідністю забезпечення соціальної спрямованості економіки, добросовісної конкуренції у підприємництві;

- екологічний захист населення, захист прав споживачів та безпеки суспільства і держави;

- захист національного товаровиробника;

- заборона незаконного втручання органів державної влади та органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб у господарські відносини.

3. Обмеження відносно здійснення підприємництвом.

Законом України "Про підприємництво", встановлено певні обмеження" які стосуються здійснення окремих видів підприємницької діяльності. Ці обмеження полягають, по-перше, у тому, що окремі види підприємництва (господарської діяльності) мають право здійснювати лише певні суб'єкти.
Так, діяльність, пов'язана з обігом наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів і прекурсорів, здійснюється відповідно до Закону України "Про обіг в Україні наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів і прекурсорів".

Діяльність, пов'язану з виготовленням і реалізацією військової зброї та боєприпасів до неї, видобуванням бурштину, охороною окремих особливо важливих об'єктів права державної власності, перелік яких визначається у встановленому Кабінетом Міністрів України порядку, а також діяльність, пов'язану з проведенням криміналістичних, судово-медичних, судово-психіатричних експертиз та розробкою, випробуванням, виробництвом та експлуатацією ракет-носіїв, у тому числі з їх космічними запусками з будь-якою метою, можуть здійснювати тільки державні підприємства та організації, а проведення ломбардних операцій - також і повні товариства.

Частинами 2-4 ст. 4 Закону України "Про підприємництво" встановлено також інші обмеження щодо здійснення підприємницької діяльності.

По-друге, обмеження у здійсненні підприємницької діяльності полягають у забороні здійснювати окремі види діяльності, перелік яких встановлює Закон України "Про ліцензування певних видів господарської діяльності" від 1 червня 2000 р.1, без спеціального дозволу (ліцензії).

Відповідно до ст. 9 Закону ліцензуванню підлягають, зокрема, такі види господарської діяльності: o пошук (розвідка) корисних копалин; o виробництво, ремонт вогнепальної зброї, боєприпасів до неї, холодної зброї, певної пневматичної зброї, а також торгівля зазначеними видами зброї та боєприпасами до неї; o виробництво вибухових речовин і матеріалів (за переліком, що його визначає Кабінет Міністрів України); o видобування уранових руд; o видобування дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння, дорогоцінного каміння органогенного утворення, напівдорогоцінного каміння тощо (всього стаття налічує 60 найменувань видів господарської діяльності, що. підлягають ліцензуванню).

4. Логіка підприємницької діяльності.

Логіка підприємницької діяльності — це послідовність прийняття уп­равлінських рішень, спрямованих на одержання прибутку (наприклад, при першій спробі вийти на ринок, при підготовці та здійсненні бізнес - операцій, проведенні рекламної кампанії та ін.). У господарській практиці категорії „підприємництво" і „бізнес" часто ототожнюють. Разом з тим, це не тотожні, хоча дуже близькі за значенням поняття.

Бізнес - поняття ширше, ніж підприємництво, і охоплює всі відносини, що виникають між усіма учасниками ринкової економіки, включаючи у дію не тільки підприємців, а й споживачів, найманих працівників, державні структури.

Підприємництво - динамічний, активний елемент бізнесу, що являє собою ініціативну, самостійну діяльність, яка здійснюється на свій ризик і під свою майнову відповідальність громадянами, об'єднаннями громадян з виробництва продукції, виконання робіт і надання послуг з метою одержання прибутку.

В основному є дві моделі підприємницького бізнесу:

· класична - орієнтується на максимізацію віддачі від ресурсів, які має підприємство (фірма, організація);

· інноваційна - передбачає використання будь-яких можливостей (у межах закону) для підприємництва, навіть якщо власних ресурсів для цього недостатньо. Найчастіше ці моделі використовують у поєднанні.

Розвиток підприємництва означає раціоналізацію економіки, підвищення конкурентоспроможності, позбавлення від баласту ресурсів, що не використовуються або погано експлуатуються, більш повну реалізацію основного потенціалу суспільства — людини.

Підприємництво як елемент бізнесу не може бути відокремлене від праці, від ведення господарства, від привласнення. Без праці бізнесу не буває. Праця і підприємництво - процеси цілеспрямованої діяльності на виробництво матеріальних і духовних благ.

Підприємництво - якісно новий ефективний тип ведення господарства. Воно потребує прогресивних способів, прийомів, методів ведення та конкретного власника, господаря виробництва.

 

 

5. Законодавство України про підприємництво.

У підприємницькому законодавстві як самостійній галузі законодавства України можна виділити три блоки нормативно-правових актів:
- Конституція України, що містить норми про підприємництво;
- блок спеціальних нормативних актів, що регулюють виключно підприємницьку діяльність, основним із яких є Закон України «Про підприємництво»;
- нормативно-правові акти, що містять окремі норми або їх сукупність, які регулюють підприємництво (наприклад, Цивільний кодекс України).

Серед законів, що регулюють виключно підприємницьку діяльність слід назвати Закони України «Про підприємництво» від 07.02.91 р., «Про підприємства в Україні» від 27.03.91 р., «Про патентування деяких видів підприємницької діяльності» від 23.03.96 р., «Про зовнішньоекономічну діяльність» від 16.04.91 р., «Про лізинг» від 16.12.97 р. тощо.

Нарівні з ними велике значення мають закони, що не тільки регулюють відносини у сфері підприємництва, а й стосуються цих відносин. Це закони України «Про власність» від 07.02.91 р., «Про цінні папери і фондову біржу» від 18.06. 91 р., «Про рекламу» від 03.07.96 р., «Про страхування» від 07.03.96.р., «Про аудиторську діяльність» від 22.04.93 р., «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг» від 15.12.93.р., «Про охорону прав на промислові зразки» від 15.12.93 р., «Про якість і безпеку харчових продуктів і продовольчої сировини» від 23.12.97 р. тощо.

Серед Указів Президента України усфері підприємництва слід виділити такі: «Про усунення обмежень, що стримують розвиток підприємницької діяльності» від 03.02. 98 р., «Про деякі заходи з регулювання підприємницької діяльності» від 23.07. 98 р., «Про спрощену систем оподаткування, обліку і звітності суб’єктів малого підприємництва» від 03.07.98 р..

Важливе значення мають також підзаконні акти Кабінету Міністрів України: Положення про державну реєстрацію суб’єктів підприємницької діяльності, затверджене Постановою Кабінету Міністрів від 25.05.98 р.; Положення про порядок державної реєстрації іноземних інвестицій, затверджене Постановою Кабінету Міністрів України від 07.08.96 р. До числа цих актів також належить Постанова Кабінету Міністрів України «Про упорядкування діяльності суб’єктів підприємницької діяльності, створених за участю державних підприємств» від 31.12.92 р. тощо.

 

6. Види підприємницької діяльності.

Підприємницька діяльність - різноманітна, як різноманітні людські потреби.

Основні її види: в иробниче підприємництво; комерційне підприємництво; фінансово-кредитне підприємництво. Як окремі види підприємницької діяльності виділяють також страхове та інноваційне підприємництво.

Виробниче підприємництво - найважливіший, провідний вид підприємницької діяльності, спрямований на виробництво продукції, послуг, інформації тощо, які підлягають реалізації споживачам. Ця діяльність здійснюється підприємствами, що виготовляють різноманітну продукцію, виконують будівельні, ремонтні й інші роботи, надають побутові, консультативні, інформаційні та інші послуги, створюють духовні блага.

Комерційне підприємництво - це діяльність, яка пов'язана з обміном, розподілом та споживанням товарів і послуг. Змістом комерційного підприємництва є товарно-грошові та торговельно-обмінні операції. Представниками комерційного підприємництва є різні торговельні організації, що реалізують (продають) предмети споживання та засоби виробництва.

Фінансово-кредитне підприємництво - це діяльність, де об'єктом купівлі-продажу є специфічний об'єкт: гроші, іноземна валюта, цінні папери. Фінансово-кредитне підприємництво - особливий різновид комерційного підприємництва.

Страхування - це формування грошових фондів та їх використання на відшкодування збитків у разі непередбачених випадків, а також на допомогу громадянам у певні періоди життя. Найбільш відомі три види страхування: життя і здоров'я, майна, відповідальності.

 

7. Мотивація підприємництва.

Важливою умовою формування та розвитку підприємництва в Україні є гарантії та всебічна підтримка з боку держави – мотивація підприємництва на всіх рівнях.

Держава має гарантувати не тільки правове забезпечення, а й еко­номічну, матеріально-технічну та організаційну підтримку.

Економічна підтримка передбачає:

• запровадження надійної фінансово-кредитної бази підтримки підприємництва завдяки створенню мережі спеціалізованих комерцій­них банків і страхових компаній для надання індивідуальних позик;

• відкриття доступу до іноземних кредитів;

• формування розгалуженої мережі суспільних і приватних не­прибуткових фондів розвитку підприємництва, які б надавали гарантії за кредитами;

• запровадження державного страхування комерційного ризику підприємств на випадок фінансових та інших витрат, що зумовлені діями органів державної влади;

• встановлення пільгового оподаткування прибутків підприємців, що здійснюють інноваційні проекти, модернізацію і відкриття но­вих виробництв та інших напрямів, що мають визначальне значення для розвитку економіки країни, вирішення соціальних проблем.

Матеріально-технічна підтримка охоплює:

• передавання або продаж на пільгових умовах підприємниць­ким структурам з державного сектора різноманітного устаткування виробничого призначення відповідно до процесу роздержавлення і приватизації;

• комерціалізацію сфери торгівлі та громадського харчування;

• корпоратизацію великих і середніх підприємств різних галузей економіки;

• передавання в оренду недовантажених потужностей підпри­ємств;

• продаж на конкурсній основі об'єктів незавершеного будівниц­тва, нежилих приміщень та невстановленого обладнання державної власності підприємцям за умови, якщо це відповідає інтересам роз­витку економіки;

• створення технопарків і баз прокату обладнання для прискоре­ного розвитку інноваційної діяльності.

Організаційна підтримка має сприяти:

• налагодженню процедури регулювання підприємництва з боку державних інституцій виробленням раціональних форм обов'язко­вої звітності та порядку реєстрації нових суб'єктів підприємництва;

• доступності до документів, що регулюють створення, порядок реєстрації та функціонування суб'єктів підприємництва;

• підготовці підприємницьких кадрів, інформованості їх з цих питань, що потребує відкриття спеціальних навчальних закладів; пе­репідготовці викладачів, організації інформаційних центрів, прове­денню наукових досліджень з питань підприємництва у державних наукових та навчальних закладах.

 

8. Поняття, функції та цілі державного регулювання підприємницької діяльності.

Під державним регулюванням підприємницької діяльності слід розуміти реалізацію об'єктивності економічної необхідності координування, узгодження діяльності підприємницьких структур з метою досягнення загальної мети макроекономічного розвитку - задоволення суспільних потреб.

Державне регулювання переслідує різні цілі, серед яких можуть бути:

- запобігання зростанню цін;

- стримування або стимулювання виробництва певних товарів;

- вилучення додаткових коштів для державного бюджету;

- запобігання значній диференціації доходів.

Основні функції державного регулювання підприємництва:

підтримка пропорційності виробництва та споживання, антициклічне регулювання;

підтримка та розвиток конкуренції, антімонопольні заходи;

перерозподіл доходів та соціальний захист підприємців і споживачів.

До інструментів, або методів, державного регулювання підприємництва відносяться:

податково-бюджетна система (фіскальна);

цінове регулювання;

кредитно-грошове регулювання;

зовнішньоекономічне регулювання (митні збори, ліцензії, квоти).

9. Органи державного регулювання підприємницької діяльності.

Органами державного регулювання підприємництва є центральні органі виконавчої влади, а також місцеві органи виконавчої влади та органів самоврядування, які реалізують державну політику щодо регулювання, підтримки та розвитку підприємництва. Зокрема, основним центральним органом влади стосовно здійснення державного регулювання і підтримки підприємництва та ліцензування підприємницької діяльності є Державний комітет України з питань регуляторної політики та підприємництва. Існують й інші центральні органи влади, які здійснюють державне регулювання підприємництва, зокрема функції координатора макроекономічної політики держави в Україні виконує Міністерство економіки та європейської інтеграції України, функції контролю за дотримання антимонопольного законодавства, захисту суб’єктів підприємництва й споживачів від його порушень – Антимонопольний комітет України тощо.

10. Засоби державної підтримки суб'єктів господарювання.

1. Держава може надавати дотації суб'єктам господарювання: на підтримку вироб­ництва життєво важливих продуктів харчування, на виробництво життєво важливих лікарських препаратів та засобів реабілітації інвалідів, на імпортні закупівлі окремих товарів, послуги транспорту, що забезпечують соціально важливі перевезення, а також суб'єктам господарювання, що опинилися у критичній соціально-економічній або еко­логічній ситуації, з метою фінансування капітальних вкладень на рівні, необхідному для підтримання їх діяльності, на цілі технічного розвитку, що дають значний економіч­ний ефект, а також в інших випадках, передбачених законом.

2. Держава може здійснювати компенсації або доплати сільськогосподарським това­ровиробникам за сільськогосподарську продукцію, що реалізується ними державі.

3. Підстави та порядок застосування засобів державної підтримки суб'єктів господа­рювання визначаються законом.

 

11. Міжнародні угоди та договори у сфері державного регулювання підприємницької діяльності.

Зовнішньоекономічний договір (контракт) - це матеріально оформлена угода двох або більше суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності та їх іноземних контрагентів, спрямована на вста­новлення, зміну або припинення їх взаємних прав та обов'язків у зовнішньоекономічній діяльності.

Зовнішньоекономічний договір (контракт) укладається суб’єктом зовнішньоекономічної діяльності або його представником у простій письмовій формі, якщо інше не передбачено міжнародним договором України чи законом. Повноваження представника на укладення зовнішньоекономічного договору (контракту) може випливати з доручення, статутних документів, договорів та інших підстав, які не суперечать цьому Закону.

Суб'єкти зовнішньоекономічної діяльності мають право укладати будь-які види зовнішньоекономічних договорів (контрактів), крім тих, які прямо та у виключній формі заборонені законами України.

Зовнішньоекономічний договір (контракт) може бути визнано недійсним у судовому порядку, якщо він не відповідає вимогам законів України або міжнародних договорів України.

Форма зовнішньоекономічної угоди визначається правом місця її укладання. Угода, яку укладено за кордоном, не може бути визнана недійсною внаслідок недодержання форми, якщо додержано вимог законів України.

Форма угод з приводу будівель та іншого нерухомого майна, розташованого на території України, визначається зако­нами України.

Права та обов'язки сторін зовнішньоекономічної угоди визначаються правом місця її укладання, якщо сторони не погодили інше. Місце укладення угоди визначається законами України.

До зовнішньоекономічних договорів (контрактів) про виробниче співробітництво, спеціалізацію і кооперування, ви­конання будівельно-монтажних робіт застосовується право країни, де здійснюється така діяльність або де створюються передбачені договором (контрактом) результати, якщо сто­рони не погодили інше.

До зовнішньоекономічного договору (контракту) про створення спільного підприємства застосовується право країни, на території якої спільне підприємство створюється і офіційно реєструється.

До зовнішньоекономічного договору (контракту), укладеного на аукціоні, в результаті конкурсу або на біржі, застосовується право країни, на території якої проводиться аукціон, конкурс або знаходиться біржа.

 

12. Порядок державної реєстрації суб'єктів підприємницької діяльності.

Державну реєстрацію суб'єктів підприємницької діяльності здійснюють у виконавчому комітеті міської, районної (в місті) Ради народних депутатів або в районній раді за місцезнаходженням керівного органу (правління, дирекції тощо) чи місцепроживання суб'єктів бізнесу.

При реєстрації приватного підприємства рішення власника не подається. Якщо власниками суб'єкта підприємницької діяльності є фізичні особи, їх підписи на установчих документах повинні бути нотаріально засвідчені.

На реєстрацію подають лише оригінали установчих документів, в яких не повинно бути положень, що суперечать чинному законодавству. За це несе відповідальність заявник.

Громадянин, який має намір займатися підприємницькою діяльністю без створення юридичної особи (заявник), подає до органу державної реєстрації реєстраційну картку і документ, що підтверджує сплату реєстраційного збору, а також пред'являє документ, який посвідчує його особу. За наявності необхідних документів орган державної реєстрації протягом 5 робочих днів з моменту їх надходження повинен провести державну реєстрацію і видати заявникові свідоцтво. Це дає право на відкриття розрахункового, валютного та інших рахунків в установах банків, а також на виготовлення печаток і штампів, на яких повинен вказуватися номер свідоцтва про державну реєстрацію. Такий номер мусить відповідати ідентифікаційному коду, за яким суб'єкта підприємницької діяльності внесено до Державного реєстру звітних статистичних одиниць. Так, ідентифікаційний код індивідуального підприємства становить 100, приватного - 120, акціонерного товариства - 230, товариства з обмеженою відповідальністю - 240.

Окремі філіали (відділення) або представництва, створені суб'єктом підприємницької діяльності, не потребують державної реєстрації. Водночас про їх відкриття слід повідомити органи державної реєстрації та внести відповідну інформацію до реєстраційної картки.

13. Перереєстрація суб'єктів підприємницької діяльності.

П О С Т А Н О В А КМ від 25 травня 1998 р. N 740

20. У разі зміни назви, організаційно-правової форми суб'єкта підприємницької діяльності, а також форми власності суб'єкт підприємницької діяльності у місячний термін з моменту настання

зазначених змін зобов'язаний подати документи для перереєстрації з підтвердженням опублікування інформації про зміни у друкованих засобах масової інформації.

21. Перереєстрація суб'єктів підприємницької діяльності проводиться в порядку, встановленому для його державної реєстрації.

22. Орган державної реєстрації зобов'язаний протягом п'яти робочих днів з дня перереєстрації суб'єкта підприємницької діяльності надіслати до органу державної статистики та органу

державної податкової служби копії реєстраційної картки з внесеними змінами, а до органів Пенсійного фонду та Фонду соціального страхування - інформаційне повідомлення.

У разі перереєстрації суб'єкта підприємницької діяльності, що визначається правонаступником підприємства, приватизованого як цілісний майновий комплекс, подається документ, який засвідчує право власності на зазначений об'єкт.

У разі перереєстрації оригінали раніше виданого свідоцтва про державну реєстрацію та установчих документів повертаються до органу державної реєстрації.

14. Внесення змін до установчих документів. (Постанова КМ.....)

23. Зміни (доповнення) в установчих документах суб'єкта підприємницької діяльності підлягають державній реєстрації у 5-денний термін з дня надходження відповідної інформації до органу державної реєстрації за наявності документа, що підтверджує внесення плати за державну реєстрацію змін (доповнень) до установчих документів.

Внесення змін (доповнень) оформляється у вигляді окремих додатків або шляхом викладення установчих документів у новій редакції з додержанням вимог, визначених цим Положенням. На

титульному аркуші оригіналу статуту чи установчого договору робиться відмітка про внесення змін (доповнень), а на титульних аркушах додатків до установчих документів про те, що зазначені

документи є невід'ємною частиною відповідних установчих документів. У разі подання установчих документів у новій редакції на титульному аркуші робиться відповідна відмітка.

24. У разі внесення до установчих документів змін (доповнень) разом із зміною назви, організаційно-правової форми або форми власності суб'єкта підприємницької діяльності проводиться його перереєстрація в порядку, передбаченому цим Положенням.

Якщо до установчих документів вносяться зміни (доповнення), які не потребують перереєстрації суб'єкта підприємницької діяльності, суб'єкт підприємницької діяльності зобов'язаний подати

до органу державної реєстрації по два оригінали та по одній копії документів, завірених в установленому порядку, в яких наведено зазначені зміни (доповнення), та внести їх до своєї реєстраційної картки.

У разі внесення до установчих документів змін, пов'язаних із зміною складу засновників (учасників) суб'єкта підприємницької діяльності, подаються оформлені згідно з вимогами законодавства документи, що засвідчують:

- добровільний вихід юридичної особи із складу засновників (учасників) - подається копія рішення засновника, а фізичної особи - нотаріально засвідчена заява;

- примусове виключення засновників (учасників) - рішення уповноваженого на це органу.

Орган державної реєстрації у 5-денний термін з дня державної реєстрації змін (доповнень) в установчих документах подає до органу державної статистики та органу державної податкової служби по одній копії реєстраційної картки з відміткою про державну реєстрацію внесених змін (доповнень).

25. У разі зміни прізвища, ім'я чи по батькові підприємець-громадянин в 10-денний термін з моменту настання зазначеної зміни зобов'язаний подати до органу державної

реєстрації реєстраційну картку з внесеними змінами, документ, що підтверджує зміну прізвища, ім'я чи по батькові, одну фотокартку та документ, що підтверджує внесення плати, яка справляється в

розмірі, передбаченому для видачі дубліката свідоцтва про державну реєстрацію.

Орган державної реєстрації в 5-денний термін з дня одержання зазначених документів повинен провести заміну свідоцтва про державну реєстрацію та сповістити про це органи державної

податкової служби, Пенсійного фонду та Фонду соціального страхування в порядку, передбаченому пунктом 13 цього Положення.

15. Скасування державної реєстрації суб'єктів підприємницької діяльності.

Скасування державної реєстрації суб'єкта підприємницької діяльності - юридичної особи здійснюється органом державної реєстрації за заявою власника (власників) або уповноваженого ним (ними) органів, а також на підставі рішення господарського суду у разі:

-визнання недійсними або такими, що суперечать законодавству, установчих документів;

-провадження діяльності, що суперечить установчим документам та законодавству;

-несвоєчасного повідомлення суб'єктом підприємницької діяльності про зміну його назви, організаційної форми, форми власності та місцезнаходження;

-визнання суб'єкта підприємницької діяльності банкрутом (у випадках, передбачених законодавством);

-неподання протягом року до органів державної податкової служби податкових декларацій, документів бухгалтерської звітності згідно із законодавством.

Скасування державної реєстрації суб'єкта підприємницької діяльності - фізичної особи здійснюється органом державної реєстрації за заявою підприємця-громадянина, а також на підставі

рішення суду (господарського суду) у разі:

-провадження діяльності, що суперечить законодавству;

-несвоєчасного повідомлення підприємцем-громадянином про зміну свого постійного або тимчасового місця проживання;

-неподання протягом року до органів державної податкової служби податкових декларацій, документів бухгалтерської звітності згідно із законодавством.

Скасування державної реєстрації позбавляє суб'єкта підприємницької діяльності статусу юридичної особи і є підставою для виключення його з Єдиного державного реєстру підприємств та

організацій України.

Скасування державної реєстрації суб'єкта підприємницької діяльності - фізичної особи здійснюється шляхом виключення його з Реєстру суб'єктів підприємницької діяльності на підставі таких документів:

-особистої заяви підприємця-громадянина або рішення суду(господарського суду) у випадках, передбачених законодавством;

-довідки органу державної податкової служби про зняття з обліку;

-довідки установ банків про закриття рахунків;

-довідки органу внутрішніх справ про здачу печаток і штампів;

-оригіналу свідоцтва про державну реєстрацію.

Орган державної реєстрації у 10-денний термін повідомляє відповідні органи державної податкової служби та державної статистики про скасування державної реєстрації суб'єкта

підприємницької діяльності.

 

16. Ліцензування підприємницької діяльності.

Окремі види підприємництва, які безпосередньо впливають на здоров’я людей, навколишнє природне середовище та безпеку дер­жави і суспільства, потребують спеціального дозволу — ліцензії.

До ліцензованих належать близько 50 видів діяльності, зокрема:

► пошук та експлуатація корисних копалин; ► ремонт зброї всіх видів; ► виготовлення і реалізація медикаментів і хімічних речовин; ► виготовлення пива, вина, алкогольних напоїв і тютюнових ви­робів, торгівля ними; ► медична та ветеринарна практика; ► юридичні послуги; ► створення та утримання гральних закладів, організація азар­тних ігор; ► міжнародні транспортні послуги; ► агентування морського торговельного флоту; ► охоронна діяльність; ► інші види за затвердженим переліком.

Ліцензія— це дозвільний документ, що видається Кабінетом Міністрів України або уповноваженим ним органом виконавчої влади, згідно з яким його власник має право на здійснення пе­вного виду підприємницької діяльності, що потребує такого до­зволу.

Суб’єкти підприємницької діяльності, які здійснюють ліцензійні види діяльності без ліцензії, виданої у встановленому порядку, не­суть відповідальність згідно із законодавством. Контроль за видачею ліцензій здійснює Ліцензійна палата, за переліком ліцензованих видів діяльності — Державний комітет з регулятивної політики і підприємництва.

Подана заява щодо більшості видів ліцензованої діяльності після заповнення дозвільної частини ліцензійним органом та візування дозволу повертається заявнику і набуває статусу ліцензії. Заявник несе повну відповідальність за достовірність відомостей, поданих у заяві, та достовірність доданих документів.

Ліцензія видається конкретному суб’єкту підприємницької діяль­ності і не може бути передана іншому суб’єкту. У разі втрати ліцен­зії дублікат не видається. При перереєстрації або реорганізації під­приємства дія ліцензії не поширюється на нове підприємство.

Рішення про видачу або відмову у видачі ліцензії (із зазначен­ням причин відмови) видається в письмовій формі упродовж не більш як 30 днів з дня одержання заяви та необхідних документів. Відмову можна оскаржити у суді.

Термін дії ліцензії встановлюється органом, що видає ліцензію, але не може бути меншим ніж три роки. Дія ліцензії може бути продовжена на новий термін за заявою суб’єкта підприємництва.

 

17. Патентування підприємницької діяльності.

У разі здійснення роздрібної та оптової торговельної діяльності, надання побутових та інших платних послуг населенню суб’єкт під­приємництва має отримати торговий патент.

Торговий патент — це державне свідоцтво, яке засвідчує право суб’єкта підприємницької діяльності чи його відокремленого структурного підрозділу займатися зазначеними у ньому видами підприємницької діяльності.

Щоб отримати торговий патент, у відповідний місцевий орган ДПА подають такі документи:

► заявку встановленого зразка;

► витяг з установчих документів або довідку органу, що погодив розташування відокремленого структурного підрозділу, про юридич­ну адресу суб’єкта підприємництва;

► документ, що засвідчує оплату патенту.

Торговий патент містить таку інформацію:

► номер торгового патенту;

► назву володаря патенту — суб’єкта підприємництва;

► дозволений вид підприємницької діяльності;

► місце реєстрації суб’єкта підприємництва;

► марку і назву транспортного засобу (для торгівлі з автомашини);

► термін дії патенту;

► місцерозташування та назву органу ДПА, що видав патент;

► відмітка про сплату вартості патенту та підпис службової особи ДПА.

Оригінал або завірена копія торгового патенту вивішується на видному і доступному місці і пред’являється на першу вимогу спо­живачів чи перевіряючих структур.

Порядок ту умови придбання торгового патенту.

(див. пит.17)

 

19. Загальна характеристика суб'єктів підприємницької діяльності.

Суб'єктами господарювання (в тому числі підприємцями) визнаються учасники господарських відносин, які здійснюють господарську (підприємницьку) діяльність "для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку".

Поняття "суб'єкт підприємницької діяльності" співвідноситься із поняттям "суб'єкт господарської діяльності" так само, як співвідносяться поняття "підприємницька діяльність" і "господарська діяльність", тобто як частка і ціле.

За змістом ч. 1 ст. 55 ГК України суб'єктами господарювання (підприємцями) визнаються учасники господарських відносин, які здійснюють господарську (підприємницьку) діяльність, реалізуючи господарську компетенцію (сукупність господарських прав та обов'язків), мають відокремлене майно і несуть відповідальність за своїми зобов'язаннями в межах цього майна, крім випадків, передбачених законодавством.

Ч. 2 ст. 55 ГК України містить загальний перелік суб'єктів господарювання. Ними вважаються:

1) фізичні особи - громадяни України, іноземці та особи без громадянства (п. 2 ч. 2 ст. 55 ГК України), які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані відповідно до закону як підприємці.

2) господарські організації - юридичні особи, створені відповідно до ЦК України, державні, комунальні та інші підприємства, створені відповідно до ГК України, а також інші юридичні особи, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані в установленому законом порядку.

3) Крім того, юридичними особами, що можуть здійснювати господарську діяльність, а відтак - бути суб'єктами господарської діяльності, є об'єднання підприємств. Об'єднання підприємств є юридичною особою, що утворюються на невизначений строк або як тимчасові об'єднання.