Методичні поради до вивчення теми. · процес планування і вибір рішень;

Тема охоплює питання:

· планування як наука;

· процес планування і вибір рішень;

· планування як функція управління підприємством;

· методи та інструменти планових розрахунків.

Основною метою вивчення цієї теми є систематизація загальних теоретичних уявлень про сутність планування передусім як особливої сфери людської діяльності.Планування спрямоване на зведення до мінімуму розбіжностей між імовірним і бажаним (оптимальним) майбутнім складних економічних організацій за умов певних дій під впливом навколишнього середовища. Роз-
глядаючи планування як самостійну галузь знань — науку планологію як складову економічної науки, студенти повинні з’ясувати, у чому полягає предмет планології, її об’єкт і методи дослідження.

Планологія вивчає, як здійснюється вибір соціально-еконо­мічних цілей організації за наявних альтернатив і обґрунтову-
ються засоби використання обмежених ресурсів для досягнення поставлених цілей у майбутньому.

Рішення будь-якої проблеми у ході планування може розглядатися як засіб для досягнення більш віддаленого результату. Для визначення вищої цінності очікуваного близького результату необхідно знати, якої кінцевої мети буде досягнуто і якою мірою наближає до неї результат, що планується.

Правильна оцінка при плануванні ступеня зрушення до кінцевих результатів сприяє обґрунтованому вибору не тільки найважливіших економічних цілей, але й необхідних засобів для їхнього здійснення у планованому періоді. Вибір цілей і засобів для їхнього здійснення тісно пов’язані і переплетені між собою. Постав­лені цілі, з одного боку, впливають за наявних обмежень на вибір засобів для їхнього майбутнього здійснення. Разом із тим наявні ресурси і можливості теж впливають на вибір цілей, до яких варто прагнути.

У всіх структурних елементах соціально-економічної системи, для якої визначальним є атрибут «цілі—засоби», присутня людина з її особливостями, неповторністю інтересів, мотивацій, їхньою несумісністю (у ряді випадків). Саме цей факт переважно пояснює і визначає нестійкість системи, її динамічність і невизначеність. Такі явища можуть і повинні якщо не зніматись, то регулюватись на основі законів суспільства, традицій, нормативно-правових і громадсько (суспільно) визнаних відносин. За допомогою планування здійснюється пошук перетворення «ірраціо­нальності у раціональність», більшої сумісності інтересів, перед­бачуваності і взаємодії тріади «економіка—людина—природа».

Для кожного рівня систем (мега-, макро-, мезо-, мікро- тощо), часового періоду, циклу розвитку теорія планування має свою специфіку. Разом із тим використання спільних теоретичних підходів, методології, цілепокладання дозволяє зберегти технологіч­ність руху системи до цілісності, не допускаючи розривів економічних, соціальних і політичних процесів.

Планування як складова економічної науки ґрунтується передусім на загальних взаємопов’язаних методах наукових досліджень: аналізі та синтезі, дедукції та індукції. Йому притаманні і власні методи досліджень: системний підхід, конкретно-історич­ний підхід, комплексний підхід, метод експерименту, моделювання, а також методи спеціальних досліджень (наприклад, експертних оцінок) та ін. Більш детальне ознайомлення студентів із окремими методами науки планування може здійснюватись за спеціальними теоретичними джерелами, побіжне — за підручником [1, р. 1.2]. Студентам потрібно добре засвоїти, як економісти-плановики використовують ці підходи та методи у процесі планування на рівні мікросистем.

При вивченні цієї теми слід звернути особливу увагу на те, що у процесі планування здійснюється альтернативний вибір. При цьому для кожного з варіантів існує обмеження щодо засобів його досягнення.

Планування включає раціональний вибір. Критеріями раціональності тих чи інших варіантів плану можуть виступати засоби для міркування з різних галузей знань: технічних, юридичних, соціальних, економічних. Заведено включати до переліку типів раціональності ще й такі: контекстуальну, ігрову, процесну, раціо­нальність розсудливості.

Студенту слід розуміти, що, користуючись кожним із означених критеріїв зокрема, можна досягти найкращого вибору саме у певному аспекті. Приміром, технічно раціональною буде визнана та альтернатива, за якої досягається найкраще забезпечення рішень наявним потенціалом. Із точки зору юридичної раціональності найкращим вибором буде той, що у найбільшій мірі відповідає законам суспільства. Економічна раціональність, як відомо, дає оцінку варіантам на основі порівняння вигод із затратами на їхнє здійснення, що найчастіше зводиться до оцінки ефективності використання ресурсів. Порівняння планів із точки зору їхнього внеску у підтримку та поліпшення діючих соціальних інститутів відповідає соціальній раціональності. За контекстуальною раціональністю здійснюється оцінка компромісів, що пов’язані з виділенням і зверненням особливої уваги тільки на певний перелік проблем, а інші порівняно нехтуються.

Оскільки планування завжди має враховувати багатоаспектність і взаємопов’язаність проблем, то воно повинно містити в собі метараціональність, що враховує пріоритетність усіх типів раціональності у відповідності з тим, як сприймається їхній вплив на результат. Метараціональність дозволяє комплексно і різнобічно оцінювати наслідки варіантів планових рішень.

Студенти повинні орієнтуватися у тому, що такий розумовий процес як планування, що здійснюється людиною, не може відбуватись відокремлено від її світогляду, власної філософської позиції. У плануванні виділяють три основні філософські концепції: формальну, інкрементальну і системну. Вони по-різному визначають цінність процесу планування, спираються на різні припущення, мають відмітні методичний апарат і інструментарій. Формальне планування спирається на кількісні моделі, які вважаються точним відображенням проблем. Для нього характерна логічна структурованість і емпірична обґрунтованість, але перелік альтернатив невиправдано обмежений рамками об’єктивних, кількісних порівнянь. Студент повинен чітко відрізняти вказані різновиди планування, знати переваги та недоліки кожного, а також вміти визначати сферу доцільного використання за певного етапу розвит­ку економіки. Так, формальна філософія планування припускає механістичний погляд у майбутнє, де результати або відомі, або ж обчислені у межах статистичних границь похибок. Більше того, планування відособлюється від цілеспрямованого характеру соціальних систем і відносно нехтує людською стороною планування.

Повною протилежністю формальному є інкрементальне планування. Різноманітність проблем і способів їхніх рішень, яку визнає цей підхід, виключає можливість застосування формалізованих моделей. Натомість тут значно більше довіри до людських знань, інтуїції, набутого досвіду, особливо коли об’єктивні дані неповні, ненадійні, і для пояснення проблем та підготовки рішень не існує адекватних надійних теорій. Ідентифікація та оцінка альтернатив відбувається як взаємне пристосування, по іншому — торги, пошук компромісів учасниками процесу. Найчастіше використовується контекстуальна та ігрова раціональність, а також раціональність розсудливості. Отриманий план часто є прийнятним для всіх, але ні для кого не є оптимальним. Процедури реалізації нагадують перевірку і присилування. Інкременталізм часто буває безсилим у рішенні зовсім нової проблеми.

Синтезом обох вищезгаданих підходів є системний. Якщо формальне планування ставить наголос на передбаченні, а інкрементальне планування — на реакції, у системному плануванні прагнуть сприяти взаємодії із зовнішнім середовищем, віддаючи данину невизначеності, яка асоціюється з бурхливим розвитком процесу. Вдосконалення визначення і структурування проблеми тут підпорядковано меті: навчитися правильно ставити запитання, щоб вирішувати саме ті проблеми, які слід вирішити. Іншими словами, щоб уникнути формулювання точних відповідей не на те запитання, краще отримати хоча б приблизну відповідь на правильне питання, яка буде значно кориснішою.

У системному плануванні проблеми не «вирішуються», а скоріше «розв’язуються» і постійно перевизначаються через процес навчання. Тому планування розглядається не як дискретна діяльність, а як процес, що безперервно розвивається. Акцент робиться на створення альтернативних сценаріїв майбутнього, опираючись на сьогоднішні дії, а не на те, що принесе майбутнє. Саме системне планування задовольняє вимоги метараціональності. План розглядається як обмежене ціле, тому контроль реалізації має охоплювати весь план у комплексі, а не окремі його фрагменти.

Поглиблене вивчення студентами філософських підходів до планування може здійснюватись за Т. Сааті [4, р. 5.4].

Майбутньому економісту-плановику слід зосередити увагу на тому, що навколишній світ сьогодні є дуже мінливим, а його складність зростає з великим прискоренням. За таких умов далеко не всі види чинників впливу можуть бути враховані, особливо це стосується синергічних ефектів. Щоб не відстати від змін, треба передбачувати своєчасний перегляд плану і внесення коректив, а також переосмислювати план у контексті нових подій та їхнього впливу. Це зовсім не означає виключно пасивну адаптацію до майбутнього. Глибоке розуміння нинішнього, поєднання невідомих джерел знань складає потенціал, який допомагає формувати і будувати майбутнє.

Усвідомлюючи сутність та вивчаючи зміст планування на підприємстві, студентам слід звернутись до моделі підприємства, що заснована на теорії систем. На сьогодні панівною є точка зору, що розглядає підприємство як центр дій (процесів), орієнтований на цілі, або ж по-іншому, цілеорієнтовану структуру потенціалу і процесів. Цілі підприємства реалізуються через вплив елементів потенціалу на об’єкти, що власне і складає сутність процесу уп­равління. Таким чином, окремі різновиди управлінської діяльнос­ті, а саме: планування, регулювання і контроль є нічим іншим, як етапами або блоками єдиного процесу управління. Враховуючи ту обставину, що зміст окремих різновидів управлінської діяль­ності трактується в економічній науці і практиці дещо по-різ­ному, студентам слід взяти за основу концепцію контролінгу.

Планування можна розглядати у широкому розумінні слова як прийняття на основі систематичної підготовки управлінських рішень, пов’язаних із майбутніми подіями. Йдеться про систематич­не поставлення цілей і підготовку необхідних для їхнього здійснення заходів. Планування, таким чином, охоплює процес складання і прийняття планів.

Планування у вузькому розумінні можна визначити лише як систематизовану підготовку рішень. Планування з цієї точки зору означає систематичну підготовку до формування майбутнього стану підприємства. Головний сенс планування полягає у підвищенні продуктивності та ефективності діяльності підприємства шляхом цільової орієнтації і координації всіх процесів, виявлення ризиків і зниження їхнього рівня, підвищення гнучкості й адап­тованості до змін.

Якщо процес прийняття рішень відбувається без систематичної підготовки, то мають місце інтуїтивні або імпровізовані рішення. Такі рішення, як правило, приймаються за умов нестачі інформації і безпосередньо перед їхньою реалізацією.

Сутність регулювання за вказаного концептуального підходу полягає в розробці прийнятого рішення в деталях і надання розпоряджень по його виконанню. Тому регулювання вважається частиною процесу планування. Контроль супроводжує процес реалізації планів, а тому вважається продовженням планування. Головний його сенс полягає у створенні гарантій виконання планів і загальному підвищенні ефективності управлінського процесу. До процесів контролю включають:

ü визначення результатів діяльності на основі співставлення визначених і документально підтверджених фактичних показників (результатів здійснення рішень) із запланованими;

ü порівняння показників очікуваного і фактичного виконання планів;

ü аналіз ймовірних відхилень від запланових показників;

ü перевірка припущень;

ü перевірка методичної та змістовної узгодженості планового процесу.

Більш поглиблене вивчення сутності планування у системі контролінгу рекомендується провести за книгою Д. Хана [6, р. 1].

Студенту слід орієнтуватися і в інших підходах до систематизації управлінських процесів, наприклад, характерних для французької школи управління [3].Згідно з нею розрізняють: планування, регулювання і пілотаж (чисте управління). Якщо ввести за розподілові ознаки час здійснення процесів та коло їхнього використання, то схематичне зображення взаємозв’язків і співвідносин між вказаними різновидами управлінських процесів виглядатиме так, як це подано на рис. 1.1.

	Сфера використання

Рис. 1.1. процеси управління у взаємозв’язку

 

Між окремими процесами, звісно, не існує таких чітких розмежувань, як це виглядає у графічному поданні. Процеси управління розглядаються від загального рівня (планування) до кон-
кретного (регулювання). Це означає певну послідовність у здійсненні процесів: спершу визначаються напрямки розвитку підприємства, потім — шляхи досягнення мети, а тоді розробляються виробничі процеси тощо. Таким чином, можна виділити такий важливий момент: часом те, що для певного процесу є етапом рішення чи виконання рішення, може виявитися завданням для процесу, що відбувається на нижчому рівні. І навпаки, проблеми, що виникають на стадії «пілотажу» чи регулювання, можуть поставити під сумнів процеси, що відбуваються на вищій стадії. Виникають так звані петлі зворотньої дії, що, з одного боку сприяють підвищенню гнучкості управління, а з іншого — подовжують процес управління і збільшують його вартість. Тому краще уникати зайвих проблем, запобігаючи їхньому виникненню, ніж чекати їхньої появи.

Усвідомлюючи зміст процедур планування, студенту слід звер­нути увагу на те, що, передбачаючи майбутнє, планування завжди ґрунтується на визначених гіпотезах стану навколишнього середовища. Його вплив та зміни часто носять неоднозначний характер. Крім того, цілі підприємства можуть бути простими і складними, кількісно визначеними або ні (як переважні) тощо. Планування за умов визначеності зовнішнього середовища часто зводиться до поставлення єдиної простої головної цілі, що зада-
ється у вигляді екстремума, і вибору альтернативи, яка приводить до максимізації цілі за наявних обмежень. Досягнення оптимуму кількісно встановлюється за допомогою обчислень, наприклад, із використанням математичного програмування.

Дещо ускладнюються всі вказані процедури за умов множинності головних цілей, якщо вони ще й конкурують між собою. Альтернативних рішень при цьому може бути безліч. У випадку безмежної кількості альтернатив вибирають компромісне рішення, що найбільш близьке до оптимального. Вибір рішення з обмеженого набору альтернатив вимагає застосування спеціальних підходів, основними з яких є аналіз затрат і результатів, а також метод попарних порівнянь.

Прийняття рішень може здійснюватись за невизначеності умов, тобто коли треба враховувати декілька гіпотетичних ситуацій щодо стану зовнішнього середовища. Якщо може бути задана ймовірність настання тієї чи іншої ситуації, то це називають прийняттям рішень за умов ризику. Для цих випадків за допомогою методів математичної статистики кількісно визначається оцінка настання цільового ефекту, а вибір альтернатив здійснюється тими методами, що і за умов множинності цілей і визначеності зовнішнього середовища. Якщо ж немає можливості навіть оцінити ймовірність настання подій, то рішення приймаються за правилами з урахуванням так званого феномену невизначеності, а саме: «міні-максу», «максі-максу», «песимізму-оптимізму». Контроль здійснюється виключно порівнянням фактичних значень показників із запланованими, що і дає можливість перевірити, вплив яких ситуацій було враховано.

Студент має погодитися з висновком, що виконання функцій управління, а особливо планування, завжди було непростою задачею. Тенденції, що спостерігаються у останні роки, свідчать про фундаментальні і серйозні зміни в управлінні, на які слід звернути особливу увагу майбутньому фахівцю. До них відносять зміни у ресурсах підприємства, скорочення середньої ланки управлінців та посилення уваги до інтуїтивних методів прийняття рішень.

Студент повинен добре орієнтуватись у системі планових розрахунків. Саме тут відбувається процес перетворення наявної інформації у інформацію для планування, результатами якого є натурально-уречевлені, трудові і вартісні показники, які характери­зують розвиток подій на підприємстві від початку і до кінця планового періоду. Виходячи з того, що студент бакалаврату вже має початкові знання про існуючі методи обчислення планових показ­ників, при вивченні цієї теми слід виділити одну з класифікацій, що має принципове значення для процесів планування. Йдеться про поєднання методів обчислення у три узагальнюючі групи: екстраполяції, пофакторні та нормативні. Метод екстраполяції, який на практиці називають ще плануванням від досягнутого рівня, полягає в тому, що величина планових показників визнача-
ється на основі їхньої динаміки, яка склалась у попередніх періодах. Процедура обчислення набуває дуже спрощеного характеру: фактично досягнута величина показника у базисному (звітному) періоді коригується на середній відсоток її зміни. При цьому темпи зміни показника або приймаються такими, що склалися в минулому, або підправляються (зменшуються чи збільшуються) плановиком, виходячи з власного досвіду та інтуїції. Метод екс-
траполяції є простим і зручним у використанні, але він припускає збереження існуючих тенденцій, темпів і пропорцій у майбутньому і, по суті, не враховує наслідків можливих змін. Сфера доцільного використання цього методу обмежується попередніми укрупненими проробками альтернативних варіантів планів.

Більш обґрунтованим вважають пофакторний метод. Він передбачає коригування фактичних показників за базисний період шляхом розрахунку їхньої зміни під впливом чинників. У практиці традиційного техніко-економічного планування на вітчизняних підприємствах такі пофакторні розрахунки завжди супроводжували розробку планів із підвищення продуктивності праці і зниження витрат на виробництво продукції. Достатня методична відпрацьованість, гнучкість і простота, а також можливість інте-
грування різних розділів планів і показників забезпечували досить високу ефективність його застосування, особливо у поточному і перспективному плануванні.

Порівняно з попередніми найбільш точним є нормативний метод, за яким планові показники обчислюються на основі встановлених норм і нормативів. Доцільне використання нормативного методу планування обмежується процесами з унормованим залученням ресурсів: праці, сировини та матеріалів, палива та енергії, обладнання, фінансових коштів тощо. Це вимагає чітко налагодженої нормативної бази, як правило, інтегрованої з системою бухгалтерського обліку. Схематичне подання порядку розрахунку планових показників за вказаними методами подано у інтерпретації проф. Грещака М. Г. [5, р. 4]

Багатоваріантні планові розрахунки часто містять визначення очікуваних наслідків впливу великої кількості різноманітних чинників. Це вимагає використання математичних моделей: описових, аналітичних, імітаційних, а також моделей прийняття рішень. Значну допомогу студентам у поглибленні та систематизації знань про особливості використання вказаних моделей на­дасть звернення до відповідних дисциплін, а саме «Дослідження операцій», «Економетрія», «Статистика». Загальна характеристика моделей у аспекті їх застосування у плануванні на підприємстві надана Д. Ханом [6, р. 2.3].

План семінарського заняття

1. Сутність планування як сфери людської діяльності. Планологія.

2. Альтернативний вибір у плануванні. Економічна раціональність і метараціональність.

3. Планування як функція управління підприємством.

4. Методи та інструменти планових розрахунків.

Література

1. Ильин А. И. Планирование на предприятии. В 2-х частях. Часть 1. Стратегическое планирование. — Минск: ООО «Мисанта», 1998. — 294 с.

2. Клейнер Г. Б. и др. Предприятие в нестабильной рыночной среде: риски, стратегии, безопасность / Клейнер Г. Б., Тамбовцев В. Л., Качалов Р. М.; под общ. ред. Панова С. А. — М.: ОАО «Издательство «Экономика», 1997. — 288 с.

3. Ру Д., Сульє Д. Управління / Пер. з франц. — К.: Основи, 1995. — 442 с.

4. Саати Т., Кернс К. Аналитическое планирование. Организация систем: пер. с англ. — М.: Радио и связь, 1991. — 224 с.

5. Совершенствование планирования на промышленном предприятии / Гре-
щак М. Г., Минин Л. В., Белик Н. Г., Гончарук П. Д. — К.: Техника, 1983. — 184 с.

6. Хан Д. Планирование и контроль: концепция контроллинга: пер. с нем./ Под ред. и с предисл. Турчака А. А., Головача Л. Г., Лукашевича М. Л. — М.: Финансы и статистика, 1997. — 800 с.

Термінологічний словник

Контролінг — система інтегрованого інформаційного забезпечення планування і контролю на підприємстві. У Німеччині під контролінгом часто розуміють систему управління прибутком підприємства.

Моделювання — створення аналогу процесу, що планується, у якому відображені його найважливіші з точки зору мети дослідження властивості та упущені другорядні малосуттєві риси.

Планологія — складова економічної науки, яка вивчає, як здійсню-
ється вибір цілей економічної організації та обґрунтовуються засоби використання необхідних обмежених ресурсів.

Планування — орієнтований в майбутнє систематичний процес прийняття рішень (за концепцією контролінгу).

Раціональність — принцип вибору рішень за певним пріоритетом. Виділяють економічну, соціальну, технічну раціональність тощо.

Навчальні завдання

Теми рефератів

1. Національні особливості планування та їхнє використання у становленні нової системи господарювання.

2. Економічна раціональність і способи її досягнення.

3. Особиста культура сучасного плановика та його освітня підготовка.

4. Економічні організації майбутнього і планування їхньої ді-
яльності.

Питання для дискусій

1. Планування — наука чи форма реалізації політики?

2. Еволюція формального планування та її відображення у сьогоднішній практиці.

3. Інформаційне суспільство і зміна парадигми планології.

4. Інкрементальне планування сьогодні — «нова хвиля».

Запитання для самоперевірки знань

1. У чому полягає сутність планології?

2. Яку роль відіграє планування в нестійких, динамічних і невизначених ситуаціях?

3. На основі яких методичних підходів здійснюється планування?

4. Що таке раціональний вибір? За якими критеріями його можна здійснити?

5. Якими є основні філософські підходи до планування?

6. Як відбувається процес планування з погляду здійснення управлінських функцій?

7. У чому полягає концепція контролінгу та яке місце в ній нада-
ється плануванню?

8. Якими є процедури планування за умов різної визначеності зовнішнього середовища?

9. Які основні методи обчислення планових показників?

10. Які з формалізованих моделей планування і прийняття рішень є найбільш поширеними?

ПРАКТИЧНІ ЗАВДАННЯ

Ситуація 1. Обґрунтовується проект прокладання автостради. Спробуйте визначити критерії раціональності цього рішення і сформулюйте можливі негативні наслідки. Чи можна і як саме досягти метараціональності?

Ситуація 2. На стадії планування виробниче підприємство вирішило через 5 років запропонувати на ринку нову продукцію. Визначте загальну (лінійну) схему планування, що передбачає рішення проблеми у комплексі функціональних взаємозв’язків на підприємстві. Чим можуть бути спричинені «петлі зворотної дії» при реалізації плану? Як їх можна уникнути?

Тема 2. Система планів підприємства

Методичні поради до вивчення теми

Тема охоплює питання:

· формування системи планування на підприємстві;

· різновиди планів та їхні комплекси;

· зміст планів і організація їхньої розробки.

Опанування матеріалом цієї теми спирається на системне уявлення про планування на підприємстві.

Згідно з теорією систем система планування може розглядатись із двох точок зору. Якщо елементами системи вважати суб’єкти планування (керівники і розробники планів) та процеси обробки інформації, то система планування виступає як цілеорієн­тована множинна сукупність суб’єктів планування або цілеорієнтована множинна сукупність процесів планування, між якими існують специфічні взаємозв’язки. Якщо ж елементами системи розглядати результати планування, тобто інформацію, що містить­ся у планах, то система планування інтерпретується як цілеорієнтована множинна сукупність планів, між якими існують специфіч­ні взаємозв’язки.

Студенту слід уяснити, що обидва підходи не суперечать один одному, оскільки плани утворюють інформаційну складову будь-якої системи планування. Часто використовують терміни: «система планування» — для першого розгляду і «система планів» — для другого, допускаючи їхню синонімічність.

Студенти мають орієнтуватися у тому, що власне система планування як система взагалі теж є предметом метапланування. Її побудова має відповідати цілій низці вимог, основними з яких є цілеспрямованість, цільність і повнота, інтегрованість за змістом і у часі, гнучкість, ефективність. Цілі вищого порядку є основою для формування всіх інших розділів загального плану або часткових планів. Для підприємства, орієнтованого на досягнення, наприклад, максимізації прибутку, ця ціль не є єдиною. У планах підприємства ця ціль повинна опосередковуватись постановкою завдань освоєння нових сегментів ринку, виходом на більш високі рубежі науково-технічного прогресу тощо.

Оскільки система планування відображає різноманітні економічні процеси як на самому підприємстві, так і зовні, то тільки сукупність взаємопересічних планів може дати системне уявлення про події та явища. Чим повнішою буде система планів, тим змістовнішими будуть обґрунтування майбутнього для підприємства.

Плани і процеси планування, що лежать в їхній основі, повинні бути інтегрованими з орієнтацією на цілі, тобто вони мають бути змістово взаємозв’язаними. Змістова орієнтація досягається відповідністю системи планування і організаційної структури підприємства. Зміст планів має бути узгоджений як за вертикаллю — на всіх рівнях організаційної піраміди, так і за горизонталлю, а в деяких випадках (по проектах) — за діагоналлю.

Узгодження планів може здійснюватись послідовно або паралельно (синхронно). Потреба узгодженості планів за всіма рівнями управління у всіх структурних підрозділах підприємства обумовлює послідовний характер узгодження. На великих підпри­ємствах зі складною організаційною структурою процес планування здійснюється комбіновано «зверху—донизу» і «знизу-доверху» відповідно до так званого принципу «зустрічного потоку». Процедура планування у такому випадку передбачає багаторазовий процес узгоджень на кількох рівнях управління. Доцільно досягти хоча б часткової синхронізації у послідовному здійс­ненні планування. Для підприємств, що орієнтовані на досягнення чіткої головної мети, наприклад, максимізацію фінансового результату, фінансове планування виконує функцію природного інтегратора і координатора планів.

Досягненню гнучкості планування сприяє розробка альтернативних планів. При формуванні системи планування варто досягати економічної ефективності і не допускати «надлишку планування», що сковує ініціативу персоналу, знижує мотивацію пра­цівників, а надмірні затрати не компенсуються результатами.

Студент повинен усвідомити, що для створення й ефективного функціонування системи планування на підприємстві потрібно створити певні передумови: організаційні, інформаційні та кадрові. Організаційна структура підприємства має бути адекватною системі планування з тим, щоб органи управління й організаційні одиниці, які утворюють відповідно організаційну і планову піраміди, перекривали одна одну. Процедури планування мають бути сплановані з погляду на їхнє організаційне забезпечення. Якщо організаційна структура підприємства включає організаційні оди­ниці (структурні підрозділи), що мають свій план, у рамках якого на певні періоди плануються цілі, заходи і необхідний потенціал, то сукупність цих планів і процесів їхньої розробки будуть формувати безперервну систему періодичного планування. Вона може бути реалізована як на підприємствах із функціональною, так і з дивізіональною організаційною структурою.

Планування може набувати неперіодичного характеру, якщо предметом планування стають проекти. Якщо проект всеосяжний щодо підприємства, то система планування охоплює всі ланки організаційної структури підприємства. Значно частіше відбуваєть­ся планування проектів у рамках однієї чи кількох підсистем існуючого підприємства. На практиці обидва вказані різновиди час­то поєднуються в одну — інтегровану систему зведеного планування на базі періодичних і неперіодичних часткових планів.

Розглядаючи проблему дієвості системи планування, студент має звернути увагу на те, що вона багато в чому залежить від методичної бази та інструментарію для збору, обробки і передавання планово-контрольної інформації, яка, у свою чергу, має спиратися на розвинену систему управлінського і фінансового обліку, досконалу прогнозно-аналітичну систему та ефективну систему електронної обробки даних і передавання їх на відстань. Керівництво та плановики-фахівці мають бути готові до виконання своїх функцій у рамках системи планування на основі визначених вищих цілей і принципів управління.

Майбутньому фахівцю варто звернути особливу увагу на те, що побудова системи планування на вітчизняних підприємствах відбувається за умов перехідного періоду, коли раніше діючі системи майже зруйновані, а нові вимагають складного і тривалого становлення. Результати обстежень і аналітичних даних свідчать, що до основних проблем побудови ефективної системи планування на підприємстві відносяться:

· орієнтація на короткострокові результати діяльності, нерозвиненість стратегічного управління, відсутність систематичного контролю за відповідністю результатів поточної діяльності підприємства його стратегічним цілям;

· фрагментарність і відсутність комплексності поточних планів, зниження рівня координації у системі;

· практично повна відсутність досвіду роботи на ринку, нерозробленість методично-аналітичної бази для аналізу ринку;

· зниження кваліфікації персоналу, нездатність набувати і використовувати нові знання;

· нерозвиненість корпоративного управління, розбіжності інтересів власників, управлінського персоналу і колективу.

Систематизуючи відомі студенту різновиди планів на підприємстві, слід зауважити, що в економічній науці та практиці спостерігається певна розбіжність підходів до змістового наповнення підсистем планування, назв окремих комплексів та різновидів планів. Найбільш поширеним є такий підхід, який дозволяє відріз­няти комплекси (підсистеми планів) за своїм змістом, завданнями та методами розробки:

· планування загальних цілей або генеральне цільове планування;

· стратегічне планування;

· оперативне (поточне) планування;

· зведене планування загальних результатів і фінансове планування.

Звернення студента до сутнісних та змістових характеристик вказаних комплексів є дуже важливим, оскільки це дає змогу з’я­сувати, як функціонує інтегрована система планів на підприємстві.

Сутністю генерального цільового планування є покладання головних цілей діяльності підприємства і визначення цілей-дій, що випливають із них. До цього комплексу входять матеріальні цілі (освоєння нових сфер діяльності, залучення нових груп споживачів), вартісні або монетарні цілі (зростання вартості капіталу, максимізація прибутку), соціальні цілі (підвищення соціального становища персоналу, формування ділового іміджу підприємства). По­кладання генеральних цілей є концептуально важливим для підприємства і визначальним щодо його політики, філософії і культури.

Планування досягнення цілей складає зміст стратегічного планування. На основі поставлених цілей тут визначаються обсяги і структура продуктово-асортиментної програми підприємства, а також структура і обсяги ресурсів (потенціалу), необхідних для виробництва і реалізації продукції. Стратегічне планування безпосередньо пов’язане з діяльністю підприємства у так званому довгостроковому періоді, оскільки зміна потенціалу передбачає планування розміру підприємства, структури виробництва (вироб­ничої потужності), структури капіталу, а також організаційної структури, юридичної форми і системи управління підприємством у цілому.

У процесі поточного планування, на відміну від стратегічного, функціонування підприємства розглядається у межах так званого короткотермінового періоду, тобто на базі визначеної продуктової програми, заданого потенціалу і системи управління. Воно охоплює всі сфери виробничо-господарської діяльності підприємства і підпорядковує їх досягненню цілей. Традиційно комплекс планів відображає функціональні сфери діяльності (функціональні підсистеми планування), а саме: випуск продукції, її реалізацію; забезпечення виробництва необхідними засобами (обґрунтування виробничою потужністю), матеріальними і трудовими ресурсами; визначення витрат і фінансових результатів. У підсистему поточного планування входить також розробка пла­нів у розрізі виробничих і обслуговуючих підрозділів підприємства, які конкретизують досягнення загальних цілей для кожного з них. У рамках поточного планування розробляються також окремі проекти здійснення загальних стратегічних і поточних планів, які не передбачають змін у потенціалі підприємства.

Прерогативою зведеного планування є визначення сукупних фінансово-економічних результатів діяльності підприємства (виторгу, витрат) і фінансове планування. При цьому всі вартісні (монетарні) планові розрахунки проводяться у вказаних раніше підсистемах і є їхньою органічною складовою. Всі чотири комплекси розробляються у рамках так званого плинного планування періодично, як правило, щорічно. У кожному з них періодичне планування також поєднане з неперіодичною розробкою окремих проектів. Докладніше з інтеграцією планів студент може ознайомитися за джерелом [6].

Досить часто на практиці перший комплекс заведено не включати до планування, а останні три поєднувати у стратегічне і поточне, включаючи до поточного зведене.

Іноді планування інвестицій і проектів розглядають як особливий комплекс, що займає проміжне місце між стратегічним і поточним плануванням, або виокремлюють його за приналежністю до довгострокового періоду функціонування підприємства, як тільки воно передбачає зміну потенціалу підприємства.

В американській літературі і практиці при описі концепції планування виділяють комплекси формулювання і реалізації стратегії як інтегровані процеси із зворотним зв’язком (інтерактивні). При цьому формулювання генеральних цілей передує про­цесу планування.

Діяльність підприємства пов’язана з необхідністю вибору оптимальних рішень із наявних альтернатив. Найчастіше це — обґрунтування ціни на продукцію, обсягу її виробництва, кредитної та інвестиційної політики. Вибір кожного з рішень здійснюється за критерієм економічної ефективності, але її досягнення само по собі не є достатнім. Необхідно досягти такого положення, щоб діяльність підприємства була ефективною в цілому. Студент має уяснити, що змістове наповнення планів складає опис очікуваних результатів виконання всього комплексу завдань у майбутньому.

На рівні стратегічного плану завдання можуть бути лише загальними. Але вони не повинні бути дво- і багатозначними, а з іншого боку — мають бути здатними легко перетворюватися у чіткі завдання конкретного планового періоду. Виходячи з того, що розробка стратегічних планів є процесом інтерактивним і повторюваним, можна формалізувати взаємоузгодженість завдань підприємства у часі. На певному етапі поставлене завдання майбутнього періоду залежить від завдань попереднього періоду, а також реалізації завдань і здобутків підприємств-конкурентів.

Таке уявлення відображає основний зміст планування, який полягає у аналізі розбіжностей між реальними і очікуваними результатами, а також дослідження змін у зовнішньому середовищі.

Ступінь деталізованості стратегічних планів звичайно буває невисоким, а самі вони повинні бути своєрідною рамковою конструкцією, складовими елементами якої є поточні плани.

Заведено, що поточний план складається на один рік. Саме за такий період відбуваються всі типові для життя підприємства події, вирівнюються сезонні коливання попиту. Згідно з чинним законодавством рік також є основним звітним періодом для підприємства.

Основним завданням поточного плану у загальній системі планування на підприємстві є чітке визначення всієї сукупності практичних засобів, необхідних для здійснення намічених стратегічним планом цілей, конкретизованих щодо визначеного планового періоду (року).

За умов централізованого планового управління економікою було уніфіковано склад поточного плану промислового підприємства. Згідно з Типовою методикою розробки техпромфінплану виробничого об’єднання (комбінату), підприємства [5, с.6] основ­ними розділами поточного плану були:

1. Виробництво і реалізація продукції.

2. Технічний розвиток і організація виробництва.

3. Показники підвищення економічної ефективності виробництва.

4. Норми і нормативи.

5. Капітальні вкладення і капітальне будівництво.

6. Матеріально-технічне забезпечення.

7. Праця і кадри.

8. Собівартість, прибуток і рентабельність підприємства.

9. Фонди економічного стимулювання.

10. Фінансовий план.

11. Соціальний розвиток колективу.

12. Охорона природи і раціональне використання природних ресурсів.

Студент має звернути увагу на те, що у сучасних умовах склад поточного плану, назви і змістове наповнення кожного з розділів, перелік показників визначається підприємством самостійно. При цьому найбільший вплив мають такі чинники: традиції економічної роботи; розміри підприємства; галузева приналежність; форма власності; система управлінського обліку.

Незалежно від складу розділів загальний зміст поточного плану є практично єдиним. Основою, на якій розробляються всі розділи плану підприємства і його підрозділів, є план виробництва і збуту продукції. Для його виконання передбачається ресурсне забезпечення, а саме: потреба у матеріально-технічних ресурсах, виробничій потужності, кадрах, виробничій інфраструктурі. Очікувані фінансові результати висвітлюються у плані витрат і фінансовому плані. Планування розвитку підприємства відображається як обґрунтування змін у потенціалі підприємства (організа­ційно-технічний розвиток) та у номенклатурі й асортименті продукції (оновлення продукції).

Проекти, що передбачають зміни фрагментарного характеру, обґрунтовуються окремими бізнес-планами, які у відповідних періодах їхнього запланованого здійснення ув’язуються у єдиному комплексі розділів поточного плану підприємства.

Загальний порядок розробки поточного плану є таким. Спочат­ку кожен із розділів плану розробляється зокрема як проектний варіант. Далі відбувається взаємне коригування розділів до повного їхнього узгодження і збалансованості як за матеріально-фінансовими ресурсами, так і за періодами виконання.

Це дозволяє створити динамічну систему взаємозв’язку вироб­ничих, технічних, економічних, організаційно-технічних заходів, спрямованих на досягнення поставленої мети; передбачити порядок і черговість виконання робіт; встановити терміни і відповідальних виконавців з усього спектру різноманітних операцій, які передбачені планом; визначити джерела і розміри фінансування, а також припустимі витрати щодо кожного заходу, етапу і виду роботи.

Розглядаючи питання про склад і порядок доведення (розробки) поточних планів до внутрішніх підрозділів підприємства, студенту слід звернути увагу на те, що його рішення залежить від організаційної структури підприємства, рівня централізації управ­ління, ступеня господарської самостійності підрозділів та їхнього функціонального призначення.

Структура планових органів може бути побудована за такими організаційними формами:

ü із централізованими функціями планування;

ü із децентралізованими функціями планування.

На підприємстві з централізованими функціями планування ство­рюється спеціальна служба планування, яка займається розробкою планів і контролем їхнього виконання. Централізація полегшує координацію роботи підрозділів, але є доцільною лише до певних меж, обумовлених масштабами виробництва і його диверсифікацією.

При децентралізованій системі весь комплекс планових робіт розбито відповідно до рівнів управління, причому ступінь децентралізації може бути різним:

ü вищий рівень — стратегічне планування;

ü середній рівень — поточне планування;

ü нижчий рівень — поточне та оперативно-календарне планування.

Основна робота з поточного планування зосереджується
на рівні виробничих підрозділів і будується з урахуванням їхньої специфіки. Це сприяє активізації ініціативи нижчих ланок та підвищенню ефективності використання виробничих можливостей.

Склад персоналу, що виконує функцію планування за децентралізованої системи, є неоднорідним. У ньому виділяються працівники спеціалізованих відділів, основних виробничих підрозділів, а також відділів і служб, де виконання планових робіт має відмітні особливості, наприклад, планування створення й освоєння нових виробів (конструкторсько-технологічний відділ), планування послуг виробничої інфраструктури (інструментальний відділ, відділ головного механіка).

Для поглибленого розуміння особливостей централізованої та децентралізованої системи планування студенту слід звернутися до джерел, що розкривають досвід вітчизняної практики та сучас­них зарубіжних надбань [3, 6, 7].

План семінарського заняття

1. Сутність системи планування на підприємстві та вимоги щодо її формування.

2. Різновиди планів на підприємстві: класифікаційні ознаки, групи, призначення.

3. Основні комплекси (підсистеми) планування, їхня сутнісна та змістова характеристика.

4. Організація розробки планів на підприємстві.

Література

1. Горемыкин В. А., Бугулов Э. Р., Богомолов А. Ю. Планирование на предприятии. Учебник. — М.: Информ.-издат. Дом «Филинъ», 1999. — 328 с.

2. Ильин А. И. Планирование на предприятии. Учеб. пособие. В 2 ч. Ч. 1. Стратегическое планирование. — Мн.: ООО «Мисанта», 1998. — 296 с.

3. Совершенствование планирования на промышленном предприятии / Гре­щак М. Г., Минин Л. В., Белик Н. Г., Гончарук П. Д. — К.: Техника, 1983. — 184 с.

4. Справочник директора предприятия / Под ред. Лапусты М. Г. — М.: ИНФРА-М, 1996. — 704 с.

5. Типовая методика разработки техпромфинплана производственного объединения (комбината), предприятия. — М.: Экономика, 1979. — 448 с.

6. Хан Д. Планирование и контроль: концепция контроллинга: пер. с нем./ Под ред. и с предисл. Турчака А. А., Головача Л. Г., Лукашевича М. Л. — М.: Финансы и статистика. 1997. — 800 с.

7. Экономика предприятия: Учебник / Под ред. проф. Волкова О. И. — М.: ИНФРА-М, 1997. — 416 с.

Термінологічний словник

Періодичне планування — планування, що регулярно повторюється за періодами або на період (місячне, квартальне, річне).

Система планування і контролю — цілеорієнтована множина процесів планування і контролю, між якими існують специфічні зв’язки.

Система планів і звітів — цілеорієнтована множина планів і звітів, між якими існують специфічні зв’язки.

Навчальні завдання

Теми рефератів

1. Досвід вітчизняних підприємств у здійсненні поточного планування своєї діяльності і можливості його використання в сучасних умовах.

2. Зарубіжний досвід побудови системи поточного планування (зміст, організаційні форми).

3. Сучасні інформаційні технології та внутрішньогосподарське планування.

4. «Індустріальна динаміка» Д. Форрестера як інформаційна модель підприємства і концепція планування.

Питання для дискусій

1. Реінжиніринг бізнес-процесів і система планування на підприємстві.

2. Здатність до творчості як характеристика сучасного плановика.

3. Невизначеність завдань плановика на підприємстві: причини виникнення і шляхи зменшення.

4. Взаємозалежність культури ведення бізнесу і культури планової роботи.

Запитання для самоперевірки знань

1. Із яких аспектів можна розглядати сутність системи планування на підприємстві?

2. Якими є основні вимоги щодо формування системи планування (як мета системи)?

3. На яких засадах формується й ефективно функціонує система планування?

4. Наскільки деталізованим має бути стратегічний план і чому?

5. Які чинники впливають на завдання поточного періоду? У чому проявляються особливості їхнього впливу?

6. Яке місце займає поточний план у комплексі планів підприємства?

7. Що є змістом поточного планування, які основні розділи поточного плану?

8. Які основні організаційні форми побудови планових органів підприємства; якою є раціональна сфера використання кожної форми?

ПРАКТИЧНІ ЗАВДАННЯ

1. Розробка міні-проекту «Вибір організаційної форми системи планування на підприємстві».

Рекомендується робота малими групами з визначенням характеристик уявного підприємства.

Зміст роботи:

1.1. Підшукати за різноманітними джерелами (наприклад, 2,4,7 тощо) і порівняти різні організаційні форми системи планування на підприємствах.

1.2. Розробити практичні рекомендації щодо їхнього використання на вітчизняних підприємствах різних масштабів виробництва (крупних, середніх, дрібних), віку (за стадією життєвого циклу), сфери діяльності (виробнича, торговельна, сфери послуг), організаційної структури, форми власності тощо.

1.3. Продумати функціональні обов’язки для кожної ланки організаційної структури та окремих виконавців неспеціалізованих підрозділів, що займаються плануванням.

2. Зібрати й узагальнити інформацію щодо наявних програмних комп’ютерних продуктів, що можуть використовуватись у системі поточного планування підприємства. Виділити можливість продуктів, порівняти їх за співвідношенням ціна / якість.

Розділ ІІ. ПЛАНУВАННЯ
ВИРОБНИЦТВА І ЗБУТУ ПРОДУКЦІЇ

Тема 3. Маркетингові дослідження
і планування збуту продукції