Методичні поради до вивчення теми. · Види виробничої потужності, чинники, що її визначають, і послідовність розрахунків

Тема охоплює питання:

· Види виробничої потужності, чинники, що її визначають, і послідовність розрахунків.

· Методики розрахунку виробничої потужності.

Студенти мають знати, що запроектована виробнича програма підприємства повинна пройти ресурсне обґрунтування, тобто визначення її забезпеченості виробничими потужностями, трудовими, матеріальними та інвестиційними ресурсами. Обґрунтування виробничої програми виробничою потужністю проходить декілька етапів:

1. Визначення максимального обсягу випуску виробів, що може бути забезпечений наявною виробничою потужністю підприємства;

2. Обчислення необхідного введення в дію нових (додаткових) потужностей за рахунок технічного переозброєння або розширення підприємства.

Щоб розглянути послідовно ці етапи, необхідно ознайомитися з деякими питаннями, які стосуються виробничої потужності. Виробнича потужність визначається різними вимірниками:

ü натуральними;

ü умовно-натуральними;

ü у багатономенклатурних виробництвах — вартісним вимірником.

Розглядається три види потужності підприємства:

ü проектна — визначається у процесі проектування;

ü поточна — фактично досягнута потужність;

ü резервна — для покриття «пікових» навантажень у деяких галузях: електроенергетика, газова, харчова промисловість та ін.

Слід розуміти, що виробнича потужність є змінною величиною. Вона формується під впливом багатьох чинників, як от:

ü номенклатура, асортимент і якість продукції;

ü тривалість виробничого циклу та трудомісткість виготовлення продукції, послуг;

ü кількість устаткування, стан його фізичного та морального зносу;

ü режим роботи підприємства і його підрозділів, від якого залежить фонд часу роботи устаткування і використання площ упродовж року;

ü використання робочого часу;

ü якість обслуговування робочих місць і т. ін.

Детально про чинники та їхній вплив на виробничу потужність викладено у [2, с. 230—233].

Виробнича потужність розраховується:

ü на початок і на кінець планового періоду,

ü а також середньорічна потужність.

У планових розрахунках для обґрунтування виробничої програми використовується середньорічна потужність.

, (7.1)

де П_{ср. річна} — потужність середньорічна;

П_вх — потужність вхідна;

П_вв — потужність, яка буде введена у плановому році;

Т_в — період використання введеної потужності (від початку експлуатації до кінця року, міс.);

П_виб — потужність, яка вибуває на протязі року;

Т_н — період, впродовж якого потужність не буде використовуватися (від початку виведення потужності до кінця року, міс.)

Виробнича потужність підприємства визначається за всією номенклатурою продукції та встановлюється, виходячи з потужності провідних підрозділів (цехів, дільниць, агрегатів). Провідними є ті підрозділи, які виконують головні технологічні операції і мають вирішальне значення у виробництві профільних видів продукції. При наявності декількох провідних підрозділів підприємства його виробнича потужність обчислюється за тими, кот­рі виконують найбільший за трудомісткістю обсяг робіт, наприклад, у машинобудуванні — це механічні та складальні цехи, у ливарних цехах — це формовочні дільниці.

Вихідні дані та послідовність розрахунків, за якими визнача-
ється виробнича потужність кожного наступного підрозділу, наведені на рис. 7.1.

 

Рис. 7.1. Вихідні дані та послідовність
розрахунків виробничої потужності підприємства

Розрахунки виконуються технологічними службами підприємства. Виробничі підрозділи, які за виробничою по-
тужністю нижче рівня провідних, повинні розглядатися як вузь­кі місця, за якими необхідно розробити й впровадити технічні й організаційні заходи, котрі дозволять довести їхню про­пускну спроможність до рівня провідних підрозділів підпри­ємства. Може бути вжито заходів щодо заміни устаткуван-
ня, технології, збільшення змінності праці на окремих дільницях тощо.

Треба звернути увагу на те, що в розрахунки виробничої потужності підприємства включається устаткування встановлене і невстановлене, яке є на підприємстві (крім резервного), а також на те, що виробнича потужність розраховується виходячи із максимально можливого річного часу роботи устаткування та використання виробничих площ.

Розрізняють календарний, режимний (номінальний) і ефектив­ний (корисний) фонди часу.

Календарний фонд (Ф_кал.) часу застосовується при розрахунках виробничої потужності підприємств із безперервним процесом виробництва (наприклад, у хімічних і металургійних виробництвах).

, (7.2)

де р — % часу на ремонт і технологічні зупинки устаткування;

, (7.3)

де Ф_реж — фонд режимний (години);

Т_зм — тривалість робочої зміни (години);

Д_р — кількість робочих днів у плановому періоді;

г _н — кількість неробочих годин у передсвяткові дні;

Д_п — кількість передсвяткових днів у плановому періоді.

К_зм — кількість змін.

, (7.4)

де Ф_еф — ефективний корисний фонд роботи устаткування
(години).

У складальних, монтажних, формувальних цехах і дільницях, у яких виробничий процес виконується на корисних виробничих площах, режимний фонд розраховується з урахуванням цієї площі за такою формулою:

, (7.5)

де Ф_{реж. площ} — режимний фонд робочого часу з урахуван-
ням корисної площі цеху, дільниці, м² годин (квадрато-метри-
години);

S — корисна виробнича площа цеху, дільниці, м².

У загальному вигляді виробнича потужність (П) провідного цеху, дільниці або групи технологічного устаткування з виготовлення однорідної продукції може бути визначена за однією з таких формул:

, (7.6)

або:

, (7.7)

де П _і — потужність і -го виробничого підрозділу підприємства;

П_в — продуктивність устаткування у відповідних одиницях виміру і -ї продукції за годину;

— ефективний річний фонд часу роботи одиниці устаткування (години);

РМ — середньорічна кількість устаткування;

Т_р — трудомісткість виготовлення одиниці продукції з урахуванням коефіцієнта виконання норм, яка визначається за такою формулою:

, (7.8)

де t_{шт – К і} — норма часу на виготовлення одиниці продукції (годин);

К_в.н. — коефіцієнт виконання норм часу.

Інакше потужність можна визначити за такою формулою:

. (7.9)

Особлива увага повинна бути зосереджена на методиці розрахунку виробничої потужності, що залежить від характеру підприємств, цехів і рівня їхньої спеціалізації, якими визначається організаційний тип виробництва:

1. На неперервно-потокових лініях, а також на конвейєрі потужність визначається за формулою:

, (7.10)

де r — такт робочої лінії чи конвейєра.

2. В умовах потоково-масового виробництва при вузькій спеціалізації робочих місць визначається потужність групи робочих місць, які виконують дану операцію при обробці конкретної деталі, розраховується потужність за такою формулою:

. (7.11)

3. В умовах серійного виробництва розрахунок виробничої потужності ускладнюється тому, що за кожним робочим місцем закріплюється велика кількість деталеоперацій. Як вимірник виробничої потужності використовується типовий виріб-представник:

, (7.12)

де Т_{р. пр.} — технічно розрахована норма часу на обробку комплек­ту деталей виробу — представника на даній групі устаткування.

4. В умовах серійного виробництва з широкою номенклатурою випуску виробів, а також у одиничному та дрібносерійному виробництвах розрахунок виробничої потужності ведеться у такій послідовності:

а) визначається трудомісткість обробки виробів і усієї виробничої програми по групах устаткування:

, (7.13)

де T_N — трудомісткість виробничої програми (години);

б) розраховується ефективний фонд часу роботи за групами устаткування, що взаємозамінюється, тобто визначається пропуск­на спроможність устаткування:

, (7.14)

де П_спр. — пропускна спроможність устаткування, станко-годин;

в) ефективний фонд часу по кожній групі устаткування ділять на трудомісткість програми по даному виду робіт і визначають коефіцієнт виробничої потужності цеху чи дільниці (К_потуж.):

, (7.15)

г) по провідній групі устаткування встановлюють коефіцієнт виробничої потужності цеху (дільниці) і проектують заходи з розширення вузьких місць;

д) визначають потужність цеху, підприємства у натуральному вимірнику шляхом множення кількості виробів за програмою на прийнятий коефіцієнт виробничої потужності:

. (7.16)

Коефіцієнт завантаження устаткування (К_з.у.) визначається так:

,

тобто

. (7.17)

При К_з.у. = 1, устаткування використовується повністю; при К_з.у. > 1 — устаткування перевантажене; при К_з.у. < 1 — воно недовантажене.

Необхідно усвідомити деякі відмінності у розрахунку виробничої потужності складальних цехів.

При складанні виробу одного найменування розрахунок вироб­ничої потужності виконується у такій послідовності:

1. Визначається кількість м²-г (квадрато-метрів-годин), на які розраховує складальний цех протягом планового періоду, за формулою (7.5);

2. Визначається кількість квадрато-метрів-годин, необхідних для складання одного виробу за такою формулою:

, (7.18)

де t м²г — кількість м²г, необхідних для складання одного виробу;

S_вир — норма площі для складання одного виробу, м²;

Т_ц.с. — тривалість виробничого циклу складання виробу, год.

Норма площі для складання виробу складається з:

¾ площі, яку займає виріб, м²;

¾ площі, необхідної для робочих місць складальників із урахуванням нормативних переходів навколо складального виробу (0,5—0,75 м) з кожного боку.

Цикл складання Т_ц.с. — визначається шляхом побудови циклового графіка складання.

Приблизно цикл складання може визначатися за формулою:

, (7.19)

3. Визначається виробнича потужність складального цеху за формулою:

. (7.20)

Якщо за складальним цехом закріплена різна номенклатура виробів, то розрахунок виробничої потужності проводиться у такій послідовності:

1. Визначається потрібна кількість квадрато-метрів-годин для складання усіх виробів, які встановлені у виробничій програмі:

, (7.21)

2. Визначається коефіцієнт виробничої потужності складального цеху за формулою:

, (7.22)

Коефіцієнт потужності використовується для корегування кількості виробів, намічених у виробничій програмі.

Крім розрахунків по провідних цехах і дільницях, визначається технологічна спроможність виробничих ланок підприємства. Це необхідно для виявлення невідповідності виробничих потужностей окремих підрозділів прийнятій потужності по даних провідних цехів, дільниць, а також для забезпечення технологічної пропорційності між взаємопов’язаними виробничими ланками. Відповідність потужності різних підрозділів підприємства визначається порівнянням коефіцієнтів сумісності, які розраховуються співвідношенням потужностей провідного підрозділу та інших виробничих ланок.

Проведені вище розрахунки наявної виробничої потужності підприємства дозволяють визначити обсяг випуску виробів, який буде забезпечений діючими основними фондами. Особливу увагу слід приділяти визначенню максимально можливого випуску продукції з урахуванням зміни ряду чинників, наприклад, зменшення простоїв устаткування, підвищення коефіцієнта змінності його роботи, удосконалення організації виробництва, впровадження технічних заходів та інших.

Слід розуміти, що приріст потужності за рахунок організаційно-технічних заходів, тобто внутрішньовиробничих резервів, не завжди може забезпечити випуск запланованого обсягу продукції. Тому виникає потреба у визначенні введення в дію нових (додаткових) потужностей за рахунок технічного переозброєння, реконструкції або розширення підприємства.

Порядок розрахунку введення додаткових потужностей і приклад викладені у підручнику [1, с. 337—338].

Розрахунки виробничої потужності використовуються для обґрунтування виробничої програми потужністю підприємства, а також для складання балансу, який відбиває зміни величини потужності протягом планового періоду і характеризує вихідну потужність (П_вих).

, (7.23)

де П_вх — вхідна потужність підприємства, тобто потужність на початок планового періоду;

П_зах — збільшення потужності впродовж планового періоду внаслідок здійснення організаційно-технічних заходів;

П_р — нарощування виробничої потужності шляхом реконструкції або розширення підприємства;

П_н — збільшення «+» або зменшення «–» виробничої потужності у зв’язку зі змінами у номенклатурі та асортименті виготов­люваної продукції;