"...Хочеться, щоб думка про те, що "стати лікарем легше, ніж бути лікарем", глибоко запала в душу й лікарів, і тих, хто готується ступити на шлях медицини, і тих, хто звертається до нас за допомогою", - писав академік АМН СРСР В. В. Канеп.
У цей час у світі налічується більше 40 тисяч спеціальностей, але професія медичного працівника протягом багатьох років утримує міцне місце в першій десятці.
Однак як і раніше є гарні й погані медичні працівники, хоча останніх не повинно бути взагалі, тому що несумлінна, бездушна робота медика торкається здоров'я, життя й благополуччя іншої людини.
Ще не знайдені критерії для визначення покликання й здатностей, необхідних майбутньому медичному працівникові, але вже давно відомо, що медична професія - не тільки сама гуманна, але й одна із найважчих.
Людина, що вибрала професію медичного працівника, безсумнівно, повинна мати до неї покликання. "Єдине дійсне почуття в житті - це співчуття" - вважають французи. І коли це співчуття як властивість особистості стає потребою, можна вважати, що в людини є головна умова успішного оволодіння професією медика.
Щоб допомогти хворому, недостатньо тільки професіоналізму й раціональності, важливий щиросердечний склад особистості медика, тому що "на вершинах гордості не затримується вода мудрості".
Зараз актуальна дискусія: хто повинен іти в медицину? Хто краще впорається зі своїми обов'язками - чоловік або жінка. Важливий і необхідний психологічний професійний відбір. Але, може бути, ще важливіше виховання. Студенти одержують глибокі наукові знання. Але іноді є побоювання за майбутнє медицини. Страшно, чи не піде вона в техніцизм, чи не відірветься від хворого. І от молодий фахівець прекрасно знає, припустимо, електрокардіографію, ЭЭГ, ультразвукові методи діагностики, успішно лікує важкохворих, які раніше були приречені, уміє оживити пацієнтів у стані клінічної смерті. Все це прекрасно. Але разом із цим молодий фахівець може не розуміти, як багато значать іноді зайві десять хвилин розмови з пацієнтом.
Він може не знати, що є люди, що страждають манією ліків, що вимагають їх від медиків, і піти на поводу в цих хворих. А звідси з'являються ті десять відсотків хворих, які страждають у нас сьогодні лікарською хворобою.
Він може не знати й не здогадуватися про силу лікарського слова й загубити хворого необережною рекомендацією.
Але найстрашніше, коли медпрацівник грубий. Це святотатство. Це антипрофесійно. Хворий має право на різкість, тому що він хворий, він страждає. Медичний працівник - не має права. Ніколи. Ні за яких умов.
Проблема лікарської етики й психології - це проблема здоров'я мільйонів. В одному листі знаменитий російський художник, що страждав хронічною хворобою серця, писав: "Я переконався, що серце потрібно лікувати тільки серцем". У цьому і є головне завдання медичного працівника, його борг і щастя.
Бути медиком - це значить мати величезну владу над людьми. Тому користуватися нею треба мудро, відповідально й людяно.
Для медиків особливо важливо враховувати болючі сприйняття пацієнтів. Тут залишається ще багато неясного. Дотепер не вирішено ще остаточно питання про те, чи є особливі рецептори болю, хоча більшість дослідників вважають, що є спеціальні рецептори болю, спеціальні провідники больової чутливості. Про це говорять і клінічні приклади, коли у хворих зберігалися відчуття дотику, але при цьому зникало відчуття болю навіть при сильних травматичних ушкодженнях. Біль - це сигнал неблагополуччя.
Але далеко не завжди біль благодійний. Сильний біль може привести до шоку - іноді важкому з необоротним гнобленням функцій організму. Хронічний біль послабляє захисні сили організму. Звідси ясна позиція зниження больового синдрому.
Сприйняття болю, звичайно, суб'єктивно. При сильному емоційному порушенні біль притупляється. У той же час очікування болю підсилює болюче сприйняття.
Варто пам'ятати, що медичний персонал може багато чого зробити, щоб допомогти хворим перебороти біль. Чуйно реагуючи на скарги хворого, разом з тим можна відволікти його увага від болю, вселити більше розуміюче відношення до болю. І тут більша роль належить професійній спостережливості медичних працівників.
Основні мотиви вибору професії медика:
1. Частина молоді вибирає медицину в результаті свідомої зацікавленості цим предметом на основі попереднього потягу до біологічних наук.
2. Значну роль відіграють професійні традиції сім'ї (сімейні династії). Саме ця група майбутніх медичних працівників найбільш глибоко і всесторонньо усвідомлює всю відповідальність і труднощі, пов'язані з вибраною професією.
3. Незначна частина молодих людей вибирає цю професію тому, що вони самі перенесли серйозну хворобу або спостерігали її у своїх близьких і вирішили присвятити своє життя хворим за покликанням. Саме цей контингент найбільш відданий своїй професії.
4.Деякі молоді люди стають медиками тому, що мають належні передумови для навчання (добрі здібності, достатній рівень інтелекту), але не мають певного таланту в іншій галузі (художника, музиканта, архітектора, математика тощо).
5.Незначна частина молоді вирішує здобути медичну освіту для того, щоб отримати будь-який фах і "зайняти час" після закінчення загальноосвітньої школи. Чи будуть у майбутньому працювати за фахом, вони особливо не задумуються. Здебільшого такі студенти навчаються посередньо, природної потреби у ґрунтовному засвоєнні фахових знань і практичних навичок у них немає.
Вибираючи професію медика, молода людина повинна усвідомити важливість свого вибору і майбутні наслідки для себе та хворих людей, яким вона повинна буде допомагати. Необхідно самокритично оцінити мотиви, які спонукають іти у медицину, і свої психологічні якості. Якщо у молодої людини немає внутрішнього потягу до медичної діяльності або її психічний склад не відповідає належним потребам, такій людині у медицині робити нічого. Вона зіпсує своє життя або його частину (потім доведеться перекваліфіковуватись), може нашкодити хворим людям та "заплямувати" медицину, а отже, й інших медиків.
